Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №175/1843/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6310/26 Справа № 175/1843/26 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року про відмову у забезпеченні позову

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації , –

В С Т А Н О В И Л А:

У провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації, із заявою про забезпечення позову.

У січні 2026 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, у якій просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстровано за ОСОБА_3 , із забороною його відчуження, передачі у володіння або користування іншим особам до ухвалення судом рішення по суті спору у справі; забезпечити позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки NISSAN ALMERA, 2007 року випуску, об`єм двигуна 1596 см3, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКП НОМЕР_4 ), із забороною його відчуження, передачі у володіння або користування іншим особам до ухвалення судом рішення по суті спору у справі.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року у справі № 175/1843/26 про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову — скасувати. Ухвалити нову ухвалу, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, а саме: накласти арешт на транспортний засіб марки VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_3 , із забороною його відчуження, передачі у володіння або користування іншим особам до набрання законної сили рішенням суду у справі № 175/1843/26. Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги.

Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивач обґрунтовує свою заяву про забезпечення позову тим, що предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу №1246/2025/5434242 віл 24 червня 2025 року, яким було відчужено транспортний засіб марки VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , шо був придбаний за час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя.

Станом на сьогодні спірний транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстровано за третьою особою ОСОБА_3 (рідною сестрою відповідача). Однак фактично автомобілем продовжує користуватися відповідач, що свідчить, на думку позивача, про фіктивність правочину.

Також, позивачу стало відомо, що за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано інший транспортний засіб, а саме: автомобіль марки NISSAN ALMERA, 2007 рокy випуску, об`єм двигуна 1596 см3, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , що підтверджується витягом з Єдиного державного ресстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 12 січня 2026 року.

Тому позивач вважав, що відчуження спільного майна подружжя на користь третьої особи без згоди позивача, з метою уникнення поділу майна у зв`язку з розірванням шлюбу, викликає реальну та обгрунтовану загрозу того, що відповідач може здійснити відчуження автомобіля NISSAN ALMERA, що унеможливить виконання можливого рішення суду про стягнення на користь позивача грошової компенсації.

Цими діями, може ускладнитись розгляд цивільної справи та виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.

На думку заявника заявлений вид забезпечення позову спроможний забезпечити виконання судового рішення в разі задоволення позову; є адекватним, так як цілком відповідає вимогам, на забезпечення яких він вживається; вказаний захід забезпечення позову, в разі його вжиття судом, не порушуватиме прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Невжиття судом зазначеного заходу забезпечення позову може призвести (у разі задоволення позову) до утруднення виконання або невиконання рішення суду, що є недопустимим.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача.

Згідно зі ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§ § 60, 61 рішення від 13 січня 2011 року у справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23, від 11 серпня 2022 року в справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21) та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Особа, яка подає заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Тобто заявником обов`язково повинно бути надано докази наявності таких фактичних обставин, наприклад, вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Це може бути продаж майна або підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання та інше.

Проте, під час розгляду справи позивач не надав належних і допустимих доказів ні суду першої, ні апеляційної інстанції, які б підтверджували наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування відповідного заходу забезпечення позову.

Згідно ч. ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів станом на момент розгляду заяви про забезпечення позову не вбачається підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Саме по собі посилання заявника на ймовірну можливість ухилення відповідача від виконання майбутнього судового рішення або на можливі труднощі при його виконанні, без належного обґрунтування та підтвердження відповідними доказами, не може вважатися достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права та відповідають встановленим обставинам справи.

Крім того, дослідивши ЄДРСР, колегія суддів враховує, що ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року було прийнято відмову ОСОБА_1 від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу №1246/2025/5434242 від 24 червня 2025 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , предметом якого є автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, а запропоновані ним заходи не є співмірними із заявленими позовними вимогами та можуть призвести до необґрунтованого обмеження прав відповідача.

При цьому саме лише посилання заявника на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання майбутнього судового рішення без належного обґрунтування та підтвердження відповідними доказами не є достатньою підставою для забезпечення позову.

Відтак підстав для скасування оскаржуваної ухвали колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів звертає увагу, що, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі апелянт просив скасувати ухвалу суду першої інстанції в повному обсязі, у прохальній частині апеляційної скарги заявлено вимогу лише про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_3 , із забороною його відчуження, передачі у володіння або користування іншим особам до набрання законної сили рішенням суду у справі № 175/1843/26.

Водночас, у заяві про забезпечення позову позивач просив також накласти арешт на транспортний засіб марки NISSAN ALMERA, 2007 року випуску, об`ємом двигуна 1596 см?, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ),

Проте, відповідна вимога у прохальній частині апеляційної скарги відсутня.

За таких обставин законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в цій частині колегією суддів не переглядалися.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, оскільки ухвала прийнята у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року про відмову у забезпеченні позову – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 22 липня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 23 липня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко