Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №646/11725/24 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/11725/24

№ провадження 2/646/1510/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року м.Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого - судді Сіренко Ю.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Дзябченко Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Департаменту служб у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

До Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява, в якій представник позивача просить суд: позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 аліменти в розмірі аліменти в розмірі частки всіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею повноліття.

Внаслідок невиконання відповідачами своїх обов`язків по вихованню дитини створилися умови, які загрожують життю і здоров`ю та шкодять інтересам дитини.

Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25.11.2024 року було відкрито провадження у справі за позовною заявою Департаменту служб у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів та призначено підготовче засідання у справі.

У зв`язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів», найменування Червонозаводський районний суд м.Харкова змінено на Основ`янський районний суд міста Харкова.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, але надала заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, на позовних вимогах наполягала, не заперечувала проти заочного розгляду справи, просила врахувати інтереси дитини.

Відповідачі у судове засідання не з`явились. Про судове засідання, відповідачі були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи у їх відсутність не надавали.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

В силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 22.07.2026 року постановлено провести заочний розгляд цивільної справи за позовною заявою Департаменту служб у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та не повідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача та не подання відзиву відповідачем, ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, який не з`явився, у порядку заочного розгляду справи за наявними в справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідач своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до п.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної ради України №789-Х11 від 27.02.1991 року, «в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини».

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, що їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний розумовий та духовний розвиток, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що мати дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Батько дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адреосю: АДРЕСА_2 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою взяття дитини на облік стало, те, що відповідно до інформації відділу поліції № 1 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області від 01.05.2024 № 4131/119-61/11-24, 17.04.2024 до ВП № 1 ХРУП № 1 надійшло повідомлення, що за адресою: АДРЕСА_1 . В помешканні брудно, смердить, речі розкидані, повзають таргани. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в алкогольному сп`янінні. ОСОБА_2 мала значні тілесні ушкодження на обличчі, від надання медичної допомоги вона відмовилась.

Малолітня ОСОБА_4 знаходилась в одній кімнаті з батьками, брудна, схудла, постільна білизна брудна, засмальцьована. ОСОБА_2 має на вихованні ще одну дитину, неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зі слів ОСОБА_2 , її син з 16.04.2024 року перебуває на лікуванні в КНП «Обласна дитяча лікарня № 1», доставлений в стані алкогольного сп`яніння. ОСОБА_2 станом здоров`я сина не цікавилась, дитину в лікарні не відвідувала.

На місце було викликано матір ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , яка забрала на тимчасове проживання малолітню ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно акту обстеження умов проживання від 01.05.2024, умови проживання за адресою: АДРЕСА_1 , незадовільні. В будинку брудно, на підлозі сміття, стіни обідрані, відчувається сильний сморід. Відсутні продукти харчування. Враховуючи, що умови для проживання дітей не створені, малолітню ОСОБА_7 передано бабусі, ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_3 .

На момент виїзду неповнолітній ОСОБА_8 знаходився на лікуванні в КНП ХОР «Обласна дитяча клінічна лікарня, після виписки з лікарні проживає у сім`ї родичів за адресою: АДРЕСА_4 . Батько дитини, ОСОБА_9 , який служить в лавах Збройних сил України, звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова про позбавлення ОСОБА_10 батьківських прав відносно ОСОБА_5 .

Відповідно до інформації ССД по Салтівському р-ну від 15.05.2024, здійснено вихід за вищевказаною адресою. Під час виходу встановлено, що родичі заперечують проти тривалого проживання дитини з ними. На теперішній час малолітня ОСОБА_4 знаходиться у комунальному закладі соціального захисту дітей «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей «міста Харкова».

Батькам дитини, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , наголошено на недопущенні вживання алкогольних напоїв в присутності дітей, необхідності створити належні умови для проживання, та попереджено про відповідальність за ухилення від виконання батьківських обов`язків. Але, батьки не вжили жодних заходів щодо створення умов для проживання дітей.

Так, відповідно до акту обстеження умов проживання від 30.07.2024, умови проживання незадовільні. В будинку брудно, вікна в одній кімнаті вибиті, висять ганчірки, речі розкидані, сильний сморід. Умови для проживання дітей не створені.

Згідно інформації відділу соціальної роботи по Основ`янському району Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» від 05.08.2024, Фахівці Відділу разом з представниками ССД по Основ`янському району та сектору ювенальної превенції ВП ХРУП № 1 неодноразово виходили за адресою: АДРЕСА_1 . В ході роботи у родини виявлені складні життєві обставини, санітарно-гігієнічних норм у будинку не дотримуються, батьки не створили умов для проживання, навчання та розвитку дітей, вони не займаються вихованням сина та доньки, харчування у дітей не регулярне.

Фахівцями Відділу з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проведено бесіди щодо необхідності належного ставлення до утримання та виховання дітей, було надано ряд соціально-педагогічних консультацій щодо запобігання домашньому насильству та соціальні послуги, спрямовані на підвищення рівня виховного потенціалу батьків, набуття ними навичок підтримки позитивного мікроклімату в родині, наголошено про належне виконання батьківських обов`язків та наслідки їх невиконання, роз`яснено про необхідність створення безпечних та комфортних умов для дітей, дотримання санітарно-гігієничних норм, ведення здорового способу життя. Але рекомендації фахівців батьки не виконували, на телефонний зв`язок не виходили.

На даний момент неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишена без батьківського піклування та потребує соціально-правового захисту.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України).

Положеннями ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція) передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з ч. 1,2,6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що мала місце винна поведінка відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по відношенню до своєї дитини: неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виразилась у нехтуванні обов`язками батьків по забезпеченню дитини необхідним харчуванням, медичним доглядом, одягом, створенням належних умов для проживання, а також спілкування з дитиною в необхідному обсязі.

При цьому судом враховується, що відповідач була попереджена органом опіки та піклування про необхідність вжити заходів для забезпечення виконання своїх батьківських обов`язків відповідно до чинного законодавства, однак, на шлях виправлення не стала, своє відношення до виховання дитини не змінила, незважаючи на рекомендації органу опіки та піклування. Також суд враховує, що відповідачка, отримуючи судові повістки та знаючи про судовий розгляд справи про позбавлення її батьківських прав, жодного разу на судове зсідання не з`явилась, заперечень не надала, про причини неявки не повідомляла.

Із роз`яснень, викладених у п. п. 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року вбачається, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При винесенні вказаного рішення суд враховує положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 27 лютого 1991 року, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Враховуючи, що матеріалами справи доведено неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, оскільки вона не створює належних умов для утримання дитини, не піклується про її здоров`я, фізичний та моральний розвиток, суд вважає, що вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, що негативно впливає на розвиток дитини, та несе загрозу здоров`ю та життю дитини, а також враховуючи характер її поведінки, відношення до виконання своїх батьківських обов`язків, яке не змінилося і після пред`явлення даного позову, суд вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повинні бути позбавлені батьківських прав.

Доказів які б свідчили про поважні причини не виконання відповідачами своїх батьківських обов`язків стосовно дитини судом не встановлено.

При таких обставинах, з метою захисту інтересів дитини ОСОБА_3 , та з урахуванням всіх обставин справи та наявних у справі доказів, суд вважає за можливе позбавити відповідачів батьківських прав стосовно їх дитини.

Згідно ч.2 ст.166 СК України позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов`язків по утриманню дитини.

Батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Згідно ч. 1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує матеріальний стан платника аліментів, однак, в силу ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 1 ст.191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Оскільки судом задовольняється вимога позову про позбавлення відповідачів батьківських прав, тому з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід стягнути аліменти на утримання дитини, починаючи з дня подачі позову, тобто з 24.10.2024 року та до досягнення нею повноліття.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.141, 150, 164, 165, 166, 180, 181, 182, 183, 191 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 280-283, 430 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Департаменту служб у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів- задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 аліменти в розмірі аліменти в розмірі частки всіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею повноліття.

У відповідності до ст. 430 ЦПК України рішення в частині стягнення аліментів за один місяць виконати негайно.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя - Ю.Ю. Сіренко