Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №725/12081/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/12081/25

провадження № 22-ц/822/1091/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.,

за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО»

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 15 квітня 2026 року

головуюча в суді першої інстанції суддя Федіна А. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» (далі – ТОВ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО»).

Просив суд зобов`язати ТОВ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» внести зміни в договір № 22461422 від 01 січня 2019 року про надання послуг з розподілу/передачі електроенергії, виклавши пункти 1.5 та 1.6 у наступній редакції:

«1.5. Приєднана потужність за площадкою комерційного обліку 23 кВт.

1.6. Дозволена потужність за площадкою комерційного обліку 23 кВт у тому числі 3 категорія надійності струмоприймачів 23 кВт».

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у 1998 році були виконанні роботи щодо електропостачання 23-х житлових будинків в селі Чагор, в тому числі і належного йому домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . На той момент правовідносини між ним та відповідачем регулювались укладеним між ними у 1998 році індивідуальним договором примірники якого на даний час не збереглись.

Зазначав, що він використовував електроенергію потужністю 23 кВт, зокрема він отримав технічні умови №596 від 13 червня 1997 року для внутрішніх потреб електроенергії будинку у розмірі 10 кВт, також технічні умови № 512 від 13 червня 1998 року для підключення глибинного електронасосу у розмірі 3 кВт, а також технічні умови №590 від 08 липня 1998 року для підключення електрокотла у розмірі 10 кВт. В подальшому, у зв`язку із збільшенням кількості мешканців будинку АДРЕСА_1 , виникла необхідність у збільшенні потужності споживання електроенергії вказаним будинковолодінням на 8 кВт, а саме з 23 кВт до 31 кВт, натомість відповідач заперечив розмір дозволеної потужності електроенергії, вказуючи на те, що у зв`язку із запровадженням нового ринку електроенергії з 01 січня 2019 року правовідносини між ними регулюються публічним договором про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії відповідно до якого загальна дозволена потужність його будинку складає 10 кВт, що на його думку не відповідає дійсності з огляду на вище вказані технічні умови, а також з огляду на кількість електроенергії, яка фактично споживається домоволодінням.

Відтак, вважає, що відповідач свідомо занижує величину дозволеної потужності його будинковолодіння з тією метою щоб схилити його до придбання електроенергії в більшому розмірі, адже при використанні 23 кВт та бажання збільшити таку потужність до 31 кВт йому слід придбати додатково 8 кВт вартістю по 3 000 гривень за кожен кВт. Оскільки в договорі, наданому відповідачем, зафіксовано дозволена потужність 10 кВт, що на його думку не відповідає дійсності, для збільшення потужності до 31 кВт потрібно нести додаткові невиправдані витрати у вигляді вартості електроенергії в розмірі, яка ним фактично вже споживається.

На підставі наведеного вище та посилаючись на норми матеріального права, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням суду у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» про захист прав споживачів шляхом зобов`язання внести зміни до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач просив внести зміни до п. 1.5 та 1.6 Додатку №2 до договору №22461422 від 01.01.2019 року, змінивши дозволену потужність за площадкою комерційного обліку з 10 кВт на 23 кВт, безпідставно посилаючись на сумування технічних умов, розроблених у 1997-1998 роках.

Відповідно до досліджених судом доказів, технічні умови на які посилається позивач не доводять факту дозволеної потужності електроенергії у його домоволодінні величиною 23 кВт, адже з копії технічних умов №20/596 від 13 червня 1997 року вбачається, що вони були розроблені та видані на будівництво трансформаторної підстанції потужністю 230 кВт з метою забезпечення електропостачання житлового масиву з 23 житлових будинків, а робочим проектом передбачено, що орієнтовно розраховано по 10 кВт на один будинок; з копії технічних умов №512 від 28 травня 1998 року вбачається, що останні розроблені з метою підключення трифазної перекидки для користування електричним насосом потужністю 3 кВт та електропостачання зазначеного об`єкта можливо здійснити від існуючих мереж ТП-171; технічні умови від 08 липня 1998 року №590 видані на електрообігрів житлового будинку електрокотлом потужністю 10 кВт затверджують можливість здійснення електропостачання від існуючих мереж ТП№171 та встановлюють перелік необхідних документів та вчинення необхідних дій для підключення установки. Отже, вказані технічні умови не свідчать про визначення потужності електропостачання будинковолодіння позивача в сукупності на 23 кВт.

Згідно зі статтями 651 та 652 ЦК України, зміна договору за рішенням суду допускається лише у виняткових випадках: за наявності умов, визначених законом чи договором, або при істотній зміні обставин. Суд не встановив жодних із передбачених законом підстав для примусового внесення змін до укладеного між сторонами договору.

Отже, враховуючи помилкове тлумачення позивачем старих технічних умов, відсутність доказів про виділення на його будинок 23 кВт потужності, а також відсутність законодавчих підстав для примусової зміни договору, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 15 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив факт порушення відповідачем порядку укладання публічного договору № 22461422 від 01 січня 2019 року. Зокрема, відповідач склав договір на цілісний об`єкт виключно на підставі одних технічних умов (ТУ №590 від 08 липня 1998 року), які надавалися не на будинок загалом, а лише на користування конкретною установкою – електрокотлом потужністю 10 кВт. Унаслідок цього для внутрішніх потреб будинку залишилося 0 кВт потужності, що суперечить нормативно-правовим актам НКРЕКП.

Апелянт вказує, що суд помилково не врахував сукупну дію трьох чинних документів, за якими його будинок був приєднаний до електромереж ще у 1998 році, зокрема: ТУ № 596 від 13 червня1997 року (10 кВт для внутрішніх потреб будинку), ТУ № 512 від 28 травня 1998 року (3 кВт для електронасоса), ТУ № 590 від 08 липня 1998 року (10 кВт для електрокотла). Загальна дозволена потужність за цими документами складала 23 кВт.

Крім того, суд не надав належної оцінки тому факту, що відповідач в односторонньому порядку безпідставно змінив умови договору у додатку від 20 листопада 2025 року, зменшивши потужність котла до 7 кВт, скасувавши потужність на насос та виділивши лише 3 кВт на внутрішні потреби. При цьому, згідно з Постановою НКРЕКП № 475, мінімальна електрична потужність для забезпечення об`єкта побутового споживача навіть за відсутності проєктної документації становить 5 кВт.

Отже, враховуючи наявність доказів щодо виготовлення проєкту на електропостачання та чинність усіх трьох технічних умов, вимоги яких були повністю виконані, апелянт вважає висновки суду першої інстанції помилковими, а своє право на постачання електроенергії загальною потужністю 23 кВт – законним та доведеним.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» у відзиві просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 15 квітня 2026 року – без змін.

Відповідач наголошує, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Товариство заперечує проти твердження позивача про наявність у нього права на сумарну договірну потужність у розмірі 23 кВт. Вказує, що такий підхід є штучним і здійснюється шляхом безпідставного арифметичного додавання різних технічних умов.

АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» зазначає, що ТУ № 590 від 08 липня 1998 року (на 10 кВт) були видані на цілісний об`єкт з урахуванням раніше виданих ТУ № 512 (на 3 кВт), тим самим припинивши їх дію, і не можуть тлумачитися як додаткова потужність понад уже існуючу.

ТУ №20/596 від 13 червня 1997 року стосувалися інфраструктурного об`єкта електропостачання (будівництва трансформаторної підстанції для житлового масиву з 23 будинків), і не є технічними умовами на приєднання конкретного індивідуального житлового будинку апелянта.

Відповідач наголошує, що згідно з чинним публічним договором №22461422, приєднана та дозволена потужність за спірним об`єктом становить 10 кВт. Паспорт точки розподілу був оформлений у повній відповідності до поданого самим апелянтом робочого проєкту, згідно з яким необхідна потужність електроопалювальної установки становить 7 кВт, що цілком перебуває у межах загальної дозволеної потужності 10 кВт. Більше того, об`єкт споживача фактично забезпечується електроенергією двома окремими вводами від різних підстанцій (ТП-171 та ТП-401) із дозволеною потужністю по 10 кВт кожний за двома різними договорами.

Також АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» зауважує, що постанова НКРЕКП №475 спрямована на захист побутових споживачів від визначення потужності нижче мінімального рівня у 5 кВт (за відсутності проєктної документації), тоді як за об`єктом позивача вже закріплена потужність 10 кВт, що перевищує встановлений мінімум.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Позивач є власником домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується долучено до матеріалів справи копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 серпня 2006 року серії НОМЕР_1 (а. с. 21).

З копії технічних умов №20/596 від 13 червня 1997 року вбачається, що вони були розроблені та видані на будівництво трансформаторної підстанції 10/0,4 кВ потужністю 230 кВт з метою забезпечення електропостачання житлового масиву з 23 житлових будинків (а. с. 4).

З наданих суду копій матеріалів робочого проекту на електропостачання 23 житлових будинків у селі Чагор Глибоцького району (об`єкт № 27-06.97), розробленого у 1997 році Колективною науково-виробничою фірмою «ЕЛМА» на замовлення СП «Гасло», вбачається, що цим проектом передбачено: установку однієї опори 10 кВ у ствір діючої ПЛ-10 кВ (фідер № 36 «Чагор»); будівництво комплектної трансформаторної підстанції (далі – КТП) 10/0,4 кВ потужністю 250 кВА.

Згідно з розділом 3 «Електричні розрахунки» загальної пояснювальної записки до робочого проекту, розрахункове навантаження на ввід в один одноквартирний житловий будинок прийнято на рівні 10 кВт (а. с. 5-13).

З копії заключення № 13 Глибоцької районної санітарно-епідеміологічної станції від 08 липня 1997 року вбачається, що проектні матеріали розроблений згідно з вимогами діючих норм та правил. За наслідками розгляду проектної документації Головним державним санітарним лікарем Глибоцького району погоджено (узгоджено) проект електропостачання 23 житлових будинків у селі Чагор (а. с. 14).

Експертними висновками Чернівецького ЕТЦ № 20-20/67 від 03 червня 1998 року та № 20-11/61 від 25 травня 1998 року підтверджено, що робочий проект на електрозабезпечення 23 житлових будинків відповідає нормативним актам з питань охорони праці (а. с. 15, 17).

Акт прийому-передачі виконаних робіт за травень 1998 року фіксує перелік будівельно-монтажних робіт, здійснених підрядною організацією МПВП «Время» для об`єктів КТП 10/0,4кВ та ВЛ-0,4кВ. До переліку робіт включено встановлення залізобетонних анкерів і опор, монтаж металоконструкцій, ізоляторів, проводу А-35, а також монтаж самої КТП (а. с. 16).

З копії технічних умов №512 від 28 травня 1998 року вбачається, що останні розроблені для підключення трифазної перекидки для користування електричним насосом потужністю 3 кВт та електропостачання зазначеного об`єкта можливо здійснити від існуючих мереж ТП-171 (а. с. 18).

Також позивачем надано суду копії технічних умов №590 від 08 липня 1998 року, які видані на електрообігрів житлового будинку електрокотлом потужністю 10 кВт. Також в умова передбачено можливість здійснення електропостачання від існуючих мереж ТП №171 та встановлюють перелік необхідних документів та вчинення необхідних дій для підключення установки (а. с. 19).

Листом від ДАЕК «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» Лахтурову А.П. погоджено застосування електрокотла потужністю 10 кВт для електроопалення будинку (а. с. 20).

У заяві від 15 травня 2025 ОСОБА_1 просив відповідача відновити дію договору на користування електроенергією від 1998 року або укласти новий договір із підтвердженням дозволеної потужності споживання на рівні 23 кВт, а також просив збільшити цю потужність ще на 8 кВт, щоб загалом вона склала 31 кВт. В обґрунтування цієї заяви позивач посилався на технічні умови 1997-1998 років, які сумарно підтверджували виділення 23 кВ (а. с. 22).

У листі-відповіді від 15 жовтня 2025 АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» зазначає що договір 1998 року втратив чинність і не може бути відновлений через реформу ринку електроенергії, яка відбулася 01 січня 2019 року. Товариство мотивувала це тим, що заявник вже приєднався до умов чинного публічного договору про надання послуг з розподілу шляхом фактичного споживання енергії.

Щодо виділених кіловатів, обленерго вказало, що за їхніми обліковими даними підтверджується дозволена потужність лише на рівні 10 кВт, а відомості про 23 кВт відсутні. Тому для збільшення дозволеної потужності підприємство порадило споживачу звернутися із відповідною заявою для проходження стандартної процедури приєднання електроустановок згідно з Кодексом систем розподілу (а. с. 23-24).

Позивач є споживачем послуг, які надаються відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 22461422 від 01 січня 2019 року між ОСОБА_1 та відповідачем АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» (а. с. 26-27).

Технічні параметри точки підключення споживача визначні Паспорт точки розподілу/ передачі електричної енергії, який є додатком №2 до вказаного вище договору.

Згідно з пунктами 1.5, 1.6 Паспорту точки розподілу/передачі електричної енергії, за адресою об`єкта електрифікації у АДРЕСА_2 приєднана потужність за площадкою комерційного обліку становить 10 кВт, дозволена потужність за площадкою комерційного обліку - 10 кВт (а. с. 28).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухвалені постанови

Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції у межах зазначених вище доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Враховуючи характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, перед апеляційним судом постали наступні питання:

– чи зберегли чинність попередні договори про постачання електричної енергії та яким документом наразі визначаються технічні параметри підключення споживача?

– чи визначають видані позивачу технічні умови дозволену потужність споживання електричної енергії без її закріплення у відповідному договорі?

– чи наявні передбачені законом підстави для примусового внесення змін до чинного договору за рішенням суду на вимогу позивача?

За обставин цієї справи, колегія суддів апеляційного суду виснувала, що (1) попередні договори про постачання електричної енергії припинили свою дію в силу закону, а технічні параметри підключення споживача наразі визначаються виключно Паспортом точки розподілу до нового чинного договору, (2) самі по собі старі технічні умови не встановлюють дозволену потужність споживання електроенергії без її обов`язкового закріплення у договорі, (3) при цьому законні підстави для примусового внесення змін до чинного договору за рішенням суду відсутні, оскільки позивачем не доведено факту істотного порушення його умов відповідачем.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.

Щодо договірних правовідносин, які виникли між сторонами

Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальний порядок укладання, зміни і розірвання договору регулюється главою 53 ЦК України.

Так, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642-643 ЦК України.

Згідно зі статтею 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір повинна містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Частиною 1 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відносини з приводу укладання договору на постачання електричної енергії та відносини з приводу її споживання регулювалися спеціальним законодавством.

Відповідно до частин другої статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема Правилами роздрібного ринку електричної енергії.

Згідно положень Закону України «Про ринок електричної енергії», з 01 січня 2019 відбулося реформування ринку електричної енергії, що потягло за собою ряд змін, як щодо учасників ринку, зокрема відокремлення господарської діяльності з розподілу та постачання електричної енергії, так і нормативного регулювання взаємовідносин учасників ринку.

У зв`язку із зазначеним, Національна комісія, що здійсню державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕКП, Регулятор) було винесено постанову № 1462 від 20 листопада 2018 року, відповідно до якої, з 01 січня 2019 року АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» здійснює ліцензовану господарську діяльність з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності, а саме на території Чернівецької області, відтак на ринку електричної енергії виконує функції оператора системи розподілу.

Статтею 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується сторонами, позивач є споживачем послуг, які надаються відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 ще до реформування ринку електричної енергії.

Відтак суд ураховує, що відповідно до пункту 22-1 Розділ XVII (прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про ринок електричної енергії» договори про приєднання до електричних мереж, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжують свою дію до завершення терміну дії. У разі якщо договором не було передбачено терміну його дії, сторони не пізніше ніж до 1 січня 2024 року повинні врегулювати свої договірні відносини щодо визначення терміну дії таких договорів або їх розірвання шляхом підписання відповідної додаткової угоди. У разі якщо сторонами не будуть врегульовані договірні відносини у спосіб, визначений цим пунктом, такі договори припиняють свою дію з 1 січня 2024 року.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження істотних умов договору, зокрема й щодо строку його дії, які узгоджувались сторонами при укладення договору про постачання електричної енергії.

Натомість, за обставин цієї справи, позивач звернувся із заявою про переукладення договору або внесення змін до існуючого договору лише у травні 2025 року (а. с. 22). Доказів того, що ОСОБА_1 до 01 січня 2024 року звертався до відповідача із подібною заяву матеріали справи не містить.

Відтак, після реформування ринку електричної енергії, з огляду на відсутність доказів переукладення сторонами спору попередніх договорів постачання електричної енергії, правовідносини між сторонами на підставі цих договорів припинилися.

Згідно з пунктом 2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до постанови.

11 червня 2018 року набрали чинності Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила), затвердженні постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312.

Відповідно до пункту 1.1.1. Правил, ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами.

Учасниками роздрібного ринку є: електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, у тому числі оператори малих систем розподілу, споживачі, основні споживачі, субспоживачі, виробники електричної енергії, які підпадають під визначення розподіленої генерації, та інші учасники ринку, які надають послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії споживачу з метою використання ним електричної енергії на власні потреби.

Ці Правила є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.

Пункт 1.2.1. Правил визначає, що на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.

Пунктом другим вказаних Правил передбачено, що укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови. Фактом приєднання споживача до умов договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, зокрема повернення (надання) підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора системи та/або документально підтверджене споживання електричної енергії.

За змістом пункту 1.2.5. Правил оператор системи забезпечує на своїй території діяльності недискримінаційний доступ до електричних мереж електропостачальнику, який має намір здійснювати діяльність з постачання електричної енергії споживачам, електроустановки яких приєднані на території діяльності відповідного оператора системи. Оператор системи укладає договір електропостачальника про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, зміст якого визначається оператором системи на основі Типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, який є додатком 4 до цих Правил та укладається з кожним електропостачальником, який звертається до оператора системи.

Постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку (пункт 1.2.7. Правил).

Відповідно до п. 2.1.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії, що затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018р. №312 за ініціативою однієї із сторін договір споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії оформлюється в паперовій формі. На вимогу споживача оператор системи розподілу протягом трьох робочих днів від дати звернення повинен надати споживачу підписаний оператором системи розподілу примірник укладеного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії у паперовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням оформлення паперової форми договору та до матеріалів справи долучено копію договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №22461422 від 01 січня 2019 року між ОСОБА_1 та відповідачем АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» додатком №2 до якого є Паспорт точки розподілу/ передачі електричної енергії», у якому зазначаються технічні параметри точки підключення споживача.

Отже, правовідносини між сторонами на підставі попередніх договорів про постачання електричної енергії припинилися, оскільки позивач не вчинив дій для їх врегулювання у встановлений перехідними положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» строк.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наразі взаємовідносини між ОСОБА_1 та АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» регулюються новим публічним договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №22461422 від 01 січня 2019 року. Відповідно до вимог чинного законодавства та умов зазначеного договору, усі технічні параметри точки підключення споживача, включаючи величину дозволеної потужності, наразі визначаються виключно Додатком №2 до цього договору — «Паспортом точки розподілу/передачі електричної енергії», що виключає можливість встановлення цих характеристик на підставі втрачених договорів чи старих технічних умов.

Щодо правової природи технічних умов та їх співвідношення з договором про постачання електричної енергії

Звертаючись із позовом у цій справі, ОСОБА_1 зазначав, що між ним та енергопостачальною компанією виникли відносини із постачання електричної енергії на підставі договору 1998 року, який сторонами втрачено.

Разом із цим, позивач вважав, що оскільки електропостачальною організацією йому було видано технічні умови № 596 від 13 червня1997 року (10 кВт для внутрішніх потреб будинку), № 512 від 28 травня 1998 року (3 кВт для електронасоса), № 590 від 08 липня 1998 року (10 кВт для електрокотла), то загальна дозволена потужність за цими документами складає 23 кВт, а тому відповідач неправомірно не врахував положення цих умов при укладенні із ним договору про постачання електричної енергії.

Отже, перед апеляційним судом постало питання про правову природу цих технічних умов та їх співвідношення із договором про постачання електричної енергії.

Для надання відповіді на це питання, апеляційний суд звертається до нормативно-правових акт, які діяли на момент видання енергопостачальною організаццією цих технічних умов, зокрема: Закону України «Про електроенергетику», Правил користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (далі – Правил № 28)

Колегія суддів зауважує, що спеціалізований нормативно-правовий акт, який встановлював правила користування електричною енергією для населення було затверджено Кабінетом Міністрів України у липні 1999 року (Постанова Кабінету Міністрів України № 1357 від 26 липня 1999 року), а відтак, до правовідносин, які виникли до затвердження цієї постанови, слід застосовувати положення Правил № 28 (див. постанову Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 369/2769/16-ц).

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов`язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України. Правила користування електричною і тепловою енергією для населення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Правопорушеннями в електроенергетиці є, зокрема, крадіжка електричної і теплової енергії, у тому числі споживання електроенергії понад договірні величини, самовільне підключення до об`єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку (пункт 1 частини другої статті 27 Закону України «Про електроенергетику»)

Відповідно до пункту 1.2 Правил № 28 у визначення у правилах вживаються у такому значенні:

1) договірна величина споживання електроенергії – це узгоджена в договорі між електропостачальною організацією і споживачем кількість енергії за відповідний розрахунковий період;

2) споживач електричної енергії (споживач) – це промислові та прирівнені до них підприємства, організації, установи, електрифікований залізничний та міський транспорт, комерційні та сільськогосподарські виробники, невиробничі підприємства, організації, установи, а також міське та сільське населення, які приєднані до електричних мереж і використовують електроенергію за допомогою наявних струмоприймачів.

З пункту 2.1 Правил № 28 вбачається, що технічні умови на приєднання нових електроустановок, збільшення електричної потужності або зміни вимог до надійності електропостачання споживачів видаються електропередавальною організацією, до мереж якої приєднуються нові чи додаткові потужності.

Запит на отримання технічних умов подається безпосередньо споживачем.

Електропередавальна організація після одержання вихідних даних, згідно із запитом від споживача, видає технічні умови в місячний термін. При зміні вихідних даних споживач повинен звернутися до електропередавальної організації за уточненням технічних умов (пункт 2.3 Правил № 28).

Пункт 2.5 Правил № 28 передбачає, що виконання технічних умов на підключення є обов`язковим для всіх споживачів і проектних організацій, яким доручається виконання проекту електропостачання. Термін дії, що вказується в технічних умовах, визначається нормативами часу на проектування, будівництво і реконструкцію об`єкта, його черги чи окремого будівництва і може бути продовжений після погодження з електропередавальною організацією. Технічні умови після закінчення терміну їх дії вважаються недійсними. Нові технічні умови і дозвіл на підключення нових або додаткових потужностей споживач одержує в порядку, встановленому цими Правилами. Якщо проектні роботи в установлений термін не були виконані, а схема розвитку або навантаження електромереж за цей час змінилася, електропередавальна організація має право в односторонньому порядку змінити частково або відмінити повністю технічні умови.

Отже, аналіз наведених вище положень Правил № 28 дають підстави для висновку, що технічні умови – це обов`язковий для виконання документ (комплекс вимог), який видається електропередавальною організацією за запитом споживача для приєднання нових електроустановок, збільшення електричної потужності або зміни вимог до надійності електропостачання, є передумовою для проектування електропостачання об`єкта та має чітко визначений і обмежений термін дії.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що строк дії технічних умов № 596 від 13 червня 1997 року закінчився 30 грудня 1998 року, технічні умови № 512 від 28 травня 1998 року видано строком на 2 роки, а технічні умови № 590 від 08 липня 1998 року в порушення пункту 2.5 Правил № 28 не містять строку їх дії.

Оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту продовження електропередавальною організацією вказаних вище технічних умов відповідно до пункту 2.5 Правил № 28, колегія суддів доходить висновку про помилковість доводів апеляційної скарги про чинність цих умов.

Крім цього, відповідно до пункту 6.1 Правил № 28 відпуск електричної енергії всім споживачам здійснюється електропостачальною організацією відповідно до укладених договорів.

У разі необхідності змінити договірну величину споживання електричної енергії споживач може звернутися до електропостачальної організації не пізніше 20 числа поточного розрахункового місяця, за відповідним коригуванням договірної величини відпуску електричної енергії (пункт 6.3 Правил № 28).

Абзацом другим пункту 1.7 Правил № 28 передбачено, що міське та сільське населення користується електроенергією за єдиною розрахунковою книжкою, в якій викладені основні положення Правил щодо користування електричною енергією населенням.

Відтак, з огляду на положення пункту 1.7 Правил № 28 апеляційний суд критично оцінює твердження позивача про укладення договору про постачання електричної енергії саме у 1998 році.

Колегія суддів зауважує, що хоч стаття 26 Закону України «Про електроенергетику» (у редакції чинній на час видачі позивачу технічних умов) і передбачає, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником, сам порядок укладення такого договору визначений Правилами користування електричною енергією для населення № 1357 від 26 липня 1999 року (далі – Правила № 1357).

Після затвердження Правил № 1357 Кабінетом Міністрів України було внесено зміни до Правил № 28, відповідно до яких скасовано абзац другий пункту 1.7. Інші пункти Правил № 28, які наведені апеляційним судом вище, змін не зазнали.

У Правилах № 1357 терміни «технічні умови» використовується у такому значені: документ, що видається споживачу електропостачальником і містить перелік технічних вимог, які необхідно виконати для приєднання електроустановок нового споживача до електромережі, реконструкції діючих електроустановок споживача або зміни категорії надійності електропостачання споживача (абзац 9 пункту 2 Правил № 1357).

Пунктом 3 Правил № 1357 передбачено, що споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем і електропостачальником, що розробляється електропостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією (додаток 1 до Правил № 1357) і укладається на три роки.

Договір про користування електричною енергією (далі - договір) вважається продовженим на рік, якщо за місяць до закінчення зазначеного терміну жодна із сторін не заявила про розірвання договору або про внесення до нього змін (аналогічні умови наведені також у пункті 28 типового договору).

Згідно пункту 4 Правил № 1357, у договорі обов`язково зазначається величина потужності, яка визначається виходячи з потужності наявних у споживача струмоприймачів. При цьому загальна потужність не може бути вищою за потужність, передбачену технічними умовами чи технічними характеристиками електромережі споживача.

Споживач може внести пропозиції щодо зміни зазначеної у договорі величини електричної потужності. У разі відмови електропостачальник надає споживачеві обґрунтовану письмову відповідь.

Системний аналіз наведених вище положень Закону України «Про електроенергетику», Правил № 28 та Правил № 1357 дають підстави для висновку, що технічні умови за своєю правовою природою є лише обов`язковим для виконання документом (переліком технічних вимог), які споживач має виконати як передумову для приєднання нових електроустановок до мережі, збільшення електричної потужності або зміни категорії надійності електропостачання.

Натомість, договірна величина споживання електроенергії (величина потужності) визначається виключно шляхом її узгодження сторонами у договорі про постачання (користування) електричної енергії. Технічні умови не виконують функції договору і самі по собі не є документом, який визначає або фіксує узгоджені обсяги споживання електричної енергії. Вони лише встановлюють верхню межу потужності, яка може бути передбачена у договорі за умови чинності таких технічних умов.

З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що технічні умови, на які посилається позивач, не доводять факту дозволеної потужності електроенергії у його домоволодінні в розмірі 23 кВт, оскільки:

– з копії технічних умов № 20/596 від 13 червня 1997 року вбачається, що вони були розроблені та видані на будівництво трансформаторної підстанції потужністю 230 кВт з метою забезпечення електропостачання житлового масиву з 23 житлових будинків, а робочим проектом передбачено, що орієнтовно розраховано по 10 кВт на один будинок;

– з копії технічних умов № 512 від 28 травня 1998 року вбачається, що останні розроблені з метою підключення трифазної перекидки для користування електричним насосом потужністю 3 кВт, та електропостачання зазначеного об`єкта можливо здійснити від існуючих мереж ТП-171;

– з копії технічні умови від 08 липня 1998 року № 590, видані на електрообігрів житлового будинку електрокотлом потужністю 10 кВт, затверджують можливість здійснення електропостачання від існуючих мереж ТП-171 та встановлюють перелік необхідних документів і вчинення необхідних дій для підключення установки.

Відтак, доводи ОСОБА_1 про те, що дозволена потужність автоматично складає 23 кВт на підставі виданих у 1997-1998 роках технічних умов, є безпідставними, оскільки, як зазначено вище, споживання енергії можливе лише на підставі договору, а технічні умови не підміняють собою договір щодо встановлення величини потужності, позивач не підтвердив належними доказами факт узгодження з електропостачальною організацією заявлених ним договірних величин споживання електричної енергії.

Щодо вирішення спору по суті

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Відповідно до пункту 1.2.15. Правил укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку). На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами. На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами. Електропостачальники зобов`язані повідомляти оператора системи розподілу (передачі) про укладення та розірвання договору із споживачем в установленому цими Правилами порядку. При переході права власності (користування) на об`єкт до нового власника (користувача) переходять права та обов`язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил, крім випадків, передбачених законодавством.

Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 908/288/20).

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 частини другої статті 651 Цивільного кодексу України).

З аналізу статті 651 Цивільного кодексу України вбачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення між шкодою та тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/3568/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 910/6381/18 та від 14 серпня 2019 року у справі № 910/8819/18.

Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Наведені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 910/6381/18 та від 28 серпня 2019 року у справі № 910/5381/18.

У пункті 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 (провадження № 12-216гс18) зазначено, що зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Отже, звертаючись із позовними вимогами щодо внесення змін до договору, на позивача покладається обов`язок зазначити істотні порушення умов спірного договору відповідачем та шкоду, яка завдана відповідачем позивачеві таким порушенням.

Як установили суди, у травні 2025 року ОСОБА_1 просив відповідача відновити дію договору на користування електроенергією від 1998 року або укласти новий договір із підтвердженням дозволеної потужності споживання на рівні 23 кВт (а. с. 22).

У листі-відповіді від 15 жовтня 2025 АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» зазначає що договір 1998 року втратив чинність і не може бути відновлений через реформу ринку електроенергії, яка відбулася 01 січня 2019 року. Товариство мотивувала це тим, що заявник вже приєднався до умов чинного публічного договору про надання послуг з розподілу шляхом фактичного споживання енергії.

Звернення до суду з даним позовом обумовлено тим, що позивач вважає, що за його домоволодінням закріплена дозволена потужність електроенергії величної 23 кВт, а не 10 кВт як вказано у Паспорті точки розподілу/передачі електричної енергії, що є додатком до укладеного між ними договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №22461422 від 01 січня 2019 року, посилаючись на технічні умови, розроблені у 1997-1998 роках.

Відтак, вимоги позивача про внесення змін до чинного договору (шляхом встановлення дозволеної потужності на рівні 23 кВт) не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Позивач не довів факту істотного порушення відповідачем умов договору, що є обов`язковою передумовою для його зміни в судовому порядку згідно з частиною другою статті 651 ЦК України. Як було встановлено судом раніше, технічні умови 1997-1998 років втратили чинність, а правовідносини за попереднім договором припинилися.

Оскільки відповідач діяв у межах чинного законодавства і не допустив жодного порушення зобов`язань, яке б завдало позивачу шкоди чи позбавило його очікуваного результату, доводи ОСОБА_1 є необґрунтованими, а визначені законом підстави для зміни договору за рішенням суду – відсутні.

Суди першої інстанції також послався на частину четверту статті 652 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору у судовому порядку не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 910/13436/19).

Водночас винятковості такого випадку у спірних правовідносинах судами не встановлено.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За обставин цієї справи, позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для примусового внесення змін до укладеного між сторонами договору в судовому порядку. Зокрема, не доведено факту істотного порушення відповідачем умов договору, не доведено наявності виняткових умов істотної зміни обставин.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та доходить висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 03 березня 2026 року ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосування норм матеріального права, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

Ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 15 квітня 2026 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 22 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА