Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №580/3963/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/3963/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо невиплати поточної індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 до 14.03.2025 із застосуванням базового місяця березень 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 поточну індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 до 14.03.2025 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 до 14.03.2025 із застосуванням щомісячної фіксованої-індексації у сумі 4384,62 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 4384,62 грн за період з 01.01.2024 до 14.03.2025 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, врахувавши виплачені суми із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Повідомив, що звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом в тримісячний строк з часу отримання відповіді від відповідача датованої 04.04.2025, з якої стало відомо про невірне обрахування індексації грошового забезпечення позивача.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що після звільнення з військової служби звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації про порядок нарахування індексації його грошового забезпечення та проведення відповідного перерахунку. Листом від 04 квітня 2025 року відповідач повідомив про відсутність підстав для проведення такого перерахунку, виходячи з того, що підстави для застосування березня 2018 року як місяця, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін, а також для виплати індексації-різниці відсутні. Позивач вважав таку позицію протиправною, оскільки вона суперечить вимогам Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078 та усталеній практиці Верховного Суду.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 31.03.2025 щодо доплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 до 14.03.2025.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.03.2025 щодо доплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 до 14.03.2025.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням у частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції, встановивши всі юридично значимі обставини справи та дійшовши висновку про неправомірність позиції відповідача, безпідставно обрав неефективний спосіб захисту порушеного права.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи та дійшовши висновку про неправомірність позиції відповідача, помилково визначив спосіб судового захисту, обмежившись покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути заяву позивача.

Апелянт зазначає, що всі необхідні для вирішення спору фактичні обставини встановлені матеріалами справи, розмір індексації-різниці підтверджується наявними доказами, а відповідач не заперечував правильність відповідних розрахунків, натомість оспорював виключно саме право позивача на отримання індексації-різниці. За таких обставин повторний розгляд заяви не забезпечує ефективного поновлення порушеного права та фактично створює передумови для виникнення нового спору між тими самими сторонами.

Також апелянт посилається на численні правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких у спорах цієї категорії повноваження суб`єкта владних повноважень щодо визначення права на індексацію та її розрахунку не є дискреційними, а за встановлення судом усіх юридично значущих обставин належним способом захисту є безпосереднє покладення на відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату належних сум індексації.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до 14.03.2025 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 28.02.2025 №389-ОС підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас. Наказом начальника Головного центру від 06.03.2025 №270-ОС позивача виключено із списків ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

27.03.2025 позивач звернувся до відповідача із листом та просив надати довідку розрахунок нарахованої/виплаченої/невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по день виключення зі списків із зазначенням базових місяців для її обрахунку.

Листом від 04.04.2025 за №09/M-72/84 відповідач повідомив, що підстави для перерахунку індексації за 2024-2025 роки зі встановленням базового місяця березня 2018 відсутні.

Не погоджуючись з таким рішенням , позивач звернувся з цим позовом до суду.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

За змістом статей 1, 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексація грошового забезпечення є однією із державних гарантій щодо забезпечення реальної вартості грошового забезпечення військовослужбовців та підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті у випадках, визначених законом.

Правові висновки щодо порядку застосування положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078 неодноразово викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 26 вересня 2023 року у справі №200/4531/22, від 07 грудня 2023 року у справі №360/381/23 та інших, на які обґрунтовано посилається апелянт.

Системний аналіз наведених правових висновків Верховного Суду свідчить, що індексація-різниця не є самостійним видом грошового забезпечення або додатковою виплатою, питання призначення якої вирішується суб`єктом владних повноважень на власний розсуд. Вона є складовою передбаченого законодавством механізму індексації грошових доходів населення та підлягає нарахуванню у разі настання визначених абзацами третім-шостим пункту 5 Порядку №1078 юридичних фактів.

Право особи на отримання індексації-різниці виникає у випадку, коли розмір підвищення грошового доходу в місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) є меншим за суму індексації, що склалася у цьому місяці. За таких обставин сума індексації визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу і виплачується щомісячно до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів), до неї надалі додається поточна індексація, яка складається внаслідок перевищення величиною індексу споживчих цін установленого порогу індексації.

Отже, для правильного вирішення питання про наявність у позивача права на індексацію-різницю відповідач повинен був установити розмір підвищення його грошового доходу у березні 2018 року, визначити суму можливої індексації, що склалася у цьому місяці, порівняти зазначені величини та, залежно від отриманого результату, здійснити нарахування і виплату відповідної суми.

Зазначений алгоритм безпосередньо встановлений Порядком №1078, не передбачає можливості вибору між декількома правомірними варіантами поведінки та не надає відповідачу свободи адміністративного розсуду. Після встановлення передбачених законодавством числових показників суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосувати визначений нормативним актом порядок обчислення та виплатити особі належну суму індексації-різниці.

Таким чином, повноваження відповідача у спірних правовідносинах мають не дискреційний, а зобов`язаний характер, оскільки умовою виникнення обов`язку щодо виплати індексації-різниці є не волевиявлення суб`єкта владних повноважень, а встановлення об`єктивного співвідношення між сумою підвищення доходу та сумою можливої індексації у березні 2018 року.

Колегія суддів встановила, що матеріали справи містять усі необхідні докази для вирішення спору по суті.

Зокрема, до матеріалів справи долучено копії довідки розрахунку індексації грошового забезпечення, копії особистих карток грошового забезпечення за 2018, 2024-2025 роки

Вказані докази були досліджені судом першої інстанції та не спростовані відповідачем.

Із матеріалів справи вбачається, що грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року становило 13 760,54 грн, тоді як у березні 2018 року - 13 840,26 грн, у зв`язку з чим розмір підвищення доходу становив 79,72 грн.

Разом із цим сума можливої індексації, яка склалася у березні 2018 року, відповідно до правових висновків Верховного Суду та проведеного у справі розрахунку становить 4 463,15 грн.

Отже, розмір підвищення грошового доходу позивача є істотно меншим за суму можливої індексації, що відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078 свідчить про виникнення у позивача права на отримання індексації-різниці, яка визначається як різниця між зазначеними величинами та становить 4 383,43 грн щомісячно.

Відповідач наведених розрахунків не спростував, альтернативного розрахунку суду не надав та не заперечував встановлених у справі числових показників.

Фактично позиція відповідача зводилась виключно до твердження про відсутність у позивача самого права на отримання індексації-різниці у 2024-2025 роках, що підтверджується змістом листа від 04 квітня 2025 року, яким позивачу було відмовлено у проведенні відповідного перерахунку, а також доводами відзиву на позов.

Таким чином, між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи чи правильності здійснених розрахунків. Предметом спору є виключно правильність застосування відповідачем норм матеріального права та наявність у позивача права на отримання індексації-різниці.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що всі юридично значущі факти, необхідні для вирішення спору по суті, встановлені матеріалами справи, а тому відсутні будь-які правові підстави для направлення позивача на повторний адміністративний розгляд його заяви або покладення на відповідача обов`язку повторно вирішувати питання, правова оцінка якому вже надана судом.

Разом із тим колегія суддів не може погодитися із визначеним судом першої інстанції способом захисту порушеного права позивача.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, дійшовши висновку про неправомірність позиції відповідача щодо застосування положень Порядку №1078, визнав протиправною бездіяльність відповідача під час розгляду заяви позивача та зобов`язав відповідача повторно розглянути його заяву від 31 березня 2025 року.

Проте такий спосіб захисту не відповідає завданню адміністративного судочинства та не забезпечує ефективного поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, однак при здійсненні правосуддя повинен забезпечити ефективний захист порушеного права особи.

Частиною другою статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод чи інтересів особи, який не суперечить закону та забезпечує їх ефективний захист.

Отже, визначаючи спосіб захисту, суд повинен виходити не лише із формального характеру допущеного порушення, а насамперед із необхідності реального поновлення порушеного права та остаточного вирішення публічно-правового спору.

Аналогічний підхід неодноразово висловлений Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду, які наголошували, що спосіб судового захисту має бути ефективним, виключати необхідність повторного звернення особи до суду та забезпечувати реальне відновлення порушеного права.

Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі відповідач фактично вже висловив свою правову позицію щодо спірних правовідносин.

Так, за результатами розгляду звернення позивача відповідач листом від 04 квітня 2025 року повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку та виплати індексації-різниці, тобто фактично відмовив позивачу у задоволенні його вимог. Саме ця правова позиція відповідача і стала предметом судового оскарження.

За таких обставин повторний розгляд тієї самої заяви не усуває порушення права позивача, оскільки не змінює встановлених судом юридично значущих обставин та не наділяє відповідача будь-якими новими повноваженнями щодо вирішення питання, яке вже стало предметом судового контролю.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що усі обставини, необхідні для правильного застосування абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078, встановлені судом.

Зокрема, встановлено:

розмір грошового забезпечення позивача у лютому та березні 2018 року;

розмір підвищення його грошового доходу;

суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року;

розмір належної позивачу індексації-різниці;

відсутність обставин, які б виключали її виплату.

При цьому відповідач не заперечував встановлених числових показників та не надав суду альтернативного розрахунку, а його заперечення ґрунтувалися виключно на власному тлумаченні норм матеріального права.

Отже, між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи, тоді як предметом судового розгляду є виключно правомірність висновків відповідача про відсутність у позивача права на отримання індексації-різниці.

За таких умов покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути заяву фактично означало б повторне вирішення тим самим суб`єктом владних повноважень питання, правова оцінка якому вже надана судом.

Такий спосіб захисту не призводить до реального поновлення порушеного права позивача, не усуває спір остаточно та, навпаки, створює передумови для виникнення нового спору між тими самими сторонами у разі прийняття відповідачем аналогічного рішення.

Саме тому колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах належним способом судового захисту є не зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, а безпосереднє покладення на нього обов`язку здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум індексації-різниці відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078.

Оскільки матеріалами справи підтверджено наявність у позивача права на отримання індексації-різниці, а також встановлено всі фактичні обставини, необхідні для вирішення спору по суті, колегія суддів не вбачає правових підстав для повторного повернення сторін у стадію адміністративного розгляду заяви та доходить висновку про необхідність ухвалення нового судового рішення, яким порушене право позивача буде поновлено в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем неправильно застосовано положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 під час вирішення питання щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

Разом із тим суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність обмежитися визнанням протиправною бездіяльності відповідача та покладенням на нього обов`язку повторно розглянути заяву позивача.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що адміністративне судочинство покликане забезпечити не формальне констатування порушення, а реальне й остаточне поновлення порушеного права особи. Якщо всі обставини справи встановлені, а суб`єкт владних повноважень не наділений свободою адміністративного розсуду щодо прийняття відповідного рішення, суд не повинен обмежуватися направленням особи на повторний адміністративний розгляд її звернення, оскільки такий спосіб захисту не відповідає принципу ефективності судового захисту.

Колегія суддів зазначає, що зі змісту листа відповідача від 04 квітня 2025 року вбачається, що останній вже реалізував свої владні управлінські повноваження, сформувавши остаточну правову позицію щодо відсутності у позивача права на виплату індексації-різниці. Отже, предметом судового контролю у цій справі є саме правомірність такого рішення суб`єкта владних повноважень, а не неналежне здійснення ним процедури розгляду звернення позивача.

За наслідками судового розгляду встановлено, що зазначена правова позиція відповідача ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078.

При цьому матеріалами справи підтверджено всі юридично значущі обставини, необхідні для вирішення спору по суті, а саме:

розмір грошового забезпечення позивача до та після підвищення посадових окладів у березні 2018 року;

розмір підвищення його доходу;

суму можливої індексації;

розмір належної індексації-різниці;

період, за який вона підлягає виплаті.

Відповідач зазначені обставини належними та допустимими доказами не спростував, правильність здійснених позивачем розрахунків не заперечив та не надав суду будь-якого іншого розрахунку, який би свідчив про інший розмір належних до виплати сум.

За таких обставин вирішення питання щодо нарахування та виплати позивачу індексації-різниці не потребує здійснення відповідачем додаткової перевірки, оцінки доказів чи прийняття будь-якого дискреційного рішення, оскільки відповідний обов`язок безпосередньо випливає із закону після встановлення визначених Порядком №1078 юридичних фактів.

Колегія суддів також враховує, що повторний розгляд заяви позивача фактично не призведе до поновлення його порушеного права, оскільки відповідач буде зобов`язаний повторно вирішити те саме питання, щодо якого суд вже встановив неправильність застосування норм матеріального права.

Такий підхід не відповідає завданню адміністративного судочинства, визначеному статтею 2 КАС України, суперечить принципу процесуальної економії та не забезпечує остаточного вирішення спору, що, у свою чергу, може призвести до виникнення нового судового провадження між тими самими сторонами щодо тих самих правовідносин.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система допускала ухвалення судових рішень, які не забезпечують реального та ефективного відновлення порушеного права. Саме тому обраний судом спосіб захисту повинен бути таким, що реально усуває порушення, а не лише констатує його існування.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є безпосереднє покладення на відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у порядку та розмірі, визначених законодавством, із урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315, пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, якщо це призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та надавши належну оцінку доказам, помилково визначив спосіб судового захисту, що призвело до неповного поновлення порушеного права позивача, рішення Черкаського окружного адміністративного суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи та надано належну оцінку доказам, однак неправильно застосовано норми процесуального права при визначенні належного способу судового захисту, що призвело до ухвалення рішення, яке не забезпечує повного та ефективного поновлення порушеного права позивача.

Матеріалами справи підтверджено наявність у позивача права на отримання поточної індексації грошового забезпечення та індексації-різниці за спірний період, тоді як відповідачем не доведено правомірності відмови у здійсненні відповідних нарахувань та виплат.

За встановлених у справі обставин відповідач не наділений дискреційними повноваженнями щодо вирішення питання про нарахування індексації грошового забезпечення, а обов`язок здійснити відповідні нарахування та виплати прямо випливає із Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №1078.

Відтак належним способом захисту порушеного права позивача є не зобов`язання відповідача повторно розглянути його звернення, а безпосереднє покладення на відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум.

У зв`язку із цим рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 14 березня 2025 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 14 березня 2025 року, із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до законодавства.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці у сумі 4384,62 грн., передбаченої абзацами четвертим та шостим пункту 5 Порядку №1078, за період з 01 січня 2024 року по 14 березня 2025 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю у сумі 4384,62 грн, визначену відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, за період з 01 січня 2024 року по 14 березня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до законодавства.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Ю.О. Тереза

В.В. Файдюк