Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №400/5555/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5555/24

Перша інстанція суддя Брагар В. С.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Яковлєва О.В.,

суддів Єщенка О.В., Крусяна А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Військовій частині НОМЕР_1 про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року) з моменту звільнення 27 листопада 2020 року по день фактичного розрахунку – 06 червня 2024 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 листопада 2020 до 19 січня 2023 року;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 виходячи з принципу пропорційності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 листопада 2020 року до 18 липня 2022 року.

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги позивача обґрунтовано тим, що положення ст. 116 та ст. 117 КЗпП України не регулюють питання проходження військової служби, а як наслідок вони не поширюють своєї дії на спірні правовідносини.

Також, апелянт зазначає, що строк, за який може бути виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обмежений 6 місяцями.

Крім того, апелянт зазначає, що позивачем пропущено строки звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 26 травня 2023 року по 27 листопада 2020 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11 листопада 2020 року виключено позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Проте при виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

06 червня 2024 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у справі №400/2053/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 77 935,19 грн.

Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, що розраховується за період з 27 листопада 2020 року по 06 червня 2024 року.

В свою чергу, оскільки позивача виключено зі списків особового складу 27 листопада 2020 року, а останню виплату індексації грошового забезпечення здійснено по 06 червня 2024 року, відповідачем затримано розрахунок при звільненні.

Між тим, бажаючи стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з яким погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Так, згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

При цьому, згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

При цьому, згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, так як йому станом на день звільнення з військової служби не виплачено індексації грошового забезпечення.

В даному випадку, позивач вважає, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.

При цьому, із зібраних матеріалів у справі та наданих сторонами пояснень вбачається, що останнім днем служби позивача є 04 березня 2020 року.

Між тим, на виконання судового рішення від 13 жовтня 2023 року в адміністративній справі № 400/2053/22, 06 червня 2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 з позивачем проведено остаточний розрахунок, розміром 77 935,19 грн.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Тому, надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку, апелянт зазначає, що положення ст. 116 та ст. 117 КЗпП України не регулюють питання проходження військової служби, а як наслідок вони не поширюють своєї дії на спірні правовідносини.

Між тим, колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В даному випадку, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби.

В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносин необхідно зауважити, що неможливість поширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників в Україні.

В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду, а саме: від 10 травня 2019 року (справа № 811/276/16), від 07 лютого 2019 року (справа № 804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17).

Враховуючи викладене, доводи апелянта у цій частині є помилковими.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що строк, за який може бути виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обмежений 6 місяцями, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що законодавцем запроваджено обмеження з 19 липня 2022 року періоду за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку.

При цьому, відповідне обмеження стосується саме розміру нарахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року та не може поширюватись на правовідносини, що існували до 19 липня 2022 року.

Тому, вказані доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, яким враховано зазначене 6-місячне обмеження за період затримки з 19 липня 2022 року.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строків звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Так, право особи на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, зокрема обмеженим строком звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, що установлений чинним процесуальним законодавством.

В свою чергу, загальним строком звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи є встановлений абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячний строк.

При цьому, згідно ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк.

У даній категорії адміністративних справ, пов`язаних з публічною службою, встановлено скорочені строки звернення до адміністративного суду.

Висновок щодо застосування норм права у випадках обчислення строків звернення до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року, у справі № 240/532/20.

Крім того, висновок про поширення зазначеного строку звернення до суду на спори колишніх військовослужбовців з приводу стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, викладено у постанові Верховного Суду від 24 березня 2026 року, справа № 580/9441/23.

В свою чергу, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом у межах місячного строку з дня отримання спірної виплати індексації грошового забезпечення, доводи апелянта про пропуск позивачем строків звернення до суду є помилковими.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу суб`єкта владних повноважень без задоволення, а рішення суду – без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року – залишити без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Військову частину НОМЕР_1

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. Яковлєв

Судді О.В. Єщенко А.В. Крусян