Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №235/5757/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5197/26 Справа № 235/5757/24 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Трофімчук Віталій Вікторович, на рішення Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року у складі судді Похвалітої С.М. у цивільній справі № 235/5757/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Покровської міської ради Донецької області, треті особи — ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій органу опіки та піклування та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася через суд із позовом, пред`явленим до Покровської міської ради Донецької області, уточнивши позов у серпні 2024 року та визначивши третіми особами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та змінивши предмет позову у жовтні 2025 року, де просила визнати протиправною бездіяльність Покровської міської ради Донецької області щодо встановлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування; визнати протиправними дії Покровської міської ради Донецької області, які полягають у відмові у встановленні опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначенні йому опікуна; зобов`язати Покровську міську раду Донецької області встановити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус дитини позбавленої батьківського піклування, встановити над ним опіку та призначити опікуна, обґрунтовуючи це тим, що батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донька позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , та останній рішенням суду позбавлений батьківських прав щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням суду від 27 жовтня 2017 року ОСОБА_3 оголошено усиновлювачем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але зміни до актового запису про народження дитини внесені не були. Рішенням суду від 22 грудня 2018 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був розірваний та після розірвання шлюбу ОСОБА_3 жодної участі в утриманні та вихованні дитини не приймав, увазі його вихованню та розвитку взагалі не приділяв, долею дитини не цікавився. Мати дитини також ухиляється від виконання батьківських обов`язків по догляду за дитиною.

Позивач наголошує, що починаючи з 2019 року по сьогоднішній день малолітня дитина ОСОБА_4 проживає постійно разом із своєю бабусею та дідусем ОСОБА_7 та знаходиться на їх повному утриманні. З 2019 року малолітній позбавлений батьківського піклування, перебуває на повному утриманні та вихованні своїх бабусі та дідуся.

15 червня 2024 року позивач звернулась до відповідача із заявою про встановлення опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначення йому опіку, але відповідачем було відмовлено позивачу у вчиненні дій.

Звертаючись із цим позовом позивач вважає, що ОСОБА_4 відповідає статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, однак відповідач не вживав передбачених законом заходів щодо надання йому статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, з подальшим влаштування її під опіку та призначення опікуна, що позбавляє дитину певних прав, визначених діючим законодавством України.

Рішенням Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Покровської міської ради Донецької області, Покровської міської військової адміністрації Донецької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій органу опіки та піклування та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовлено (а.с.30-34 Том ІІ).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що докази невиконання матір`ю дитини її батьківських прав у відношенні сина, як і підстави вважати, що мати не виконує таких своїх обов`язків до дитини, відсутні. При цьому не встановлено порушення вимог законодавства у діях відповідача, адже статус дитини, позбавленої батьківського піклування можливий лише за доведення повної відсутності здійснення обома батьками дитини їх батьківських прав, зокрема, позбавлення їх обох таких прав.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 у березні 2026 року через свого представника — адвоката Трофімчука В.В. в системі “Електронний суд” подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, що дитина постійно проживає разом із бабусею та дідусем з 2019 року та знаходиться на повному їх утриманні. ОСОБА_8 , як мати дитини, вже тривалий час фактично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, що не заперечується відповідачем. Суд першої інстанції, на думку скаржника, не врахував того факту, що неповнолітня дитина фактично залишилась без належної опіки, а відповідачем не вживаються заходи щодо встановлення опіки над дитиною з боку бабусі, з якою фактично проживає дитина та яка фактично його утримує. На думку скаржника, суд першої інстанції помилково послався на правила опіки та піклування, які не є нормативним актом, що мають вищу юридичну силу. При цьому вважає, що відповідач повинен дотримуватись норми ЗУ “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, якими передбачено захист прав дитини з боку відповідача. Скаржник вважає, що дитини ОСОБА_4 , 2013 року народження, повністю відповідає вимогам ст. 58 ЦК України та може мати статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а вона може мати статус опікуна, в силу ст. 243 СК України. За таких обставин скаржник вважає, що відповідач не вчиняє відповідні дії, які належить за вимогами ст. 56 ЦК України.

Покровська міська рада, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у квітні 2026 року в системі “Електронний суд” подала відзив на апеляційну скаргу, де просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що дитина ОСОБА_4 не має статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, що б було встановлено рішення місцевої ради, не перебуває на обліку як дитина, яка опинилась в складних життєвих обставинах, до органу опіки та піклування Покровської міської ради повідомлень про неналежне виконання матір`ю дитини своїх батьківських прав та обов`язків не надходило, або з проханням вплинути на неї, сприяти зміні її відношення до дитини тощо, а тому відсутні підстави для встановлення опіки над дитиною. В силу ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування не можуть бути примушені діяти поза межами повноважень та у спосіб, який не передбачений Конституцією чи законами України. Перелік підстав, за яких дитині надається статус дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачений Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24 вересня 2008 року №866, є вичерпним та будь-яка підстава повинна підтверджуватись певним документом. В даному випадку відповідач діяв в межах своїх повноважень, оскільки ані рішення ради щодо встановлення дитині такого статусу, ані інших підстав, визначених Порядком, не існує, а предметом цього позову є встановлення опіки, а не встановлення дитині відповідного статусу. Відповідач зазначає, що скаржником не було доведено належними та допустимим доказами заявлених позовних вимог, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається (а.с.82-87 Том ІІ).

Треті особи своїм правом, передбаченим т. 360 ЦПК України, не скористалися та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, виходив з того, саме за наявністю рішення суду про позбавлення батьківських прав дитина може набути статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, що є необхідною та обов`язковою умовою для подальшого встановлення над нею опіки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», Цивільного Кодексу України, Сімейного Кодексу України. Судом першої інстанції не встановлено протиправності дій відповідача Покровської міської ради Донецької області щодо невстановлення ОСОБА_4 , 2013 року народження, статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, а також відсутні підстави для визнання протиправними дії Покровської міської ради Донецької області, які полягають у відмові у встановленні опіки над ОСОБА_4 , 2013 року народження, та призначенні йому опікуна.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження, яке видане Красноармійський відділом реєстрації актів цивільного стану 17 листопада 1995 року, актовий запис № 523, позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_5 ..

Відповідно до свідоцтва про народження малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління юстиції у місті Донецьку 13 липня 2013 року, актовий запис № 594, батьками є донька позивача ОСОБА_9 та ОСОБА_6 ..

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 травня 2015 року у справі № 235/3094/15-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано.

Відповідно до рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 червня 2017 року у справі № 235/2590/17 позбавлено батьківських прав ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

30 жовтня 2020 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб із ОСОБА_10 , що відповідно до свідоцтва про шлюб, яке видане Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 935 від 30 жовтня 2020 року.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2017 року ОСОБА_3 оголошено усиновлювачем ОСОБА_4 , але зміни до актового запису про народження дитини внесені не були.

Починаючи з 2019 року по сьогоднішній день малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає постійно разом із своєю бабусею та дідусем ОСОБА_7 та знаходиться на їх повному утриманні.

ОСОБА_7 звернувся до Покровського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області 16 червня 2024 року із заявою, у якій просив провести перевірку за фактом того, що ОСОБА_2 понад п`ять років не проживає разом з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та без поважних причин не бере участь у її вихованні та утриманні, не виявляє щодо дитини батьківської уваги та турботи, за наявністю підстав вжити заходи реагування.

Листом від 27 червня 2024 року начальником поліції Загурським С. надана відповідь, згідно якої проведена перевірка та встановлено, що малолітній ОСОБА_4 , 20 червня 2013 року мешкає разом з ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_8 з дитиною не мешкає, проживає в Польщі.

На заяву ОСОБА_7 від 16 червня 2024 року щодо здійснення обстеження умов утримання та виховання малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою встановлення факту відсутності опіки батьків, проведено обстеження умов проживання 21 червня 2024 року та складений Акт, який затверджений Начальником служби у справах дітей Покровської міської ради Донецької області Діма О.І. та за яким проведено обстеження за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно до Акту, для виховання та розвитку дитини створені умови: «у дитини окрема кімната, обладнена дитячими меблями, м`яким інвентарем, іграшками, розвивальними матеріалами»; за адресою проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 ; зі слів ОСОБА_1 мати дитини ОСОБА_8 проживає за кордоном, на зв`язок виходить рідко, зі слів дитини ОСОБА_4 з матір`ю він спілкувався давно. Взаємовідносини в сім`ї теплі, приязні між усіма членами родини, відкриті, здорові та створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини, санітарно-гігієнічні умови задовільні.

Окрім цього, листом Служби у справах дітей Покровської міської ради Донецької області від 25 червня 2024 року № 14-31/592 на заяву ОСОБА_7 щодо встановлення опіки на дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено, що для призначення опіки над малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він повинен мати статус дитини - сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, встановлений рішенням відповідної місцевої ради. Малолітній не перебуває на обліку як дитина, яка опинилася в складних життєвих обставинах, до органу опіки та піклування Покровської міської ради Донецької області повідомлень про неналежне виконання матір`ю дитини ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків не надходило, з проханням вплинути на неї, сприяти зміні її відношення до дитини тощо.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 квітня 2018 року у справі "Лазоріва проти України" основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання державних органів. Додатково можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній "повазі" до сімейного та/або приватного життя. Проте межі між позитивними та негативними обов`язками держави за цим положенням не можна визначити з достатньою точністю. Застосовні принципи, тим не менш, є подібними. У обох контекстах слід дотримуватись справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства у цілому, при цьому певне значення мають цілі другого пункту статті 8. У обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на повагу до сімейного життя, поширюються у тому числі і на відносини між бабою, дідом та онуками, якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (Рішення ЄСПЛ у справі "Kruskic v. Croatia" від 25 листопада 2014 року, п. 108). ЄСПЛ зазначає, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного зв`язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і онуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема, вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми онуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з онуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність" (Рішення ЄСПЛ "Bogonosovy v. Russia" від 05 березня 2019 року, п. 82).

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України.

Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, особи, які позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси якої суперечать інтересам дитини (стаття 244 СК України).

Відповідно до вимог ст. 58 ЦК України, опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти; статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Вирішення питання, як встановлення опіки над дитиною, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» належить до повноважень органів опіки та піклування, районних, районних у м.м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських чи районних у містах (у разі утворення), сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад, які проводять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім`ї. Надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей.

Згідно до п.п.21, 22, 24 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» для надання дитині статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, служба у справах дітей за місцем походження дитини протягом двох місяців повинна зібрати необхідні документи (свідоцтво про народження дитини та документи, що засвідчують обставини, за яких дитина залишилась без батьківського піклування).

Для надання дитині, розлученій із сім`єю, статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, служба у справах дітей за місцем її виявлення збирає необхідні документи (свідоцтво про народження дитини та/або посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а також документи, що засвідчують обставини, за яких дитина залишилася без батьківського піклування) з урахуванням строків, визначених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, приймається районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської чи районної у місті (у разі утворення), селищної, сільської ради за місцем походження такої дитини за поданням служби у справах дітей.

Згідно з пунктом 3.1 Правил при призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією ж дитиною, надається: родичам дитини незалежно від місця їх проживання; особам, у сім`ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування.

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність рішення суду про позбавлення матері дитини батьківських прав, що унеможливлює надання дитині статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, що спростовує доводи скаржника з приводу незастосування судом першої інстанції норм ст. 243 СК України. Крім того належить відзначити, що, хоча Правила опіки та піклування і не є нормативним актом вищого ступеню юридичного значення, однак, ці акти встановлюються певного процедуру для отримання дитиною такого статусу, що не може регулюватись лише однією нормою закону.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані при розгляді її апеляційної скарги жодного доказу на вжиття заходів саме в порядку здійснення запровадженої процедури надання дитині відповідного статусу, який надає можливість встановлювати опіку над нею, а тому висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині колегія суддів вважає правильними, обґрунтованими та заснованими на нормах діючого законодавства України.

Крім того, також колегія суддів відхиляє доводи скаржника і в частині неправомірності дій відповідача, як органу місцевого самоврядування, оскільки дотримання встановленої процедури надання дитині певного статусу і є діями органу в межах його повноважень. Разом з цим апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить жодного мотиву з приводу вжиття нею заходів щодо прийняття рішення відповідачем зі встановлення статусу дитини, як такої, що позбавлена батьківського піклування, чи як такої, що опинилась у складних життєвих обставинах. Саме таке відповідне рішення міської ради, яке враховує усі фактичні обставини, на яких наголошує позивач у позові, і є підставою для подальшого розгляду органом місцевого самоврядування питання надання дитині такого статусу.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду щодо відмови у задоволенні позову, оскільки факт порушення відповідачем прав дитини не встановлений, як і не встановлено дії відповідача поза межами його повноважень, враховуючи при цьому відсутність підстав у позивача для звернення до суду з цими передчасними вимогами.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистого тлумачення норм матеріального права, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Скаржник не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Трофімчук Віталій Вікторович — залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “14” липня 2026 року.

Повний текст постанови складено “23” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров