Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №560/15712/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/15712/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

23 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач-2), в якому просила:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 262440025917 від 08.10.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 01.10.2024 року;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 01.10.2024 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2025, залишеними без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року позов задоволено частково:

-визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №262440025917 від 08.10.2024;

-зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01.10.2024.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В подальшому, позивач подала заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі, в якій просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 по справі №560/15712/24;

- встановити судовий контроль за виконанням Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2025 по справі №560/15712/24;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення Хмельницького окружного адміністративного від 19.05.2025 по справі №560/15712/24.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.04.2026 заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, повернуто заявнику без розгляду.

Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить її скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, приймаючи рішення про повернення заяви позивача, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем в одній заяві одночасно заявлено вимоги, як в межах ст. 382 КАС України, так і в межах ст. 383 КАС України, що унеможливлює їх розгляд в одному провадженні, з огляду на різні порядки розгляду заяв, поданих відповідно до цих норм.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов`язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Ст.370 КАС України унормовано, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,-за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).

За приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

У справі "Сорінг проти Об`єднаного Королівства" від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень-складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Ч.1 ст.255 КАС України врегульовано, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Положеннями частини першої та другої статті 382 КАС України визначено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Частиною 6 ст. 383 КАС України зокрема визначено, що за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

В свою чергу, статтею 249 КАС України встановлено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону (ч. 1 ст. 249 КАС України).

Отже, постановляння окремої ухвали є наслідком розгляду судом заяви, поданої в порядку ст. 383 КАС України.

Тобто, нормами статей 382-383 КАС України виокремлюються такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу у разі невиконання судового рішення (стаття 382 КАС України) і визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, у разі неналежного виконання судового рішення. (стаття 383 КАС України).

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 420/5365/19 та від 30 червня 2020 року у справі №0840/2883/18.

При цьому, законодавець, розмежовуючи види судового контролю за виконанням судового рішення, тим самим розділив і види заяв, з якими звертається позивач до суду та відповідно,-наявність чи відсутність вимог до оформлення кожної з них.

Спеціальних вимог до змісту заяви поданої в порядку ст.382 КАС України процесуальний закон не містить, що обумовлює застосування загальних вимог до форми та змісту письмової заяви (клопотання), що передбачені ст. 167 КАС України.

Натомість ч.2 ст.383 КАС України передбачає чіткі вимоги до змісту заяви про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень-відповідача на виконання рішення суду.

Строків для подання заяви на підставі ст. 382 КАС України не встановлено, а тому виходячи із мети здійснення судового контролю, така заява може бути подана на стадії виконання рішення суду.

У свою чергу статтею 383 КАС України визначено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду (ч. 4 ст. 383 КАС України). При цьому, процесуальним наслідком недотримання встановленого процесуальним законом строку для подання заяви є її повернення заявнику (ч. 5 ст. 383 КАС України).

Крім того і судові рішення, які приймаються за результатом розгляду питань передбачених ст. 382 та 383 КАС України, є різними. Зокрема розглядаючи заяву в порядку ст. 382 КАС України, суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду та за наслідком оцінки звіту ухвалити рішення про прийняття звіту, накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень або встановлення нового строку для подання звіту.

За результатом розгляду заяви в порядку ст. 383 КАС України, суд приймає рішення про залишення її без задоволення, або постановляє окрему ухвалу на підставі ст. 249 КАС України.

Узагальнюючи вказане, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що встановлення статтями 382 - 383 КАС України різних способів судового контролю за виконанням рішень судів зумовлює і різні процесуальні форми реалізації позивачем права на ініціювання того чи іншого способу судового контролю.

Як зазначалося, законодавцем встановлено не лише відмінні правила подання та розгляду заяв в порядку ст. 382 - 383 КАС України, але й розмежовано повноваження суду щодо прийняття до розгляду цих процесуальних питань, тому їх об`єднання в одній заяві є недопустимим.

Аналогічна правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, що викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року по справі № 556/2081/17.

Відповідно до п.3 ч. 3 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

При цьому, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні відповідати загальним вимогам до форми та змісту, встановленими ч.1 ст.167 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Таким чином, з огляду на встановлені недоліки форми та змісту заяви, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування до заяви процесуальних наслідків, передбачених частиною другою статті 167 КАС України.

Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.