Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №463/2077/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/2077/26

Провадження № 2/463/1386/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року місто Львів

Личаківський районний суд міста Львова у складі: головуючої судді Ціпивко І.І., з участю секретаря судового засідання Гусак К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної сумісної власності,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

Представник позивача адвокат Брона М.В. звернулася до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просить визначити, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить 1/3 частка у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64,50 кв.м., до якої відноситься комора в підвалі площею 2,0 кв.м.; визначити, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить 1/3 частка у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64,50 кв.м., до якої відноситься комора в підвалі площею 2,0 кв.м.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 . Маючи намір розпорядитися своїми частками у квартирі, позивачі звернулися до нотаріуса з метою укладення договору дарування, однак їм було роз`яснено, що їх частки у праві спільної сумісної власності не визначені, відтак їм необхідно укласти договір про визначення часток з іншими співвласниками. Однак у позасудовому порядку вони позбавлені такої можливості. Оскільки співвласник ОСОБА_3 ухиляється від укладення такого договору, не підтримує зв`язку із позивачами, оскільки вже тривалий час проживає за кордоном.

Заяви, клопотання.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, подали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, у якій позовні вимоги підтримали.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Брона М.В. надіслала до суду клопотання про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримала.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій позовні вимоги визнав.

Процесуальні дії у справі

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 року визначено головуючу суддю Ціпивко І.І. для розгляду справи.

Ухвалою суду від 10.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної сумісної власності, залишено без руху.

13.03.2026 усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 19.03.2026 року позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Підготовче судове засідання призначено на 16 квітня 2026 року.

16.04.2026 року розгляд справи відкладено на 11.05.2026 у зв`язку із неякою відповідача.

Ухвалою суду від 11.05.2026 року закрито підготовче провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної сумісної власності. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 03 червня 2026 року.

03.06.2026 року розгляд справи у відкритому судовому засіданні відкладено у зв`язку з неявкою відповідача.

23.06.2026 року розгляд справи у відкритому судовому засіданні відкладено у зв`язку з неявкою відповідача.

Розгляд справи по суті відбувся 22.07.2026 року без участі сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов такого висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 09.03.1995 року, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів.

Відповідно до Технічного паспорту на квартиру, що знаходиться у власності громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виданого Львівським міжміським Бюро технічної інвентаризації складається з 3 кімнат, житловою площею 37,2 кв.м.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.ст. 355, 356 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Згідно ч.1 ст.368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. У частинах 1, 2 ст.369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Цивільним кодексом України передбачено можливість виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, та поділу майна, що є у спільній сумісній власності

Так, згідно зі ст.370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є, зокрема, квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить, так звана, ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19, від 12 серпня 2021 року у справі від 644/5579/18, від 26 травня 2021 року у справі 750/11539/18.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, сторони не позбавлені права звернутись один до одного з позовами про виділ частки із майна.

Отже, визнання права на частку в праві спільної сумісної власності є зміною правового режиму спільної власності, а не способом його виділу в натурі. Тому визнання права на частку в праві спільної власності допускається як виняток, коли неможливо провести реальний виділ спільного майна, у тому числі неподільного.

Слід зазначити, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності.

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див.: mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження №14-144цс18).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, провадження № 11-416заі20).

Задоволення судом позовної вимоги має, з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права), дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач.

Зважаючи на зазначені обставини, суд, врахувавши принцип рівності часток, дійшов висновку, що частки сторін, як учасників спільної сумісної власності спірної квартири, є однаковими - по 1/3 кожному, у зв`язку з чим позов слід задовольнити та визначити сторонам частки у спірному майні - квартирі АДРЕСА_1 .

Такий спосіб, з огляду на положення статті 16 ЦК України за обставин цієї цивільної справи є належним та ефективним.

При зверненні до суду позивачі понесли судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3478 гривень 15 копійок кожен.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позов задовольнити.

Визначити, що ОСОБА_1 належить 1/3 частка у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64,50 кв.м., до якої відноситься комора в підвалі площею 2,0 кв.м., згідно свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на квартиру, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів від 09.03.1995 року.

Визначити, що ОСОБА_2 належить 1/3 частка у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64,50 кв.м., до якої відноситься комора в підвалі площею 2,0 кв.м., згідно свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на квартиру, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів від 09.03.1995 року.

Визначити, що ОСОБА_3 належить 1/3 частка у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64,50 кв.м., до якої відноситься комора в підвалі площею 2,0 кв.м., згідно свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на квартиру, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів від 09.03.1995 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 3478 грн. 15 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 3478 грн. 15 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач1: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Розивач2: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 22.07.2026 року.

Суддя Ірина ЦІПИВКО