Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №640/11559/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: внутрішньо переміщених осіб

Дата: 21 липня 2026 р.

Справа: №640/11559/22

Суддя: Кобаль Михайло Іванович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/11559/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Захарова О.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення виплати,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціальної та ветеранської політики Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просив:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам згідно з Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Управління соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації заборгованість із виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, за період з березня 2022 року по місяць ухвалення рішення у справі за цим позовом;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації вчинити дії, спрямовані на призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1 в подальшому допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам згідно з Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332, за період, що слідує за періодом стягнення, вказаним у пункті другої прохальної частини цієї позовної заяви.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року значений позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (після зміни найменування - Управління соціальної та ветеранської політики Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації) щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з підстав, зазначених у листі від 05.07.2022 № 01-05/8805.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги на проживання відповідно до пункту 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332, починаючи з березня 2022 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ПФУ у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа, починаючи з 03.05.2017, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 03.05.2017 №0000196733 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.16).

25.04.2022 позивач звернувся із заявою встановленого зразка до Управління соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Листом від 05.07.2022 № 01-05/8805 Управління соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації повідомлено позивача, що допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Згідно з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 , з 03.05.2017 перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа по фактичному місцю проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , та після 24.02.2022 не здійснював нового переміщення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Також, в листі відповідач зазначив, що станом на 01.03.2022, ОСОБА_1 не отримував щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. З огляду на зазначене вище, правові підстави для призначення позивачу допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам відсутні (а.с.17-19).

Позивач, не погоджуючись з відмовою у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправною відмови у призначенні позивачу допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з підстав, зазначених у листі Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 05.07.2022 № 01-05/8805.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 №765 «Деякі питання призначення та виплати державних соціальних допомог, соціальних стипендій органами Пенсійного фонду України», функції призначення, нарахування та виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.07.2025 передано органам Пенсійного фонду України.

Таким чином, що в даному випадку, обов`язок щодо здійснення призначення, нарахування та виплати позивачу допомоги на проживання відповідно до пункту 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332, починаючи з березня 2022 року, покладається на відповідача - ГУ ПФУ у м. Києві.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Предметом спору в даній справі є наявність у ОСОБА_1 права на отримання допомоги на проживання, як внутрішньо переміщеної особи, відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Абзацом 1 частини 1 статті 1 Закону встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч.1 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на: створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання; забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб`єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 1706-VII адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Частинами 1-2 статті 4 Закону № 1706-VII визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо) (частина друга статті 5 Закону № 1706-VII).

Згідно з частинами 2-3 статті 7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

До 20.03.2022 механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначався Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».

Пунктом 2 Порядку № 505 визначено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Згідно із пунктом 5 Порядку № 505 для призначення грошової допомоги уповноважений представник сім`ї за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а для іноземців та осіб без громадянства - документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, подає складену в довільній формі письмову заяву про надання грошової допомоги та документи, визначені цим пунктом. Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім`ї подає заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред`являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім`ї. Таку заяву на наступний шестимісячний строк може бути подано з дати його початку або не раніше ніж за 15 днів до закінчення поточного шестимісячного строку.

Пунктом 7 Порядку № 505 передбачено, що якщо у складі сім`ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за особами з інвалідністю I групи або дітьми з інвалідністю віком до 18 років, або особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім`ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.

20.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до п. 1 Порядку № 332 цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога).

Пунктом 2 Порядку № 332 передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204.

Згідно з п.3 Порядку № 332 допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах:

для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;

для інших осіб - 2000 гривень.

Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.

Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 р. включно, надається починаючи з березня 2022 року.

Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 року отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 80, ст. 2271). Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.

Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 року у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Відповідно до додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р «Перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», на яке міститься посилання в пункті 2 Порядку № 332: Волинська область; Дніпропетровська область; Донецька область; Житомирська область; Запорізька область; Київська область; м. Київ; Луганська область; Миколаївська область; Одеська область; Сумська область; Харківська область; Херсонська область; Чернігівська область входили до відповідного переліку.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що для отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам встановленої Постановою № 332, має бути дотриманою одна з таких умов:

1) особа має отримувати щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг станом на 24.02.2022 відповідно до Постанови № 505;

2) особа має бути облікованою на території, включеній у Розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 року № 204-р «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка», на яке міститься посилання в п. 2 Порядку № 332 або переміщеним з такої території.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до 24.02.2022 обліковувався як внутрішньо-переміщена особа за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 03.05.2017 №0000196733 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.16).

Отже, станом на 24.02.2022 обліковувався на території, що включена до відповідного переліку територій, на яких ведуться бойові дії та на яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Доводи відповідачів про те, що ОСОБА_1 був облікований, як внутрішньо-переміщена особа, до 24 лютого 2022 року у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 Порядку №332 є безпідставними, оскільки спростовуються наявною у матеріалах справи довідкою від 03.05.2017 №0000196733.

Враховуючи вищевикладене, а також ті обставини, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам до 30 квітня 2022 року (звернувся 25.04.2022), колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 має право на призначення та виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, відповідно до Постанови № 332, починаючи з 01.03.2022.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що відмова Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (після зміни найменування - Управління соціальної та ветеранської політики Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації), викладена в листі від 05.07.2022 № 01-05/8805, у призначенні ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам є протиправною та незаконною.

З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що в даному випадку, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання ГУ ПФУ у м. Києві здійснити призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги на проживання, відповідно до пункту 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332, починаючи з березня 2022 року.

Так, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 22.07.2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua