Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №300/995/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/995/26 пров. № А/857/33039/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року (головуючий суддя Матуляк Я.П., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/995/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та відмови, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_2 (далі- відповідач 1) Міністерства оборони України (далі – відповідач 2) про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій з підстав неправомірної відмови у виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 за № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В обґрунтування позовних вимог вказуваала на те, що в порушення положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» на заяву позивача, відмовлено у виплаті належної ОСОБА_2 , який на даний час перебуває у статусі зниклий безвісти, як особі, що відповідає вимогам останньої та подала відповідну заяву, одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн. Відмова мотивована тим, що права на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн. син позивача немає, оскільки військова частина НОМЕР_2 є розвідувальним, структурним підрозділом, який організаційно та функціонально перебуває у підпорядкуванні Головного управління розвідки Міністерства оборони України, що не входить до кола суб`єктів визначених постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. Представник позивач вважає таку відмову протиправною.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 позовні вимоги було задоволено частково.

Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , належної ОСОБА_2 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 за №884. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що військовослужбовець ОСОБА_2 у віці до 25 років був прийнятий на військову службу за контрактом, брав безпосередню участь у бойових діях та вважається безвісно відсутнім. З огляду на це, суд дійшов висновку, що він відповідає критеріям, визначеним пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. Суд першої інстанції констатував, що військова частина НОМЕР_2 є структурним підрозділом Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ), яке є військовим формуванням. Водночас суд зазначив, що невиплата передбаченої Постановою № 153 винагороди військовослужбовцям, які відповідають визначеним умовам, лише через їх відомчу приналежність до ГУР МОУ є дискримінаційною. З огляду на встановлені обставини, суд визнав відмову військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті винагороди протиправною та зобов`язав вчинити відповідні дії.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржили військова частина НОМЕР_2 та військова частина НОМЕР_1 , які просять його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Військова частина НОМЕР_2 в апеляцій скарзі зазначає, що підрозділи ГУР МОУ не входять до складу Збройних Сил України, а Постанова № 153 містить вичерпний перелік учасників експериментального проекту. Також апелянт зазначає, що в/ч НОМЕР_2 не є розпорядником бюджетних коштів і не здійснює фінансового забезпечення.

Військова частина НОМЕР_1 в апеляцій скарзі зазначає, що підтримує позицію щодо непоширення Постанови № 153 на розвідувальні органи. Вказана військова частина не була стороною по справі, але зазначає, що військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з чим оскаржуване рішення у справі безпосередньо впливає на права, законні інтереси та обов`язки військової частини НОМЕР_1 . Наголошує, що законодавство чітко відокремлює розвідувальні органи від ЗСУ, а суд першої інстанції безпідставно відніс ГУР МОУ до складу МОУ. Додатково апелянт (в/ч НОМЕР_1 ) наголошує на порушенні позивачем місячного строку звернення до суду (ст. 122 КАС України), оскільки про відмову позивач дізналася з листа від 10.10.2025, а до суду звернулася 23.02.2026, у зв`язку з чим наявні підстави для залишення позову без розгляду.

Від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 підтримує доводи військової частини НОМЕР_2 та просить скасувати рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Міністерство оборони України зазначає, що воно є неналежним відповідачем у справі, оскільки не приймало жодних індивідуальних рішень про відмову позивачу у нарахуванні чи виплаті спірної винагороди, а лише в межах компетенції перенаправило її звернення за належністю. Крім того, Відповідач-2 наголошує, що згідно з нормами Бюджетного кодексу України та Положенням про Міністерство оборони України, відомство є центральним органом виконавчої влади і не наділене повноваженнями безпосередньо здійснювати фінансування або виплату коштів конкретним фізичним особам поза межами визначених бюджетним законодавством процедур.

Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

В обґрунтування своєї позиції представник зазначає, що ОСОБА_2 був прийнятий на військову службу за контрактом саме до Збройних Сил України у віці 18 років, брав безпосередню участь у бойових діях та з 28.01.2025 вважається зниклим безвісти під час виконання бойового завдання, при цьому жодних неправомірних дій з його боку службовим розслідуванням не встановлено. Представник позивача звертає увагу суду на Окреме доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд, яким, зокрема, Головнокомандувача Збройних Сил України та командира військової частини НОМЕР_1 зобов`язано забезпечити формування списків та створення резерву коштів для здійснення виплат згідно з Постановою № 153. Додатково представник наголошує, що статус зниклого безвісти не позбавляє сім`ю військовослужбовця права на отримання зазначеної винагороди, яка є складовою грошового забезпечення та підлягає виплаті у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно від 25.02.2025 (а.с.45).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 21.11.2024 (а.с.11).

Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 10.04.2025 за №222/28/7/843, старший солдат ОСОБА_2 у період з 02.04.2023 по 28.01.2025 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 (а.с.10).

При забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час воєнних дій на території України, старший солдат ОСОБА_2 з 28.01.2025 вважається безвісно відсутнім, що підтверджується сповіщенням від 21.02.2025, довідкою від 10.04.2025 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.02.2025 за №76 (а.с.53, 56, 58, 59).

01.09.2025 позивач звернулася до Відповідача-1 із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй, належну ОСОБА_2 одноразову винагороду в розмірі 1 млн. грн за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Листом від 10.10.2025 Відповідач-1 повідомив позивача про відсутність підстав для виплати їй одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн., оскільки військова частина НОМЕР_2 є розвідувальним, структурним підрозділом, який організаційно та функціонально перебуває у підпорядкуванні Головного управління розвідки Міністерства оборони України, що не входить до кола суб`єктів визначених постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 (а.с.8,9).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася із скаргою до Міністерства оборони України, яка розглянута військовою частиною НОМЕР_4 (а.с.106).

Вважаючи відмову відповідача-1 та неналежний розгляд скарги позивача відповідачем-2 протиправними, представник позивача звернулась з даним позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини виникли щодо наявності правових підстав для виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 за № 153.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок).

Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 (в редакції на час її прийняття) установлено, що учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Міністерство оборони;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 01.04.2025 № 387 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153», якою розширено коло учасників вказаного експериментального проекту та, серед іншого, підпункт 1 пункту 3 Постанови № 153 викладено в такій редакції: « 1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

Також абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 (в редакції на час її прийняття) установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153» внесено зміни, зокрема, у пункт 4 Постанови № 153.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 (в редакції з урахуванням вищенаведених змін) установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Аналізуючи вищевказані положення пункту 4 Постанови № 153 (в редакціях як на час її прийняття, так і з урахуванням вищевказаних змін), суд зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормами, мають бути дотримані такі умови:

громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні»;

така особа проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою;

вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153, яким винагорода не виплачується.

Крім того, пунктом 1 Порядку прямо визначено, що цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Згідно із статтею 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII) військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про розвідку» ( далі Закон №912-IX) до розвідувальних органів віднесено розвідувальний орган Міністерства оборони України. Відповідно до частини першої статті 9 Закону №912-IX розвідувальний орган Міністерства оборони України здійснює розвідувальну діяльність у воєнній сфері, сферах оборони, військового будівництва, військово-технічній та кібербезпеки.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про розвідку», розвідувальні органи України це державні органи, уповноважені цим Законом здійснювати розвідувальну діяльність з метою захисту національних інтересів України від зовнішніх загроз.

Також відповідно до статті 12 Закону України «Про національну безпеку України», до складу сектору безпеки і оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Служба судової охорони, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику.

Суд першої інстанції, на підставі Конституції України, Закону №912-IX, Закону № 1932-XII, дійшов висновку, що Головне управління розвідки Міністерства оборони України є військовим формуванням, утвореним відповідно до законодавства України, що здійснює розвідувальну діяльність у складі Міністерства оборони України, а отже на його військовослужбовців поширюється Постанова № 153.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими та такими, що не відповідають нормам матеріального права.

Так, законодавець у статті 12 Закону України «Про національну безпеку України» прямо виокремив розвідувальні органи в окрему категорію суб`єктів сектору безпеки і оборони, поставивши їх нарівні з іншими складовими, проте не ототожнюючи їх із Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями чи правоохоронними органами спеціального призначення. Розвідувальні органи виконують самостійні завдання та здійснюють діяльність у сфері оборони держави не як військове формування, а як спеціально уповноважений державний орган. Таким чином, військові частини, які перебувають у підпорядкуванні ГУР МОУ, у тому числі військова частина НОМЕР_2 , мають самостійний правовий статус структурних підрозділів розвідувального органу, а не є складовою частиною Збройних Сил України в загальному розумінні.

Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 (включаючи редакцію Постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387) чітко визначено вичерпне коло учасників експериментального проекту. До такого кола належать:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

Постанова № 153 не поширює свою дію на всі органи сектору безпеки і оборони, а лише на чітко визначені формування та установи. Розвідувальні органи (включно з Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України) та підпорядковані їм військові частини до цього вичерпного переліку не увійшли. Затверджений Постановою № 153 Порядок не передбачає можливості розширеного тлумачення чи включення інших військових формувань або органів до переліку учасників, отже жодні інші структури сектору безпеки і оборони (у тому числі розвідувальні органи та їх військові частини) до експериментального проекту залучатися не можуть. Відповідно, військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 не належать до числа учасників експериментального проекту.

Суд першої інстанції не врахував, що розвідувальні органи мають самостійний відокремлений правовий статус у секторі безпеки і оборони, а нормативно-правові акти, що регламентують цільове витрачання коштів Державного бюджету, не підлягають розширеному тлумаченню і не можуть розповсюджуватися на суб`єктів, які прямо в них не вказані.

З огляду на вищезазначене, висновок суду першої інстанції про наявність у сина позивача (як військовослужбовця структурного підрозділу розвідувального органу) права на одноразову грошову винагороду згідно з Постановою № 153 ґрунтується на неправильному та безпідставно розширеному тлумаченні норм матеріального права. Дії відповідача щодо відмови у виплаті зазначеної винагороди є правомірними.

Щодо посилань суду першої інстанції на Окреме доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд та постанову Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, колегія суддів зазначає наступне.

Вказані документи визначають механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які зникли безвісти, членам їхніх сімей. Однак застосування цих актів можливе виключно за умови, що у самого військовослужбовця попередньо виникло законне право на отримання відповідної виплати. Оскільки син позивача не є учасником експериментального проекту згідно з Постановою № 153, правові підстави для поширення на нього механізмів виплати, передбачених Постановою № 884 та Окремим дорученням, відсутні. Крім того, зобов`язуючи військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити спірну винагороду, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що військова частина НОМЕР_2 не є розпорядником бюджетних коштів, не має відкритих рахунків і не наділена повноваженнями щодо самостійного здійснення фінансових виплат військовослужбовцям, оскільки ці функції покладені на військову частину НОМЕР_1 . Покладення обов`язку здійснити виплату на суб`єкта, який об`єктивно не має фінансових можливостей його виконати, призводить до ухвалення декларативного рішення та суперечить завданням адміністративного судочинства.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що невиплата передбаченої Постановою № 153 винагороди військовослужбовцям Головного управління розвідки Міністерства оборони України є дискримінаційною та порушує вимоги статті 24 Конституції України, колегія суддів зазначає наступне.

Гарантоване статтею 24 Конституції України право на рівність не означає абсолютної тотожності умов проходження служби та додаткового грошового забезпечення для всіх без винятку військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів. Запроваджений Постановою № 153 проект є саме експериментальним і має чітко визначену мету — підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) виключно Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби.

Визначення Кабінетом Міністрів України вичерпного переліку учасників експериментального проекту зумовлено специфікою завдань різних складових сектору безпеки і оборони, їх відомчим підпорядкуванням, а також наявними межами бюджетних асигнувань та економічною доцільністю. Таке диференційоване нормативно-правове регулювання є об`єктивно виправданим, переслідує легітимну мету та є формою реалізації дискреційних повноважень Уряду у сфері оборонної і бюджетної політики держави. Таким чином, нерозповсюдження дії вузькоспеціалізованого експериментального проекту на структурні підрозділи розвідувальних органів (зокрема в/ч НОМЕР_2 ) не може вважатися дискримінацією в розумінні статті 24 Конституції України, а тому відповідні висновки суду першої інстанції є безпідставними та ґрунтуються на хибному тлумаченні принципу рівності.

Щодо доводів апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 про порушення позивачем місячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у цьому спорі виступає ОСОБА_1 матір військовослужбовця ОСОБА_2 . Звертаючись до суду, вона реалізує власне похідне право на отримання одноразової грошової виплати як член сім`ї військовослужбовця, який має статус зниклого безвісти.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що позивач у цій справі є цивільною особою, яка не проходить публічної служби та не перебуває у жодних трудових чи службових відносинах із військовою частиною НОМЕР_2 , військовою частиною НОМЕР_1 або Міністерством оборони України. Відповідно, спірні правовідносини не є спором з приводу проходження публічної служби самою позивачкою, а стосуються реалізації гарантій та захисту майнових прав члена сім`ї військовослужбовця.

Оскільки позивач не є стороною службових відносин, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню скорочений місячний строк звернення до адміністративного суду.

У цьому випадку застосуванню підлягає загальний шестимісячний строк, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Про відмову військової частини НОМЕР_2 позивач дізналася з листа від 10.10.2025. З адміністративним позовом до суду вона звернулася 23.02.2026.

Таким чином, з моменту отримання відмови до моменту подання позову минуло менше шести місяців.

За таких обставин, позивачем не пропущено встановлений процесуальним законом строк звернення до суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно відкрив провадження та розглянув спір по суті. Відтак, доводи військової частини НОМЕР_1 про наявність підстав для залишення позову без розгляду ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права та відхиляються колегією суддів.

Доводи апелянта є підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів виходить із приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про повну відмову в задоволенні позову, підстави для стягнення на користь позивача понесених нею судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів відсутні. Водночас, зважаючи на те, що апеляційні скарги задоволено на користь суб`єктів владних повноважень, сплачений ними судовий збір за подання апеляційних скарг не підлягає стягненню з позивача (фізичної особи) і покладається на самих апелянтів.

Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 300/995/26 скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Шавель