Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №175/9281/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7699/26 Справа № 175/9281/25 Суддя у 1-й інстанції - Краснокутська Н.С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

розглянувши в приміщенні суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Літвінова Тетяна Володимирівна, на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року про зупинення провадження, у складі судді Краснокутської Н.С., у справі № 175/9281/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, –

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває на розгляді цивільна справа №175/9281/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

25 березня 2026 року від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання, в якому він повідомив про те, що не може з`явитися в судове засідання, оскільки перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 та надає копію довідки № 918 від 23 березня 2026 року. У зв`язку з чим просив суд зупинити провадження у справі на час проходження ним військової служби.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі задоволено.

Провадження у справі № 175/9281/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - зупинено до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач є військовослужбовцем, та відповідно до наданої довідки №918 від 23 березня 2026 року, виданої тимчасово виконуючим обов`язки командира ВЧ № НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_3 , матрос ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у ВЧ № НОМЕР_1 . Беручи до уваги факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, з урахуванням позиції відповідача щодо бажання особисто приймати участь у справі, суд першої інстанції вважав необхідним застосувати положення п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України (а.с.18-20 Том ІІ).

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 у травні 2026 року в системі “Електронний суд” через свого представника — адвоката Літвінову Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду та відмову у задоволенні клопотання сторони відповідача про зупинення провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем не надавалось доказів, а судом першої інстанції не з`ясовувалось, що військова частина, де проходить військову службу відповідач, переведена на воєнний стан, а з наданої довідки не встановлюється, що ОСОБА_2 на теперішній час перебуває у зоні бойових дій. Разом з цим скаржник наголосила, що відповідач, перебуваючи у військовій частині, мав змогу подавати через систему “Елеткронний суд” клопотання та докази, що свідчить про його можливість приймати участь у справі без зупинення провадження. Скаржник вважає, що надана довідка не є достатньою підставою для зупинення провадження у справі, а відповідач має можливість висловлювати свою думку щодо позовних вимог та подавати письмові документи у справі. Крім того скаржник наголосила на порушенні принципу диспозитивності та пропорційності у цивільному процесі, оскільки зупинення, на думку скаржника, є непропорційним обмеженням позивача у захисті своїх порушених прав (а.с.22-24 Том ІІ).

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції

Згідно із частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду позивачеві розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Дослідивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що, відповідач є військовослужбовцем, та відповідно до наданої довідки №918 від 23 березня 2026 року, виданої тимчасово виконуючим обов`язки командира ВЧ № НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_3 , матрос ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у ВЧ № НОМЕР_1 .

Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції вважав, що процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі не з наявністю воєнного стану в Україні, а із фактом перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Також судом першої інстанції враховано бажання відповідача особисто приймати участь у розгляду даної справи та неможливість цього на час воєнного стану, оскільки останній знаходиться на військовій службі в ЗСУ, що є підставою для застосування положень п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу.

З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм (див. п. п. 79-81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22(провадження № 14-74цс25).

Колегія суддів наголошує, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22, на яку правомірно послався суд першої інстанції, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Колегія суддів у даній справі відзначає, що надані відповідачем письмові докази його перебування на військовій службі у лавах ЗСУ є повними та підтверджують таку обставину, що не спростовано скаржником.

Разом з цим доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано принцип диспозитивності та застосування збалансованого підходу, колегія суддів відхиляє та відзначає наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша та п`ята статті 4 ЦПК України).

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Для тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України маємо застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису.

Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.

За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.

Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

За таких обставин прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі.

Тобто якщо учасник справи, права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагне продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство. У такий спосіб суд забезпечить баланс між вимогами процесуальних норм права, справедливістю та ефективністю правосуддя.

Подібні висновки зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 15 серпня 2023 року у справі № 174/760/21 та від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20606/21.

Колегія суддів відзначає, що у справі, що переглядається, відповідач, як військовослужбовець, висловив своє бажання особисто приймати участь у судових засіданнях, що встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, тому за таких обставин, враховуючи принцип диспозитивності та рівності сторін в судовому процесі, суд першої інстанції дотримався таких принципів з обов`язковим застосуванням положення п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини та підстави для обов`язкового зупинення провадження у даній справі, правомірно застосував норми процесуального закону, передбачені п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України, що скаржником не спростовано.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки встановленого судом першої інстанції критерію диспозитивності, рівності та розумності зупинення провадження у справі, чому дана належна правова оцінка, і незгоди з висновками суду першої інстанції, тому підстави для застосування колегією суддів положень ст. 379 ЦПК України відсутні.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без порушень норм процесуального права, тому вона підлягає залишенню без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Літвінова Тетяна Володимирівна - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року про зупинення провадження — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено “23” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров