Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №643/21300/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/21300/25

Провадження № 2/643/2560/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді – Олійника О.О.,

за участю секретаря судових засідань – Бєлової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – фізична особа підприємець ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Туліна Р.А. звернулась до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 476 092,17 гривень, судовий збір у розмірі 4760,92 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, позивач є власником транспортного засобу VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску. 18.11.2024 року між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено Договір управління транспортним засобом, де ОСОБА_1 виступає установником управління, а ОСОБА_4 - управителем. 19.11.2024 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено договір оренди (найму) транспортного засобу. Вказаний договір було укладено на 1 місяць, з автоматичною пролонгацією до його фактичного розірвання сторонами. Таким чином на підставі укладеного договору оренди, транспортний засіб перебував у розпорядженні та володінні орендаря фактично з 19.11.2024 року по 13.03.2025 року та він виступав його користувачем. За наявною у позивача інформації 13.03.2025 року відповідач потрапив у дорожньо-транспортну пригоду ДТП, яке мало місце за участі ОСОБА_2 та іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди - ОСОБА_5 . Як в подальшому було з?ясовано постановою Шевченківського районного суду міста Харкова від 11.09.2025 року по справі № 638/14272/25, яка набрала законної сили 23.09.2025 року, ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України. Відповідач, порушуючи як умови Договору оренди (п. 6.4.6), так і загальні норми цивільного законодавства, ухилявся та продовжує ухилятися від обов?язку відшкодувати завдану шкоду та відремонтувати автомобіль, що стало підставою для подання даного позову до суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2025 року, головуючим визначено суддю Олійника О.О.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 08.12.2025 року відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

24.02.2026 року ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова закрито підготовче провадження у справі, призначити справу до розгляду по суті.

У судове засідання представник позивача не з`явився, до суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності. У своїй заяві зазначив про підтримання позовних вимог у повному обсязі та ухвалення рішення на підставі наявних у справі доказів, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання також не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.

Третя особа – фізична особа підприємець ОСОБА_3 у підготовче судове засідання не з`явилась, про час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила, пояснення на позовну заяву не подала.

Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу за відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, суд доходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом чи договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, згідно матеріалів справи позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 .

18.11.2024 року між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено Договір управління транспортним засобом.

Відповідно до п. 1.1. цього Договору Установник управління передає Управителю в управління (у тому числі — володіння та користування) рухоме майно: VOLKSWAGEN PASSAT 2013 року, номерний знак: НОМЕР_3 , в управління на строк, визначений цим Договором, а Управитель, в свою чергу, здійснює управління цим майном в інтересах Установника управління та управляє ним з метою подальшої здачі в оренду та технічного і експлуатаційного обслуговування транспортного засобу.

19.11.2024 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір оренди транспортного засобу.

Відповідно до п. 4.1. Договору оренди, строк оренди визначається умовами договору. У разі укладення Договору оренди строком більше як на 28 днів, починаючи з першого місяця кожний 7-ий день оренди транспортного засобу Орендарем не оплачується (вихідний)

Згідно до п. 4.2. Договору оренди, строк оренди продовжується автоматично на аналогічний строк зазначений в договорі, за відсутності заперечень з боку сторін до моменту розірвання або повернення транспортного засобу.

Відповідно до п. 6.4.6. Договору Оренди, Орендар після закінчення/розірвання Договору зобов?язується повернути транспортний засіб в належному технічному стані в порядку, передбаченому цим Договором.

Як зазначає позивач, 13.03.2025 року відповідач потрапив у дорожньо-транспортну пригоду ДТП, яке мало місце за участі ОСОБА_2 та іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди - ОСОБА_5 .

Постановою Шевченківського районного суду міста Харкова від 11.09.09.2025 року по справі № 638/14272/25, яка набрала законної сили 23.09.2025 року, ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України.

Даною постановою відповідача визнано винуватим у вчиненні ДТП та накладено адміністративне стягнення за ст. 124 КУпАП.

У відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України, яка визначає підстави звільнення від доказування, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями частини 6 статті 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (чи бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина відповідача у вчиненні ДТП встановлена постановою суду, яка набрала законної сили 23.09.2025 року.

Внаслідок ДТП транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зазнав значних механічних пошкоджень. Відповідач, порушуючи умови Договору оренди (п. 6.4.6) ухиляється від обов?язку відшкодувати завдану шкоду та відремонтувати автомобіль.

З метою встановлення розміру матеріального збитку спричиненого 13.03.2025 року транспортному засобу VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , позивач звернувся до оцінювача ОСОБА_6 .

Так, згідно Висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 54/08-25 оцінювача ОСОБА_6 : 1. Вартість матеріального збитку, завданого власнику КТ3, що оцінюється, марки VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_4 на дату події 13 березня 2025 року, становить: 476 092,17 грн. (чотириста сімдесят шість тисяч дев?яносто дві гривні 17 коп.). 2. Вартість відновлювального ремонту КТЗ VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_5 , без урахування фізичного зносу вузлів і деталей, на дату події 13 березня 2025 р., становить: 525 316,21 грн. (п?ятсот двадцять п?ять тисяч триста шістнадцять гривень 21 коп.). 3. Ринкова вартість КТ3 марки VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_5 , без урахування аварійних пошкоджень на дату події 13 березня 2025 р., становить: 476 092,17 грн. (чотириста сімдесят шість тисяч дев?яносто дві гривні 17 коп.).4. Вартість в пошкодженому стані після ДТП КТ3 марки VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_6 становить: 274 473,41 грн. (двісті сімдесят чотири тисячі чотириста сімдесят три гривні 41 коп.).

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов?язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно положень ч. 1 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 788 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Відповідач користувався належним позивачу на праві власності автомобілем на підставі Договору оренди, укладеним відповідно до вимог законодавства України.

Наймач зобов?язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця (стаття 779 ЦК України)

Згідно зі статтею 803 ЦК України наймач зобов?язаний відшкодувати збитки, завдані у зв?язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно ст. 804 ЦК України наймач зобов?язаний відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв?язку з використанням транспортного засобу, відповідно до глави 82 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі

Виходячи зі змісту п. 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом МУЮ та ФДМ України 24.11.2003 № 142/5/2092, за умови, якщо вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість Т3, вартість матеріального збитку визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТ3 до ДТП.

Розмір завданої шкоди підтверджується Висновком щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 54/08-25 оцінювача ОСОБА_6 та становить 476 092,17 грн.

Оскільки вартість відновлювального ремонту (525 316,21 грн.) перевищує ринкову вартість автомобіля до ДТП (476 092,17 грн), відшкодуванню підлягає саме ринкова вартість автомобіля (вартість матеріального збитку).

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 15 своєї Постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 № 4 зазначив, що якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається де ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

За правилом пункту і частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсягі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України) у статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов?язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Так, на момент ДТП, був чинний ПОЛІС № 221982049 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів оформлений на транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_5 , 2013 року випуску.

Відносини у сфері обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі — Закон № 3720- ІX).

Згідно із ст. 5 Закону № 3720-IX, страховим випадком за договором обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов?язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров?ю та/або майну потерпілих осіб.

Однак, відповідно до п. 2 ст. 30 Закону № 3720-IХ, страхова (регламентна) виплата не здійснюється за шкоду: заподіяну транспортному засобу, водій якого спричинив дорожньо- транспортну пригоду.

Враховуючи, що винним у вчиненні ДТП, яка мала місце 13.03.2025 року, було визнано ОСОБА_2 , у позивача відсутня можливість отримання страхової виплати.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у Постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6- 2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725416, про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов?язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, факт неправомірних дій відповідача (порушення ПДР) та його вина у ДТП доведенню у цій справі не підлягають.

Отже, матеріальну шкоду у даній справі має відшкодувати відповідач, який своїми діями чи бездіяльністю в період коли авто перебувало в його фактичному користуванні та володінні завдав збитків майну позивача, саме в розмірі ринкової вартості автомобіля - в розмірі 476 092,17 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки підтверджені належними та допустимими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн., то суд зазначає наступне.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат.

Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: ордер на надання правничої допомоги від 27.10.2025 року; Договір про надання правової допомоги (юридичних послуг) № 07/10 від 07.10.2025 року, укладений з адвокатом Туліним Р.А.; Акт виконаних робіт за Договором про надання правової допомоги (юридичних послуг) № 07/10 від 07.10.2025 року; Додаток до Договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) № 07/10 від 07.10.2025 року; прибутковий касовий ордер № 1 від 27.10.2025 року на суму 10 000 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордера № 1 від 28.07.2025 року.

Відповідач не подав заперечень проти обґрунтованості розміру витрат позивача на правову допомогу з підстав невідповідності розміру таких витрат критеріям співмірності та пропорційності.

Оцінюючи розмір заявлених представником позивача вимог для компенсації витрат на правову допомогу суд звертає увагу на наступне.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009 р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В той же час суд бере до уваги, що в даному випадку представник позивача не брав участі в судових засіданнях.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що за своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Обсяг доказів в обґрунтування позовних вимог, який є необхідним для правильного вирішення спору та був поданий стороною позивача до суду, є незначним.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 10 000 грн. є необґрунтованою. При цьому суд вважає не співмірною заявлену до стягнення суму витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультаціями та складанням позовної заяви з додатками).

За таких обставин, беручи до уваги розмір ціни позову, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд доходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 3000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи, а також суму платежу, присуджену судом до стягнення з відповідача.

Також з відповідача на користь позивача на підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4760,92 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 265, 280-283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 476 092,17 гривень, та судовий збір в розмірі 4760,92 гривень.

Клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3000 гривень.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 .

Третя особа – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , АДРЕСА_3 .

Повний текст судового рішення складений та підписаний 23.07.2026 року.

Суддя - О.О. Олійник