Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №600/801/26-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/801/26-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

23 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач посилається на те, що відмовляючи у призначенні їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” пенсійний орган неналежно та не у повному обсязі дослідив документи, які були додані до заяви про призначення пенсії, що призвело невірного розрахунку стажу позивача за вислугу років та, відповідно протиправно позбавлено її права на призначення пенсії. Так, на думку позивача, її стаж для призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах становить більше 33 років, що, враховуючи й умову досягнення відповідного віку, дає їй право на пенсію за вислугу років на підставі пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Натомість пенсійним органом в оскаржуваному рішенні зазначено про відсутність у позивача необхідного спеціального стажу.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №241670085283 від 05 травня 2026 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років на пільгових умовах відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи, відображений у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 04 листопада 1988 року, а саме: період роботи з 31 серпня 1988 року по 29 серпня 1989 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 грудня 2025 року про призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

13.07.2026 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві представник позивача просить апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі №600/801/26-а залишити без змін.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 29 грудня 2025 року до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” як працівник охорони здоров`я.

За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (як уповноваженим територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним для розгляду такої заяви за принципом екстериторіальності) №241670085283 від 05.05.2026 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.

Так, згідно з указаним рішенням пенсійним органом визначено страховий стаж позивача 35 років 7 місяців 7 днів, стаж позивача за вислугу років - 26 років 2 місяці 10 днів. При цьому вказано, що до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, зараховано всі періоди роботи.

Разом з цим на підставі досліджених наданих позивачем документів пенсійним органом не зараховано період трудової діяльності позивача з 31 серпня 1988 року по 29 серпня 1989 року, оскільки згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04 листопада 1988 року титульна стоірнка заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Не погоджуючись з указаним рішенням, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01 квітня 2015 року) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» 02 березня 2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01 квітня 2015 року, пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII до статті 55 Закону №1788-ХІІ з 01 січня 2016 року також було внесено зміни, відповідно до якого пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Отже, Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Приймаючи вказане рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019 року.

Отже, з 05 червня 2019 року року положення п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року, та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 року, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 липня 2022 року у справі №440/1286/20.

Крім того, як зауважив Верховний Суд у вказаній постанові, 03 жовтня 2017 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно з пунктом 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Також Законом №2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: «До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

Отже, враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону України №1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення, станом на 11 жовтня 2017 року.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного у даній справі рішення, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не заперечується обставина досягнення позивачем пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах.

Разом з цим відмова пенсійного органу у призначенні позивачу пенсії мотивована відсутністю у ОСОБА_1 станом на 11 жовтня 2017 року необхідного спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ.

Згідно з оскаржуваним рішенням стаж роботи позивача за вислугу років становить 26 років 2 місяці 10 днів, при цьому до стажу позивача не зараховано період роботи позивача з 31 серпня 1988 року по 29 серпня 1989 року, оскільки згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04 листопада 1988 року титульна сторінка заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Отже, питання не зарахування до стажу позивача саме зазначеного періоду роботи і є спірним у даній справі.

Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, частинами другою-четвертою статті 48 Кодексу законів про працю України встановлено, що на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі – Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.

Як вбачається з матеріалів справи, у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 04 листопада 1988 року містяться записи про те, що позивач у період з 31 серпня 1988 року по 29 серпня 1989 року працювала санітаркою кабінетів у Заставнівській ЦРЛ.

Проте Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не зарахувало до страхового стажу позивача вказаний період роботи, оскільки титульна сторінка трудової книжки заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Колегія суддів зауважує, що протягом зазначеного періоду роботи позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі – Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Пунктом 2.5 Інструкції №162 було передбачено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові в цьому необхідну допомогу.

Згідно з пунктом 2.8 Інструкції №162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. повинні повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження чи невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу провадиться на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Свідчення не можуть бути підставою для виправлення внесених раніше записів.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців” (далі – Постанова №656) та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 Постанови №656 передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови).

Колегія суддів зауважує, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб. Обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Вказана позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду в аналогічних спірних відносинах, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ №687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а та від 17 вересня 2024 року у справі №440/4164/23.

Таким чином, позивач як особа, на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження його належного соціального захисту.

Враховуючи наведені вище норми та висновки Верховного Суду у справах з подібних відносин, суд зауважує, що недоліки трудової книжки, про які зазначено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області в оскаржуваному рішенні №241670085283 від 05.05.2026 року, самі по собі не є правовою підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи, який зазначено у трудовій книжці, а саме: з 31 серпня 1988 року по 29 серпня 1989 року.

У даній ситуації в записах трудової книжки позивача, які стосуються спірного періоду роботи, який не зараховано пенсійним органом, чітко вказано відомості про початок і закінчення роботи на підприємстві із зазначенням посади, на якій працювала ОСОБА_1 .

Дані записи містять також і відомості про підстави їх внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 від 04 листопада 1988 року (відповідні накази про прийняття на роботу та звільнення з роботи), однак такі записи не були враховані, фактично, з формальних підстав.

При цьому відповідачем у ході судового розгляду справи не подано до суду доказів визнання недостовірними записів трудової книжки позивача про період її роботи з 31 серпня 1988 року по 29 серпня 1989 року.

Крім цього, суд зауважує, що відомості, зазначені на титульній сторінці трудової книжки позивача щодо прізвища і дати народження, відповідають даним паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого Заставнівським РС УДМС України в Чернівецькій області 01 березня 2016 року. Тобто, фактично, ідеться про одну й ту ж особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційний суд звертає увагу на те, що на форзаці трудової книжки ОСОБА_1 містяться записи про зміну нею прізвища у зв`язку з укладенням шлюбу, який підтверджено підписом особи, відповідальної за видачу трудових книжок, та печаткою підприємства, а також вказано про внесення виправлення у рядку “Дата народження” з урахуванням даних паспорта позивача. Тобто, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 04 листопада 1988 року, включаючи її титульну сторінку та записи на форзаці, перебувають у нерозривному взаємозв`язку та, фактично, стосуються однієї й тієї самої особи.

Колегія суддів зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця. Виходячи з наведеного, спірний період роботи позивача з 31 серпня 1988 року по 29 серпня 1989 року підлягає зарахуванню до її стажу.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №241670085283 від 05.05.2026 року, яким позивачу безпідставно відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років на пільгових умовах, а тому таке підлягає скасуванню.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 період роботи, відображений у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 04 листопада 1988 року, а саме: період роботи з 31 серпня 1988 року по 29 серпня 1989 року, а також зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 грудня 2025 року відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.