Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №607/603/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.07.2026 Справа №607/603/25 Провадження №2/607/847/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Стельмащука П.Я., за участю секретаря судового засідання Лазоренко Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_1 адвокат Білик Л.С. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,8 м2.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони з 12.07.2018 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2021.

19.06.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири. Відповідно до вказаного договору, до позивача перейшло право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира була набута позивачем під час перебування у шлюбі із відповідачем.

Проте, позивач вважає, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, оскільки була придбана ним за особисті кошти. Джерело походження грошей підтверджується доданою до цієї позовної заяви копією довідки від філії акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» від 21.09.2021 №0660140/30100-21, копією розписки ОСОБА_1 від 18.06.2019 про те, що він отримав вказані кошти від його брата, ОСОБА_4 . До матеріалів позовної заяви долучено копію розписки, оскільки її оригінал був викрадений відповідачкою. За фактом викрадення документів із квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 звертався до ГУНП в Тернопільській області.

Окрім того, згідно копії довідки філії АТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 22.09.2021 ОСОБА_1 (рідний брат позивача) 14.06.2019 зняв кошти з рахунку № НОМЕР_1 в сумі 20667,43 доларів США, що передувало укладенню договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_1

19.06.2019 продавець за договором купівлі – продажу від 19.06.2019 ОСОБА_3 написала розписку про те, що отримала від ОСОБА_1 кошти в сумі 28000 доларів США за продаж своєї квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Оскільки кошти на купівлю квартири були надані родичами позивача, квартиру слід визнати особистою приватною власністю позивача.

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_5 у задоволенні позову просить відмовити. Відповідач не погоджується з тим, що квартира є особистою власністю позивача. Квартира була придбана за спільні кошти сторін, які вони обоє заробляли своєю працею, в тому числі і роботою за кордоном, оскільки сторони перед придбанням квартири обоє працювали в Польщі. Також, у придбанні квартири їм допомогли їх батьки. Копії довідок АТ «Укрексімбанк» від 21.09.2021 та від 22.09.2021 не є належними доказами у розумінні ст. 77 ЦПК України. Довідки підтверджують факт існування у ОСОБА_1 (який не є стороною судового спору) його особистих вкладних рахунків, та факт зняття ним коштів із його банківського рахунку. При цьому, не можливо встановити зв`язок коштів на банківських рахунках ОСОБА_1 із коштами, за які була придбана спірна квартира. Водночас, навіть якщо припустити можливість купівлі спірної квартири за позичені позивачем кошти, то кошти були позичені ним в інтересах сім`ї, для купівлі квартири, в якій мала й проживала в майбутньому сім`я сторін, а отже, такі кошти потенційно теж були б спільною сумісною власністю подружжя. Позивачка на момент купівлі квартири була вагітною, займалася домашнім господарством та через це за спільною домовленістю з колишнім чоловіком не працювала. Сторони є батьками малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач також вважає, що надана копія нібито розписки позивача про взяття від його брата ОСОБА_1 у позику грошей для купівлі спірної квартири є недостовірним доказом. Надану розписку, через її погану якість, не можливо прочитати та ознайомитися із її текстом. Як відомо відповідачці, між позивачем та його братом не було укладено жодних договорів позики, на отримання якої ОСОБА_2 мали би надавати свою згоду. Будь-яким чином своєї згоди на його укладення відповідачка не давала.

Також відповідач заперечує факт викрадення нею оригіналу такої розписки. Надані позивачем заяви-звернення до поліції лише підтверджують факт звернення позивача, але не факт викрадення відповідачкою розписки. Згідно із листом №45394-2024 від 13.12.2024 за зверненням позивача до поліції щодо викрадення відповідачкою розписки встановлено, що відсутні дані, які б вказували про наявність складу кримінального чи адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_2 .

Укладаючи договір купівлі-продажу спірної квартири позивач своїм підписом засвідчив, що йому нотаріусом роз`яснено та зрозуміло, в тому числі норми ст.ст. 60, 65 Сімейного кодексу України, а також ствердив, що договір прочитаний ним та він розуміє значення і умови цього договору та його правові наслідки.

У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_7 вказує на те, що на підтвердження доводів про те, що сторони спільною працею за кордоном створили дохід, яким частково покрили вартість квартири, а іншу частину вартості покрили через подаровані батьками кошти, відповідачем не додано жодного доказу. Відповідач не доводить, яким чином нечитабельність розписки та відсутність письмової згоди одного з подружжя на укладення згаданого договору позики спростовує доводи позовної заяви позивача про визнання спірної квартири особистою власністю. Враховуючи вищевикладене, вважає, що позовна заява позивача є обґрунтованою та вимоги позивача підтверджені належними доказами.

В свою чергу, представник ОСОБА_2 адвокат Дячук С.І. звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просить, в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що сторони з 12.07.2018 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2021. Під час перебування у шлюбі за їх спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 .

У 2021 році ОСОБА_2 зверталась до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку цієї квартири. Підставою для подання такого позову було те, що на той момент шлюб між ОСОБА_2 та відповідачем уже був розірваний, позивачка з відповідачем не могли домовитись щодо добровільного поділу майна, а тому в ОСОБА_2 виникла потреба у поділі вказаної квартири у судовому порядку. Під час судового процесу в усному порядку сторони домовились, що ОСОБА_2 відмовиться від позову, а ОСОБА_1 за згоди ОСОБА_2 подарує їх спільну квартиру їх спільній доньці ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка за зустрічним позовом дотрималася своєї частини домовленості та подала до суду заяву про відмову від позову. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.07.2022 у справі №607/14844/21 провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя закрито за п. 4 частини першої статті 255 ЦПК України. Проте, після цього, ОСОБА_1 так і не вчиняв жодних дій щодо оформлення договору дарування квартири доньці ОСОБА_8 . ОСОБА_2 у 2024 році намагалась домовитись з колишнім чоловіком щодо передачі квартири їх дитині, пропонувала інші варіанти вирішення спору. Відповідач за зустрічним позовом ніяк не реагував на це та не давав ОСОБА_2 чіткої відповіді коли він виконає свою частину домовленості. Для ОСОБА_2 стало несподіванкою подання її колишнім чоловіком судового позову про визнання їх спільної квартири його особистою власністю, адже квартира придбавалась за їх спільні кошти в інтересах сім`ї. Також ОСОБА_2 стало відомо, що її колишній чоловік не офіційно здає спірну квартиру в оренду, у квартирі зараз проживають невідомі їй люди. Згоди на таке розпорядження майном ОСОБА_2 не надавала.

Підставами зустрічного позову є створення ОСОБА_2 перешкод у здійсненні права власності на квартиру у вигляді подання ОСОБА_1 позову про визнання права особистої власності на цілу квартиру, недотримання ним домовленості щодо укладення договору дарування квартири ОСОБА_6 та заселення у квартиру невідомих їй людей.

Ухвалою суду від 27.05.2025, з урахуванням ухвали від 24.06.2025, про виправлення описки, зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, об`єднано позови в одне провадження та присвоєно об`єднаній справі єдиний номер 607/603/25 (провадження номер 2/607/1508/2025).

Ухвалою суду від 08.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_7 в судових засіданнях позовні вимоги первісного позову підтримала та просила задовольнити з підстав наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, а стосовно задоволення зустрічного позову заперечила.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судових засіданнях просила задовольнити зустрічний позов в повному обсязі, а щодо задоволення первісного позову заперечила, з підстав викладених у заявах по суті справи.

Дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі обставини.

12.07.2018 сторони уклали шлюб, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2021 у справі №607/9525/21 розірвано.

19.06.2019 ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири за номером АДРЕСА_1 , за ціною 224000,00 грн.

У п.8 договору покупець свідчить про те, що з 12.07.2018 він проживає однією сім`єю та перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , яка письмово у нотаріуса надала свою згоду на купівлю квартири, яка є предметом цього договору. Квартира купується ними у спільну сумісну власність подружжя.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М. за номером в реєстрі 1253.

Право власності ОСОБА_1 на вищевказану квартиру 19.06.2019 зареєстровано приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з розпискою від 19.06.2019 ОСОБА_3 отримала кошти в сумі 8000 доларів США за продаж своєї квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Кошти отримала від ОСОБА_1 у повному обсязі та жодних претензій не має.

19.06.2019 ОСОБА_2 підписала заяву (справжність підпису засвідчено приватним нотаріусом Федірко Г.М. за номером в реєстрі 1251) про те, що ОСОБА_2 будучи дружиною ОСОБА_1 (шлюб зареєстрований 12.07.2018) дає згоду її чоловікові на підписання договору купівлі-продажу та на купівлю цілої квартири від номером АДРЕСА_1 . Підтверджує, що вказаний правочин укладається в інтересах сім`ї і їй роз`яснено, що визначені у договорі зобов`язання створюють обов`язки і для неї.

Відповідно до довідки АТ «Державний експортно-імпортний банк України» №0660140/30100-21 від 21.09.2021, для ОСОБА_4 були відкриті вкладні (депозитні) рахунки: № НОМЕР_2 у період з 08.08.2015 по 28.02.2019 на суму 24503,70 доларів США; №26205000247739 у період з 28.02.2019 по 11.03.2019 на суму 23576,00 доларів США; №26200000248528 у період з 11.03.2019 по 12.06.2019 на суму 20573,48 доларів США.

Відповідно до довідки АТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 22.09.2021, ОСОБА_4 14.06.2019 зняв кошти з рахунку № НОМЕР_1 в сумі 20667,43 доларів США.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів від 31.01.2025 ОСОБА_1 у 3 та 4 кварталах 2019 року отримував заробітну плату у ТОВ «Се Борднетце - Україна».

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів за період з липня 2018 року по червень 2019 року інформація про доходи ОСОБА_2 відсутня.

У відповідь на адвокатський запит ОСОБА_7 щодо надання інформації з приводу звернення ОСОБА_1 , Головним управління Національної поліції у Тернопільській області повідомлено таке (лист №45394-2024 від 13.12.2024). Проведеною перевіркою встановлено, що 18.06.2023 на адресу Тернопільського РУ поліції надійшла заява від громадянина ОСОБА_1 , щодо неправомірних дій колишньої дружини ОСОБА_9 . Вказане звернення відповідно до вимог п.6 ст. 18, п.6 ст.19 Закону України «Про звернення громадян» зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журнал єдиного обліку ЄО) Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області за N?17141 від 18.06.2023. В подальшому, у зв?язку з відсутністю даних, які б указували на наявність кримінального правопорушення та неможливістю у зв?язку з цим внести відповідну інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань вказані матеріали скеровані начальнику Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області для організації розгляду згідно із Законом України «Про звернення громадян» або в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.

В судовому засіданні заслухано пояснення свідка ОСОБА_4 , який є рідним братом позивача ОСОБА_1 . Свідок пояснив, що його брат у 2019 році позичив в нього 28000 доларів США. Станом на теперішній час позивач повернув 15000 доларів США.

Допитаний в якості свідка позивач ОСОБА_1 повідомив, що у 2018-2019 роках позичив у брата ОСОБА_4 28000 доларів США, про що вони склали розписку. Після розлучення з відповідачем він повернув братові 15000 доларів США.

Відповідно до частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Зміст статей 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачає презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Відтак, ані дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити суду наявність права спільної сумісної власності на майно, яке було набуте у шлюбі, оскільки таке майно вважається таким, що належить подружжю, тобто власністю подружжя. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) виключно за одним із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Водночас заінтересована особа не позбавлена можливості довести, що спірне майно хоча і було придбане у шлюбі, проте за особисті кошти такої особи.

У випадку, якщо заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишається незмінною.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц).

Суд встановив, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , яка надала згоду на придбання цієї квартири у спільну сумісну власність подружжя, а покупець ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу зазначив про розуміння того, що квартира купується у спільну сумісну власність подружжя. Отже, за загальним правилом ст. 60 СК України, у сторін виникло право спільної сумісної власності на спірну квартиру.

Оцінюючи аргументи позивача за первісним позовом про те, що майно було придбане за його особисті кошти, отримані від його рідного брата, суд зазначає наступне.

Встановлено, що брат позивача ОСОБА_4 за п`ять днів до придбання квартири 14.06.2019 зняв з рахунку в банку 20667,43 доларів США. Разом з цим, суду не надано достовірних та достатніх доказів, що саме ці кошти були спрямовані на придбання квартири для позивача. Встановлення цієї обставини лише на свідченнях позивача та його рідного брата, на переконання суду, не можливе, так як вони, вочевидь, є зацікавленими у результаті розгляду справи.

Позивач за первісним позовом надав суду копію розписки про позику у брата грошових коштів та повідомив, що оригіналу розписки немає, так як вона викрадена відповідачкою. Сторона відповідача заперечила ці обставини, як позику, так і викрадення розписки.

Тому, за відсутності оригіналу цього доказу (розписки), позика грошей стороною позивача не доведена. Також відхиляються в якості доказу цих обставин покази свідків (позивача та його брата), так як підтвердженням позики у вищевказаній сумі може бути або письмовий договір або розписка. Факт крадіжки повинен доводитись вироком суду чи постановою у справі про адміністративне правопорушення, якщо вартість викраденого була не значною.

Окрім того, навіть надана позивачем копія розписки не дає можливості встановити її дійсний зміст через погану її якість. Представник позивача повідомила, що кращої якості копії розписки немає.

Також, суд зауважує, що сплата коштів родичем одного із членів сім`ї на купівлю спільного майна в інтересах сім`ї сама по собі не свідчить про те, що ці кошти передано на особисті потреби лише одному із подружжя.

Крім того, вказане не спростовує презумпції права спільної сумісної власності подружжя на вказану квартиру, оскільки матеріали справи не містять договору дарування коштів чи іншого договору, які б підтверджували право особистої приватної власності позивача на спірне нерухоме майно.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц, від 31 травня 2022 року у справі № 607/2297/20.

Суд зазначає, що статус особистої приватної власності на майно, придбане в шлюбі, виникає лише тоді, коли воно придбане виключно за особисті кошти. У даній справі позивачем не доведено, що майно було придбане виключно за його особисті кошти та не в інтересах сім`ї. Відтак, позивачем не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а частки сторін у них є рівними (по 1/2 частині).

Відтак, у задоволенні первісного позову про визнання цього нерухомого майна об`єктом права особистої приватної власності слід відмовити.

Враховуючи викладені вище мотиви, а також те, що сторони не досягли згоди щодо поділу спільного майна, виходячи з презумпції рівності часток подружжя, суд дійшов до переконання про необхідність задовольнити зустрічний позов та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Іншу частину цієї ж квартири залишити у власності відповідача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог первісного позову відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Так як позовні вимоги зустрічного позову задоволені, на підставі ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 6400,00 грн судового збору, який сплачений позивачем за зустрічним позовом при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . Іншу 1/2 частину цієї ж квартири залишити у власності ОСОБА_1 .

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 6400,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 , місце проживання – АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4 , місце проживання – АДРЕСА_2 .

Рішення складено та підписано 23.07.2026.

Головуючий суддя П. Я. Стельмащук