Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №944/1149/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 944/1149/24 Головуючий у 1 інстанції: Матвіїва І.М.

Провадження № 22-ц/811/667/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 27 січня 2026 року в складі судді Матвіїва І.М. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

У березні 2024 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №Z75.00203.004202090 від 10 серпня 2018 року в розмірі 80 184 грн 86 коп, з яких: 29821,30 грн – заборгованість за основним боргом, 50363,56 грн – заборгованість за відсотками та за кредитним договором №Z06.00203.004390599 від 01 жовтня 2018 року в розмірі 95520 грн 03 коп, з яких: 35615,25 грн – заборгованість за основним боргом, 59904,78 грн – заборгованість за відсотками.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 10 серпня 2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № Z75.00203.004202090.

07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №07072023, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № Z75.00203.004202090, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Фінансової компанії «Європейська агенція з повернення боргів».

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу ТОВ ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 у сумі 80148 грн 86 коп, з яких: 29821,30 грн – заборгованість за основним боргом, 50363,56 грн – заборгованість за відсотками.

Також, 01 жовтня 2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № Z06.00203.004390599.

07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №07072023, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № Z06.00203.004390599, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Фінансової компанії «Європейська агенція з повернення боргів».

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу ТОВ ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 у сумі 95520 грн 03 коп, з яких: 35615,25 грн – заборгованість за основним боргом, 59904,78 грн – заборгованість за відсотками.

ТОВ «ФК «ЄАПБ» вказував, що всі нарахування, що відбувались до дати отримання позивачем права грошової вимоги здійснювались безпосередньо АТ «Ідея Банк», з дня відступлення права вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювалося жодних нарахувань, умови кредитного договору в одностронньому порядку не змінювалися.

У зв`язку з непогашенням ОСОБА_1 заборгованості, просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 27 січня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 та за кредитним договором Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 у загальному розмірі 175 704 грн 89 коп.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 3028,00 грн. судового збору.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , вважає незаконним та необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В обгрунтування доводів скарги покликається на те, що згідно із умовами договору факторингу прав вимоги переходить від клієнта до фактора на наступний календарний день після підписання сторонами відповідного реєстру права вимоги, по формі встановленій у додатку до цього договору (п.4.4). Проте, наданий позивачем витяг з реєстру боржників до Договору факторингу №07072023 від 07.07.2023 не містить підпису сторін, які б підтверджували дійсність переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором. Разом з тим, позивач надав до суду копію договору факторингу №07072023 від 07.07.2023 не в повному обсязі, що унеможливлює належно та у повній мірі сприймати зміст цього документа, а також встановити істотні умови такого договору, в тому числі зобов`язання нового кредитора перед первісним кредитором щодо здійснення оплати за придбання права грошової вимоги до боржників, зокрема до відповідача за кредитними договорами. Більше того, позивач не надав докази того, що після укладення договору факторингу були виконані вимоги ст. 1082 ЦК України та відповідач отримала письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні була визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Стверджує, що сам по собі факт укладення договору факторингу не створює для відповідача безумовного обов`язку сплтити саме борг у такому розмірі, який визначено у договорі. Зауважує, що у договорі факторингу №07072023 від 07.07.2023 не зазначена ціна, за яку відбулося відступлення права вимоги.

За таких обставин вважає, що позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 , як до Боржника за кредитними договорами від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЄАПБ», оскільки договір факторингу №07072023 від 07.07.2023 не містить у повній мірі інформації про істотні умови такого договору – а саме розмір вимоги, який переходить до позивача, як нового кредитора до відповідача, та факт оплати позивачем договору факторингу.

Відсутність доказів на підтвердження факту переходу права вимоги до фактора за договором факторингу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення заборгованості, аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду від 17.01.2020 у справі №916/2286/16.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення фактично не дослідив належним чином фактичні обставини срави та зміст наданих сторонами доказів, а застосував шаблонні висновки, які не відповідають характеру спірних правовідносин.

Крім того, судом зроблено помилкові висновки щодо способу надання кредитних коштів, оскільки умови спірних кредитних договорів передбачають перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, а не за реквізитами платіжної банківської картки.

Стверджує, що відповідно до ордера-розпорядження №1 про видачу кредиту від 10.08.2018 на рахунок ОСОБА_1 перерахувано грошові кошти в розмірі 31 000,00 грн за Кредитним договором №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018. Згідно із наданим позивачем витягом з реєстру боржників №4 від 07.07.2023 до Договору факторингу №07072023 від 07.07.2023, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором розмірі 80148 грн 86 коп, з яких: 29821,30 грн – заборгованість за основним боргом, 50363,56 грн – заборгованість за відсотками. Проте у наданому позивачем розрахунку заборгованості за Кредитним договором №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 відсутні дані про те, з якого часу виникла заборгованість у ОСОБА_1 , як було здійснено їй нарахування та за який період, а лише вказана сума загальної заборгованості.

Вважає, що розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Також позивачем не обгрунтовано розмір заборгованості за основним боргом в сумі 29821,30 грн.

З урахуванням наведеного, аналізуюч в сукупності наявні по справі докази, відповідачка наголошує, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності заборгованості за кредитним договором №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018, зазначає, що відповідно до витягу з реєстру боржників №4 від 07.07.2023 до Договору факторингу №07072023, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 в сумі 95520,03 грн. У наданому позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018, відсутні дані про те, з якого часу виникла заборгованість у ОСОБА_1 , як було здійснено їй нарахування та за який період, лише вказана сума заборгованості – 95520,03 грн. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Також позивачем не обгрунтовано суми заборгованості за основним боргом в сумі 35615,25 грн. Згідно із ордер-розпорядження №1 ОСОБА_1 видано кредит в сумі 32840,18 грн. Однак, зауважує, що позивачем не надано до матеріалів справи ордеру-розпорядження, на підтвердження видачі грошових коштів позичальнику в якості кредиту, що включають в себе витрати на страховий платіж до Договору добровільного страхування життя на випадок смерті в результаті нещасного випадку №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018. Отже, сума заборгованості за основним боргом в розмірі 35615,25 грн, яку просить стягнути позивач, є необгрунтованою та недоведеною.

Відповідач вважає надані позивачем розрахунок заборгованості та довідка-розрахунок заборгованості за кредитним договором, данні яких відрізняються з даними, зазначеними у виписці по рахунку, є неналежними доказами наявності боргу за кредитним договором №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018, оскільки довідка розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського облку, а є однострннім арифметичним розрахунком сум, який повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони.

Зауважує, що умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемною.

Вказує, що умовами кредитних договорів встановлено плату за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредитів, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кедитування».

Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 встановлено щомісячну плату за послуги банку, яка за законом має надаватись безоплатно, визначені в п. 1.11 кредитних договорів умови щодо обов`язку позичальника сплачувати кошти за обслуговування кредиту щомісячно в розмірах, визначених у Графіку щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

З огляду на викладене, із загальної суми заборгованості за кожним із кредитних договорів підлягала виключенню плата за обслуговування кредиту, а саме за кредитним договором №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 – 22331,16 грн, за кредитним договором №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 – 30080,52 грн.

Просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 27 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» відмовити у повному обсязі. Стягнути понесені судові витрати.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Вважає рішення законним та обгрунтованим, в межах задоволених позовних вимог, в процесі розгляду справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права.

Учасники справи будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 21 липня 2026 року не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи з такого.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» про стягнення заборгованості за Кредитними договорами №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 та №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018, укладеними між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог. Зокрема, суд встановив, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» у встановленому законом порядку набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаними договорами. Договір факторингу недійсним не визнаний, витяг з реєстру боржників містить дані лише щодо даних боржника задля захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб.

Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідачка не надала виписок по її особових рахунках, маючи до таких доступ, на відміну від позивача, який не володіє первиннимми бухгалтерськими документами, оскільки не є банком, а перерахування коштів здійснювалося з використанням оператора послуг платіжної інфраструктури.

Вирішуючи питання про стягнення заборгованості, суд погодився із розрахунком позивача, оскільки контррозрахунку відповідачка не надала, а іншого не встановлено.

З врахуваннмя наведеного, суд дійшов висновку про задоволення позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» та стягнення заборгованості за кредитними договорами №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 та №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 у загальній сумі 175 704 грн 89 коп.

Перевіряючи законність обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.

Судом встановлено, що 10.08.2018 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № Z75.00203.004202090, за умовами якого (п. 1.1) Банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 35960,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно із умовами цього Договору. Банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 24 місяці (п. 1.2). Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника.

За користування Кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 0,49% (Маржа Банку) (п.1.3) Станом на день укладення Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9,5%, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 9,99%. (п.1.4).

За обслуговування кредиту Банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених Графіком щомісячних платежів за кредитним договором (п. 1.10).

Згідно із п. 1.13 Банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг «Card Blanche Blue Start ID INS», що обслуговується на умовах Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

10 серпня 20218 року ОСОБА_1 уклала Договір добровільного страхування життя, що стверджується підписаною заявою-приєднання (Акцепт) № Z75.00203.004202090 до Договору добровільного страхування життя позичальника АТ «Ідея Банк». За змістом п.п. 8, 9 Договору, страховий платіж становить 16,00% від загальної страхової суми, що становить 4960,00 грн. Строк дії договору становить 365 календарних днів (п.7).

Факт видачі відповідачу кредитних коштів в сумі 31000,00 грн підтверджується копією ордеру-розпорядження АТ «Ідея Банк» про видачу кредиту №1 від 10.08.2018.

Також, 01.10.2018 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № Z06.00203.004390599, за умовами якого (п. 1.1) Банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 35960,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно із умовами цього Договору. Банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 36 місяців (п. 1.2). Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника, вказаний в п. 1.14 Договору.

За користування Кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 12,49% (Маржа Банку) (п.1.3) Станом на день укладення Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9,5%, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 21,99%. (п.1.4).

За обслуговування кредиту Банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених Графіком щомісячних платежів за кредитним договором (п. 1.11).

Згідно із п. 1.13 Банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг «Card Blanche Blue Start ID INS», що обслуговується на умовах Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

01 жовтня 20218 року ОСОБА_1 уклала Договір добровільного страхування життя на випадок смерті і результаті нещасного випадку. За змістом п.п. 4.3, 4.4 Договору, розмір страхового внеску за цим Договором становить 3119,82 грн, що становить 9,50% від страхової суми (32840,18 грн).

Факт видачі відповідачці кредитних коштів в сумі 32840,18 грн підтверджується копією ордеру-розпорядження АТ «Ідея Банк» про видачу кредиту №1 від 01.10.2018.

07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» укладений Договір факторингу №07072023, за умовами якого клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. Права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору та передається в день укладення цього договору клієнтом фактору в електронному вигляді та надсилається засобами корпоративного зв`язку у захищеному паролем файлі. Загальна сума фінансування згідно договору (реєстру боржників № 1, реєстру боржників № 2, реєстру боржників № 3, реєстру боржників № 4), що підлягає перерахуванню на рахунок клієнта становить 15300000,00 грн.

Матеріали справи містять копію платіжного доручення № 19913 від 11 липня 2023 року про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за договором факторингу № 07072023 від 07 липня 2023 року 15 300 000,00 грн.

З витягу з реєстру боржника № 4 до договору факторингу № 07072023 від 07 липня 2023 року вбачається, що право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло; за кредитним договором: №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018, загальна сума заборгованості – 80184,86 грн, з яких 29821,30 грн заборгованість за основним боргом, 50363,56 грн заборгованість за відсотками, 0,00 грн заборгованість за комісіями; за кредитним догоором №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018, загальна сума заборгованості – 95520,03 грн, з яких 35915,25 грн заборгованість за основним боргом, 59904,78 грн – заборгованість за відсотками, 0,00 грн заборгованість за комісіями.

Звертаючись з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитними договорами №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 та №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 позивач покликався на те, що відповідачка не виконує взяті на себе зобов`язання, що випливають із вказаних договорів.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Серед доводів апеляційної скарги, апелянт звертає увагу, що позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 , як до Боржника за кредитними договорами від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЄАПБ», оскільки договір факторингу №07072023 від 07.07.2023 не містить у повній мірі інформації про істотні умови такого договору – а саме розмір вимоги, який переходить до позивача, як нового кредитора до відповідача, та факт оплати позивачем договору факторингу.

Згідно із вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь якій стадії процесу.

Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).

З огляду на характер спірних правовідносин, зміст та підстави заявлених позовних вимог, позивач має довести відповідними доказами факт переходу до нього права вимоги за договорами позики, а також наявність та розмір заборгованості за вказаними договорами.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК Українипередбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції встановлено, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за договорами №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 та №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 не суперечить статті 514 ЦК України та доводиться належними та допустимими доказами.

Договір договір факторингу, укладений між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «ЄАПБ» у встановленому порядку також недійсним не визнаний, тобто в силу ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Верховним Судом у постанові від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні […], а не документи, що засвідчують права, які передаються.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

Наявність в матеріалах справи витягу з реєстру боржників № 4 від 07.07.2023 із зазначенням дати його формування та проставленням печатки ТОВ «ФК «ЄАПБ» та доказів оплати за договором факторингу, відповідно до вимог п. 2.1 договору факторингу свідчить про набуття ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за Договором кредиту відносно боржника ОСОБА_1 .

Виходячи з вищевикладеного судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо не доведеності факту набуття ним права вимоги за Договорами кредиту.

При цьому, колегія звертає увагу, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Доказів погашення заборгованості за кредитними договорами №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 та №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 первісному кредитору - АТ «Ідея Банк» суду не представлено, клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджено матеріалами справи.

Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse habet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 у справі №755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина першастатті 517 ЦК України).

Між тим, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (далі Положення № 75), первинним є документ, який містить відомості про операцію.

До первинних документів бухгалтерського обліку в банках відносяться, зокрема, виписка по рахунку про рух коштів.

Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Пунктом 62 Положення № 75 передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором і ці докази мають знаходитися у кредитора, в тому числі нового, до якого перейшли права та обов`язки попередника.

В той же час, розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

У справі встановлено, що до позовної заяви долучено виписки по рахунку ОСОБА_1 , які є належним доказом отримання кредитних коштів, надходження коштів на погашення заборгованості, наявності заборгованості боржника, обрахування її складових та розміру.

В свою чергу, пунктом 2 договорів №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 та № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 визначено порядок повернення заборгованості та розрахунків.

У графіку щомісячних платежів за кредитним договором №Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 визначено загальну вартість кредиту упродовж усього строку кредитування з 10.08.2018 по 10.08.2020 в загальній сумі 61876,52 грн, з яких: 35960,00 грн сума кредиту, 3585,36 грн проценти за користування кредитом, 22331,16 грн плата за обслуговування.

Крім цього, у графіку щомісячних платежів за кредитним договором №Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 визначено загальну вартість кредиту упродовж усього строку кредитування з 01.10.2018 по 01.10.2021 в загальній сумі 82034,96 грн, з яких: 35960,00 грн сума кредиту, 15994,44 грн проценти за користування кредитом, 30080,52 грн плата за обслуговування.

Оцінюючи у скупності виписки та розрахунки заборгованості в контексі умов договорів, колегія суддів вважає доведеними позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за основною сумою боргу за Кредитним договором № Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 в розмірі 29821,30 грн та за договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 в розмірі 35615,25 грн, оскільки із виписки за договором № Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 вбачається, що ОСОБА_1 за період з 18.09.2018 по 21.12.2019 сплатила 6138 грн 70 коп на погашення тіла кредиту (35960-6138,70=29821,30), а за договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 ОСОБА_1 сплатила 344 грн 75 коп (35960-344,75=35615,25).

Доводи апеляційної скарги в цій частині (щодо тіла кредиту) колегією суддів відхиляються.

Разом з тим, із виписки за Кредитним договором № Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 вбачається про сплату позичальником 1141 грн 67 коп відсотків за користування коштами, в той час як згідно графіку платежів розмір відсотків за увесь період користування кредитними коштами з 10.08.2018 по 10.08.2020, виходячи з 9,99% річних мав становити 3585,36 грн.

Водночас із виписки за Кредитним договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 вбачається про сплату позичальником 3650 грн 69 коп відсотків за користування коштами, в той час як згідно графіку платежів розмір відсотків за увесь період користування кредитними коштами з 01.10.2018 по 01.10.2021, виходячи з 21,99% річних мав становити 15994,44 грн.

З довідок-розрахунків не вбачається, в якому розмірі, на яку суму отриманого та неповернутого кредиту щомісячно нараховувались проценти, а також за який період позивач вважає необхідним стягнути проценти.

Таким чином, за відсутності в матеріалах справи детального розрахунку заборгованості, суд позбавлений можливості перевірити заявлений до стягнення розмір заборгованості за відсотками за Кредитним договором Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 в сумі 50363,56 грн та за Кредитним договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 в сумі 59904,78 грн, правильність їх нарахування та період нарахування.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин правильно врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновків про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося і право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Подібні правові висновки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Разом з тим, не пересвідчившись у правильності розміру заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за відсотками, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

З вимог позивача вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не нараховувало ніяких сум заборгованості за кредитними договорами відносно позичальника, а вказаний розмір заборгованості є незмінним з моменту отримання ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за договорами кредиту. З наведеного слідує, що розмір заборгованості за відсотками був розрахований станом на 07.07.2023, в той час як договір Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 припинив свою дію 10.08.2020, а договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 – 01.10.2021.

За встановлених обставин, судова колегія вважає недоведеним розмір заборгованості за відсотками за Кредитним договором № Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 в сумі 50363,56 грн та за Кредитним договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 в сумі 59904,78 грн, а тому рішення в цій частині не може залишатись в силі.

Доводи апелянта про те, що розрахунок заборгованості сам по собі не є безспірним доказом наявності заборгованості та не підтверджує її розміру, враховуючи те, що в ньому міститься лише загальна сума заборгованості, однак не зазначено конкретного розміру заборгованості за тілом кредиту, процентами, комісією, тощо знайшли своє часткове підтвердження.

З приводу доводів скарги в частині включення до умов Кредитних договорів плати за обслуговування кредитної заборгованості, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Так, згідно із вимогами позивача, ТОВ «ФК «ЄАПБ» вимоги про стягнення заборгованості за обслуговування кредиту Банком не заявляє, однак, як встановлено судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 на виконання умов договорів сплачувала таку плату. Зокрема, за Кредитним договором Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 ОСОБА_1 сплатила 3883 грн. 68 коп на виконання п. 1.10 Договору, а за Кредитним договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 ОСОБА_1 сплатила 3842 грн. 91 коп на виконання п. 1.11 Договору.

Згідно з вказаними умовами Договорів позичальник ОСОБА_1 зобов`язана була сплачувати Банку за обслуговування кредиту, що включає в себе надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, Контакт-центрі шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені Банку позичальником із використання різних каналів зв`язку тощо, плату щомісячно в терміни та в розмірах, визначених Графіком щомісячних платежів за кредитним договором.

Як вбачається зі змісту пункту 6 Договорів («Графік щомісячних платежів за кредитним договором»), плата з комісії за обслуговування кредиту нараховувалась Банком щомісячно протягом строку кредитування, а саме за Договором Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 в сумі 33331,15 грн, за Договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 всумі 30080,52 грн.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зокрема у пункті 31.29 зазначено, що: «комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що: «згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У справі, що переглядається, в кредитному договорі зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані виключно з отриманням інформації щодо стану рахунку відповідача та платежів за Договором. Надання щомісяця інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, що суперечить приписам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», тому що таку інформацію споживач має право отримувати безоплатно.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія доходить висновку, що положення п. 1.10 кредитного договору № Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 та пложення п. 1.11 Кредитного договору № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Тому, на переконання колегії суддів, заслуговують на увагу аргумент відповідача про те, що у зв`язку із нікчемністю умов договору щодо сплати комісії за обслуговування кредиту такі умови не могли бути включені до Договорів, а сплачені кошти на виконання нікчемних умов повинні бути зараховані кредитодавцем на погашення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.

Отже суд апеляційної інстанції доходить висновку, що сплачені ОСОБА_1 банку кошти за обслуговування кредиту, мають бути враховані при розрахунку заборгованості за Договором, тобто на загальну суму таких платежів слід зменшити суму загальної заборгованості, що підлягає стягненню.

Як уже зазначалося, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, враховуючи положенням статей 89, частини 4 статті 265 ЦПК України необхідно належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - виписки по рахунках), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Суд першої інстанції не виконав цього процесуального обов`язку, усунувся від перевірки належним чином заперечень відповідача, викладених заяві про перегляд заочного рішення.

З огляду на викладане, судова колегія доходить висновку, що заборгованість за договором Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 з урахуванням сплаченого 6138,70 грн тіла кредиту, 1141,67 грн відсотків та 3883,68 грн комісії за обслуговування кредиту складає 28381 грн. 31 коп, а за Кредитним договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 з урахуванням сплаченого 344,75 грн тіла кредиту, 2650,69 грн – відсотків та 3842,91 грн – комісії за обслуговування кредиту складає 45116 грн 09 коп, що загалом становитиме 73497 грн. 40 коп.

Тому колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги на рішення суду та вважає, що оскаржуване рішення не може залишатись в силі, оскільки при ухваленні рішення суд неповно встановив обставини, що мають суттєве значення для вирішення спору, внаслідок чого неправильно визначив розмір заборгованості за кредитом, що підлягає стягненню з відповідача, рішення суду необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позвоним вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ».

За нормами п.1, п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Таким чином, враховуючи наведене, рішення Яворівського районного суду Львівської області від 27 січня 2026 року необхідно скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за Кредитним договором Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 в розмірі 28381 грн. 31 коп, а за Кредитним договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 в розмірі 45116 грн 09 коп, що загалом становитиме 73497 грн. 40 коп.

Згідно із частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.

При зверненні із позовом ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатив 3028 грн 00 коп судового збору. Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1266 грн 61 коп понесених у суді першої інстанції

При подачі заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги, відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 4239 грн 20 коп. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, з ТОВ «ФК «ЄАПБ» необхідно стягнути судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на користь ОСОБА_1 у сумі 2339 грн 28 коп пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

В свою чергу, згідно із ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1072 грн 67 коп судового збору.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 27 січня 2026 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Кредитним договором Z75.00203.004202090 від 10.08.2018 в розмірі 28381 грн. 31 коп, за Кредитним договором № Z06.00203.004390599 від 01.10.2018 в розмірі 45116 грн 09 коп, а загалом 73 497 (сімдесят три тисячі чотириста дев`яносто сім) гривень 40 копійок.

У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 1072 (одна тисяча сімдесят дві) гривень 67 копійок судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій пропорційно до задоволених позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тектсу постанови.

Повний текст постанови складений 21 липня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк