Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №757/19565/23-а — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 757/19565/23-а Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Аліменко В.О.

Тереза Ю.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про встановлення судового контролю, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, в якій просив суд :

- задовольнити заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №640/3511/20;

- встановити Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, згідно ч.1 ст. 382 КАС України, строк подання звіту про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №640/3511/20;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, згідно ч. 2 ст. 382 КАС України, подати у 10-денний строк з дня набрання даною ухвалою законної сили, звіт через канцелярію Печерського районного суду про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №640/3511/20;

- накласти, згідно ч.3 ст.382 КАС України на голову ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області штраф за невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №640/3511/20 у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 268000грн, половину якого стягнути на користь ОСОБА_1 , а половину на користь Державного бюджету України.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2023 адміністративну справу №757/19565/23-а було передано до Шевченківського районного суду м. Києва для розгляду за територіальною підсудністю.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.07.2024 адміністративну справу №757/19565/23-а було передано до Київського окружного адміністративного суду для розгляду за територіальною підсудністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у відкритті провадження в адміністративній справі відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішення позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву та витребувано матеріали адміністративної справи з суду першої інстанції.

09.07.2026 до Шостого апеляційного адміністративного суду з суду першої інстанції надійшла вказана адміністративна справа.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2026 року продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження на 22.07.2026 року.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №640/3511/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, зокрема: «зобов`язано Головне управління МВС України в Київській області призначити та виплатити одноразову грошову допомогу по втраті 100 % працездатності у зв`язку із встановленням 1 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог пункту 4 частини 1 статті 97, частини 3 пункту а статей 99-102 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року і визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності: а) 1 групи - 400 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, підтверджено внесення змін згідно Закону України №2004-VIII від 06 квітня 2017 року, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого пункту 9, наказом Міністерства внутрішніх справ України статті 9, наказом від 11 січня 2016 року №4 та перерахувати на банківську картку позивача».

З листа Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 21.02.2023 №29/П-61 у відповідь на звернення позивача вбачається, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №640/3511/20 не виконано, що стало підставою для звернення позивача в суд з даним позовом.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги у цій справі зводяться до оскарження бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №640/3511/20 та зобов`язання встановити судовий контроль за його виконанням, а тому, відповідно до вимог ст. 383 КАС України позивач мав право на звернення до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, а не з новим позовом.

Враховуючи, що спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже вирішено по справі №640/3511/20, суд першої інстанції вважав за необхідне відмовити позивачу у відкритті провадження у даній адміністративній справі.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14, 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.

Приписами ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.

Крім того, приписами ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

З системного аналізу зазначених норм права слідує, що процесуальним законом встановлено чіткий порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у справі №640/3511/20 позивач звертався з позовом до Головного управління МВС в Київській області, у якому просив:

- визнати дії Головного управління Національної поліції в Київській області протиправними щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по втраті працездатності поліцейського у зв`язку із встановленням 1 групи інвалідності та втратою 100 % працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог пункту 4 частини 1 статті 97-102 Закону України «Про Національну поліцію» в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого пункту 9, наказом Міністерства внутрішніх справ України статті 9, наказом від 11 січня 2016 року №4;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по втраті 100 % працездатності у зв`язку із встановленням 1 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог пункту 4 частини 1 статті 97, частини 3 пункту а статей 99-102 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року і визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності: а) 1 групи - 400 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, підтверджено внесення змін згідно Закону України №2004-VIII від 06 квітня 2017 року, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого пункту 9, наказом Міністерства внутрішніх справ України статті 9, наказом від 11 січня 2016 року №4 та перерахувати на банківську картку позивача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №640/3511/20 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Звернення стягувача з даним позовом до Печерського районного суду було обумовлено не виконанням боржником рішення суду у справі №640/3511/20. Метою звернення ( вимоги, що заявляються) зазначено встановлення судового контролю шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення у визначений судом термін та стягнення штрафу з боржника за невиконання судового рішення.

Отже, суд першої інстанцій зробив помилковий висновок, що предмет позову та підстави звернення у даній справі та у справі №640/3511/20 є ті самі. Тим більше, що за змістом даної заяви позивач посилався на приписи саме статті 382 КАС України (в редакції на час подання позову), просив постановити судове рішення у виді ухвали ( а не рішення) і не мав на меті, як помилково про це зазначає суд першої інстанції, оскаржувати бездіяльність боржника за ст. 383 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач не завжди може чітко визначити підсудність справи, юрисдикцію спірних відносин та вірно визначити назву процесуального документа.

Наразі, відповідно до вимог ст. 169 КАС України на суд покладено обов`язок перевірити відповідність поданої заяви вимогам як ст.160-161, так і ст. 167 КАС України, тобто з`ясувати її суть(зміст) та у разі її невідповідності, чи неможливості визначення предмету та підстав позову або суті порушеного питання, залишити заяву без руху, зазначивши про виявлені недоліки та надати строк на їх усунення.

Отже, хоча позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову, проте зі змісту поданої заяви та норм процесуального закону, на який заявник покликається, можна дійти висновку, що заява подана в порядку здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції у спірних правовідносинах правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.02.2019 у справі №806/2143/15; №170/167/17 (постанова від 16.12.2021), №400/822/20 (постанова від 31.01.2022), №233/3744/17 (постанова від 20.04.2022), №345/4045/16-а (постанова від 11.05.2022), №540/606/20 (постанова від 27.07.2022), №686/2636/17 (постанова від 27.07.2022), №620/4090/22 (постанова від 21.12.2022), оскільки вимоги заявлені позивачем у цій справі та справі №640/3511/20 є різними, що виключає можливість відмови у відкритті провадження у справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо закриття провадження у справі, а застосовані судом першої інстанції наслідки п.2 ч.1 ст. 170 КАС України обмежили право позивача, в аспекті доступу до суду, і стали перешкодою для захисту його прав.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та спростовують висновки суду першої інстанції.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Крім того, колегією суддів встановлено, що апелянтом на виконання ухвали суду від 31.03.2026 року сплачено судовий збір в сумі 3028,00 грн судового збору. Разом з тим, після надходження матеріалів справи з`ясовано, що апелянт, відповідно до копії посвідчення серія НОМЕР_1 від 23.12.2016 є особою з інвалідністю 1 групи, що згідно з вимогами п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VІ є підставою для звільнення від сплати судового збору.

Оскільки позивачем судовий збір сплачено помилково, згідно з ч. 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір повертається повністю.

Частиною 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що законодавцем не передбачено підстав для повернення судом помилково сплаченого судового збору.

Разом з тим, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, передбачена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, за змістом пункту 5 якого повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду(судовим рішенням), яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до органу Казначейства подається оригінал або належним чином засвідчена копія ухвали суду.

Колегією суддів встановлено, що вказані кошти у сумі 3028,00 грн були зараховані на казначейський рахунок Шостого апеляційного адміністративного суду згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 3994171016 від 10.04.2025 через платіжні системи ТОВ «НоваПей».

З огляду на зазначене вказана сума судового збору є надмірно сплаченою, у зв`язку з чим підлягає поверненню апелянту.

Керуючись ст. 7 Закону України «Про судовий збір», ст. ст. 132, 142,169, 170, 242-244, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року про закриття провадження у справі скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 3028 ( три тисячі двадцять вісім) гривень 00 коп., сплачений згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 3994171016 від 10.04.2025 через платіжні системи ТОВ «НоваПей».

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач: І.О. Грибан

Судді: В.О. Аліменко

Ю.О. Тереза

(повний текст постанови виготовлено 22.07.2026року)