Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №580/11948/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/11948/24 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 07.06.2024 № 0486486-2411-2310-UА71040210000024694, від 10.09.2024 №0866551-2411-2310-UА71040210000024694, від 29.02.2024 року №0027626-2411-2310-UА71040210000024694.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно приміщення дитячого садка з овочесховищем та котельнею, адреса об`єкта: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно договору купівлі -продажу № 56 від17.01.2006, частки кожному. Площа нежитлової будівлі становить 1158,4 кв.м.

ГУ ДПС в Черкаській області проведено розрахунок податку на зазначений об`єкт нерухомого майна та прийняті податкові повідомлення - рішення:

за 2021 рік від 07.06.2024 № 0486486-2411-2310-UА71040210000024694 на суму 34740,00грн.,

за 2022 рік від 10.09.2024 №0866551-2411-2310-UА71040210000024694 на суму 56452,50грн.,

за 2023 рік від 29.02.2024 року №0027626-2411-2310-UА71040210000024694 на суму 58189,50 грн.

Позивач не погоджується з прийнятими рішеннями з підстав того, що він з дружиною є власниками приміщення придбаного дитячого садка з овочесховищем та котельнею, які використовує при здійсненні сільськогосподарської діяльності фермерського господарства «Добір», засновником якого вони є, тому відповідно до п. п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України зазначені будівлі не підлягають оподаткуванню, а тому звернувся до суду про визнання податкових повідомлень - рішень протиправними та скасувати їх.

За результатами перегляду рішення суду першої інстанції, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврявання та їх посадові особи зобов`язані здійснювати свої повноваження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.

Правовідносини у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються на території України, порядок їх адміністрування, коло платників податків і зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення вимог податкового законодавства.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України викладено у новій редакції та запроваджено новий вид місцевого податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками цього податку є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової або нежитлової нерухомості, а також його частка.

При цьому базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової чи нежитлової нерухомості або його частки. Для фізичних осіб база оподаткування визначається контролюючим органом на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які безоплатно надаються органами державної реєстрації прав, а також, за потреби, на підставі оригіналів документів платника податків, зокрема документів, що посвідчують право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

За приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні та міські ради уповноважені встановлювати пільги зі сплати податку на нерухоме майно, що справляється на відповідній території, щодо об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних і релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку та використовуються для здійснення статутної діяльності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначаються рішеннями відповідних сільських, селищних або міських рад з урахуванням місця розташування (зональності) та типу таких об`єктів. При цьому їх розмір не може перевищувати 1,5 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня звітного (податкового) року, за один квадратний метр бази оподаткування.

Аналіз наведених положень Податкового кодексу України свідчить, що юридичною підставою для виникнення обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно є наявність у особи права власності на відповідний об`єкт житлової чи нежитлової нерухомості. При цьому об`єктом оподаткування може бути як нерухоме майно в цілому, так і належна особі частка у праві власності на нього. У разі перебування майна у спільній частковій власності (або у спільній сумісній власності за умови поділу об`єкта в натурі) кожен співвласник сплачує податок пропорційно належній йому частці. Водночас якщо житловий об`єкт перебуває у спільній сумісній власності без поділу в натурі, обов`язок зі сплати податку може бути покладений на одного зі співвласників лише за домовленістю між ними.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до довідки Шрамківської сільської ради від 26.11.2024 №02.1-12/1824 приміщення дитячого садка з овочесховищем та котельнею, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , кожному з яких належить по 1/2 частці у праві власності.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктами оподаткування будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних і фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, за умови, що вони не передаються власниками в оренду, лізинг чи позичку.

Системний аналіз положень підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить, що законодавцем у кожному із буквених підпунктів (від «а» до «л») визначено окремі та самостійні підстави, за наявності яких певні об`єкти нерухомого майна не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому зазначені положення підлягають буквальному, а не розширювальному тлумаченню.

Крім того, кожен із таких підпунктів пов`язує застосування відповідної податкової пільги або зі статусом власника нерухомого майна (зокрема, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, суб`єктів малого та середнього підприємництва, сільськогосподарських товаровиробників, громадських організацій осіб з інвалідністю, релігійних організацій), або з видом, функціональним призначенням, технічним станом чи місцем розташування об`єкта нерухомості (непридатне для проживання житло, будівлі дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів, будівлі промисловості тощо).

Буквальне тлумачення пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України дає підстави для висновку, що застосування зазначеної норми пов`язане не лише з видом будівлі, а й зі статусом її власника як сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, нежитлова будівля не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно лише за сукупності таких умов: вона віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) ДК 018-2000; її власником (юридичною або фізичною особою) є сільськогосподарський товаровиробник; така будівля не передається власником в оренду, лізинг чи позичку.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) належить клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271), який охоплює будівлі, що використовуються у сільськогосподарській діяльності, зокрема корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, птахофабрики, зерносховища, склади, надвірні будівлі, підвали, винокурні, теплиці, силоси та інші аналогічні об`єкти.

Водночас наведений у ДК 018-2000 перелік таких будівель не є вичерпним, про що свідчить використання законодавцем слів «наприклад» та «тощо».

До будівель сільськогосподарського призначення, що використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, належать об`єкти нерухомого майна, які відповідно до ДК 018-2000 віднесені до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва», 1271.2 «Будівлі для птахівництва», 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна», 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні», 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства», 1271.6 «Будівлі тепличного господарства», 1271.7 «Будівлі рибного господарства», 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва», а також 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення належності будівлі до відповідного класу здійснюється на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням її класифікаційних ознак та функціонального призначення відповідно до ДК 018-2000.

Отже, застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише за одночасної наявності всіх передбачених законом умов, а саме: віднесення будівлі до класу 1271 ДК 018-2000, належності її сільськогосподарському товаровиробнику та відсутності передачі такого об`єкта в оренду, лізинг або позичку.

Водночас відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарським товаровиробником для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка здійснює виробництво сільськогосподарської продукції та/або розведення, вирощування і вилов риби у внутрішніх водоймах, її переробку на власних чи орендованих потужностях, у тому числі з використанням власновиробленої сировини на давальницьких умовах, а також здійснює операції з постачання такої продукції.

Разом із тим наведене визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» поширюється виключно на правовідносини, врегульовані главою 1 розділу XIV ПК України «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як спірні правовідносини стосуються справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що регламентується розділом XII ПК України «Податок на майно».

Крім того, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» міститься також у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001- 2004 років» від 18.01.2001 №2238-III, відповідно до якої таким товаровиробником є фізична або юридична особа, що здійснює виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію власновиробленої продукції.

Для визначення кола осіб, які здійснюють сільськогосподарську діяльність, законодавство також оперує поняттям «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року №575-VI у редакції, чинній до 04 грудня 2020 року, виробниками сільськогосподарської продукції визнавалися юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та їх відокремлені підрозділи, а також фізичні особи, зокрема фізичні особи - підприємці та домогосподарства, які здійснюють сільськогосподарську діяльність, передбачену класифікацією видів економічної діяльності, та мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

У редакції, чинній з 04 грудня 2020 року, стаття 1 Закону №575-VI визначає виробників сільськогосподарської продукції як сільськогосподарських товаровиробників та фізичних осіб, у тому числі домогосподарства, осіб, які здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, а також самозайнятих осіб у сфері сільського господарства, які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що законодавчі визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать визначенню, закріпленому у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Водночас останнє має чітко визначену сферу застосування. Тому в інших правовідносинах відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України можуть субсидіарно застосовуватися положення інших законів, які регулюють відповідні відносини.

Аналогічний правовий підхід викладено у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №140/2700/19, від 26.11.2020 у справі №560/168/19 та від 04.03.2021 у справі №500/2782/18.

Отже, за змістом статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» до виробників сільськогосподарської продукції належать юридичні особи всіх організаційно-правових форм та їх відокремлені підрозділи, а також фізичні особи, зокрема фізичні особи - підприємці й домогосподарства, які здійснюють сільськогосподарську діяльність, передбачену класифікацією видів економічної діяльності, та мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про особисте селянське господарство» дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно із частиною першою статті 6 зазначеного Закону до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар і обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім`ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки, а також інше майно, набуте членами господарства у власність у встановленому законодавством порядку.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 1 розділу 5 статуту ФГ «Добір» у власності осіб, які ведуть фермерське господарство, можуть перебувати земля, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування та домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім`ї, посіви та насадження сільськогосподарських культур, засоби виробництва, вироблена продукція, доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого та виробничого призначення, необхідне для ведення фермерського господарства і здійснення підсобних промислів.

Згідно з наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань позивач із 2000 року є засновником та головою ФГ «Добір», основним видом діяльності якого є вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів за кодом КВЕД 01.13.

Крім того, господарство здійснює вирощування зернових культур, крім рису, бобових культур і насіння олійних культур за кодом 01.11, вирощування зерняткових і кісточкових фруктів за кодом 01.24, вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників за кодом 01.25, інші види перероблення та консервування фруктів і овочів за кодом 10.39, а також оптову торгівлю фруктами й овочами за кодом 46.31.

Для здійснення зазначених видів сільськогосподарської діяльності використовуються земельні ділянки, розташовані на території Золотоніського району Черкаської області, а саме:

земельна ділянка з кадастровим номером 7120655700:03:001:0003 площею 3,64 га, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, що належить позивачці як члену ФГ «Добір»;

земельна ділянка з кадастровим номером 7120665700:03:001:0002 площею 3,6422 га, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, власником якої є чоловік позивачки, голова ФГ «Добір».

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що власники спірного об`єкта нерухомого майна здійснюють сільськогосподарську діяльність та мають статус сільськогосподарських товаровиробників.

Матеріалами справи також підтверджується, що протягом податкових періодів, за які контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, нежитлове приміщення загальною площею 1158 кв. м, розташоване за адресою: Черкаська область, Драбівський район, смт Шрамківка, вул. Комсомольська, 16, позивачем в оренду, лізинг або позичку не передавалося.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17.01.2006, посвідченого приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Бірюк О.В. та зареєстрованого у реєстрі за №56, ОСОБА_1 , який є головою фермерського господарства, та його дружина, яка є членом цього господарства, придбали приміщення дитячого садка з овочесховищем та котельнею.

Право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.03.2006 №10085427.

Водночас колегія суддів враховує, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 приміщення дитячого садка з овочесховищем та котельнею за своїм основним функціональним призначенням належить до класу «Будівлі закладів освіти та дослідних закладів» за кодом 1263.

До цього класу віднесено, зокрема, будівлі, призначені для дошкільної, середньої, професійно-технічної та спеціалізованої освіти, будівлі закладів вищої освіти, науково-дослідних установ і лабораторій. Цей клас також охоплює будівлі спеціальних шкіл для дітей з фізичними або розумовими вадами, закладів професійної перепідготовки, метеорологічних станцій та обсерваторій.

З огляду на наведені положення ДК 018-2000, оскільки приміщення дитячого садка за своїм основним функціональним призначенням не віднесене до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», передбачене підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України звільнення від оподаткування до такого об`єкта не застосовується.

Доводи позивача щодо фактичного використання спірного приміщення у сільськогосподарській діяльності колегія суддів відхиляє, оскільки положення ПК України пов`язують незастосування податку не лише з фактичним способом використання об`єкта, а насамперед із його віднесенням до відповідного класу ДК 018-2000.

Отже, визначальним для застосування податкового звільнення є функціональне та цільове призначення об`єкта нерухомого майна, відображене у правовстановлюючих документах та відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Наявність у складі спірного об`єкта овочесховища не змінює його основного функціонального призначення як приміщення дитячого садка та сама по собі не є достатньою підставою для віднесення всього об`єкта до класу 1271 ДК 018-2000.

Таким чином, оскільки нежитлове приміщення загальною площею 1158 кв. м, розташоване за адресою: Черкаська область, Драбівський район, смт Шрамківка, вул. Комсомольська, 16, частка якого належить позивачці, не віднесене до будівель сільськогосподарського призначення за кодом 1271 ДК 018-2000, таке приміщення є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та не містять належних аргументів, які б свідчили про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, у зв`язку з чим підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та зводяться фактично до незгоди апелянта із наданою судом оцінкою встановлених у справі обставин.

Підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Ю.О. Тереза

В.В. Файдюк