Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №160/30776/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/30776/25 (суддя Конєва С.О., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ-СЕРВІС» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року у справі №160/30776/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ-СЕРВІС» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ-СЕРВІС» 24 жовтня 2025 року звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, згідно з яким, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0574480702 від 16.10.2025р.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства які ґрунтується на твердженнях про нереальність операцій з придбання товарів/послуг у ТОВ «АЛІСВІТ» та ТОВ «БЕЗГРУПТОРГ» викладених в акті перевірки від 29.09.2025р. №4165/04-36-07-02/36053387 є безпідставними.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року, у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не підтверджено реальність господарських операцій по його взаємовідносинах з ПП «АЛІСВІТ», ТОВ «БІЗГРУПП ТОРГ» за договорами поставки. Позивачем не надано доказів руху активів на підтвердження проведення оплати за отримані товари.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушенням норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов неправильних висновків щодо відсутності оплати за поставлений позивачу товар, оскільки актом перевірки встановлене інше.

Крім того, згідно з актом перевірки к висновку щодо нереальності спірних господарських операцій позивача контролюючий орган дійшов у зв`язку з тим, що його контрагенти є фігурантами кримінальних проваджень, а не у зв`язку з відсутністю руху активів позивача.

Проте, ті документи на відсутність яких послався суд першої інстанції у позивача не запитувались та відповідачем не перевірялись.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач зазначаючи про її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що товариство з обмеженою відповідальністю «ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ-СЕРВІС» 29.07.2008р. зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 29, офіс 400, є платником податку на додану вартість та перебуває на обліку як платник податків та зборів у ГУ ДПС у Дніпропетровській області, що підтверджується копією Виписки з ЄДРПОУ від 25.09.2025р. та змістом акта перевірки від 29.09.2025р. у частині, що не заперечується учасниками справи.

У період з 29.04.2025р. по 22.09.2025р. відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.1, п.77.4 ст.77 ПК України та наказу від 08.04.2025 №2335-п проведено документальну планову виїзну перевірку позивача податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2018 по 31.12.2024 за результатами якої був складений акт перевірки від 29.09.2025р. за №4165/04-36-07-02/36053387.

За висновками Цього акта перевірки було встановлено порушення позивачем п. 188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, абз.1,2 п.198.3 ст.198 (нереальність господарських операцій по взаємовідносинах позивача з його контрагентами – ПП «АЛІСВІТ», ТОВ «БІЗГРУПП ТОРГ», які є фігурантами кримінальних проваджень внаслідок чого господарські операції позивача з вказаними контрагентами визнано такими, що фактично не відбулися) чим було завищено податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 978 781 грн.

На підставі вищевказаного акта перевірки, контролюючим органом 16.10.2025р. було прийняте податкове повідомлення-рішення №0574480702 форми «Р» за яким позивачеві було збільшено податкове грошове зобов`язання з ПДВ у загальній сумі 1 223 476,25 грн., у тому числі, по податковому зобов`язанню – 978 781 грн., за штрафними санкціями – 244 695,25 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення прийнято правомірно.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового Кодексу України (далі – ПК). Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначенні господарські операції пов`язані не з фактом підписання договорів, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (далі - ПК).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи наступне.

Так, між ПП «Алісвіт» (постачальником) та ТОВ «ВВС-Сервіс» (покупцем) 05.10.2018р. був укладений Договір поставки №05.10/18-31 за умовами якого Постачальник зобов`язувався на умовах, які вказані у цьому Договорі, поставляти з передачею у власність Покупцю, за окремими замовленнями (заявками) останнього, Товар, а Покупець зобов`язувався прийняти замовлений ним Товар та своєчасно оплачувати його вартість Постачальнику згідно з умовами цього Договору – п.1.1 згаданого договору.

Згідно з п.2.1 цього договору, передбачено, що поставка Товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих Постачальником до виконання заявок Покупця.

Також і за п.4.1 згаданого договору, встановлено, що поставка Товару здійснюється за попередньою заявкою Покупця.

За змістом п.7.2 договору передбачено, що Покупець повинен сплатити поставлений Товар не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дати поставки товару. Датою поставки вважається дата фактичного отримання товару Покупцем та підпису відповідних накладних.

На підтвердження реальності фактичного вчинення вищенаведеної господарської операції по поставці позивачеві товару (прокату, арматури, сталі оцинкованої) позивачем були надані копії видаткових накладних від 12.10.2018р., №397 від 17.06.2019р., №765 від 27.12.2018р., №398 від 25.06.2019р., №493 від 22.07.2019р., №1129 від 18.11.2019р., №86 від 22.01.2020р., №160 від 16.03.2020р., №396 від 27.06.2019р., копії ТТН №Р397 від 17.06.2019р., №Р398 від 25.06.2019р., №Р493 від 22.07.2019р., №Р1129 від 18.11.2019р., №Р86 від 22.01.2020р., №Р160 від 16.03.2020р., №Р396 від 27.06.2019р., копії рахунків на оплату №712 від 27.12.2018р. на загальну суму з ПДВ 500 226,00 грн., №38 від 21.01.2020р. на загальну суму з ПДВ 879 564,00 грн., №139 від 24.02.2020р. на загальну суму ПДВ 302 028,68 грн.

Проте, враховуючи те, що на виконання вимог п.2.1 та п.4.1 зазначеного договору, оформлення заявок покупця та прийняття цих заявок постачальником позивачем суду першої інстанції надано не було та упродовж з 2018 року по 2025 рік, тобто, після спливу 7 років, всупереч п.7.2 договору поставки, оплата за отриманий вище Товар на користь постачальника позивачем здійснена не була, суд першої інстанції дійшов висновку проте, що має місце факт отримання позивачем товару безоплатно, а отже господарські операції позивача з його контрагентом – ПП «АЛІСВІТ» за вказаним вище договором поставки фактично не відбулися.

З зазначеними висновками суду колегія суддів не погоджується враховуючи наступне.

Так до висновку про нереальність спірної господарської операції позивача, згідно з актом перевірки, відповідач дійшов у зв`язку з тим, що з аналізу ланцюга постачання встановлено, що ПП «АЛІСВІТ» здійснює постачання металопродукції в асортименті та одночасно є фігурантом кримінальних проваджень, щодо операцій з аналогічною продукцією.

Водночас, відповідач в акті перевірки, щодо цього контрагента, зазначив про «прозорість усіх операцій з придбання товарів (робіт, послуг)» та «підтвердження їх законного джерела введення в обіг» (т.1 а.с.23).

Крім того, з наданих суду апеляційної інстанції документів, які не витребовувалися у позивача під час перевірки та судом першої інстанції, який перебираючи на себе дискреційні повноваження відповідача, безпідставно збільшив межи в яких відповідачем проводилась перевірка господарської діяльності позивача, та як наслідок дійшов нових висновків від яких позивач не захищався подаючи позов, вбачаються наступні обставини.

Так, з копій замовлень: № 1 від 11.10.2018 року, № 2 від 26.12.2018 року, № 3 від 16.06.2019 року, № 4 від 24.06.2019 року, № 5 від 26.06.2019 року, № 6 від 21.07.2019 року, № 7 від 17.11.2019 року, № 8 від 20.01.2020 року, № 9 від 23.02.2020 року видно, що позивачем замовлявся товар у ПП «Алісвіт» в рамках договору №05.10/18-31 від 05 жовтня 2018 року.

Оплата за цим договором підтверджується копіями платіжних інструкцій: №27137 від 12.10.2018 року, №27681 від 27.12.2018 року, №30002 від 18.11.2019 року, №30477 від 22.01.2020 року, №30746 від 24.02.2020 року, №30813 від 03.03.2020 року.

Зазначені обставини у сукупності, з іншими наданими відповідачу документами, а саме копіями видаткових накладних, копіями ТТН на думку колегії суддів, свідчать про виконання сторонами умов договору від 05.10.2018р. №05.10/18-31 та реальність спірної господарської операції позивача.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що у червні 2021 року у позивача були наявні взаємовідносини з ТОВ «БІЗГРУПП ТОРГ» щодо поставки товару (пісок, арматура, прокат, лист, швелер), що підтверджується наявністю видаткових накладних №03/06-1 від 03.06.2021 та № №09/06-2 від 09.06.2021 на загальну суму поставки з ПДВ 300 000,00 грн, 400 026,48 грн, відповідно.

При цьому, к висновку про нереальність спірної господарської операції позивача, згідно з актом перевірки, відповідач дійшов у зв`язку з тим, що з аналізу ланцюга постачання ним встановлено, що ТОВ «БІЗГРУП ТОРГ» є фігурантом кримінального провадження як підприємство учасник «транспортно – конвертаційної групи».

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач в акті перевірки, щодо цього контрагента, зазначив про «прозорість усіх операцій з придбання товарів (робіт, послуг)» та «підтвердження їх законного джерела введення в обіг» (т.1 а.с.25).

Крім того, з наданих суду апеляційної інстанції документів, які не витребовувалися у позивача під час перевірки та судом першої інстанції, вбачаються наступні обставини.

Так, спірна господарська операція позивача відбулась згідно з договором постачання №03/06-1 від 03.06.2021 року, за яким позивач замовив у ТОВ «Бізгруп торг» товар та як з`ясовано згідно з актом перевірки, це був пісок, арматура, прокат, лист, швелер, що підтверджується видатковими накладними №03/06-1 від 03.06.2021 та № №09/06-2 від 09.06.2021 на загальну суму поставки з ПДВ 300 000,00 грн, 400 026,48 грн.

Згідно з договором про переведення боргу №09/09-21-Ф від 09.09.2021 року відбулось переведення боргу у розмірі 700026,48 грн за зазначеним договором постачання №03/06-1 від 03.06.2021 року на нового кредитора ТОВ «Днепр-ком-сервіс».

Зазначені обставини у сукупності, на думку колегії суддів, свідчать про виконання сторонами умов договору постачання №03/06-1 від 03.06.2021 року та реальність спірної господарської операції позивача.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність за вказаними господарськими операціями доказів транспортування товару на адресу позивача слід зазначити наступне.

Товарно-транспортна накладна, не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з купівлі-продажу товарів, та відповідно набуття права власності на нього тому, що не відображає відомості про господарську операцію з купівлі-продажу товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Крім того, за господарською операцією позивача з ПП «Алісвіт» товарно-транспортні накладні судом досліджувались.

Водночас колегія суддів вважає необхідним зазначити, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, саме лише посилання на те, що підприємство є фігурантом у кримінальному провадженні не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві.

Отже, висновок відповідача про наявність обставин які свідчать про безтоварність спірних господарських операцій позивача з переліченими контрагентами, зроблений лише на підставі інформації проте, що контрагент є фігурантом кримінального провадження, з чим помилково погодився суд першої інстанції, колегія суддів вважає безпідставним.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, в порушення зазначеної норми права вироків в рамках кримінальних проваджень відповідачем суду надано не було.

Водночас, колегія суддів зазначає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень передбачений частиною 1 статті 2 КАС України, буде примарним, якщо суд почне використовувати передбачені ч.3. ст.3 КАС України принципи з метою доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, перебираючи на себе повноваження суб`єкта владних повноважень та здійснювати збір доказів на підтвердження обґрунтованості оскаржених рішень відповідача замість нього та особливо тих які не були підставою для прийняття оскарженого рішення суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про реальність спірних господарських операцій позивача з вказаними контрагентами, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, часткову оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності тобто рух активів платника податку та його капіталу.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод, та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.4 ч.2 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин справи.

Зазначене свідчить про те, що здійснення адміністративного судочинства відбувається за визначеними п.4 ч.2 ст. 2 КАС України принципами лише з метою виконання завдань передбачених ч.1 ст.2 КАС України.

Однак, суд першої інстанції в порушення вказаної норми, діючи в інтересах відповідача, досліджуючи наявні в матеріалах справи первинні документи фактично провів нову перевірку позивача з питань реальності здійснення ним господарських операцій з ПП «АЛІСВІТ» та ПП «БІЗГРУП» та замість контролюючого органу звинуватив позивача в порушенні податкового законодавства з підстав не зазначених в акті перевірки та як наслідок проти яких не міг захищатися позивач подаючи позов до суду.

Між тим, як свідчить аналіз акта перевірки він не містить доказів порушення позивачем по взаємовідносинам з ПП «АЛІСВІТ» та ПП «БІЗГРУП» положень податкового законодавства, а відсутність реальності вчинення господарської діяльності в ньому пов`язується податковим органом лише з обставинами діяльності контрагентів позивача, які на думку контролюючого органу відповідають критеріям ризиковості та неналежним чином здійснюють свою діяльність, що є неприпустимим як за законодавством України так і за міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Так само невиконання або неналежне виконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 18.12.2018 року по справі № 816/1118/17, від 15.01.2019 року по справі №809/2918/13-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим відповідач зазначеного обов`язку не виконав, правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення не довів.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позов підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача, підлягає стягненню на користь позивача – 45882,35 грн судового збору, сплаченого при поданні позову та апеляційної скарги, виходячи з розрахунку 18352,14 + 27528,21 = 45882,35 грн.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення про відмову у задоволені позову при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для його скасування та прийняття нової постанови, якою позов слід задовольнити повністю.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, пунктами 1,2, 4 статті 317, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ-СЕРВІС» – задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року у справі №160/30776/25 – скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0574480702 від 16.10.2025р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 43968079) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ-СЕРВІС» (49000, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд.29, оф.400 код ЄДРПОУ 36053387) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 45882,35 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 23 липня 2026 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов