Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №214/1825/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5529/26 Справа № 214/1825/26 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу №214/1825/26 за скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на дії та рішення державного виконавця, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 — ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Чернової Н.В., -

ВСТАНОВИВ:

Представник заявника ОСОБА_2 — адвокат Кадук В.В. звернулася до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із скаргою на дії та рішення державного виконавця Саксаганського ВДВС.

В обґрунтування скарги зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого щодо суб`єкта, 27 травня 2010 року за №9867967 реєстратором: Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційні центр» Міністерства юстиції України, зареєстровано обтяження: арешт нерухомого майна, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В9-1355 (10), власник: ОСОБА_2 .

Вказує, що 27 листопада 2025 року адвокат Кадук В.В. в інтересах ОСОБА_2 звернулась до Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)з адвокатським запитом №27/11-Р про надання інформації, щодо підстав накладення обтяження, чи перебувають в провадженні ДВС виконавчі провадження відносно ОСОБА_2

02 грудня 2025 року Саксаганським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомлено, що перевіркою АСВП встановлено, що виконавче провадження №В9 1355 (10) за яким боржником є ОСОБА_2 не обліковується.

Надати інформацію на підставі якого виконавчого документу винесено державним виконавцем постанову про арешт майна боржника В9-1355 (10) від 27 жовтня 2010 року, за яким виконавчим провадженням, яка сума боргу за виконавчим документом, чи погашений борг чи ні, чи вирішувалося питання щодо зняття арешту з майна ОСОБА_2 , чи пред`являвся повторно виконавчий документ на виконання, надати копію постанови про відкриття виконавчого провадження, постанову про завершення виконавчого провадження, копію виконавчого документу, не є можливим у зв`язку з тим, що виконавчі провадження та книги обліку виконавчих проваджень переданих державному виконавцеві, які перебували на виконанні до 2021 року знищено за закінченням строків зберігання відповідно до п.3 Положення про Міністерство юстиції України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228, розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року №1829/5».

29 січня 2026 року адвокат Кадук В.В. в інтересах заявника ОСОБА_2 звернулась до Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з заявою про зняття арешту з нерухомого майна.

10 лютого 2026 року отримано лист № 28.11-34/34911, яким відмовлено в знятті арешту з нерухомого майна, посилаючись на відсутність підстав відображених в ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту. Додатково повідомлено, що жодного виконавчого провадження на примусовому виконанні у відділі ДВС не перебуває, а провадження за яким накладено обтяження, арешт нерухомого майна знищене за закінченням терміну їх зберігання, відомості про ОСОБА_2 як боржника в Єдиному реєстрі боржників відсутні.

У зв`язку з чим просив суд визнати протиправною бездіяльність Саксаганського ВДВС у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту з належного йому нерухомого майна та зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_2 , накладеного постановою державного виконавця від 27 травня 2010 року.

Ухвалою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року у прийнятті скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 - відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій вважає оскаржувану ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 02 березня 2026 року по справі № 214/1825/26 незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що для звернення до суду в позовом про зняття арешту з майна необхідно мати інформацію про стягувача, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно в виконавчому провадженні, щоб залучити його в якості відповідача у справі, а третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Вказує, що з інформації наданої Саксаганським ВДВС не можливо встановити, стягувача по виконавчому провадженню В9-1355(10).

Вважає, що саме державним виконавцем при завершенні виконавчого провадження В9 1355 (10) не було виконані вимоги ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» та не знято арешту та не скасовано вжитих раніше заходів примусового виконання рішення. Таким чином ОСОБА_3 може оскаржити постанову державного виконавця про накладення арешту лише у порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, шляхом подачі до суду скарги, а не шляхом звернення з позовом до суду, оскільки єдиною особою, яка може відповідати за можливе порушене право позивача є державний виконавець, дії якого оскаржуються саме у такому порядку.

Вважає, що суд вказаних обставин не врахував та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, у зв`язку з чим просив суд апеляційної інстанції оскаржувану ухвалу — скасувати. Справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття скарги до провадження та відкриття провадження у справі.

Заінтересована особа своїм правом на подачу відзиву не скористалась.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що представник заявника ОСОБА_2 - Кадук В.В. звернулася до суду із скаргою на дії та рішення державного виконавця Саксаганського ВДВС та просить суд скасувати арешт з майна ОСОБА_2 , накладеного постановою державного виконавця від 27 травня 2010 року.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суд першої інстанції виходив із того, що з поданих до суду матеріалів скарги неможливо встановити сторін виконавчого провадження, в рамках якого саме видавався виконавчий лист, а відповідно до статті 447-1 ЦПК України виключно сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Суд виснував, що наявні підстави для відмови у прийнятті скарги на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, що не перешкоджає скаржнику звернутись до суду з належним способом захисту порушених прав шляхом пред`явлення відповідного позову.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Верховний Суд зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11, провадження №61-175сво21).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Таким чином, правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 448 ЦПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скарга подається в письмовій формі і підписується стороною виконавчого провадження, її представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

У частині п`ятій статті 448 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з позицією ЄСПЛ, висловленою у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, провадження № 61-6515св20.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 звернувся до суду саме зі скаргою, в порядку передбаченому ст.4471 ЦПК України (вважаючи себе стороною виконавчого провадження), відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду з такою скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Суд першої інстанції, на стадії вирішення питання про відкриття провадження, прийшов до висновку про неможливість з поданих матеріалів встановлення сторін виконавчого провадження в рамках якого саме видавався виконавчий лист, а тому є всі підстави для відмови у прийнятті скарги на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України (скарга не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства), зазначивши при цьому, що скаржник не позбавлений права звернутись до суду для захисту своїх прав з відповідним позовом.

Відмовляючи у прийнятті скарги, суд першої інстанції послався на вимоги ст.ст.447, 448 ЦПК України.

Між тим, суд першої інстанції не врахував, що ч.5 ст.448 ЦПК України передбачені інші процесуальні наслідки при вирішенні питання при прийняття скарги до розгляду.

Як зазначено вище, у частині п`ятій статті 448 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.

Таким чином, фактично зазначивши в оскаржуваній ухвалі про невідповідність поданої скарги вимогам ч.3 ст.448 ЦПК України, суд першої інстанції прийняв процесуальне рішення не передбачене ч.5 ст.448 ЦПК України.

Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що суд першої інстанції, постановляючи по даній справі ухвалу про відмову у відкритті провадження, належним чином не дослідив всі обставини справи та прийняв помилкове процесуальне рішення з мотивів зазначених в оскаржуваній ухвалі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, оскаржену ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до ч.5 ст.448 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 22.07.2026 року.

Головуючий суддя О.В.Агєєв