Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 21 липня 2026 р.
Справа: №300/1150/26
Суддя: Глазько Сергій Михайлович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/1150/26 пров. № А/857/32714/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Глазька С.М.,
суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року (головуючий суддя Гомельчук С.В., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/1150/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно у сумі 393 429 гривень 11 копійок.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що згідно з наказом №187 від 03.08.2018 позивача виключено зі списків особового складу, знято із усіх видів забезпечення. Надалі, Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 в справі №300/1127/20 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.08.2018. Також рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 у справі №300/2904/22 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року, враховуючи раніше виплачені суми та нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 4095,31 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 03.08.2018 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум. 27.02.2026 року на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 року у справі №300/2904/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4095,31 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 03.08.2018 у загальній сумі 60091,15 грн, із одночасним утримання військового збору 5% та податку на доходи фізичних осіб 18%, що підтверджується банківською випискою (додаток №10 до позовної заяви). Вважає, що повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Представник стверджує, що оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 03.08.2018, а крайню виплату відповідачем здійснено 27.02.2026, то відповідачем затримано розрахунок з 04.08.2018 по 26.02.2026. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає, що загальна сума середнього заробітку відповідно до правової позиції Верховного Суду наведеної у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 30 квітня 2025 року у справі №520/22859/23 складає 393 429,11 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно у сумі 96990,05 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 03.08.2018 № 187 старшого солдата ОСОБА_1 , оператора радіолокаційного відділення радіолокаційного вузла військової частини НОМЕР_1 призначеного наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 06 липня 2018 року №100-РС на посаду старшого водія роти вогневої підтримки десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_3 , вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби – АДРЕСА_1 . З 03 серпня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 60).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 у справі №300/2904/22 зокрема, зобов`язаер військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року, враховуючи раніше виплачені суми. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 4095,31 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 03.08.2018 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.
27.02.2026, відповідачем, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/2904/22 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 60091,15 грн (а.с.57).
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При вирішенні спору апеляційний суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.
Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Відтак, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Таким чином, колегія суддів констатує, що оскільки при звільненні з військової служби 03.08.2018 (день виключення зі списків особового складу частини) позивачу не повністю виплачено грошове забезпечення, а остаточний розрахунок проведений лише 27.02.2026, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.
19.07.2022 набрав чинності Закон України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» ( далі - Закон № 2352-IX), яким внесені зміни до КЗпП України, зокрема частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Проаналізувавши вищенаведені правові положення, апеляційний суд наголошує, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону № 3248-ІV втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-ІV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ.
Відтак, необхідно враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.
Судом встановлено, що днем звільнення позивача є 03.08.2018.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення, тобто з 04.08.2017 до дати остаточного розрахунку включно, тобто 27.02.2026.
Враховуючи, що позивача було звільнено з військової служби у серпні 2018 року, то для обчислення середнього заробітку необхідно брати червень та липень 2018 року.
Відповідно до особового рахунку №12, розмір грошового забезпечення позивача становив у червні 2018 року – 7899,45 грн. та у липні 2018 року – 8199,45 грн., всього за два місяці до дня звільнення з військової служби 16098,9 грн. (а.с.44).
Отже, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошових компенсацій становить 263,92 грн (15869,60 грн. розділити на 61 календарних дні).
З приводу стягнення середнього заробітку за період з 04.08.2018 по 18.07.2022, суд зазначає наступне.
Позивач звільнений з військової служби 03.08.2018, а належні йому при звільненні суми індексації грошового забезпечення в сумі 86021,62 грн. виплачено остаточно лише 27.02.2026. Період прострочення з 04.08.2018 по 18.07.2022 становить 1445 календарних днів.
Отже, середній заробіток за час затримки виплати сум, що належать позивачу до виплати в день звільнення, становить 381 364,4 грн. (263,92 грн х 1445).
Враховуючи встановлені в цій справі обставини, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Згідно із виписка по картці/рахунку позивача відповідачем на виконання рішення суду було здійснено виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 60091,15 грн та від 31.05.2021 у сумі 25930,47 грн, разом 86021,62 грн (а.с.47, 57).
Отже, істотність частки невиплаченої суми грошового забезпечення позивача в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 04.08.2018 по 18.07.2022 складає 22,56% (з розрахунку: 86021,62 грн. * 100 / 381 364,4 грн).
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача 86035,81 грн. середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із виплати вказаної вище грошової компенсації (22,56% від 381 364,4 грн.).
Щодо періоду з затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 26 лютого 2026 року, то як зазначалось вище, він обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Тобто після 19 липня 2022 року позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.
З викладеного вбачається, що середній заробіток за всі недоплачені позивачу складові грошового забезпечення, з 19 липня 2022 року не може перевищувати суму 48561,28 грн (263,92*184 дні).
Разом з тим, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.
Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Враховуючи, що тривалий період виплати недоплачених сум грошового забезпечення виник як з вини відповідача, так і у зв`язку із тим, що з відповідним позовом позивач звернувся більше ніж через 5 років після звільнення, суд вважає за можливе застосувати до спірної суми також принцип співмірності.
Враховуючи викладене, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 року у розмірі 10955,42 грн, тобто 22,56 % від 48561,28 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності та пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Тобто, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за весь період затримки виплати індексації грошового забезпечення, на виконання рішень у справі №300/1127/20 та у справі №300/2904/22, становить 96990,05 грн (86034,63 грн+ 10955,42 грн).
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача шляхом: визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно у сумі 96990,05 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 300/1150/26 – без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Глазько
судді І. В. Глушко
Р. М. Шавель
Оригінал: reyestr.court.gov.ua