Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №932/2/22 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2453/26 Справа № 932/2/22 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 18 квітня 2024 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2022 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 25.03.2009 між ВАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» та ТОВ «АПК-ЛТД» було укладено кредитний договір №3/К-гр, за умовами якого останнє отримало кредит у розмірі та на умовах встановлених договором. З метою забезпечення належного виконання ТОВ «АПК-ЛТД» умов кредитного договору, 25.03.2009 між ВАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» та ТОВ «АПК-ЛТД», ОСОБА_1 було укладено 25.03.2009 договір поруки.

У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «АПК-ЛТД» умов кредитного договору №3/К-гр, за рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.09.2011 з ОСОБА_1 , солідарно, стягнуто заборгованість у розмірі 15 814 929,32 грн.

Посилаючись на набуття позивачем права вимоги до відповідача за зобов`язаннями, виниклими з кредитного договору №3/К-гр та договору поруки №б/н від 25.03.2009, невиконання рішення суду від 27.09.2011 про стягнення заборгованості, позивач вважав за необхідне за механізмом, передбаченим ст.625 ЦК України, звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Шевченківського (колишня назва-Бабушкінського) районного суду міста Дніпра від 18 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що за наявності судового рішення про стягнення коштів з боржника, для застосування конструкції норми ст.625 ЦК України, обов`язковим є надання доказів відсутності відкритого виконавчого провадження та перерахувань здійснених у його межах, оскільки його реалізація в тому числі і часткова, впливає на розмір суми, яка є передумовою для здійснення нарахувань, передбачених ст.625 ЦК України.

Виходячи з того, що позивачем, на підтвердження доводів щодо існування не виконаного грошового зобов`язання, не надано жодного належного доказу, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що відповідно до копії заочного рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.09.2011 (з урахуванням ухвали від 06.11.2014), ухваленого за результатами розгляду справи №2-2880/11, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» у рахунок погашення заборгованості, виниклої за кредитним договором №3/К-гр, стягнуто 15 814 929,32 грн.

На підтвердження набуття ТОВ «ФК «Поліс» права вимоги за кредитним договором №3/К-гр, позивачем надано: копію договору про відступлення прав вимоги від 15.03.2017, укладеного між ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» та ТОВ «ФК ІНВЕСТ-КРЕДО»; копію договору про відступлення прав вимоги від 06.06.2017 між ТОВ «ФК ІНВЕСТ-КРЕДО» та ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА У ПЕЧЕРСЬКОМУ РАЙОНІ»; копію договору про відступлення прав вимоги від 20.07.2017 між ТОВ «ФК ІНВЕСТ-КРЕДО» та ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА У ПЕЧЕРСЬКОМУ РАЙОНІ»; копію договору про відступлення прав вимоги від 09.08.2017 між ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА У ПЕЧЕРСЬКОМУ РАЙОНІ» та ТОВ « ФК ІНВЕСТ-КРЕДО»; копію договору про відступлення прав вимоги від 09.08.2017 між ТОВ «ФК ІНВЕСТ-КРЕДО» та ТОВ «БОНОПАРТ»; копію договору про відступлення прав вимоги від 18.02.2022 між ТОВ «БОНОПАРТ» та ТОВ «ФК «ПОЛІС».

На підтвердження розміру нарахувань, передбачених ст.625 ЦК України, надано розрахунок.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності судового рішення про стягнення коштів з боржника, для застосування конструкції норми ст.625 ЦК України, обов`язковим є надання доказів відсутності відкритого виконавчого провадження та перерахувань здійснених у його межах, оскільки його реалізація в тому числі і часткова, впливає на розмір суми, яка є передумовою для здійснення нарахувань, передбачених ст.625 ЦК України.

Виходячи з того, що позивачем, на підтвердження доводів щодо існування не виконаного грошового зобов`язання, не надано жодного належного доказу, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України, передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц, провадження №14-241цс19 та №646/14523/15-ц, провадження №14-591цс18.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі №535/757/17, провадження №61-30148св18, зроблено аналогічний висновок, щодо подібних правовідносин.

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу, зобов`язання боржника сплатити заборгованість не припиняється та триває до моменту фактичного виконання, відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що оскільки у задоволенні заяви ТОВ «Бонапарт» (первісний позивач) про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку на його пред`явлення до виконання було відмовлено, а ТОВ «ФК «Поліс» із відповідними вимогами до суду не звертався.

Предметом доказування у цій справі є обставини, необхідні для встановлення наявності підстав для нарахування трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, зокрема розмір невиконаного грошового зобов`язання за відповідний період та відсутність обставин, які впливають на його визначення.

Посилання апелянта на відсутність виконавчого листа після скасування ухвали від 01 червня 2018 року не є належним доказом того, що виконавче провадження не відкривалося або не перебувало на виконанні раніше, а також не підтверджує відсутності будь-яких перерахувань, здійснених на виконання рішення суду. Зазначені обставини не виключають можливості часткового виконання судового рішення до скасування відповідної ухвали або за інших підстав, які мають значення для правильного визначення розміру заборгованості.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б давали суду можливість встановити, чи перебувало судове рішення на примусовому виконанні, чи здійснювалося його виконання повністю або частково, а також який саме розмір заборгованості залишався непогашеним протягом періоду, за який позивач просить стягнути три проценти річних.

За таких обставин самі лише посилання апелянта на відсутність виконавчого листа не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність підстав для задоволення позовних вимог, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» — залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 18 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 14 липня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 23 липня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова