Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №456/3872/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 456/3872/25 Головуючий у 1 інстанції: Янів Н. М.

Провадження № 22-ц/811/730/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мороз Ірини Василівни на ршення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 січня 2026 року в складі судді Яніва Н.М. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» про визнання недійсним та неукладеним договору про надання кредитної лінії, -

встановив:

У липні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі ТОВ «Фінансова компанія «Ейс») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №920815169 від 24.03.2023 в розмірі 98 783 грн 93 коп та понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.03.2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та відповідачкою ОСОБА_1 укладений Договір кредитної лінії 920815169 на суму 25 000,00 грн у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора MNV5GT79.

Згідно із умовами Кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконав свій обов`язок та перерахував грошові кошти відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер грошові кошти у сумі 25000,00 грн на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 .

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») уклали Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу.

На виконання Договору факторингу первінийкредито та ТОВ «Талон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги №258 від 14.11.2023.

10 жовтня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу№ 10/1024-01. Відповідно до Витягу реєстру прав вимоги № 1 від 10.10.2024 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.

29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №29/05/25-E за яким позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до Реєстру боржників №б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу від 29.05.2025 до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 98783 грн 93 коп.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 98783 грн 93 коп, яка складається з 20994, 67 грн заборгованості по тілу кредиту та 77789,26 грн заборгованості по несплаченим відсотках за користування кредитом. Вказана сума заборгованості також підтверджується випискою з особового рахунку. Позивач просив позов задовольнити.

25 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов, в якому просила визнати недйіним договір про надання кредитної лінії №920815169 від 24.03.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 ; визнати неукладеним договір про надання кредитної лінії №920815169 від 24.03.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 зазначала, що первісна позовна заява не містить пояснення та підтвердження з приводу того, як саме укладався наданий договір кредитування, яким чином проект договору направлявся відповідачу за первісним позовом та позивачу за зустрічною позовною заявою, як підписувався сторонами. Стверджувала, що позивачка за зустрічним позовом та відповідачка за первісним ОСОБА_1 ніколи не отримувала проект договору, ніколи їх не узгоджувала та не підписувала.

Відтак, вважає, що договір про надання кредитної лінії є недійсний через невідповідність форми договору вимогам закону. Наданий Договір кредитної лінії №920815169 від 24.03.2023 взагалі не містить жодних підписів сторін та не відповідає вимогам ЗУ «Про споживче кредитування» та підзаконним нормативно-правовим актам, зокрема Розділу III Постанови Правління Національного банку від 03 листопада 2021 року №113 Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), якими встановлені додаткові вимоги щодо порядку підписання договору кредитодавцем.

Також, представник позивачки за зустрічним позовом та відповідачки за первісним позовом зазначала, що вони заперечують звернення ОСОБА_1 за укладенням договору та подання заявки на укладення договору; наявність особистого кабінету ОСОБА_1 ; укладення Договору про надання кредитної лінії; отримання ОСОБА_1 підписаного договору від позивача; отримання ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора на мобільний телефон для підписання договору електронним підписом; введення ОСОБА_1 коду одноразового ідентифікатора з метою підписання договору електронним підписом. Додатково зазначала, що позивачці за зустрічним позовом не відомо джерело отримання її особистих персональних даних, які відображені у договорі. У зв`язку з наведеним просила зустрічний позов задовольнити.

Ухвалою суду від 27.10.2025 прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» про визнання недійсним та неукладеним договору до спільного розгляду з первісним позовом, суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Оскаржуваним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 січня 2026 року первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»» заборгованість за кредитним договором № 920815169 від 24.03.2023 року у загальному розмірі 74 169 (сімдесят чотири тисячі сто шістдесят дев`ять) грн. 88 коп, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20994 (двадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 67 коп, та заборгованості за процентами у розмірі 53 175 (п`ятдесят три тисячі сто сімдесят п`ять) грн. 21 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»» сплачений судовий збір у сумі 631 (шістсот тридцять одна) грн 51 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»» про визнання недійсним та неукладеним договору про надання кредитної лінії - відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якої подала адвокат Мороз І.В. Вважає рішення незаконним, необгрунтованим, таким, що не відповідає основним принципам цивільного судочинства, процесуальному та матеріальному праву України.

В обгрунтування доводів скарги покликається на те, що відповідачка не укладала договору кредитуваня з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Зокрема вказує на те, що позовна заява не містить пояснення та підтвердження з приводу того, як саме укладався наданий Договір кредитування, яким чином проект договору направлявся відповідачці та підписувався сторонами. Позовна заява не містить доказів направлення проекту договору відповідачці, наявності у неї Особистого кабінету та підписання договорів відповідачкою. Відповідачка стверджує, що ніколи не отримував проект Договору від позивача і ніколи їх не узгоджував та не підписувала. Додає, що до Договору не надано жодних доказів направлення оферти щодо укладення договору відповідачкою та акцепту зі сторони позивача.

Зауважує, що суд першої інстанції не дослідив статус позивача та зробив неправильний висновок щодо задоволення позову на користь позивача. ТОВ «ФК «ЕЙС» є неналежним позивачем та немає права на стягнення коштів за наданим договором кредитної лінії.

Вважає, що договори факторингу не відповідають вимогам законодавства, та є неукладеними. ТОВ «ФК «Таліон Плюс» уклало Договір факторингу з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за 5 років до укладення Договору про надання кредитної лінії з відповідачкою, що не відповідає вимогам закону та не може породжувати право вимоги у ТОВ «Таліон Плюс» та відповідно у Позивача за Договором.

Наголошує, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. З наведного слідує, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28.11.2018 боргові зобов`язання відповідачки за кредитним договором від 24.03.2023 ще не існувала, тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення 28.11.2018 Договору факторингу №28/1118/01. Відтак, у ТОВ «Таліон Плюс» не виникло право вимоги за зобов`язанням відповідачки, яке він міг би передати на підставі договору факторингу від 28.11.2018.

Додатково звертає увагу суду на те, що матеріали справи не містять відомостей щодо оплати за цим Договором, як і за іншими договорами факторингу.

Вказує, що позивач не виконав вимог Закону України «Про споживче кредитування» щодо укладення договору про відступлення права вимоги та повідомлення відповідача про відступлення права вимоги.

Вважає, що положення Договору кредитної лінії щодо нарахування процентів за користування кредитом є нікчемними. Зокрема у п. 8.4 Договору кредитної лінії №920815169 від 24.03.2024 встановлено, що після закінчення дисконтного періоду кедитування проценти нараховуються за процентною ставкою ….2,98% в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у позичальника за кожен день користування ним. Однак вказані положення договору кредитування не відповідають вимогам ЗУ «Про споживче кредитування» щодо максимально допустимого розміру процентної ставки, тому є нікчемними. Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цєї статті, не може перевищувати 1%. Вказані зміни були внесені до ЗУ «Про споживче кредитування» шляхом прийняття ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» від 21.11.2023, прикінцеві та перезідні положення якого передбачають, що дія п.5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Оскільки Договір кредитної лінії передбачає строк дії п`ять років до 24.03.2028, процентна ставка за користування кредитом не може перевищувати 1%. В порушення вищезазначених вимог законодавства, позивач нараховував проценти за користування кредитом за ставкою 2,98%. Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом, повинні бути відхилені у повному обсязі.

Стверджує, що позовна заява не містить жодного детального розрахунку сум нарахованих відсотків та заборгованості з поясненням процентної ставки, яка застосовувалась до вказаного розрахунку. Позивач, обгрунтовуючи позов, зазначає, що 14.11.2023 на виконання положень Договору факторингу №28/1118-01 між ТОВ «Мінавео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» складений та підписаний реєстр права вимоги №258, за яким передані (відступлені) права вимоги до відповідача за кредитним догоором від 24.03.2023.

Однак, витяг з реєстру прав вимоги не містить інформацію, станом на яку дату нарахована заборгованість, залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, суми коштів, сплачені відпвідачем у рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх нарахування, відсутні відомості, що матеріали кредитної справи передавались новому кредитору, як це передбачено ч. 1 ст. 517 ЦК України.

Аналогічні недоліки стосуються інших витягів з реєстру прав вимоги за наступними договорами факторингу. З урахуванням зазначеного, витяг з реєстру прав вимоги до позову є неналежними доказами.

Тому вважає, що альтернативно, максимальна сума боргу та відсотків, не могла перевищувати 43 727,61 грн, що включає в себе суму заборгованості 20994,67 грн та нараховані відсотки - 22732,94 грн, які розраховані за період з 24.03.2023 до 14.11.2023 - до підписання реєстру права вимоги №258 від 14.11.2023 між ТОВ «ФК «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».

Стверджує, що ТОВ «ФК «Таліон Плюс» не мало права нараховувати відсотки на заборгованість, оскільки не отримало право на нарахування відсотків за договором факторингу. Тому датою закінчення періоду нарахування процентів за Договором повинна бути дата 14.10.2023 - дата підписаня реєстру права вимоги №258 від 14.11.2023. Проценти нараховані після цієї дати, розраховані як проценти за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України та не підлягають стягненню. Відтак, нарахування процентів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК україни, яке суд здійснив після 14.10.2023 і до 12.01.2024 у період дії воєнного стану, не відповідає вимогам Закону та пложенням Договору факторингу не передбачаються.

Також вказує на те, що суд першої інстанції не з`ясував підстави подання зустрічного позову та неправомірно відмовив у його задоволенні. Договір про надання кредитної лінії є недійсний через невідповідність форми договору вимонам закону.

Просить скасувати рішення Стийського міськрайонного суду Львівської області від 29 січня 2026 року та ухвалити нове, яким в задоволенні первісного позову ТОВ «ФК «ЕЙС» відмовити, задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Учасники справи будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 21 липня 2026 року не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи з такого.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ТОВ «ЕЙС» суд першої інстанції виходив з того, що 24.03.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 920815169у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Зважаючи на отримання ОСОБА_1 коштів та їх неповернення у відповідності до умов вказаних у договорах та у строки визначені сторонами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню повністю.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 щодо визнання недійсним та неукладеним Кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що такий договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

При укладенні кредитного договору сторони погодили усі істотні умови таких, суму кредитних коштів, строк кредитування, порядок та розмір нарахування процентів та інших зобов`язань. Підписавши договір, відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з їх умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами.

Поміж тим судом встановлено, що відповідачка за первісним позовом ОСОБА_1 здійснювала часткове погашення заборговані за кредитним договором, тим самим вчинивши конклюдентні дії щодо визнання договору, оскільки відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.

Судом встановлено, що 24.03.2023 ОСОБА_1 залишила заявку на отримання грошових коштів в кредит, на підставі якої 24.03.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений Договір кредитної лінії №920815169, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 25000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Договір та Графік платежів (Додаток № 1 до Договору від 24.03.2023 року №920815169 підписані відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора MNV5GT79.

Вказане також підтверджується Довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», сформованою 14.10.2024 року 17:01, відповідно до якої відповідачка підписала кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV5GT79 24.03.2023 о 12:47:24, відправленого на засоби зв`язку для відправки ідентифікатора, зазначені позичальником (відповідачем), а саме: НОМЕР_5.

Згідно із паспортом споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до договору №920815169 від 24.03.2023 встановлено основні умови кредитування, а саме: тип кредиту: кредитна лінія, сума (ліміт кредиту): 25 000 грн, строк кредитування: до 1826 днів, (дисконтний період 1-65 днів з можливістю продовження строку), мета кредиту на споживчі цілі.

У п. 1.1.3. договору визначено, що дисконтний період кредитування або Дисконтний період - період користування Кредитом, протягом якого Позичальник має право отримувати нові Транші у межах встановленого Кредитного ліміту, у тому числі у разі часткового погашення Кредиту протягом строку дії Договору.

У п. 1.1.12 договору визначено, що кредитна лінія - вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами (Траншами) в узгоджені сторонами строки протягом строку дії Договору. При цьому, Договором передбачено право Позичальника отримати Кредит у межах встановленого Кредитного ліміту у разі часткового погашення Кредиту протягом строку дії Договору.

Згідно із п. 2.1 Договору за цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 25000 грн 00 коп. (двадцять п`ять тисяч грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі - Правила).

Відповідно до п.2.3 Договору Кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 25000,00 грн одразу після укладення договору, який мав бути повернутий до 23.04.2023 р.

Згідно із п.3.1 Договору, позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник можу збільшувати суму кредиту в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк Дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2 Договору.

За змістом п. 3.3 Договору для здійснення першої Пролонгації Дисконтного періоду за цим Договором, Позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 (тридцять) днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 3150 грн 00 коп. Про суму нарахованих процентів, що Позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій Позичальник інформується через Особистий кабінет.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що продовження строку Дисконтного періоду не призводить до зміни істотних умов Договору в бік погіршення для Позичальника. Всі істотні умови які застосовуються протягом всього строку дії цього Договору зазначенні в цьому Договорі в момент його укладення. Оскільки Пролонгація не є зміною істотних умов Договору, зокрема строку дії Договору, то вона не потребує укладення додаткових угод до Договору, в тому числі Пролонгація не потребує застосування електронного підпису Одноразовим ідентифікатором. Ініціювання Позичальником Пролонгації є конклюдентною дією спрямованою на застосування тих чи інших передбачених цим Договором умов користування Кредитом без зміни строку дії Договору.

Основна сума Кредиту має бути повернена Позичальником не пізніше ніж протягом 30 (тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п. 11.1 Договору; дострокового припинення дії Договору, в порядку передбаченому п.9.1.1.2, або п. 9.1.1.7 ( п. п. 7.2, 7.2.1, 7.2.2договору).

Відповідно до п.7.6 договору у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за Договором у повному обсязі, ця сума погашає вимоги Кредитодавця у такій черговості: у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума Кредиту та прострочені; у другу чергу сплачуються сума Кредиту та нараховані проценти за користування Кредитом; у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до Договору).

Відповідно до п. 11.1 Договору, такий набирає чинності з моменту підписання Сторонами та діє протягом 5 (п`яти) років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання.

За користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом (п.8.1 Договору), які нараховуються в порядку, передбаченому п.8.3, 8.3.1, 8.3.2, 8.4 договору. Інші витрати позичальника, крім процентів за належне користування Кредитом, Договором не передбачено.

Протягом Дисконтного періоду кредитування зобов`язання Позичальника по сплаті процентів фактичні дні користування Кредитом визначають наступним чином: за період від дати видачі Кредиту до 23.04.2023 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 153,30 (сто п`ятдесят три цілих три десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 0,42 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування ним; після закінчення Дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 (одна тисяча вісімдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним (п.п. 8.3, 8.3.1, 8.4.).

У разі якщо Позичальник вчинить описані в п. 3.2. Договору дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 23.04.2023 р. проценти нараховуються за ставкою 383,25 (триста вісімдесят три цілих двадцять п`ять сотих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 1,05 відсотків в день від суми Кредиту за кожний день користування ним (далі - Індивідуальна процента ставка).

У п. 12.4 розділу «Відповідальність сторін» договору сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання Позичальник зобов`язаний сплачувати на користь Кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70 % річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

З відповіді наданої АТ «Універсал Банк» на ухвалу суду від 27.10.2025 року встановлено, що на ім`я відповідачки ОСОБА_1 в банку емітовано платіжну картку НОМЕР_2 , на картковий рахунок якої був зарахований платіж в сумі 25000,00 грн у період з 24.03.2023 по 29.03.2023.

Згідно із платіжним дорученням від 24.03.2023, кошти у сумі 25000,00 грн переказано згідно договору №920815169 від 24.03.2023 ОСОБА_1 , код НОМЕР_3 , для зарахування на платіжну карту № НОМЕР_1 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD VisaTransfer».

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало (відступило) ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язувалося їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату. Строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 закінчувався 28 листопада 2019 року (п.8.2. Договору факторингу № 28/1118-01).

28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін.

Також строк був продовжений додатковими угодами № 26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023.

Відповідно до реєстру прав вимоги №258 від 14.11.2023 року до Договору факторингу №28/1118-01, ТОВ «Таліон Плюс» отримав право вимоги до відповідача на загальну суму 43727 грн 61 коп , з яких 20994 грн 67 коп заборгованість по основному боргу, 22732 грн 94 коп - заборгованість по відсотках.

10.10.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладений договір факторингу №10/1024-01 щодо набуття ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права грошової вимоги до кредитора за кредитним договором №920815169 від 24.03.2023.

Відповідно до п. 2.1 договору факторингу №10/1024-01 від 10.10.2024 Клієнт ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнтав за плату на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 10.10.2024 до договору факторингу № 10/1024-01 від 10.10.2024, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримав право вимоги до відповідача на загальну суму 98783 грн 93 коп, з яких 20994 грн 67 коп заборгованість по основному боргу, 77789 грн 26 коп - заборгованість по відсотках.

29.05.2025 між ТОВ «ФК ЕЙС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладений Договір факторингу № 29/05/24-Е, строк дії якого закінчувався 31 грудня 2026 року (п. 9.3 Договору). Предметом даного Договору факторингу № 29/05/24-Е є відступлення прав вимог, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.

Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 98783 грн 93 коп, з яких 20994 грн 67 коптіло кредиту та 77789 грн 26 копвідсотки.

Враховуючи те, що Реєстр Боржників містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру Боржників, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб.

Згідно із випискою з особового рахунку за кредитним договором №920815169 від 24.03.2023, сформованої ТОВ «ФК «ЕЙС», загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 98783 грн 93 коп, з яких 20994 грн 67 коп прострочена сума за сумою кредиту та 77789 грн 26 коп прострочена заборгованість за процентами.

Таким чином, судом встановлено, що у ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором №920815169 від 24.03.2023 перейшло до позивача ТОВ «ФК «Ейс», а спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань перед кредитодавцем за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі наведених вище фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що як сам кредитний договір із зазначенням усіх реквізитів відповідача, в тому числі паспортних даних, ідентифікаційного коду, місця реєстрації та проживання, так і додатки до договору про надання кредиту, а також інформація щодо умов кредитування підписані електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора MNV5GT79.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачці на номер мобільного телефону НОМЕР_4 , який зазначено у кредитному договорі, надходив одноразовий ідентифікатор для підписання договору. Також, саме вказаний номер мобільного телефону відповідачки закріплений за нею, як фінансовий номер, в АТ «Універсал Банк».

У справі № 524/5556/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Верховного Суду від 7.10.2020 по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

В силу припису статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на відповідача.

Отже встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не був би укладений, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що укладення кредитного договору №920815169 від 23 березня 2023 року у запропонованій формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи відповідає Закону України «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про факт укладення зазначеного договору.

Подібні правові за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем укладання договору кредитної лінії №920815169 від 24.03.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги щодо неукладеності договору є безпідставними та підлягають відхиленню.

Необґрунтованими та такими що не заслуговують на увагу є доводи апеляційної скарги і щодо відсутності у позивача права вимоги за кредитним договором лінії № 920815169 від 24.03.2023.

Так, відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2664-III), факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III, договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання для фізичної особи, найменування та місцезнаходження для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

У постанові КЦС Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 за подібних обставин зроблено висновок що: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Слід звернути увагу, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року. Відповідно до п.8.6 договору додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину.

У подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до договору факторингу № 28/1118-01, зокрема: № 19 від 28 листопада 2019 року, відповідно до якої строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2020 року, № 26 від 31 грудня 2020 року, якою строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2021 року, № 27 від 31 грудня 2021 року, відповідно до умов якої строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2022 року, № 31 від 31 грудня 2022 року, якою строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2023 року, № 32 від 31 грудня 2023 року, згідно якої продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 року.

Пунктом 2.1. розділу 2 (договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року), передбачено, що згідно умов договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 4.1 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру права вимог.

Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладеним із відповідачем, підписаний між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» 14.11.2023 року, тобто у межах продовженого строку дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року.

10 жовтня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 10/102024-01. Відповідно до п. 2.1 якого передбачено, що клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладеним із відповідачем, підписаний між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 10.10.2024, тобто у межах строку дії договору факторингу.

29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до п.9.3. строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.2. цього договору, та закінчується 31 грудня 2026 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Отже, за обставин справи, право вимоги до ОСОБА_1 переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Вбачається, що укладаючи договори факторингу, сторони цих договорів обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі реєстру прав вимог, які є невід`ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними, в межах чинного договору факторингу. Окрім цього, невід`ємними додатками договору є додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договорів факторингу.

З урахуванням визначених строків дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року за № 28/1118-01 та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 753/20537/18 відображений правовий висновок, згідно з яким належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Матеріали справи не містять доказів визнання судом договору факторингу від 28 листопада 2018 року за № 28/1118-01 недійсним. За таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків та протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги за реєстром прав вимоги №258 від 14.11.2023 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; платіжну інструкцію щодо сплати фінансування по реєстру прав вимоги № 7504 від 14.10.2024 до договору факторингу №10/1024-01 від 10.10.2024; платіжні інструкції щодо часткової оплати фінансування по реєстру боржників до договору факторингу № 29/05/25-Е від 29 травня 2025 року, що підтверджують фінансування на кожному етапі переходу права вимоги.

Акт звірки взаєморозрахунків є документом, що підтверджує погодженість сторонами даних бухгалтерського обліку та відображає фактичний стан виконання зобов`язань у межах господарських відносин. Його підписання уповноваженими представниками сторін свідчить про перевірку та прийняття ними інформації щодо наявності або відсутності заборгованості.

Подані позивачем договори факторингу, протоколи погодження та витяги з реєстру прав вимоги є самостійними та достатніми доказами заявлених вимог. Акти звірки, у свою чергу, виконують допоміжну функцію та додатково підтверджують факт сплати фактором суми фінансування клієнту, що вказує на узгодженість та послідовність правової позиції позивача.

Отже, колегія суддів вважає, що копії договорів факторингу, реєстри прав вимоги, платіжні інструкції щодо оплати фінансування за відступлення прав вимоги, а також акт звірки взаєморозрахунків є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Відтак, позивач набув право вимоги до відповідача на законних підставах і в порядку, визначеному чинним законодавством.

З наведеного слід дійти висновку, що передача права вимоги відбулась в межах часових рамок чинності Договорів факторингу від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», а також від 10.10.2024, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн Фінанс», які у свою чергу мали право відступати право вимоги на користь інших осіб.

Таким чином, договір №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28 листопада 2018 року до 31 грудня 2024 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність переходу права вимоги від первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та в подальшому до ТОВ «Онлайн Фінанс» та до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Отже, у справі, яка переглядається, внаслідок послідовного укладення договорів факторингу, права вимоги за кредитним договором між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС».

Інші доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки не є суттєвими та не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції обставин справи.

В свою чергу, ТОВ «ФК «ЕЙС», на підтвердження розміру невиконаного ОСОБА_1 зобов`язання за договором між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 №920815169 від 24.03.2023 надано розрахунок заборгованості, за яким заборгованість за не виконаним зобов`язанням з повернення кредиту становить 98783 грн 93 коп, з яких 20994 грн 67 коп прострочена сума за сумою кредиту та 77789 грн 26 коп прострочена заборгованість за процентами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Як встановлено судом, у п. 3.2 Договору сторони погодили, що встановлений в п. 3.1 Договору строк Дисконтоного періоду може бути продовженим позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та періоду пільгової реструктуризації оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальник в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду.

Згідно із п. 3.3 Договору для здійснення першої пролонгації Дисконтного періоду за цим Договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 3150 грн. 00 коп.

За змістом п. 7.1. Договору на момент укладання цього Договору, сторони дійшли згоди, що орієнтована дата погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтоного періоду кредитування 23.04.2023, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником.

Пунктом 8.1 передбачено, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інші витрати Договором не передбачено.

Згідно із п. 8.2 Договору процентні ставки є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в одностронньому порядку в сторону погіршення для позичальника.

Пунктами 8.3.1, 8.3.2 та 8.4 передбачено нарахування процентів залежно від обраної моделі поведінки позичальника.

Зокрема п. 8.3.1 передбачено, що за період від дати видачі кредиту до 23.04.2023 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 153,30% річних, що на день укладення Договору становить 0,42 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (далі Дисконтна процентна ставка).

Згідно із п. 8.3.2 у разі якщо позичальник вчинити описані в п. 3.2 Договору дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 23.04.2023 проценти нараховуються за ставкою 383,25 % річних, що на день укладення Договору становить 1,05% в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до п. 8.4 після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70% річних, що на день укладення Договору становить 2,98% в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним.

Аналіз зазначених пунктів договору дає підстави для висновку, що ними передбачено відсоткову ставку в Дисконтний період (30 днів), відсоткову ставку у разі пролонгації Дисконтоного періоду та відсоткову ставку по закінчення Дисконтного періоду (30 днів).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У справі, що переглядається беззаперечно встановлено, що кредитний договір № 920815169 від 24.03.2023 укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , підписаний як з боку первинного кредитора, так і з боку позичальника електронними підписами. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину: сума кредиту 25000,00 грн (пункт 2.1.), період кредитування 30 днів (Дисконтний період) (пункт7.1) зі сплатою в цей період процентів в розмірі 0,42 % (пункт 8.3.1), а по закінченню дисконтного періоду - в розмірі 2,98 % в день (пункт 8.4), сума кредиту має бути повернена не пізніше ніж протягом 30 днів після закінчення строку дії договору, який становить 5 років (п.11.1), або дострокового припинення дії договору, в порядку передбаченому п. 9.1.1.2., або п. 9.1.1.7. або 9.2.1.5.

Таким чином встановивши, що ОСОБА_1 протягом чергового пролонгованого дисконтоного періоду (14.10.2023) не сплатила процентів та не повернула кредитних коштів, не ініціювала пролонгації дисконтного періоду (п.3.2), кредитор правомірно почав нарахування відсотки, які були узгоджені між сторонами у п. 8.4 Договору по закінченню дисконтного періоду.

Разом з тим, відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №258 від 14.11.2023 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Таліон Плюс» отримав право вимоги до відповідача на загальну суму 43727 грн 61 коп, з яких 20994 грн 67 коп тіло кредиту та 22732 грн 94 коп відсотки.

Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у відповідачки наявна заборгованість станом на 14.11.2023 в сумі 43727 грн 61 коп, з яких 20994 грн 67 коп тіло кредиту та 22732 грн 94 коп відсотки.

При цьому, нарахування відсотків здійснювалось наступним чином: протягом дисконтного періоду (перших 30 днів) за ставкою 0,42% в день (або 153,30 % річних), в подальшому, оскільки згідно з п. 8.3.2 відповідач неодноразово вчинила дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціювала пролонгацію) сплачуючи певну суму відсотків та тіла кредиту, з наступного дня після 23.04.2023 проценти нараховувались за ставкою 383,25 % річних, що на день укладення Договору становить 1,05% в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Останній раз ОСОБА_1 сплатила 14.09.2023 року, внаслідок чого дисконтний період був продовжений до 14.10.2023 року. Після цієї дати позичальник ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій, які б свідчили про продовження нею Дисконтного періоду. А тому, починаючи з 15.10.2023 року нарахування відсотків відбувалось згідно п. п. 8.4, за процентною ставкою 1087,70% річних, що на день укладення Договору становить 2,98% в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним.

В свою чергу, відповідно до розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «Таліон Плюс» у відповідачки станом на 10.10.2024 наявна заборгованість в сумі 98 783 грн 93 коп, з яких 20994 грн 67 коптіло кредиту та 77789 грн 26 копвідсотки. При цьому, ТОВ «Таліон Плюс» отримавши право вимоги за Договором факторингу від 28.11.2018 продовжував нарахування відсотків за ставкою 2,98% в день (або 1087,70% річних) по 10.02.2024 року включно.

З наведеного слідує, що розмір заборгованості за тілом кредиту 20994 грн 67 коп залишився незмінним, натомість заборгованість за відсотками збільшилася з 22732,94 грн до 77789,26 грн, відтак за період з 14.11.2023 до 10.02.2023 ТОВ «Таліон Плюс» додатково нараховано 55056, 32 грн заборгованості за відсотками.

Разом з тим, таке нарахування відсотків за кредитним договором ТОВ «Таліон Плюс» є безпідставним, оскільки згідно із п. 1.4 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 борг означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили.

Відтак, подальше нарахування Фактором відсотків, тобто збільшення боргу, не передбачено умовами договору факторингу.

З огляду на наведене, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» процентів за користування кредитом з 14.11.2023 по 10.02.2024 в розмірі 55056,26 грн.

Отже, доведеним є зобов`язання ОСОБА_1 з повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» кредиту в сумі 20994,67 грн та процентів за користування кредитом за період з 24.03.2023 по 14.11.2023 - дати підписання Реєстру права вимоги №258 від 14.11.2023, в сумі та 22732 грн 94 коп, а загалом 43727 грн 61 коп.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Суд першої інстанції належної уваги на вищевказані обставини справи не звернув, вналідок чого дійшов помилкового висновку про часткову доведеність позовних ТОВ «ФК «ЕЙС» в частині розміру заборгованості, з урахуванням Закону України «Про споживче кредитування» із внесеними до нього змінами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду скасуванню, тому підлягають перерозподілу судові витрати, понесені сторонами по справі.

Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовною заявою ТОВ «ФК «ЕЙС» сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягає стягненню судовий збір в сумі 1072 грн. 30 коп.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила 3633,60 грн судового збору.

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 з ТОВ «ФК «ЕЙС» на її користь підлягає стягненню 2025 грн 15 коп.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи наведене, з ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 952 грн. 85 коп. судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Оскільки рішення в частині стягення витрат на правничу допомогу стороною відповідача за первіним позовом не заперечується, рішення в означеній частині частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

В апеляційній скарзі представник відповідача просила стягнути з ТОВ «ФК «Ейс» на користь ОСОБА_1 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

На підтвердження розміру витрат представником відповідача було надано копію ордера серії Аа №1682342 від 25.02.2025, копію договору про надання правової допомоги №03-10/2025, додаткову угоду №2 від 25.02.2026 до Договору про надання правової допомоги №03-10/2025 від 03.10.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 19.04.2013 №5415.

Разом з тим, ТОВ «ФК «ЕЙС» у відзиві на апеляційну скаргу заявлено про завищеність, неспівмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

З урахуванням складності та категорії справи, обсягу доказів, складання позовної заяви, адвокатського запиту і клопотання про витребування доказів не потребувало від професійного адвоката значних зусиль та витрат часу. Послуга з вивчення матеріалів справи фактично охоплюється послугою зі складання позовної заяви.

Таким чином, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, в порядку розподілу судових витрат під час розгляду справи судом апеляційної інстанції з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мороз Ірини Василівни - задовольнити частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 січня 2026 року в частині задоволення первісного позову змінити, зменшити розмір заборгованості, яка стягнута із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» за договором кредитної лінії № 920815169 від 24.03.2023 з 53175 грн 21 коп. до 43727 (сорок три тисячі сімсот двадцять сім) гривень 61 копійок.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 січня 2026 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія судового збору скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 952 (дев`ятсот п`ятдесят дві) гривень 85 копійок судового збору.

Врешті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тектсу постанови.

Повний текст постанови складений 21 липня 2026 року.

Головуючй А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк