Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №500/1509/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/1509/26 пров. № А/857/32944/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року (головуючий суддя Чепленюк О.В., м. Тернопіль) у справі № 500/1509/26 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Управління), у якому просив:

визнати протиправною та скасувати постанову Управління від 27.01.2026 №081946 про застосування на підставі абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що 18.12.2025 працівниками Управління складено акт №060432 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за результатами перевірки транспортного засобу, що належить позивачу, і якою встановлено порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III), а саме: при перевезені вантажу у водія відсутні товарно-транспортна накладна (далі - ТТН) та протокол перевірки технічного стану транспортного засобу.

27.01.2026 на підставі цього акту винесено постанову №081946 про накладення адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн.

ФОП ОСОБА_1 не погоджується з вказаною постановою, вважає її протиправною і такою, що підлягає скасуванню. Вказує, що він не є перевізником та до нього не можуть застосовуватися вимоги Закону №2344-III у частині автомобільних перевезень. Транспортний засіб, який фігурує у матеріалах перевірки, ще задовго до моменту проведення перевірки був переданий іншій особі, яка фактично ним користувалась та здійснювала перевезення у власних інтересах. Під час передачі автомобіля його офіційного переоформлення у сервісному центрі МВС не здійснювалося через недоцільність сплати коштів за переоформлення. Позивач вважає, що відповідач не встановив реального автомобільного перевізника та виніс постанову лише на підставі даних свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, безпідставно ототожнивши власника автомобіля з автомобільним перевізником. При цьому спірна постанова про застосування штрафу винесена без присутності та без повідомлення про розгляд справи позивача, що є грубим порушенням процесуального закону. З огляду на вказане просить позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі № 500/1509/26 у задоволенні позову було відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що доводи та твердження позивача не свідчать про порушення відповідачем законодавства про автомобільний транспорт, а оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є правомірною та такою, що відповідає вимогам закону, а відтак скасуванню не підлягає. Штрафна санкція до ФОП ОСОБА_1 як перевізника застосована правомірно.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема в апеляцій скарзі зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив статус «власника» та «автомобільного перевізника», адже транспортний засіб був переданий у користування іншій особі разом із реєстраційним документом, що не заборонено ПДР, відповідач не довів статусу позивача як перевізника (відсутні докази надання послуг, організації перевезення, отримання вигоди).

Також позивач зазначає, що грубо порушено право особи на участь у розгляді справи, оскільки відповідач, знаючи про повернення поштового відправлення 10.01.2026 (до дати розгляду справи 27.01.2026), провів розгляд без участі позивача та без вжиття додаткових заходів повідомлення.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Доводи відзиву ґрунтуються на тому, що за відсутності під час рейдової перевірки документів, які підтверджують право користування іншою особою (тимчасовий реєстраційний талон тощо), та відмови водія надати пояснення, відповідальність правомірно покладена на власника. Відповідач стверджує, що обов`язок щодо своєчасного повідомлення виконано належним чином шляхом направлення рекомендованого листа, а ризик його неотримання несе позивач.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 18.12.2025 інспектором Управління державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті в рамках здійснення заходів державного контролю шляхом проведення рейдової перевірки перевірено транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ 416 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , водій ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_3 від 27.12.2003.

Під час перевірки встановлено, що у водія відсутній протокол технічного стану транспортного засобу, відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законом документ на вантаж, чим порушено вимоги статті 48 Закону № 2344-ІІІ, про що складено акт №060432 від 18.12.2025. Водій від надання пояснень щодо виявленого порушення та підписання акту перевірки відмовився (а.с.16).

Листом №109291/39/24-25 від 23.12.2025 Управління повідомило позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 27.01.2026, на який він запрошувався (а.с.46 зворот). Зазначений лист, відправлений 24.12.2025 рекомендованим поштовим відправленням на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, а саме: вулиця Молодіжна, 25, село Чернихівці, Тернопільський район, Тернопільська область, 47370, в подальшому повернувся відправнику 10.01.2026 за закінченням встановленого терміну зберігання, про що свідчать дані трекінгу поштових відправлень Укрпошти №R067067494293(а.с.47-48).

За результатами розгляду справи про правопорушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Управління 27.01.2026 прийнято постанову №081946 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою до ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог статті 48 Закону № 2344-ІІІ, на підставі абзацу третього частини першої статті 60 цього Закону за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн (а.с.15).

Не погодившись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон №2344-III) автомобільний перевізник – фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Статтею 48 Закону №2344-III визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Для автомобільного перевізника таким документом є документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, та інші документи, передбачені законодавством. Для водія – реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі, підлягають обов`язковому технічному контролю. На кожний транспортний засіб, що пройшов обов`язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, складається протокол перевірки його технічного стану, який видається водію. Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III передбачено відповідальність у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону.

Відповідно до пунктів 17, 26, 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі – Порядок №1567), справа про порушення розглядається у присутності автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи. Про час і місце розгляду справи повідомляється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня розгляду шляхом надсилання повідомлення засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення). У разі неявки автомобільного перевізника або його уповноваженої особи справа про порушення розглядається без їх участі.

Відповідно до пункту 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, затвердженої наказом МВС від 11.08.2010 № 379, якщо власник транспортного засобу передав право користування іншій особі, їй за письмовою заявою оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон.

Колегія суддів погоджується з доводом апелянта про те, що відповідальність за статтею 60 Закону №2344-III застосовується саме до автомобільних перевізників, а не автоматично до власників транспортного засобу, і ці поняття не є тотожними. Однак, правова оцінка статусу суб`єкта як автомобільного перевізника має ґрунтуватися виключно на документах, наданих посадовим особам Укртрансбезпеки безпосередньо під час здійснення державного контролю. Судом беззаперечно встановлено, що 18.12.2025 під час рейдової перевірки водій ОСОБА_2 пред`явив інспекторам виключно свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 , у якому власником зазначений ФОП ОСОБА_1 . Водій не надав жодних документів (договору оренди, договору позички, тимчасового реєстраційного талона), які б підтверджували використання транспортного засобу іншою особою на законних підставах. Крім того, водій відмовився від надання будь-яких пояснень щодо особи перевізника чи характеру вантажу.

Апеляційний суд критично оцінює посилання позивача на пункт 2.2 Правил дорожнього руху як на підставу звільнення від відповідальності. Зазначена норма регулює правомірність керування транспортним засобом у сфері безпеки дорожнього руху (наявність техпаспорта), проте вона не підміняє собою спеціальних імперативних вимог Закону №2344-III щодо належного документального оформлення умов провадження діяльності з перевезення вантажів. Документом, що підтверджує законність використання транспортного засобу іншою особою у розумінні статті 48 Закону №2344-III, є тимчасовий реєстраційний талон. Свідоме ухилення від офіційного оформлення переходу права користування транспортним засобом позбавляє особу права посилатися на такі домовленості для звільнення від публічно-правової відповідальності.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що водій здійснював перевезення автомобіля члена родини у приватних некомерційних цілях. Обов`язок доведення некомерційного характеру перевезення та використання транспортного засобу виключно для власних потреб (шляхом надання відповідних документів на вантаж, що підтверджують право власності тощо) лежав на водієві безпосередньо в момент перевірки. Оскільки таких документів надано не було, а водій відмовився від надання пояснень, контролюючий орган правомірно зафіксував відсутність ТТН та дійсного протоколу перевірки технічного стану, ідентифікувавши перевізника за наявним реєстраційним документом.

Вказана позиція узгоджується із сталою практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 14.11.2024 у справі № 440/8156/23 наголошено: «Основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення. Нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися із розумною критикою».

Щодо дотримання процедури розгляду справи та належного повідомлення довід апелянта про грубе порушення його права на участь у розгляді справи є необґрунтованим. Відповідно до пункту 17 Порядку №1567, вичерпний обов`язок Укртрансбезпеки полягає у направленні повідомлення рекомендованим листом не пізніше ніж за сім днів до дати розгляду справи. Матеріалами справи підтверджено, що 24.12.2025 відповідач виконав цей обов`язок, направивши повідомлення на офіційну зареєстровану адресу ФОП ОСОБА_1 , наявну в Єдиному державному реєстрі. Повернення листа 10.01.2026 з відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого терміну зберігання» свідчить виключно про те, що адресат не забезпечив належного отримання кореспонденції за своїм місцезнаходженням. Процес доставки поштових відправлень здійснюється національним оператором і перебуває поза межами контролю суб`єкта владних повноважень. Отримання органом контролю повернутого неврученого листа до дати розгляду справи (27.01.2026) не покладає на нього обов`язку здійснювати повторні повідомлення або відкладати розгляд справи, оскільки Порядок №1567 прямо передбачає можливість розгляду справи за відсутності перевізника.

З цього приводу колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 27.02.2025 у справі № 200/4035/23, від 14.12.2023 у справі № 280/1426/20, від 06.06.2024 у справі № 340/1617/22, відповідно до якої: «Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Факт необізнаності про дату і час розгляду справи про порушення автомобільного законодавства не може ставитись у вину відповідача і не оцінюється судом касаційної інстанції як порушення останнім пункту 26 Порядку № 1567».

Оцінюючи відповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права, колегія суддів констатує, що суд повно і всебічно з`ясував фактичні обставини справи, надав об`єктивну оцінку доказам та ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Відповідач правомірно кваліфікував дії позивача як порушення вимог статті 48 Закону №2344-III, оскільки об`єктивна сторона правопорушення доведена належними доказами та не спростована апелянтом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі № 500/1509/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Шавель