Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №159/438/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 159/438/26 пров. № А/857/19400/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

з участю секретаря судового засідання - Богачука Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2026 року, що ухвалила суддя Грідяєва М.В. у місті Ковелі, у справі № 159/438/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, поліцейського Ковельського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області Кудриля Владислава Геннадійовича, Ковельського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, закриття провадження по справі,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, у якому просить суд скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА № 1957793 від 17 січня 2026 року, згідно з якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 183 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою по справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА № 1957793 від 17.01.2026 року на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 850 грн.

Відповідно до змісту цієї постанови, 17.01.2026 року позивач здійснив завідомо неправдивий виклик спецслужби та повідомив про конфлікт, якого насправді не було, у зв`язку з чим позивач вважає оскаржену постанову незаконною та такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства.

Позивач вказує, що звертався на спецлінію “102” із повідомленням про те, що відносно позивача вчиняється протиправна поведінка з боку його брата, ОСОБА_2 , який 16 січня 2026 року близько 22 год. 00 хв. в будинку позивача у стані алкогольного сп`яніння, на думку позивача, поводився неадекватно, розбив лампу, провокував конфлікт.

На час прибуття працівників поліції брат позивача залишив будинок позивача.

Як наслідок, позивач подав заяву про вчинення відносно позивача правопорушення та пояснення щодо виклику, побоюючись, що брат знову влаштовуватиме конфлікти.

Позивач також зазначає, що вранці 17 січня 2026 року брат повторно поводився агресивно в будинку позивача, тому позивач знову викликав поліцію.

На думку позивача, виклик зумовлений реальною загрозою подальшого конфлікту, мав на меті припинення протиправної поведінки третьої особи, забезпечення безпеки і захист майна позивача та не є завідомо неправдивим.

Крім того, позивач покликається на те, що у постанові не відображено фактичних обставин події, не враховано пояснення позивача, не зазначено часу вчинення правопорушення, не опитано свідків, не перевірено обставин пошкодження майна, а наявність у діях позивача прямого умислу не доведена належними та допустимими доказами.

16 березня 2026 року Ковельський міськрайонний суд Волинської області прийняв рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав до суду докази на підтвердження складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП в діях ОСОБА_1 під час виклику поліції 17.01.2026 року.

Так, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП., у зв`язку з чим вважав постанову по справі про адміністративне правопорушення від 17.01.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності ст.183 КУпАП законною.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, його оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2026 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що звернення до поліції зумовлене реальною конфліктною ситуацією з братом, пошкодженням майна та обґрунтованим побоюванням подальшого загострення конфлікту, а дії позивача були спрямовані на захист власної безпеки та майна.

Крім того вказує, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи, має психічне захворювання, перебуває під спостереженням лікаря-психіатра та проходить лікування.

Вважає, що ці обставини могли впливати на здатність позивача усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними та мали досліджуватись під час встановлення вини, форми вини і обставин, що пом`якшують відповідальність.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що згідно з постановою по справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА №1957793 від 17.01.2026 року поліцейський Ковельського РУП ГУ Нацполіції у Волинській області Кудриль В.Г., розглянувши матеріали адміністративної справи стосовно ОСОБА_1 , встановив, що 17.01.2026 року по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 здійснив завідомо неправдивий виклик спеціальних служб та повідомив про конфлікт, якого насправді не було, вчинивши такими діями адміністративне правопорушення, передбачене ст.183 КУпАП.

Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно – правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі статтею 183 КУпАП, завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань - тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція вказаної статті, передбачає об`єктивну сторону правопорушення - виклик представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб для надання допомоги, завідомо знаючи, що допомога не потрібна.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає виїзду на місце виклику працівників цієї служби.

Апеляційний суд встановив те, що на підтвердження порушення позивачем статті 183 КУпАП, відповідач надав відеозапис із нагрудної камери поліцейського, із якого видно, що позивач не заперечує того факту, що подзвонив в поліцію та що на момент виклику поліції очевидної небезпеки для позивача та його майна не було.

Отже, відповідач, на думку апеляційного суду, довів той факт, що позивач вчинив адміністративне правопорушення передбачене статтею 183 КУпАП.

Щодо доводів апелянта про недоліки змісту постанови серії ЕГА № 1957793

Згідно зі статтею 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Постанова повинна містити:

найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;

дату розгляду справи;

відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;

опис обставин, установлених під час розгляду справи;

зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;

прийняте у справі рішення.

Апеляційний суд встановив, що оскаржена постанова містить дату і місце події, опис діяння, кваліфікацію за статтею 183 КУпАП та вид і розмір адміністративного стягнення, а тому вважає, що недоліків змісту постанови немає.

Щодо доводів про стан здоров`я позивача.

Відповідно до статті 20 КУпАП не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності перебувала у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до копії консультаційного висновку № 49 від 22.01.2026, позивач спостерігається та лікується у лікаря-психіатра.

Отже, на переконання апеляційного суду, факт наявності у особи статусу особи з інвалідністю не є підставою для звільнення від адміністративної відповідальності.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки обставин, які були предметом дослідження у суді першої інстанції, та не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність порушення прав позивача під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Частиною 3 статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕГА № 1957793 від 17 січня 2026 року необхідно залишити в силі, а позовну заяву без задоволення.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції, встановивши правомірність постанови серії ЕГА № 1957793 від 17.01.2026 року та відсутність визначених законом підстав для скасування постанови, ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Разом з тим, у резолютивній частині рішення, суд першої інстанції не зазначив про залишення рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовної заяви без задоволення.

Однак таке формулювання резолютивної частини рішення суду першої інстанції не змінює суті та правових наслідків вирішення спору.

Предметом заявленого ОСОБА_1 позову є правомірність постанови серії ЕГА № 1957793 від 17.01.2026 року.

Відмова в задоволенні цієї позовної вимоги означає, що суд не встановив підстав для скасування оскарженої постанови, внаслідок чого спірна постанова залишається чинною та породжує відповідні правові наслідки.

Таким чином, не зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення про залишення постанови суб`єкта владних повноважень без змін не свідчить про неправильне вирішення спору по суті.

Зі змісту мотивувальної та резолютивної частин рішення суду першої інстанції однозначно встановлено, що суд першої інстанції перевірив законність постанови серії ЕГА № 1957793 від 17.01.2026 року, визнав спірну постанову правомірною та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише у разі, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що порушення пункту 1 частини третьої статті 286 КАС України не призвело до неправильного вирішення справи, апеляційний суд вважає, що підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2026 року у справі № 159/438/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та в касаційному порядку не оскаржується.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор

судді Н. В. Бруновська

Р. М. Шавель