Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №200/22729/17 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6259/26 Справа № 200/22729/17 Суддя у 1-й інстанції - Петунін І. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на ухвалу Шевченківського районного суду м.Дніпра від 24 березня 2026 року у складі судді Петуніна І.В. у цивільній справі № 200/22729/17 за заявою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, боржник: ОСОБА_1 про поновлення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання у цивільній справі №200/22729/17 за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, –

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2026 року ДПП Нацполіції України звернувся до суду із заявою про поновлення строку на отримання виконавчого документу для пред`явлення його до виконання.

Заява обґрунтована тим, що 22 березня 2018 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДПП відшкодування шкоди внаслідок ДТП в сумі 58438,30 грн та судового збору в сумі 1600 грн. Два виконавчих листа по справі видані судом 08 листопада 2018 року, строк пред`явлення яких закінчився 02 жовтня 2021 року.

У зв`язку зі втратою виконавчого листа стягувач звернувся до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 06 січня 2026 року заяву ДПП про видачу дублікату виконавчого листа про стягнення судового збору у сумі 1600 грн задоволено.

Заявник зазначає, що оскільки виконавчий лист про стягнення судового збору був повернутий стягувачу без виконання, але ним не отриманий, то заявником пропущений строк пред`явлення виконавчого листа до виконання з поважних підстав (а.с.88,89).

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Дніпра від 24 березня 2026 року заяву Департаменту патрульної поліції, заінтересована особа: ОСОБА_1 (боржник) про поновлення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, залишено без задоволення (а.с. 106,107).

Ухвала суду мотивована тим, що повідомлення про повернення виконавчого листа про стягнення з боржника на користь стягувача судового збору у сумі 1600 грн винесено 21 січня 2019 року, а трирічний строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документа до виконання, сплив 21 січня 2022 року. Заявник доказів, які б свідчили про добросовісну та своєчасну реалізацію стягувачем своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зокрема, вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасний контроль за виконанням судового рішення, суду не надав, а тому відсутні підстави для поновлення такого строку.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав в системі “Електронний суд” у квітні 2026 року апеляційну скаргу, де просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, а вимоги скарги задовольнити, посилаючись на те, що судом першої інстанції не враховано обставин того, що виконавчий лист виданий 08 листопада 2018 року, де його строк пред`явлення до виконання встановлений до 02 жовтня 2021 року. При цьому зазначає, що 23 листопада 2018 року представником Департаменту направлявся виконавчий лист до Шевченківського ВДВС на виконання. 17 вересня 2019 року, 06 вересня 2021 року, 08 листопада 2021 року заявником направлялись листи на адресу виконавчої служби щодо надання інформації про стан виконавчого провадження, але, як зазначає скаржник, відповіді так і не отримано. Також 14 червня 2022 року та 18 листопада 2022 року скаржником направлялись листи щодо надсилання виконавчого документу на адресу Департаменту, однак також відповіді не отримано. Лише 07 липня 2023 року від Шевченківського ВДВС Департамент отримав відповідь, згідно якої виконавча служба направляла виконавчий лист на адресу Департаменту, однак відомостей про дату такого направлення не надала за відсутності реєстрів на відправку кореспонденції, строк зберігання яких закінчився.

Також суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що 01 листопада 2023 року Департамент подавав вже заяву видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для його представлення до виконання та ухвалою Шевченківського районного суду м. Дніпра від 08 листопада 2023 року цю заяву повернуто Департаменту.

Однак, ухвалою Шевченківського районного суду м. Дніпра від 06 січня 2026 року заяву Департаменту про видачу дублікату виконавчого документу задоволено. Скаржник наголошує, що, звернувшись повторно з заявою про поновлення строку у січні 2026 року, пропуск строку відбувся не з вини заявника, а відмовляючи у задоволенні цієї заяви, суд першої інстанції фактично позбавив Департамент можливості реалізувати право на стягнення судового збору з ОСОБА_1 (а.с.113-115).

ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не подавала, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції —залишити без змін, з наступних підстав.

Так, відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що доказів, які б свідчили про добросовісну та своєчасну реалізацію стягувачем своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зокрема, вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасний контроль за виконанням судового рішення, заявником суду не надано, а тому відсутні підстави для поновлення такого строку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, адже правові підстави для відмови з задоволенні заяви суд першої інстанції вбачав в недоведенні Департаментом обставин, що мають значення для справи, та підтверджують поважність причини такого пропуску строку.

Стаття 129-1 Конституції України проголошує, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частинами першою, другою статті 18 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.

У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, ухвала суду є виконавчими документами.

Частиною першою статті 433ЦПК України визначено, що у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Стягувач, який не отримав у визначений законом строк задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він з матеріалами виконавчого провадження.

Колегія суддів наголошує, що саме ст. 433 ЦПК України врегульовано можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з метою захисту інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк з поважних причин, які не залежали від волі стягувача.

Питання про поважність пропуску строків є оціночним. Поважність причин може залежати від таких обставин як поведінка заявника (бездіяльність або незаінтересованість в питаннях звернення судового рішення до виконання), інших осіб, обставин, які безпосередньо унеможливлюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, які виникли об`єктивно, так і від чинників, що не пов`язані з людським фактором, що підтверджуються належними і допустимими засобами доказування.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, а також не наведено об`єктивних обставин, які перешкоджали стягувачу реалізувати таке право у встановлений строк і порядку.

Зокрема, відсутні докази про добросовісну реалізацію заявником своїх процесуальних прав і належне виконання ним процесуальних обов`язків. Не підтверджено вчинення будь-яких можливих та залежних від Департаменту дій, спрямованих на своєчасний контроль за виконанням судового рішення.

Доводи скаржника щодо надсилання листів до виконавчої служби з підстав отримання інформації 17 вересня 2019 року, 06 вересня 2021 року, 08 листопада 2021 року, 14 червня 2022 року та 18 листопада 2022 року матеріали справи не містять, як і не надавались такі письмові докази суду першої інстанції та при розгляді апеляційної скарги. Тому колегія суддів доходить висновку про недоведеність належними та допустимими доказами здійснення скаржником своїх обов`язків щодо належного виконання процесуальних обов`язків з приводу виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору.

Департаментом патрульної поліції в порушення вимог частини першої статті 81 ЦПК України не надані суду жодні належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували, що заявник вчиняв будь-які дії спрямовані на виконання судового рішення чи мав об`єктивні перешкоди для вчинення таких дій.

Кожна сторона, яка задіяна в судовому провадженні, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обізнаність особи про порушення своїх прав обумовлена загальними засадами захисту в цивільному провадженні (статті 15, 16, 20 ЦК України), та полягає в тім, що особа маючи право на захист та відповідні процедури для його реалізації здійснює такий захист на власний розсуд у передбачений законом спосіб.

Законодавець обмежив строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, таким чином забезпечуючи рівність сторін виконавчого провадження.

За загальним правилом поважні причини пропуску строку законом не визначені, та ці обставини оцінюються судом в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та з урахуванням основних положень цивільного судочинства.

За таких умов, колегія суддів приходить до висновку про недобросовісну реалізацію стягувачем своїх процесуальних прав та неналежне виконання процесуальних обов`язків, спрямованих на виконання судового рішення.

У даному випадку стягувач внаслідок своєї тривалої бездіяльності, яка не була виправдана поважними причинами, не продемонстрував зацікавленості у виконанні рішення суду на свою користь у примусовому порядку, тому боржник відповідно до статті 433 ЦПК України з урахування принципу правової визначеності вправі розраховувати на те, що у такому випадку суд не має поновлювати процесуальний строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992року).

Встановлення в законі строків на пред`явлення виконавчих листів до виконання також спрямовано на забезпечення вказаного принципу. Безпідставне поновлення строку може порушити принцип правової визначеності.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України»).

Сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків порушує законні права та інтереси сторін і суперечить принципу (правової визначеності) права на справедливий суд, що закріплене в статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997року та згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015року у справі «Устименко проти України» заява № 32053/13).

У справі, що переглядається, встановивши, що строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання сплив ще 02 жовтня 2021 року, тоді як з цією заявою Департамент звернувся до суду лише у січні 2026 року, а підстави для поновлення такого строку відсутні, та сам стягувач мав достатньо часу для вчинення дій для подання до виконання виконавчого документу, так і для звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку, однак не скористався таким правом, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні заяви про поновлення строку на отримання виконавчого документу для пред`явлення його до виконання.

Доводи скаржника щодо подання вперше аналогічної заяви, яка була повернута заявникові ще у 2023 році колегія суддів відхиляє, оскільки повернення заяви судом не впливає на подальше визначення та перебіг строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Разом з цим належить зазначити, що відповідно до ключової правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц, строк виконання переривається лише тоді, коли виконавчий документ було прийнято і згодом повернуто стягувачу на підставі статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (наприклад, через відсутність майна). Повернення через невідповідність документа вимогам закону (ст. 4 Закону) чи помилки стягувача права на автоматичне поновлення або переривання строку з дня повернення не дає.

Колегія суддів наголошує, що скаржником не надавались будь-які докази як пред`явлення виконавчого листа до виконання, так і його повернення стягувачу в період дії строку, встановленого для його виконання, тобто, до 02 жовтня 2021 року, тому переривання строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання не відбулось, а підстави для його поновлення відсутні, як вірно встановив суд першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, то згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, та без зміни судове рішення як таке що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України — залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Дніпра від 24 березня 2026 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “14” липня 2026 року.

Повний текст постанови складено “23” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров