Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №643/3930/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/3930/25 Головуючий І-ї інстанції – Довготько Т.М.

Провадження № 33/818/55/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Гури В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Бачіашвілі М.О. на постанову судді Салтівського районного суду м.Харкова від 28 травня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -

ВСТАНОВИВ

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 04.03.2025 року о 04 год. 06 хв. водій ОСОБА_1 керував автомобілем Nissan Primera, н.з. НОМЕР_1 , в м.Харкові, вул. Академіка Павлова, 88, у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п.2.9а ПДР України. Огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння бу проведений зі згоди водія за допомогою газоаналізатора Drager, результат позитивний – 0,22 ‰.

Постановою судді Салтівського районного суду м.Харкова від 28 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнутосудовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзізахисник Бачіашвілі М.О. просить постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що інспектор патрульної поліції, здійснюючи психологічний вплив на водія, не дав ОСОБА_1 можливості надати власні пояснення під час ознайомлення із складеним протоколом.

Також, при складенні акту огляду було залучено неіснуючих свідків.

Вказує, що зупинка ОСОБА_1 співробітниками поліції була безпідставна та йому не повідомили про її причини.

Вважає, що результати проведеного огляду ОСОБА_1 за допомогою газоаналізатора Драгер Алкотест, враховуючи допустиму похибку у районі 0,08 проміле, були у межах встановленої законом норми та не перевищували 0,2 проміле.

Крім того, відеозаписом події не зафіксована наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, які стали підставою для пропозиції йому пройти відповідний огляд.

Звертає свою увагу, що розгляд справи був проведений за відсутності ОСОБА_1 . При цьому, слід враховувати, що останній є військовослужбовцем, за місцем реєстрації не проживає, та не міг бути повідомленим про час та місце розгляду справи належним чином. Водночас, захисником було заявлено клопотання щодо відкладення судового розгляду для надання часу для ознайомлення з відеозаписом події, а також усне клопотання щодо передачі судової повістки ОСОБА_1 з метою його особистої участі у наступному судовому засіданні, які районним судом були відхилені, що фактично позбавило особу яка притягається до адміністративної відповідальності, прийняти участь у судовому розгляді та надати власні пояснення по суті інкримінованого йому правопорушення.

Мотиви суду

ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Бачіашвілі М.О., будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи (довідки про доставку судових повісток-повідомлень у додаток «Вайбер», а.с.76, 77), до апеляційного суду повторно не з`явились. Також, захисник 22.07.2026 року об 11 год. 00 хв. у телефонному режимі повідомила, що не може прийняти участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, призначеному на 22.07.2026 року о 14 год. 30 хв., у зв`язку із відрядженням, а тому просила перенести розгляд справи на іншу дату. Усі підтверджуючі документи зобов`язується надати у наступному судовому засіданні.

При цьому, апеляційний суд враховує, що попереднє судове засідання, призначене на 01.04.2026 року о 13 год. 15 хв., також було відкладено за клопотанням сторони захисту (а.с.73)

Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_1 та його захисник є ініціаторами апеляційного перегляду постанови судді.

Апеляційний суд приходить до висновку, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не виявила належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з`являється до апеляційного суду. Незацікавленість у розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання учасником справи процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи.

Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється саме за апеляційною скаргою особи, яка її подала, та саме вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі та скорішим вирішенням її справи.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов`язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.

Разом із тим, слід зауважити, що адвокат має право самостійно визначати приорітетність справ, враховуючи характер провадження, ризики для клієнта та інші істотні обставини. Таке його право є частиною професійного розсуду. Водночас, адвокат зобов`язаний завчано та належним чином повідомити суд або інші сторони про свою неможливість бути присутнім у судовому засіданні, що у даному випадку не мало місце.

За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 та його захисника в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.9. (а) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9. (а) ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, судовим розглядом встановлено, що 04.03.2025 року о 04 год. 06 хв. водій ОСОБА_1 керував автомобілем Nissan Primera, н.з. НОМЕР_1 , в м.Харкові, вул. Академіка Павлова, 88, у стані алкогольного сп`яніння. Огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння бу проведений зі згоди водія за допомогою газоаналізатора Drager, результат позитивний – 0,22 ‰.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №261656 від 04.03.2025 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , крім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6810 був проведений у зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, почервоніння обличчя; результат огляду – позитивний, 0,22 проміле;

- результатом огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6810, тест №2064 від 04.03.2025 року, згідно з яким ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, результат огляду – 0,22 проміле;

- направленням на огляд водія ТЗ з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 04.03.2025 року о 04 год. 20 хв., згідно якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, почервоніння обличчя; огляд у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився у зв`язку із згодою ОСОБА_1 із результатами проведеного огляду на місці за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6810;

- рапортом інспектора взводу 1 роти 6 батальйону 4 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Шашкова А. від 04.03.2025 року щодо події з зазначенням місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 ;

- розпискою ОСОБА_1 від 04.03.2025 року, згідно якої він зобов`язується не сідати за кермо ТЗ впродовж доби.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не оскаржуються сам факт керування ОСОБА_1 автомобілем та його зупинки за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника щодо розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.

Приймаючи рішення про розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що останній, будучи належним чином повідомленим про час та місце її розгляду, клопотань щодо відкладення судового розгляду не подавав.

Погоджується з такими висновками районного суду і суд апеляційної інстанції за таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, після її надходження у провадження судді Салтівського районного суду м.Харкова, у межах її розгляду судом неодноразово призначались судові засідання, зокрема, на 27.03.2025 року, на 12.05.2025 року та на 28.05.2025 року.

При цьому, про кожне судове засідання ОСОБА_1 був повідомлений шляхом направлення йому судових повісток – як засобами поштового зв`язку за наявною у справі адресою, так і за номером мобільного телефону, вказаному у протоколі.

Судові, повістки, направлені ОСОБА_1 , повернулись до суду не врученими з відмітками Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 28-29, 30, 42).

Водночас, судові повістки-повідомлення у додатку «Вайбер» були отримані ОСОБА_1 відповідно 13.03.2025 року (щодо судового засідання, призначеного на 27.03.2025 року о 09 год. 45 хв., а.с. 12), 27.03.2025 року (щодо судового засідання, призначеного на 12.05.2025 року о 09 год. 30 хв., а.с. 27).

Також, судом вживалися заходи щодо виклику ОСОБА_1 у судові засідання, призначені на 12.05.25 року та 28.05.25 року шляхом публікації оголошення про виклик особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого не відоме. (а.с. 26, 33)

Зважаючи на викладене, судом першої інстанції було вжито усіх можливих та необхідних заходів щодо належного сповіщення ОСОБА_1 щодо часу та місця розгляду справи.

При цьому, посилання адвоката на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, проходить військову службу, у зв`язку із чим фактично не міг отримати сповіщення щодо виклику до суду, викликають обгрунтовані сумніви, оскільки відповідно до відеозапису події, що мала місце 04.03.2025 року убачається, що останній під час спілкування з поліцією повідомив, що наразі не є діючим військовослужбовцем, раніше служив, але був звільнений, крім того, ніде не працює. Будь-яких даних, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та на час розгляду справи районним судом виконував обов`язки військової служби, матеріали справи не містять, не надано таких відомостей стороною захисту і до апеляційного суду.

Крім того, ОСОБА_1 самостійно повідомив адресу свого фактичного місця проживання (з його слів), яка і була зафіксована у протоколі, та контактний номер мобільного телефону.

Доводи захисника про те, що їй необгрунтовано було відмовлено судом про відкладення розгляду справи для надання часу на ознайомлення з відео-доказами, є неспроможними, скільки, як слушно зазначив у своїй постанові суд першої інстанції, у адвоката було вдосталь часу для ознайомлення з матеріалами справи у повному обсязі з урахуванням того, щоусі матеріали, зокрема, і відеозапис, були надіслані одержувачу ОСОБА_2 до її електронного кабінету та доставлені ще 20.05.2025 року відповідно до її заяви від 12.05.25 року.

Крім того, згідно листа Салтівського районного суду від 14.05.25 року, захиснику було роз`яснено, що вона має право у будь-який зручний час ознайомитися з матеріалами справи №643/3930/25, звернувшись до приймальні судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_3 впродовж робочого часу. (а.с.40), що адвокат, об`єктивно маючи час до призначеного судового засідання, на власний розсуд не побажала реалізувати.

Таким чином, доводи захисника щодо порушення судом першої інстанції прав ОСОБА_1 як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є безпідставними.

Оспорюючи підстави зупинки ОСОБА_1 співробітниками поліції, апелянтом не враховано той факт, що його зупинка відбулась о 04 год. 06 хв., тобто, під час дії комендантської години.

Згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом №2102-ІХ від 24.02.2022 року, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, які в подальшому було продовжено, в Україні введено воєнний стан.

Так, рішення начальника ХОВА від 22.12.2022 року у м.Харкові та Харківській області встановлено комендантську годину з 23.00 год до 05.00 год. Визначення терміну комендантська година міститься у пункті 5 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», а саме – це заборона перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень.

На території, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів. Без перепусток під час комендантської години на вулицях та в інших громадських місцях дозволено перебування та рух транспортних засобів Збройних Сил, Держспецтрансслужби, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Національної поліції, СБУ, ДФС, ДМС, ДСНС а також транспортним засобам спеціалізованого призначення, які виконують невідкладне службове завдання, за умови ввімкнення спеціальних світлових сигнальних пристроїв.

Патрулям на території, де запроваджено комендантську годину та встановлено спеціальний режим світломаскування, в установленому законодавством порядку надано право, в тому числі перевіряти в осіб посвідчення, документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, або паспортні документи іноземця, особи без громадянства, документи, що підтверджують законність перебування на території України, та перепустки, а в разі їх відсутності - затримувати відповідних осіб та доставляти в органи або підрозділи Національної поліції для встановлення особи; за потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, які ними перевозяться;

За наведених обставин, доводи апелянта про незаконність дій працівників поліції щодо зупинки ОСОБА_1 апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки перевірка документів водія здійснювалась у період дії комендантської години, а не в умовах загального контролю дорожнього руху.

Крім того, всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП , оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Доводи апеляційної скарги про те, що відеозаписом події не зафіксована наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, які стали підставою для пропозиції йому пройти відповідний огляд, є неспроможними.

Відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак наркотичного сп`яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час спілкування з ОСОБА_4 ,а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції та іншим нормативним актам.

Статтею 266 КУпАП визначений порядок проведення огляду на стан сп`яніння.

Відповідно до п.2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Пунктом 3 Розділу І Інструкції, ознаками алкогольного сп`яніння є:

-запах алкоголю з порожнини рота;

-порушення координації рухів;

-порушення мови;

-виражене тремтіння пальців рук;

-різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя;

-поведінка, що не відповідає обстановці.

Інспектором поліції у протоколі та акті огляду на стан алкогольного сп`яніння було зазначено, що у ОСОБА_1 були наявні ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, почервоніння обличчя. (а.с. 1, 4), що об`єктивно підтверджується і результатами проведеного на місці зупинки огляду, з якими ОСОБА_1 погодився.

Посилання в протоколі на ознаки сп`яніння, які стали підставою для пропозиції пройти такий огляд, відповідають роз`ясненням, що містяться в пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному у Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, який останній погодився пройти на місці.

Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння.

Виявлення ознак, як виходить зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів, входить до його виключних дискреційних повноважень.

В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , дійшли висновку, що він має ознаки саме алкогольного сп`яніння, про що йому, згідно відеозапису, і було повідомлено, а тому в порядку вимог ПДР України запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння.

Доводи захисника Бачіашвілі М.О. про те, що результати проведеного огляду ОСОБА_1 за допомогою газоаналізатора Драгер Алкотест, враховуючи допустиму похибку у районі 0,08 проміле, були у межах встановленої законом норми та не перевищували 0,2 проміле, є безпідставними.

Так, у ст.8 Конвенції про дорожній рух від 08 листопада 1968 року, з доповненнями, внесеними Європейською угодою від 01 травня 1971 року, міститься норма про те, що у національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, що стосуються керування транспортними засобами під дією алкоголю, а також допустимий законом рівень вмісту алкоголю у крові, а у відповідних випадках - в повітрі, що видихається, перевищення якого є не сумісним із керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень вмісту алкоголю у крові відповідно національному законодавству не повинен перевищувати 0,50 г чистого алкоголю на літр крові чи 0,25 мг на літр повітря, що видихається.

Конвенція про дорожній рух не встановлює мінімального рівня алкоголю в крові або у повітрі, що видихається водієм, а навпаки, встановлює його максимальний рівень, за яким, на думку авторів конвенції, настає алкогольне сп`яніння.

До того ж, вказана Конвенція не забороняє національним органам влади встановлювати інші показники рівня алкоголю, менші за 0,50 г чистого алкоголю на літр крові чи 0,25 мг на літр повітря, який видихається, що й має місце в Україні, де встановлено мінімальний показник рівня алкоголю у крові більше 0,2 проміле алкоголю в крові згідно п.7 розділу Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Також, враховуючи, що ОСОБА_1 погодився з результатами проведеного поліцейським на місці зупинки транспортного засобу огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу, про що свідчить його підпис у акті огляду, у поліцейського були відсутні підстави для проведення повторного тестування або доставлення останнього до закладу охорони здоров`я (а.с.5).

Разом із тим, згідно Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № П 51 QM 2084 103 24, чинного до 21.11.2025 року, газоаналізатор для контролю вмісту алкоголю у видихуваному повітрі «Alcotest 6810», зав.№ ARCD-0464, за результатами повірки відповідає вимогам ДТСУ 8950:2019 Метрологія. Вимірювачі вмісту алкоголю в крові та видихуваному повітрі. Методики повірки. Розділ експлуатаційної документації.

Також, відповідно до вище наведеного Свідоцтва, допустима похибка у діапазоні вимірювань від 0,00 проміле до 0,84 проміле становить +- 0,042 проміле.

Таким чином, слід зауважити, що з урахуванням можливої похибки, результат проведеного огляду ОСОБА_1 міг складати як 0,18 проміле, так і 0,26 проміле.

Посилання апелянта на те, що при складенні акту огляду щодо ОСОБА_1 було залучено неіснуючих свідків є недоречними, оскільки, як убачається з матеріалів справи, зокрема, і наявного відеозапису події, свідки при проведенні огляду водія на стан алкогольного сп`яніння не залучались, так як велась відео-фіксація, що відображено і у складеному протоколі, і у акті огляду (б/к 467876, б/к 467798, а.с. 1, 4), відео долучено до матеріалів судового провадження, що узгоджується з вимогами ст.266 КУпАП та ст. 40 ЗУ «Про національну поліцію».

При цьому, відео-фіксація відбувалась відкрито, про що ОСОБА_1 було повідомлено та останній не заперечував.

Даних, що відео-фіксація велась за допомогою не дозволеного технічного пристрою, судом не встановлено.

Доводи захисника про те, що інспектор патрульної поліції, здійснюючи психологічний вплив на водія, не дав ОСОБА_1 можливості надати власні пояснення під час ознайомлення із складеним протоколом, також не знайшли свого обгрунтованого підтвердження зібраними матеріалами.

Зокрема, з відеозапису події убачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений з його правами як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, змістом складеного протоколу, отримав його копію та засвідчив власними підписами у відповідних графах, зокрема, що стосується його особистих письмових пояснень. (а.с.1)

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як було встановлено дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, стороною захисту не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Законодавство України передбачає сувору заборону водіям керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, 33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.9а Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.294КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргузахисника Бачіашвілі М.О залишити без задоволення.

Постанову судді Салтівського районного суду м.Харкова від 28 травня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик