Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №646/13049/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа №646/13049/25 Головуючий І інстанції – Серпутько Д.Є.

Провадження № 33/818/1019/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Гури В.В.

за участю особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності ОСОБА_1

захисника Ражева А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Ражева А.В. на постанову судді Основ`янського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 , –

УСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 07.12.2025 року о 09 год. 48 хв. за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 2, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Daewoo Sens, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ (вул. Ахієзерів, 18а) у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.

Постановою судді Основ`янського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто судовий збір в розмірі 665 грн 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник Ражев А.В. просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обгрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що справу було розглянуто у його відсутність, та у відсутність його підзахисного. Разом із тим, оскаржувану постанову було надіслано судом до його електронного кабінету 19.02.2026 року, та, з урахуванням вихідних, апеляційна скарга подається у перший робочий день – 02.03.2026 року.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, а просив дочекатися його захисника, що співробітники поліції, в свою чергу, розцінили саме як відмову від проходження такого огляду.

Відеодокази керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинки співробітниками поліцїі у матеріалах справи також відсутні.

Мотиви суду

Перевіряючи доводи, викладені захисником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Основ`янського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2026 року, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів судового провадження та зазначається захисником, у судовому засіданні районного суду 17.02.2026 року ОСОБА_1 та його захисник не були присутні.

Даних щодо отримання (чи не отримання) ОСОБА_1 чи його захисником копії оскаржуваної постанови матеріали справи не містять.

Як самостійно зазначає адвокат, оскаржуване рішення надійшло до його електронного кабінету 19.02.2026 року.

Разом із тим, відповідно до даних ЄДРСР, які знаходяться у вільному доступі, постанова судді Основ`янського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2026 року була надіслана судом 18.02.2026 року, зареєстрована 19.02.2026 року, а загальний доступ до неї забезпечено 20.02.2026 року.

Таким чином, враховуючи, що доводи клопотання захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження про поважність причин його пропуску не спростовуються матеріалами справи, клопотання підлягає задоволенню.

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, судовим розглядом встановлено, що 07.12.2025 року о 09 год. 48 хв. за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 2, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Daewoo Sens, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ (вул. Ахієзерів, 18а) у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №533912 від 07.12.2025 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, яким судом надано належної оцінки, а саме:

- оглянутими відомостями відеозаписів із нагрудних камер інспекторів патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 07.12.2025 року от 09 год. 55 хв., згідно якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови; огляд останнього у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився за відмовою ОСОБА_1 ;

- рапортом інспектора взводу 2 роти 3 батальйону 2 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Фатєєва Д. від 07.12.2025 року щодо події з зазначенням обставин, місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Ражев А.В. підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили її задовольнити. Також, захисник зазначив, що у співробітників поліції не було підстав для зупинки автомобіля під керуванням його підзахисного, та вони їх не озвучили. Також, під час складення пртоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 у місті лунала повітряна тривога. Наполягав на тому, що ОСОБА_1 просив інспекторів патрульної поліції дочекатись, доки на місце події прибуде його адвокат, однак, така його вимога була фактично проігнорована поліцією. Звернув свою увагу на те, що ТЗ не був вилучений у ОСОБА_1 , а залишився у нього.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, слід зазначити наступне.

Відеозаписом з відеореєстратора 70mai службового авто поліції зафіксовано рух автомобіля Daewoo Sens, д.н.з. НОМЕР_1 , о 09 год. 48 хв. 07.12.2025 року, який зупиняється на вимогу поліції.

З відеозапису з бодікамер поліції, який розпочинається також о 09 год. 48 хв., убачається водій вище зазначеного автомобіля ( ОСОБА_1 ), який відкриває для огляду багажник своєї автівки, та цікавиться причиною його зупинки.

При цьому, у зупиненому поліцією автомобілі Daewoo Sens, д.н.з. НОМЕР_1 , інших осіб, окрім водія ОСОБА_1 , не було, а останній при спілкуванні з інспекторами поліції жодним чином не заперечував факт керування ним ТЗ, надав документи для огляду та в цілому позиціонував себе саме як водій транспортного засобу.

Зважаючи на викладене та з урахуванням даних відеозапису, апеляційний суд критично оцінює такі доводи апелянта та розцінює їх як обраний спосіб захисту та намагання ОСОБА_1 уникнути відповідальності, в той час як заперечення захисником факту керування його підзахисним транспортним засобом при обставинах, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду, є безпідставні.

При цьому, відеофіксація відбувалась відкрито, проти чого ОСОБА_1 не заперечував. Відеозапис долучено до матеріалів судового провадження.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 також не є спроможними.

Як убачається з рапорту інспектора взводу 2 роти 3 батальйону 2 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Фатєєва Д. від 07.12.2025 року, ОСОБА_1 було зупинено у відповідності до ст.35 ЗУ «Про національну поліцію». (а.с.6)

Разом із тим, з відеозапису події убачається, що підставою для зупинки транспортного засобу Daewoo Sens, д.н.з. НОМЕР_1 , стала наявність інформації, що водій вказаного авто може бути причетний до адміністративного правопорушення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.35 ЗУ «Про національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.

Таким чином, співробітники поліції, здійснюючи зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , діяли у межах своїх повноважень, що також узгоджується з вимогами ЗУ «Про національну поліцію» та КУпАП.

Крім того, всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння.

Доводи захисника про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, а бажав пройти такий огляд за участі свого захисника, також не знайшли свого обгрунтованого підтвердження зібраними матеріалами.

Так, згідно відеозапису події, що мала місце 07.12.2025 року, убачається, що після того, як у ОСОБА_1 було виявлено ознаки наркотичного сп`яніння, про що йому було повідомлено поліцією, останньому запропонували проїхати до КНП ХОР «ОКНЛ» для проходження відповідного огляду у лікаря-нарколога, на що ОСОБА_1 одразу відповів відмовою. При цьому, поліцейським було роз`яснено наслідки такої відмови, зокрема, положення п.2.5 ПДРУ, однак, ОСОБА_1 все одно не погоджувався проїхати до медичного закладу.

Водночас, всупереч аргументів захисника, ОСОБА_1 не вимагав на присутності адвоката, навіть після роз`яснення йому його прав, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, та не обумовлював свою відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння відсутністю на місці події його захисника. Бажання скористатися правничою допомогою у ОСОБА_1 виникло вже на стадії ознайомлення його із складеним протоколом, після чого він відмовився від його підпису та самовільно залишив місце зупинки.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст.17 КУпАП.

Також, на противагу аргументам адвоката щодо дії повітряної тривоги під час складення поляіцейськими протоколу щодо його підзахисного, то згідно відеозапису, ОСОБА_1 не вимагав у поліцейських пройти в укриття під час дії повітряної тривоги, та взагалі жодним чином не звертав на неї уваги.

При цьому, слід зазначити, що слідувати в укриття під час повітряної тривоги є правом особи, а не її обов`язком.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2025 року (справа №642/7051/23), згідно якого проведення розгляду справи в умовах оголошення сигналу «повітряна тривога» не утворює істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, за умови відсутності клопотання про відкладення судового розгляду, забезпечення відповідного рівня безпеки та дотримання процесуальних прав учасників судового процесу.

Щодо доводів захисника про те, що транспортний засіб не був вилучений у ОСОБА_1 , а залишився у нього, слід зазначити, що згідно наявного відеозапису у бачається, що після того, як cпівробітниками поліцїі була зафіксовнаа відмова ОСОБА_1 від проходженян огляду на стан наркотичного сп`яніння, вони повідомили йому про те, що подальний рух на авто йому заборонено.

Зазначене узгоджується і з даними рапорту інспектора взводу 2 роти 3 батальйону 2 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Фатєєва Д. від 07.12.2025 року, відповідно до якого водія ОСОБА_1 було відсторонено від подальшого керування ТЗ, авто залишено на місці зупинки буз порушень ПДРУ. (а.с.6)

Разом з цим, апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національну поліцію», зупинка транспортного засобу та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції є компетенцією поліцейського та його дії можуть бути оскаржені в порядку встановленим законом. Однак, як вбачається з матеріалів судового провадження, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством, стороною захисту не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду у медичному закладі, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.

Враховуючи наявність зафіксованих відеокамерами поліцейських відомостей, у суду апеляційної інстанції відсутні правові та фактичні підстави ставити під сумнів відомості протоколу про адміністративне правопорушення. Зазначені відомості походять з різних джерел, логічно та послідовно доповнюють та не суперечать один одному, що свідчить про їх об`єктивність.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія серії НОМЕР_2 , тобто, ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, 33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника Ражева А.В. задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Основ`янського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2026 року щодо ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргузахисника Ражева А.В. залишити без задоволення.

Постанову судді Основ`янського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик