Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №629/243/22 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/407/26 Справа № 629/243/22 Суддя у 1-й інстанції - Богун О. О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Городничої В.С.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — адвоката Яструба Олександра Петровича на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 19 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Первинна профспілкова організація філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Вільної профспілки Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивовано тим, що позивач з 19 серпня 2011 року по 03 жовтня 2013 року працював машиністом тепловозу у транспортному цеху, з 03 жовтня 2013 по 13 листопада 2013 року був переведений слюсарем ремонтником 5 розряду у заготівельний цех, а з 13 листопада 2013 року по день відсторонення був переведений машиністом тепловозу у транспортному цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

В листопаді 2021 року представник роботодавця надав позивачу лист-ознайомлення, згідно якого, позивач повинен був пред`явити безпосередньому керівнику, не пізніше 08 грудня 2021 року документи, які б підтверджували вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцин, або висновки лікаря, щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень COVID-19 форма № 028-1/о, також посилається, що згідно наказу МОЗ України від 01.11.2021 р. №2393, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.11.2021 р. за №1452/37074 розширено перелік професій, для яких щеплення проти COVID-19 є обов`язковими, відповідні зміни внесені до наказу МОЗ України №2153 від 04.10.2021 р. При цьому роботодавець не побажав надати можливість повторно пройти медичний огляд, із збереженням середньомісячної заробітної плати та місця роботи, згідно якого лікарська комісія визначилася б чи необхідно проводити вакцинацію та ревакцинацію за станом здоров`я. Тому, 04 січня 2022 року позивач написав на керівника філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» заяву- заперечення.

Профком ВППЗ звернувся з відкритим листом до Голови правління AT «Українська залізниця» Камишіна О.М., в якому намагалися обґрунтувати можливі протизаконні дії та пропонували провести в найкоротший термін засідання з представниками усіх профспілок та вирішити це питання в законний спосіб на підставі діючого законодавства, а до вирішення цього питання, діяти в межах ст. 60 Конституції України.

20 грудня 2021 року позивачу надали наказ №1к від 04 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати». Дані дії роботодавця стали причиною звернення до суду.

Просив визнати незаконним та скасувати наказ №1к від 04 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати» та поновити його на посаді машиніста тепловозу у транспортному цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 04 січня 2022 року. Також просив стягнути з відповідача на його користь втрачену заробітну плату за час незаконного відсторонення.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 19 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відмова позивача від проведення щеплення проти COVID-19 не сприяла виконанню завдань пов`язаних з боротьбою проти коронавірусної хвороби, а також, відсторонивши ОСОБА_1 від роботи, мало місце втручання у його право на працю, останній був позбавлений можливості працювати та отримувати дохід, проте оцінюючи загрозу, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник, суд приходить до переконання, що його відсторонення від роботи, можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та безпосередньо самого позивача. Суд дійшов висновку, що в.о. директора філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» А.В. Миснік, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи, а тому позовні вимоги є необгрутованими, в задоволенні яких слід відмовити.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 — адвокат Яструб Олександр Петрович подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що відсторонення від роботи ОСОБА_1 не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, кількість таких контактів, умови праці, у яких перебуває працівник і які, як наслідок, збільшують вірогідність зараження COVID-19. Висновок суду про категоричність щодо вакцинації не можу бути підставою для відмови у позові, оскільки такою відмовою у цій категорії справ може бути лише належним чином досліджені обставини необхідності застосування такого заходу втручання у право особи на працю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 19 серпня 2011 року по 03 жовтня 2013 року працював машиністом тепловозу у транспортному цеху, з 03 жовтня 2013 по 13 листопада 2013 року був переведений слюсарем ремонтником 5 розряду у заготівельний цех, а з 13 листопада 2013 року по день відсторонення був переведений машиністом тепловозу у транспортному цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до копії листа - ознайомлення Позивачу 29 листопада 2021 року було доведено до відома зміст: - п. 416 Постанови Кабінету міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARA-CoV-2»; - наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»; - наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 р. № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких під стягають обов`язковим профілактичним щепленням»; - постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2015 №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» (в частині, що стосується AT «Укрзалізниця»);

Копією акту № 1 від 04 січня 2022 року підтверджується, що станом на 04 січня 2022 року Позивач не надав документи про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до такого щеплення.

В подальшому, 04 січня 2022 року Позивача у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 відсторонено від роботи машиніста тепловоза Транспортного цеху на підставі наказу в.о. директора філії до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення від виконання посадових обов`язків, без збереження заробітної плати та зі збереженням робочого місця. Вказана обставина доводиться копією наказу в.о. директора філії від 04 січня 2022 року № 1к «Про відсторонення від роботи»

Зі змісту вказаного наказу вбачається, що правовими підставами відсторонення Позивача від роботи стали ст. 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗОТ), ч. 2 ст 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ України № 2153 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021р. №2393 та п.416 постанови КМУ№ 1236.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсторонення позивача відбулося правомірно, в порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає наявність соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Позиція апеляційного суду.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку є посилання в апеляційній скарзі, зазначено: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивача, передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду на підприємстві відповідача, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Колегія суддів встановила та це підтверджується матеріалами справи, що при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що його відсторонення від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує право на працю.

Позивач працює машиністом тепловозу у транспортному цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Причиною відсторонення стало ненадання підтверджуючого документу про обов`язкове профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19; застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Відповідач не довів, що, обіймаючи посаду машиніста тепловозу позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним).

Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

За таких обставин позовні вимоги про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення є обґрунтованими, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Кодексом законів про працю України не врегульоване питання про відновлення становища яке існувало до порушення права особи у зв`язку з його незаконним відстороненням від роботи. Іншого способу захисту цивільних прав, як поновлення на роботі кодекс законів про працю не містить.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КзпП).

За змістом частини другої статті 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як вбачається з матеріалів справи, та зазначалося вище, позивач відповідно до наказу в.о. директора філії від 04 січня 2022 року № 1к «Про відсторонення від роботи» був відсторонений від роботи, а наказом в.о. директора філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 24 лютого 2022 року № 96 «Про роботу філії у надзвичайний період» було встановлено для працівників філії простій на виробництві, а в подальшому наказом в.о. директора цієї філії від 29 квітня 2022 року №108 «Про припинення режиму простою на філії» режим простою було скасовано.

Крім того встановлено, що позивач поновлений на посаді і допущений до роботи без обмежень, про що він підтвердив і в судовому засіданні апеляційного суду, у зв`язку з чим позовні вимоги про поновлення на роботі на даний час є неактуальні, а тому вони задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення середнього заробітку.

Відповідно до п. П 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи у позовній заяві позивач просив стягнути середній заробіток за погодинною системою оплати праці, проте відповідно до довідки про доходи №6 від 10 липня 2022 року (а.с.39) заробітна плата зазначена за місяць роботи без зазначення погодинної робити.

Відповідно до цієї ж довідки заробітна плата позивача за останні два місяці перед відстороненням від роботи становила: за листопад 2021 року - 13936,87 грн., за грудень 2021 року- 13305,55 грн.

Виходячи з розрахунку, а саме 13936,87+13305,55, виходить сума за два місяці роботи 27242,42/44 робочі дні=619,15 грн. середньоденна заробітна плата позивача.

Таким чином, сума середнього заробітку за період за період з 04 січня 2022 року по 29 квітня 2022 року складає 79 робочих днів і становить 48912,85 грн. (з розрахунку 79 р.д. х 619,15 грн.)

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, фактичні обставини не встановив, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

В зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1190,48 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Яструба Олександра Петровича — задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 19 травня 2025 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Первинна профспілкова організація філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Вільної профспілки Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. директора філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Україниська залізниця» Миснік А.В. за № 1к від 04 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_1 .

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 04 січня 2022 року по 29 квітня 2022 року в розмірі 48912,85 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог — відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1190 грн. 88 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 14 липня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 22 липня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

В.С. Городнича