Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №201/2042/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5687/26 Справа № 201/2042/26 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання: Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №201/2042/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 17 лютого 2026 року про забезпечення позову до подачі позову, постановлену у складі судді Федоріщева С.С., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра із заявою про забезпечення позову до подачі позову до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В обґрунтовування заяви послався на те, що 23 грудня 2025 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 500 000,00 доларів США, відповідно до умов якого строк повернення коштів настав 06 лютого 2026 року. Станом на 15 лютого 2026 року ОСОБА_2 суму позики не повернув, зобов`язання не виконав, на зв`язок не виходить, за адресою проживання відсутній. Враховуючи наведене, він має намір звернутися із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

У зв`язку із чим просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, із забороную відчуження/реєстраційних дій, а саме: паркувальне місце №182 третьої черги містобудівного ансамблю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 114019412101, номер запису про право власності 62717790; 7/100 частин адміністративної будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1702521812101, номер запису про право власності 29081786; 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:296:0024, площею 0,0204 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1379417312101, номер запису про право власності 32640918; 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1888805612101, номер запису про право власності 32716549; накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті ОСОБА_2 й перебувають у нього чи в інших осіб та знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, у межах суми вимог 500000,00 доларів США (еквівалент 21 496 500,00 грн. за курсом НБУ на день подання цієї заяви), із забороною видаткових операцій у зазначеному розмірі; накладення арешту на всі транспорті засоби, що належать ОСОБА_2 на праві приватної власності із забороною їх відчуження та розпорядження.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 17 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позову до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задоволено. До набрання законної сили рішенням у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, вжито заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, із забороную відчуження/реєстраційних дій, а саме:

- паркувальне місце №182 третьої черги містобудівного ансамблю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 114019412101, номер запису про право власності 62717790;

- 7/100 частин адміністративної будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1702521812101, номер запису про право власності 29081786;

- 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:296:0024, площею 0,0204 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1379417312101, номер запису про право власності 32640918;

- 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1888805612101, номер запису про право власності 32716549.

Накладено арешт на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті ОСОБА_2 й перебувають у нього чи в інших осіб та знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, у межах суми вимог 500 000,00 доларів США (еквівалент 21 496 500,00 грн. за курсом НБУ на день подання цієї заяви), із забороною видаткових операцій у зазначеному розмірі.

Накладено арешт на всі транспорті засоби, що належать ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві приватної власності із забороною їх відчуження та розпорядження.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_3 (який не є учасником справи) - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду є частково необґрунтованою, незаконною та невмотивованою.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що апелянт не брав участі у справі, разом з тим ОСОБА_3 вважає, що оскаржуваною ухвалою суд вирішив питання про його права та інтереси.

Судом першої інстанції накладено арешт, з поміж іншого, і на такі об`єкти нерухомого майна, як 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:296:0024, площею 0,0204 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1379417312101, номер запису про право власності 32640918; 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1888805612101, номер запису про право власності 32716549.

Однак, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав реєстраційний номер 1888805612101 (номер запису про право власності 32716549) та реєстраційний номер 1379417312101 (номер запису про право власності 32640918) присвоєно: житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 та земельній ділянці під цим будинком з кадастровим номером 1210100000:02:296:0024.

Проте вищезазначені житловий будинок та земельна ділянка передані їх власниками в іпотеку ОСОБА_3 відповідно до договору іпотеки від 17 травня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Стаднік І.Л., зареєстрованого в реєстрі за №570, який укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , як іпотекодавцями, та ОСОБА_3 , як іпотекодержателем. Державна реєстрація іпотеки щодо житлового будинку здійснена 17.05.2024, № запису про іпотеку в ДРРП 55063689, щодо земельної ділянки здійснена 17.05.2024, № запису про іпотеку в ДРРП 55063195, що підтверджується Інформаційними довідками з ДРРП.

Зазначене нерухоме майно передано в іпотеку, як забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 щодо повернення грошей, переданих в позику за договором позики від 17 травня 2024 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на суму 242000,00 доларів США.

Більш того, у зв`язку з неповерненням ОСОБА_2 ОСОБА_3 позичених грошових коштів, 16 березня 2026 року приватним нотаріусом ДМНО Стаднік І.Л. вчинено виконавчий напис нотаріуса (реєстровий номер 227), про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 242000,00 доларів США та 106400 грн.

З огляду на вищезазначене вважає, що ОСОБА_3 у відповідності до норм статті 353 ЦПК України, має право на подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, як особа, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Апелянт ОСОБА_3 вважає, що під час судового розгляду цивільної справи №201/2252/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, у сторін по справі, з поміж іншого, є і передбачена процесуальним законодавством можливість укласти мирову угоду, у тому числі і про визнання за позивачем ОСОБА_1 прав власності на нерухоме майно відповідача ОСОБА_2 у межах суми заборгованості за договором позики, зокрема, і на нерухоме майно, яке наразі перебуває в іпотеці у ОСОБА_3 . Можливе затвердження судом першої інстанції цієї гіпотетично ймовірної мирової угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушить права та законні інтереси ОСОБА_3 , як позикодавця та іпотекодержателя цього майна, та як Стягувача за виконавчим написом нотаріуса.

Вважає, що суд першої інстанції, в порушення вимог цивільного законодавства, не розглянув заяву про забезпечення позову повно, всебічно та об`єктивно – міг з`ясувати, але не з`ясував, що відносно арештованого майна в ДРРП містяться обмеження через перебування його в іпотеці.

Суд першої інстанції не дослідив та не оцінив обставини щодо можливості сторін під час розгляду справи укладення мирової угоди, що буде пов`язано з визнанням за ОСОБА_1 прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 , яке наразі перебуває в іпотеці ОСОБА_3 , а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 та земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:02:296:0024 за адресою: АДРЕСА_3 . Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги інтереси ОСОБА_3 , як особи, права якої можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, а саме іпотекодержателя ОСОБА_3 , та ухвалив частково незаконне та необґрунтоване судове рішення стосовно майна, яке перебуває в іпотеці.

У зв`язку з чим просить ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 17 лютого 2026 року скасувати частково - в частині накладення арешту на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:296:0024, площею 0,0204 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1379417312101, номер запису про право власності 32640918; 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 реєстраційний номер 1888805612101, номер запису про право власності 32716549, та прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у цій частині заяви про забезпечення позову.

В іншій частині ухвала суду не оскаржується.

Позивач, скориставшись своїм правом, подав відзив, в якому вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки оскаржуваною ухвалою не вирішувалося питання про права апелянта, його свободи, інтереси чи обов`язки у розумінні статей 352, 353 ЦПК України.

Сам по собі факт наявності у апелянта статусу іпотекодержателя не свідчить про порушення його прав, оскільки ухвалою не змінено та не припинено іпотеку, не змінено черговість задоволення вимог кредиторів і не позбавлено апелянта правового статусу іпотекодержателя. Наявність лише опосередкованого економічного інтересу щодо предмета іпотеки не є достатньою підставою для апеляційного оскарження.

Посилається на постанову Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі №466/2651/23, де зазначено, що накладення арешту на майно, яке є предметом іпотеки, саме по собі не свідчить про порушення прав іпотекодержателя.

Доводи апелянта про можливість укладення між сторонами мирової угоди є виключно припущеннями та не підтверджені жодними доказами.

Апелянт фактично обґрунтовує свою позицію можливими майбутніми подіями, які можуть і не настати, тоді як заходи забезпечення позову застосовуються виходячи з реальних, а не гіпотетичних ризиків.

Крім того, навіть у випадку переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи, обтяження у вигляді іпотеки зберігається, що виключає можливість порушення прав апелянта.

Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував заходи забезпечення позову, оскільки наявні всі передбачені законом підстави для їх застосування. Позовні вимоги є значними за розміром, відповідач ухиляється від виконання зобов`язання, його місцезнаходження невідоме, а ризик відчуження майна є очевидним.

Зазначає, що після постановлення ухвали 17 лютого 2026 року судом першої інстанції про забезпечення позову, обставини, які свідчать про ризик невиконання рішення суду, отримали об`єктивне підтвердження.

Так, щодо відповідача відкрито кримінальне провадження, у межах якого позивач визнаний потерпілою особою, що підтверджується постановою слідчого від 19 лютого 2026 року.

З урахуванням наведеного, заходи забезпечення позову є законними, обґрунтованими та співмірними, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та ґрунтуються виключно на припущеннях.

У зв`язку з чим просить ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 17 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позову залишити без змін.

Позивач в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції послався на те, що забезпечення позову у даній справі, в наведений вище спосіб накладення арешту на нерухоме майно, грошові кошти та транспортні засоби боржника ОСОБА_2 , з урахуванням суми заборгованості у розмірі 500 000 доларів США, не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову – це негайні, проте, тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди як сторонам по справі, так і третім особам.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів, предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення грошових коштів за договором позики в розмірі 500000 доларів США, укладеним 23 грудня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У заяві про забезпечення позову позивач ставить питання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, із забороную відчуження та реєстраційних дій, зокрема на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:296:0024, площею 0,0204 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1379417312101, номер запису про право власності 32640918; 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1888805612101, номер запису про право власності 32716549.

В обґрунтовування своїх доводів посилався на те, що станом на 15 лютого 2026 року ОСОБА_2 суму позики не повернув, зобов`язання не виконав, на зв`язок не виходить, за адресою проживання відсутній, тому вважає, що заходи забезпечення позову пов`язані із позовом та стосуються предмета спору, зможуть забезпечити виконання рішення суду при задоволенні позову. Отже, є співмірним, та такими, що не порушують права інших осіб, оскільки стосуються виключно рухомого майна.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

На підставі пунктів 1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов може бути забезпечено накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси сторони на той випадок, коли інша сторона буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19).

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів за договором позики в розмірі 500 000 доларів США, та захід забезпечення позову є адекватним та співмірним із позовними вимогами, а не вжиття таких заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення, у разі відчуження вказаного майна на користь третіх осіб.

Колегія суддів звертає увагу, що Соборним районним судом міста Дніпра 22 квітня 2026 року ухвалено рішення у справі №201/2252/26, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 23 грудня 2025 року у розмірі, що є еквівалентом 500 000 доларів США, визначеним у гривні відповідно до п.4.1 Договору позики станом на день фактичного виконання рішення суду, але не менше ніж 21 700 000 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що об`єкти нерухомого майна - 1/2 частина земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:296:0024, площею 0,0204 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1379417312101, номер запису про право власності 32640918; 1/2 частина житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1888805612101, номер запису про право власності 32716549 передані ОСОБА_3 в іпотеку, тому накладення арешту на майно, яке є предметом іпотеки, є порушенням прав іпотекодержателя є безпідставними, оскільки у випадку переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи, обтяження у вигляді іпотеки зберігається, що виключає можливість порушення прав апелянта.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 05 травня 2025 року у справі №466/2651/23, зокрема: за правилом частин п`ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» - іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено такі визначення: пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно (абз.11); вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз.12); нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз.13). Конструкція пріоритету спрямована на вирішення колізії прав (як цивільних, так і публічних) на той же самий предмет іпотеки. Особа, право якої виникло раніше, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, перед іншими суб`єктами. Пріоритет є втіленням ще римського принципу – qui prior est tempore, potior eat jure (перший в часі – сильніший по праву).

Таким чином, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, й потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя, немає.

Колегія суддів виходить з того, що вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо неповного з`ясування обставин справи є необґрунтованими, оскільки цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення спору по суті, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив закон, який їх регулює, застосував норми відповідні норми права та не припустив порушень норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність ухвали суду в апеляційній скарзі не наведено, тому ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 17 лютого 2026 року про забезпечення позову до подачі позову - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 22.07.2026 року.

Головуючий суддя О.В.Агєєв