Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №178/644/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7390/26 Справа № 178/644/26 Суддя у 1-й інстанції - Лісняк В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №178/644/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Криничанської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, про встановлення факту перебування дітей на утриманні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження, постановлену у складі судді Лисняк В.В., -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до Криничанського районного суду Дніпропетровської області в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

В обґрунтування заяви зазначив, що 17 грудня 2025 року він уклав шлюб з ОСОБА_1 , яка має чотирьох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Вказує, що на даний час малолітні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебувають повністю на його утриманні.

Факти, які заявлені в заяві є юридичними, від їх встановлення залежить виникнення особистих прав як виконуючого батьківські обов`язки (батька) малолітньої дитини і таке потрібне з метою захисту його прав та інтересів, а іншим позасудовим шляхом не можливо підтвердити факт самостійного виховання дітей батьком.

У зв`язку з чим просив суд, встановити факт перебування на його утриманні дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту перебування дітей на утриманні – відмовлено. Роз`яснено заявнику ОСОБА_1 , що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з`ясуванням судом обставинам, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що подана заява є безспірною та подана з метою встановити юридичний факт утримання неповнолітніх дітей на утриманні вітчима, оскільки біологічний батько помер.

Вказує, що між позивачем та матір`ю дітей відсутній спір, а отже не може бути подана на загальних підставах та розглянута в позовному провадженні.

Звертає увагу, що заява про встановлення факту перебування дитини на утриманні має безспірний характер та подана з метою встановити юридичний факт з залученням до справи заінтересованих осіб.

Вважає, що оскільки позивач з ОСОБА_2 проживає однією сім`єю, веде спільний побут, а також активно приймає участь у вихованні та утриманні дітей, то заява підлягає задоволенню.

Вказує, що судом неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального і процесуального права, наявна неупередженість та неоднозначність з боку суду.

У зв`язку з чим просив суд апеляційної інстанції оскаржувану ухвалу скасувати. Справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заінтересована особа своїм правом на подачу відзиву не скористалась.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що заявник просить установити факт перебування дітей на його утриманні, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Відомостей щодо неналежного виконання матір`ю батьківських обов`язків по відношенню до своїх дітей чи позбавлення її батьківських прав, до матеріалів справи не долучено.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 4 першої статті 315 ЦПК України суд першої інстанції виходив із того, що вимоги заявника про встановлення факту перебування на його утриманні іншої дитини, батьком якої він не являється, не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст.293, 315 ЦПК України. Суд першої інстанції виснував, що встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, оскільки відомостей щодо неналежного виконання матір`ю батьківських обов`язків по відношенню до своїх дітей чи позбавлення її батьківських прав, до матеріалів справи не долучено.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції і зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до п.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

Як вбачається з поданої заяви та матеріалів справи, ОСОБА_1 просить суд встановити факт перебування чотирьох неповнолітніх дітей його дружини на його (заявника) утриманні. При цьому заявник не вказує ролі матері дітей в їх утриманні, проте, в силу положень ст.242 ЦК України, ОСОБА_2 є законним представником своїх малолітніх дітей, вона є дієздатною і не позбавлена батьківських прав (матеріали справи інших даних не містять), а тому наділена всіма правами представляти, захищати інтереси своїх дітей і виконувати свої батьківські обов`язки.

Крім того, заявником взагалі не вказана мета встановлення зазначеного ним у заяві факту, а саме, які правовідносини виникнуть, будуть змінені або припинені після встановлення зазначеного ним факту.

В своїй ухвалі від 10 березня 2025 року у справі №554/6391/24 (провадження №61-2479ск25) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів….

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

У справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні та вихованні малолітньої дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, оскільки ОСОБА_1 просить встановити факт одноосібного утримання дитини.

З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання, утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Отже, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника».

Також Верховний Суд зазначив, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

У постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 за заявою батька про встановлення факту виховання дитини Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, про те, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. У постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у справі №752/5665/23, від 10 березня 2025 року у справі №554/6391/24 зазначено про те, що факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, оскільки існує спір щодо участі одного з батьків у вихованні дітей. Відмовляючи у відкритті касаційного провадження у справах №595/1508/24, №367/7291/24, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справах, оскільки подані заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цих справах обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини (ухвали Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі №595/1508/24, від 14 лютого 2025 року у справі №367/7291/24).

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у порядку окремого провадження суд може встановити факт, але не вирішити спір про право цивільне, оскільки метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

При постановленні ухвали судом першої інстанції було правильно та в повному обсязі встановлено обставини, які мають значення для справи на стадії вирішення питання про відкриття провадження, і прийнято відповідне рішення, з яким погоджується колегія судів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що встановлення під час розгляду заяви обставин, які свідчать про наявність спору про право можуть бути підставою для залишення заяви без розгляду відповідно до ч.4 ст.315 ЦПК України.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зводяться до непогодження з його висновком.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно ч.1. ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування ухвали Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 22.07.2026р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв