Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №681/317/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 681/317/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горщар А.Г.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

22 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 29 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернулася до Полонського районного суду Хмельницької області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову № 584 від 10.03.2026, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 34 000 грн;

- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказала, що окремі порушення, покладені в основу спірної постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності, не належать до кола її посадових обов`язків, зокрема затвердження графіка подвірного обходу віднесено до повноважень селищного голови.

Крім того, відповідачем не конкретизовано, у чому саме полягало порушення порядку ведення карток первинного військового обліку, а висновок про відсутність журналу обліку результатів перевірки стану військового обліку не відповідає фактичним обставинам, оскільки такий журнал існував, однак не був врахований під час перевірки.

Також позивач зазначала, що норми законодавства, на порушення яких послався відповідач, встановлюють обов`язки органу місцевого самоврядування, а не інспектора військово-облікового столу як окремої посадової особи, у зв`язку з чим у її діях відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 29 травня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено повністю.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що розпорядженням селищного голови Понінківської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області № 207-к/2025-р від 06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 з 10 жовтня 2025 року прийнято на посаду інспектора військово-облікового столу.

Розпорядженням селищного голови № 11-к/2026-р від 21 січня 2026 року ОСОБА_1 визначено відповідальною за ведення військового обліку в Понінківській селищній раді та на території Понінківської селищної територіальної громади.

Відповідно до посадової інструкції інспектора військово-облікового столу, затвердженої розпорядженням селищного голови від 20 жовтня 2025 року № 213-к/2025-р, до посадових обов`язків позивача, зокрема, належало ведення персонального військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ведення карток первинного військового обліку, зберігання журналу обліку результатів перевірок стану військового обліку, здійснення контролю за додержанням правил військового обліку, а також підготовка проєктів рішень і розпоряджень з питань військового обліку. Із зазначеною посадовою інструкцією ОСОБА_1 ознайомлена під підпис.

04 березня 2026 року посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно ОСОБА_1 складено протокол № 101 про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що вона, будучи відповідальною за ведення військового обліку, не забезпечила виконання окремих вимог Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, а саме: не забезпечила ведення журналу обліку результатів перевірки стану військового обліку, ведення картотеки карток первинного військового обліку здійснювалося з порушенням вимог Порядку № 1487, а також не був відпрацьований графік звіряння карток первинного обліку шляхом подвірного обходу.

Під час складання протоколу ОСОБА_1 надала письмові пояснення, у яких зазначила, що виявлені недоліки зумовлені нетривалим перебуванням на посаді та зміною приміщення, а також повідомила про намір усунути їх у найкоротший строк. У протоколі міститься відмітка про роз`яснення їй прав, передбачених статтею 268 КУпАП, та повідомлення про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Матеріали справи про адміністративне правопорушення містять, зокрема, розпорядження про призначення позивача на посаду та визначення її відповідальною за ведення військового обліку, а також акт роботи комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04 березня 2026 року, складений за результатами перевірки Понінківської селищної територіальної громади, яким зафіксовано порушення вимог пунктів 24, 27 та 30 Порядку № 1487.

10 березня 2026 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 виніс постанову № 584, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 34 000 грн.

Підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності визначено невиконання нею, як відповідальною особою за організацію та ведення військового обліку, вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: ведення карток первинного обліку здійснюється з порушенням п. 27 Порядку № 1487, відсутній журнал обліку результатів перевірки стану військового обліку, звіряння їх облікових даних з даними районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділі розвідувальних органів, обов`язкова наявність якого передбачена п. 24 Порядку № 1487, відсутній затверджений розпорядженням міського голови графік подвірного обходу для здійснення звіряння облікових даних карток первинного обліку, наявність якого передбачена п.30 Порядку № 1487, чим порушила вимоги абз. 8 ст. 15 Закону України “Про оборону України”, статей 38, 42 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, абз.1, 11, 12 ст. 18 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та п.п. 24, 27, 30 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМВ № 1487 від 30.12.2022.

Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка, перебуваючи на посаді інспектора військово-облікового столу та будучи відповідальною за ведення військового обліку, не забезпечила належного виконання покладених на неї посадових обов`язків, унаслідок чого допустила порушення вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також Порядку № 1487.

Суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факти ведення карток первинного обліку з порушенням вимог пункту 27 Порядку № 1487, відсутності журналу обліку результатів перевірки стану військового обліку та затвердженого графіка подвірного обходу, а зазначені порушення зафіксовані як актом перевірки так і протоколом про адміністративне правопорушення.

При цьому суд визнав хибними доводи позивачки щодо відсутності складу адміністративного правопорушення, зазначивши, що подані нею докази не спростовують встановлених під час перевірки порушень, а тому дійшов висновку про наявність у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП та правомірність притягнення до адміністративної відповідальності.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ДОВОДИ ІНШИХ ОСІБ

Не погодившись із рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати таке рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Свої доводи апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у її діях складу адміністративного правопорушення, оскільки постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить конкретного опису події правопорушення, обставини, покладені в її основу, не підтверджені належними та допустимими доказами, та суд безпідставно переклав на позивача обов`язок доказування, вийшов за межі фабули правопорушення, надав акту перевірки наперед встановленої сили та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Крім того, апелянт зазначає, що відповідальність за окремі порушення безпідставно покладено саме на неї, хоча відповідні обов`язки законодавством віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування або його керівника.

Відповідач не скористався правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст. 304 КАС України не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 268 КАС України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

VІ. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а частиною третьою цієї статті - відповідальність за вчинення такого порушення в особливий період. Зокрема, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3 ст. 210-1 КУпАП).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан, який на момент винесення спірної постанови продовжував діяти, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина третя статті 210-1 КУпАП.

Диспозиція статті 210-1 КУпАП є бланкетною, у зв`язку з чим для встановлення складу адміністративного правопорушення необхідно з`ясувати, які саме вимоги законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію були порушені особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.

Як убачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення №101 та постанови №584, позивачу поставлено у вину порушення вимог абзацу восьмого статті 15 Закону України «Про оборону України», статей 38, 42 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», абзаців першого, одинадцятого та дванадцятого статті 18 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пунктів 24, 27 і 30 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487.

Так, абзацом восьмим статті 15 Закону України «Про оборону України» визначено обов`язок виконавчих органів місцевих рад забезпечувати проведення мобілізації людських, транспортних та інших ресурсів в особливий період.

Статтями 38 та 42 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено обов`язки органів місцевого самоврядування щодо ведення військового обліку та передбачено відповідальність посадових осіб за порушення законодавства про військовий обов`язок і військову службу.

Статтею 18 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язок виконавчих органів місцевих рад забезпечувати ведення персонально-первинного військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Механізм організації та ведення такого обліку визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок № 1487), який, зокрема, встановлює вимоги щодо ведення журналу обліку результатів перевірок стану військового обліку (пункт 24), порядку ведення карток первинного обліку (пункт 27) та проведення звіряння облікових даних шляхом подвірного обходу відповідно до затвердженого графіка (пункт 30).

Відповідно до статті 235 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 210-1 КУпАП, розглядаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а від їх імені - керівниками таких центрів.

За змістом статей 247, 251 та 280 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення події адміністративного правопорушення, винності особи у його вчиненні та підтвердження цих обставин належними і допустимими доказами.

Як зазначено у статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Матеріалами справи підтверджено, що розпорядженням селищного голови Понінківської селищної ради від 21.01.2026 №11-к/2026-р ОСОБА_1 призначено відповідальною за ведення військового обліку в Понінківській селищній раді та на території відповідної територіальної громади. Згідно з пунктами 2.1, 2.6 та 2.21 її посадової інструкції до обов`язків позивачки належали ведення персонального військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ведення і зберігання журналу обліку результатів перевірки стану військового обліку, а також розроблення проєктів рішень виконавчого комітету та розпоряджень селищного голови з питань військового обліку. Із зазначеною посадовою інструкцією позивачка була ознайомлена під підпис.

Таким чином, позивачка була не лише працівником виконавчого органу селищної ради, а конкретно визначеною посадовою особою, відповідальною за практичну організацію та ведення військового обліку. Тому посилання апелянта на те, що приписи законодавства встановлюють обов`язки виключно для органу місцевого самоврядування як колегіального органу, а не для окремого інспектора військово-облікового столу, є необґрунтованими.

Визначення відповідних повноважень за органом місцевого самоврядування не виключає можливості покладення їх практичного виконання на конкретну посадову особу. Навпаки, стаття 42 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” прямо передбачає відповідальність керівників та інших посадових осіб органів місцевого самоврядування, винних у порушенні правил військового обліку. Частина третя статті 210-1 КУпАП також окремо визначає посадових осіб органів місцевого самоврядування суб`єктами адміністративної відповідальності.

Отже, з огляду на зміст розпорядження про призначення позивачки відповідальною за ведення військового обліку та положення її посадової інструкції, ОСОБА_1 є належним суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про відсутність в оскаржуваній постанові конкретного опису події адміністративного правопорушення колегія суддів відхиляє.

Так, як убачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення №101 від 04.03.2026 та постанови №584 від 10.03.2026, позивачці поставлено у вину неналежне виконання обов`язків відповідальної за ведення військового обліку, що виразилося у:

- веденні карток первинного обліку з порушенням вимог пункту 27 Порядку №1487;

- відсутності журналу обліку результатів перевірки стану військового обліку, передбаченого пунктом 24 Порядку №1487;

- відсутності відпрацьованого та затвердженого графіка звіряння облікових даних шляхом подвірного обходу, передбаченого пунктом 30 Порядку №1487.

У постанові також зазначено посаду позивачки, її статус відповідальної за ведення військового обліку, нормативні приписи, які порушено, місце і час виявлення порушень, а також правову кваліфікацію вчиненого за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Отже, постанова містить достатній опис фактичних обставин правопорушення, зазначення конкретних порушених норм законодавства та дій (бездіяльності), які стали підставою для притягнення позивачки до адміністративної відповідальності. Саме по собі невикладення у постанові детального переліку кожної неправильно розміщеної або несистематизованої картки первинного обліку не свідчить про відсутність опису події правопорушення, оскільки суть порушення визначена шляхом посилання на недотримання встановленого пунктом 27 Порядку № 1487 порядку систематизації та зберігання таких карток.

Посилання апелянта на те, що відповідачем не зазначено, які саме картки велися з порушеннями, не спростовує зафіксованого під час перевірки факту неналежної організації картотеки загалом та не свідчить про відсутність у постанові суті адміністративного правопорушення.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про недоведеність обставин, покладених в основу оскаржуваної постанови.

Як уже зазначалося вище, відповідно до статей 251 та 252 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність правопорушення та винуватість особи, зокрема протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, яка притягається до відповідальності, та інші документи. Такі докази підлягають оцінці в їх сукупності.

У цій справі обставини вчинення правопорушення підтверджуються не лише актом роботи комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 04.03.2026, а й протоколом про адміністративне правопорушення № 101, розпорядженнями про прийняття позивачки на посаду та призначення її відповідальною за ведення військового обліку, посадовою інструкцією, а також письмовими поясненнями самої ОСОБА_1 .

Зокрема, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення позивачка не заперечувала наявності зафіксованих недоліків, а пояснила їх нетривалим перебуванням на посаді та зміною приміщення, зазначивши, що усуне недоліки протягом короткого строку.

Наведені пояснення були надані безпосередньо під час оформлення матеріалів адміністративного правопорушення та узгоджуються зі змістом акта перевірки і протоколу. Водночас твердження про те, що відповідні порушення взагалі були відсутні, позивачка висловила вже під час судового оскарження постанови.

Саме лише посилання апелянта на нетривале перебування на посаді та зміну службового приміщення не виключає складу адміністративного правопорушення. Такі обставини не звільняли позивачку від виконання посадових обов`язків і не спростовують установленого під час перевірки неналежного стану ведення військового обліку. Доказів того, що позивачка була об`єктивно позбавлена можливості організувати належне ведення військового обліку або вживала всіх залежних від неї заходів для усунення виявлених недоліків до проведення перевірки, матеріали справи не містять.

Щодо тверджень апелянта про фактичну наявність журналу обліку результатів перевірки стану військового обліку колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 24 Порядку № 1487 передбачено обов`язок виконавчих органів сільських, селищних та міських рад не лише мати, а вести і зберігати відповідний журнал. Тому для належного виконання такого обов`язку журнал повинен бути оформлений, зберігатися у визначеному місці та бути доступним для перевірки стану військового обліку.

Під час перевірки журнал посадовим особам комісії наданий не був, у зв`язку із чим у відповідному акті та протоколі зафіксовано його відсутність. Посилання позивачки на те, що журнал зберігався в іншому приміщенні та був принесений пізніше, належними доказами не підтверджене.

Крім того, під час складання протоколу позивачка мала можливість викласти зауваження щодо його змісту та зазначити, що журнал фактично існував і був пред`явлений перевіряючим. Натомість у наданих нею письмових поясненнях зазначено про наявність недоліків, їх причини та намір усунути такі недоліки, однак не зафіксовано заперечень щодо достовірності відомостей про відсутність журналу.

За таких обставин подальше твердження позивачки про наявність журналу саме по собі не спростовує відомостей, зафіксованих у матеріалах справи про адміністративне правопорушення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про надання судом першої інстанції акту перевірки наперед установленої сили.

Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що суд першої інстанції визнав акт перевірки безумовним або єдиним доказом вини позивачки. Суд дослідив його у сукупності з протоколом про адміністративне правопорушення, постановою про накладення адміністративного стягнення, розпорядженнями селищного голови, посадовою інструкцією та письмовими поясненнями позивачки.

Те, що акт перевірки не був оскаржений позивачкою окремо, не означає надання йому наперед установленої доказової сили, а лише враховується поряд з іншими обставинами справи. Висновки суду першої інстанції ґрунтуються не на самому факті неоскарження акта, а на узгодженій сукупності доказів, які підтверджують виявлені порушення.

Необґрунтованими є й доводи апеляційної скарги про перекладення судом першої інстанції обов`язку доказування правомірності оскаржуваної постанови на позивачку.

Відповідач, виконуючи встановлений частиною другою статті 77 КАС України обов`язок доказування, надав суду матеріали справи про адміністративне правопорушення, на підставі яких було прийнято спірну постанову. Зазначені матеріали містять відомості щодо посади та обсягу обов`язків позивачки, обставин проведення перевірки, характеру виявлених порушень і пояснень самої особи, яка притягалася до відповідальності.

Водночас обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення не позбавляє іншу сторону обов`язку підтвердити доказами ті конкретні обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Пропозиція суду надати докази фактичної наявності журналу, належного ведення карток первинного обліку чи вжиття заходів для підготовки графіка подвірного обходу не є перекладенням на позивачку обов`язку доводити правомірність постанови, а становить реалізацію загальних правил доказування.

Не встановлюється також виходу суду першої інстанції за межі фабули адміністративного правопорушення.

Судом перевірялися виключно ті порушення, які зазначені у протоколі № 101 та постанові № 584, а саме порушення порядку ведення карток первинного обліку, відсутність журналу обліку результатів перевірки та відсутність графіка звіряння шляхом подвірного обходу. Дослідження посадової інструкції позивачки і нормативних актів, якими врегульовано ведення військового обліку, було необхідним для встановлення належного суб`єкта правопорушення, змісту покладених на нього обов`язків та наявності вини, а тому не свідчить про зміну чи доповнення фабули правопорушення судом.

Щодо доводів апелянта про те, що затвердження графіка подвірного обходу належить до виключних повноважень селищного голови, колегія суддів зазначає, що пункт 30 Порядку № 1487, порушення якого інкримінується позивачу, дійсно передбачає затвердження такого графіка розпорядженням селищного голови. Водночас, перед цим диспозиція п. 30 Порядку № 1487 визначає, що звіряння облікових даних карток первинного обліку у випадках, передбачених абзацами другим – четвертим підпункту 11 пункту 24 цього Порядку, здійснюється шляхом подвірного обходу відповідно до графіка звіряння, затвердженого розпорядженням сільського, селищного, міського голови. Під час звіряння перевіряються наявність та стан військово-облікових документів призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Посадовою інструкцією ОСОБА_1 безпосередньо передбачено обов`язок розробляти проєкти розпоряджень селищного голови з питань військового обліку. Тобто, позивач мала обов`язок вжити заходів щодо забезпечення наявності такого графіка звіряння.

Таким чином, відсутність у позивачки повноваження особисто затвердити графік не означає відсутності в неї обов`язку забезпечити його розроблення, підготовку відповідного проєкту розпорядження та подання такого проєкту селищному голові (тобто забезпечення контролю за наявністю такого графіку). Доказів того, що до проведення перевірки позивачка розробила відповідний графік, передала його для затвердження або іншим чином вжила всіх залежних від неї заходів для виконання вимог пункту 30 Порядку № 1487, матеріали справи не містять.

Посилання на те, що графік був затверджений селищним головою 09.03.2026, тобто після проведення перевірки 04.03.2026 та складання протоколу, не спростовує факту його відсутності на момент виявлення правопорушення. Подальше усунення порушення не припиняє і не скасовує відповідальності за правопорушення, яке вже було вчинене та зафіксоване уповноваженими посадовими особами.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі аргументи фактично повторюють позицію, викладену в позовній заяві, якій суд першої інстанції надав належну правову оцінку, та зводяться до незгоди апелянта з установленими обставинами справи і переоцінки досліджених судом доказів. Водночас апелянтом не наведено інших обставин і не надано нових доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або свідчили про порушення ним норм матеріального чи процесуального права при ухваленні рішення.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено факт вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

VІІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, апеляційний суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 29 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Кузьмишин В.М. Канигіна Т.С.