Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №280/4467/22 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2026 року м. Дніпросправа № 280/4467/22

Головуючий суддя І інстанції - Богатинський Б.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А.,

за участю секретаря судового засідання Перетятько К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Дніпрі апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ВИШНЮВАТЕ" та Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2026 в адміністративній справі №280/4467/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ВИШНЮВАТЕ" до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ВИШНЮВАТЕ» звернулось до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення № 00018280718 від 27.01.2022, форми «Д» та податкове повідомлення-рішення № 00018300718 від 27.01.2022 форма «Р».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2026 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ВИШНЮВАТЕ" було задоволено частково.

Визнано протиправним та скасоване прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення № 00018300718 від 27.01.2022 форма «Р».

В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Головне управління ДПС у Запорізькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про те, що різниця між задекларованою площею земельних ділянок, категорія земель - рілля, у декларації платника єдиного податку 4 групи та фактичною площею засіяних земельних ділянок (категорія земель-рілля) складає: 2017 – 5,5806 га (фактична 2810,25 га, задекларовано по декларації рілля 2804,6694 га ), 2018 – 239,9615 га (фактична 3076,07 га, задекларовано по декларації рілля 2836,1085 га), 2019 – 325,7881 га (фактична 3196,64 га, задекларовано по декларації рілля 2870,8519 га), 2020 – 325,9448 га (фактична 3253,90 га, задекларовано по декларації рілля 2927,9552 га), 2021 – 366,9948 га (фактична 3294,95 га, задекларовано по декларації рілля 2927,9552 га). Отже, ТОВ «Агрофірма Вишнювате» протягом перевіряємого періоду з 01.10.2017 по 30.09.2021 використовувало одержані в оренду площі сіножатей та пасовищ для посіву й вирощування сільськогосподарських культур. Тобто, фактично земельні ділянки використовувалися як рілля, а для обрахунку суми податкових зобов`язань з єдиного податку 4 групи була застосовувана нормативна грошова оцінка їх як сіножаті та пасовища.

Також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ВИШНЮВАТЕ» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення в частині позовних вимог в задоволенні яких було відмовлено, як незаконне та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що оподаткування дивідендів здійснювалося відповідно до правил, встановлених підпунктом «а» пункту 2 статті 10 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи від 08 листопада 2012 року, ратифікованої державою Україна Законом України «Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та Протоколу до неї» № 412-VII від 04 липня 2013 року. Зазначено, що описана відповідачем в Акті перевірки діяльність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в Україні, що співпадала з основною діяльністю BKW GROUP LTD і вчинялась ними в якості його представників (а це виключно придбання корпоративних прав), не утворює господарської діяльності у силу приписів ПК і Господарського кодексу України (далі – ГК), а без цього неможливе утворення постійного представництва. При цьому BKW GROUP LTD набуло права на частки українських підприємств від своїх же бенефіціарних власників – ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з метою структурування групи підприємств до холдингового типу без зміни складу його кінцевих бенефіціарних власників.

У відзивах на апеляційні скарги, поданих, як позивачем, так і відповідачем правові позиції, що були викладені в апеляційних скаргах, були підтримані в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Заперечував відносно задоволення апеляційної скарги відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДПС у Запорізькій області на підставі наказів Головного управління ДПС у Запорізькій області від 10.11.2021 року №3258-п та направлень виданих Головним управлінням ДПС у Запорізької області, відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75. п.77.1, п. 77.4 ст. 77 ПК України, п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до затвердженого плану-графіка проведення документальних планових перевірок на 2021 рік проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «АГРОФІРМА ВИШНЮВАТЕ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2017 по 30.09.2021, валютного законодавства за період з 01.10.2017 по 30.09.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 28.10.2016 по 30.09.2021, іншого законодавства за період з 01.10.2017 по 30.09.2021.

За результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ТОВ «АГРОФІРМА ВИШНЮВАТЕ» складено акт від 22.12.2021 №12664/08-01-07-18/40921623 та встановлені перевіркою порушення:

- пп. 141.4.2. пункту 141.4 статті 141 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток з доходу нерезидента на загальну суму 1 482 289 грн.;

- п. 292-1.2 ст. 292 ПК України, що призвело до заниження суми єдиного податку четвертої групи TOB «Агрофірма Вишнювате» всього на суму 215 751,32 грн., у т.ч. за 4 кв. 2017 на суму 478,77 грн., за 2018 рік на суму 48 124,84 грн., за 2019 рік на уму 63 598,06 грн., за 2020 рік на суму 54 837,44 грн., за січень-вересень 2021 рік на суму 48 712,21 грн.

На підставі акту перевірки від 22.12.2021 №12664/08-01-07-18/40921623 винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 00018280718 від 27.01.2022, форми «Д», яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 1852 861,25 грн., з яких: 1 482 289,00 грн. – сума збільшення податкового зобов`язання, 370572,25 грн. – сума нарахованих штрафних (фінансових) санкцій (штраф);

- № 00018300718 від 27.01.2022, форма «Р», яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем єдиний податок з сільськогосподарського товаровиробника, у яких частка сільськогосподарського товаровиробника за попередній податковий рік дорівнює або перевищує 75% на суму 243 203,28 грн., що складається з: 215 272,55 грн. – сума збільшення податкового зобов`язання та 27 930,73 грн. – сума нарахованих штрафних (фінансових) санкцій (штраф).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України або постійними представництвами нерезидентів в Україні.

Згідно з п.п.14.1.49 п.14.1 ст.14 ПК України, дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв`язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюється також платіж у грошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв`язку з розподілом чистого прибутку (його частини).

Згідно з п.141.4. ст.141 ПК України, передбачені особливості оподаткування нерезидентів. Положеннями ч.1 зазначеного підпункту передбачено, що доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цього пункту такими доходами є, зокрема, дивіденди, які сплачуються резидентом (п.п."б" п.141.4 ст.141 ПК України).

Відповідно до п.п.141.4.2 п.141.4. ст.141 ПК України, резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб`єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа - підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4-141.4.5 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України (п.103.1 ст.103 ПК України).

Відповідно до Конвенції про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, підписаної між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр 08.11.2012 року та ратифікованої Україною 04.07.2013 року (далі Конвенція), дія цієї Конвенції поширюється на осіб, які є резидентами однієї чи обох Договірних Держав.

Відповідно до ст.2 наведеної Конвенції визначаються податки, на які поширюється дія Конвенції. Зокрема, зазначається, що дія цієї Конвенції поширюється на податки на доходи, що стягуються від імені Договірної Держави або її адміністративно-територіальних одиниць, або місцевих органів влади, незалежно від способу їхнього стягнення.

Згідно з п.1 ст.10 Конвенції дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі.

Положеннями пункту 2 статті 10 Конвенції визначено, що такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник дивідендів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати: a) 5 % від загальної суми дивідендів, якщо фактичний власник володіє не менш ніж 20 відсотками капіталу компанії, що сплачує дивіденди, що сплачує дивіденди, або інвестував в придбання акцій чи інших прав компанії еквіваленті не менше 100000 євро; b) 15 % від загальної суми дивідендів у всіх інших випадках.

Як видно з матеріалів справи, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 00018280718 від 27.01.2022 були висновки податкового органу про те, що позивачем протягом 2018 року при визначенні суми податку з доходів резидента безпідставно застосовано ставку податку 5%, передбачену Конвенцією про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, підписаної між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр, оскільки застосуванню підлягала ставка 15%, яка безпосередньо передбачена Податковим кодексом України, оскільки BKW GROUP LTD має на території України постійне представництво.

Як встановлено пунктом 3 статті 10 Конвенції, термін «дивіденди» у випадку використання в цій статті означає дохід від акцій або інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь у прибутку, а також дохід від інших корпоративних прав, який підлягає такому самому оподаткуванню, як дохід від акцій відповідно до законодавства тієї Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

При цьому згідно з пунктами 4 та 5 статті 10 Конвенції положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа - фактичний власник дивідендів, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, і холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, справді пов`язаний з таким постійним представництвом. У такому випадку застосовуються положення статті 7 цієї Конвенції. Якщо компанія, яка є резидентом Договірної Держави, одержує прибуток або доходи з іншої Договірної Держави, ця інша Держава не може стягувати будь-яких податків на дивіденди, що сплачуються компанією, за винятком, коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї іншої Держави або якщо холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, справді пов`язаний з постійним представництвом, розташованим в цій іншій Державі, або стягувати з нерозподіленого прибутку податки на нерозподілений прибуток, навіть якщо дивіденди сплачуються або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюється у цій іншій Державі.

Статтею 7 Конвенції визначено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки підприємство не здійснює підприємницької діяльності в іншій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як зазначено вище, прибуток підприємства може бути оподаткований в іншій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.(ч.1) З урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо підприємство Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво, то в кожній Договірній Державі цьому постійному представництву приписується прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим та самостійним підприємством, що здійснює таку саму або аналогічну діяльність у таких самих або аналогічних умовах, і діяло в повній незалежності від підприємства, постійним представництвом якого воно є (п.2). Під час визначення прибутку постійного представництва допускається віднімання витрат, понесених для цілей постійного представництва, у тому числі управлінських та загально-адміністративних витрат, як у Державі, де розташоване постійне представництво, так і в будь-якому іншому місці (3). Настільки, наскільки в Договірній Державі визначення згідно її законодавства прибутку, що приписується постійному представництву, на основі пропорційного розподілу загальної суми прибутку підприємства між його різними підрозділами, є звичайною практикою, ніщо в пункті 2 цієї статті не перешкоджатиме цій Договірній Державі визначати оподатковуваний прибуток шляхом такого пропорційного розподілу, як це диктується практикою; прийнятий спосіб розподілу, однак, повинен бути таким, щоб його результати відповідали принципам, які містяться в цій статті (4). Жодний прибуток не приписується постійному представництву на основі простої закупки постійним представництвом товарів або виробів для підприємства (5).Для цілей попередніх пунктів прибуток, що приписується постійному представництву, визначається щороку одним і тим самим методом, якщо тільки немає достатньої і вагомої причини для його зміни (6).

Відтак, можливість сплати пониженої ставки податку у разі виплати дивідендів нерезиденту обумовлена відсутністю здійснення фактичним отримувачем доходів підприємницької діяльності через розташоване у цій державі постійне представництво, і холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, справді пов`язаний з таким постійним представництвом.

Відповідно до другого речення пункту 1 статті 7 Конвенції якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як зазначено вище, прибуток підприємства може бути оподаткований в іншій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього представництва.

За положеннями пунктів 1 та 2 статті 5 Конвенції для цілей цієї Конвенції термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

Термін «постійне представництво», зокрема, включає: a) місце управління; b) філіал; c) офіс; d) фабрику; e) майстерню; f) установку або споруду для розвідки природних ресурсів; g) шахту, нафтову або газову свердловину, кар`єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; та h) склад або інше приміщення, що використовується для продажу товарів.

Відповідно до пункту 5 статті 5 Конвенції, незважаючи на положення пунктів 1 і 2 цієї статті, якщо особа, інша ніж агент з незалежним статусом, до якого застосовується пункт 6 цієї статті, діє від імені підприємства та має, та звичайно використовує повноваження в Договірній Державі укладати контракти від імені підприємства, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в цій Державі стосовно будь-якої діяльності, яку ця особа виконує для підприємства за винятком, якщо діяльність цієї особи обмежується тією, що зазначена в пункті 4 цієї статті, яка якщо і здійснюється через постійне місце діяльності, не може перетворити це постійне місце діяльності у постійне представництво відповідно до положень цього пункту.

За змістом пункту 6 статті 5 Конвенції підприємство не розглядається як таке, що має постійне представництво в Договірній Державі, лише якщо воно здійснює підприємницьку діяльність у цій Державі через брокера, комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної діяльності. Однак, якщо діяльність такого агента здійснюється повністю від імені цього підприємства і якщо між цим підприємством і агентом в їхніх комерційних і фінансових зв`язках існують або встановлюються умови, які відрізняються від тих, які могли б існувати між незалежними підприємствами, він не вважатиметься агентом з незалежним статусом у значенні цього пункту.

З огляду на положення статті 5 Конвенції господарська діяльність нерезидента, що здійснюється через його представництво в Україні, не підпадає під визначення «постійне представництво» виключно у тому випадку, коли представництво здійснює будь-яку з перелічених у частині четвертій статті 5 Конвенції видів діяльності з обов`язковою умовою, що така діяльність має підготовчий або допоміжний характер відносно діяльності материнської компанії.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі 200/7051/20-а зроблено висновок, що з урахуванням положень Модельної Конвенції ОЕСР, на основі якої підписано Угоду між Урядом Україною та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, наведені критерії для оцінки діяльності представництв як допоміжної або підготовчої. Так, відповідно до пунктів 23 та 24 офіційного коментаря до Модельної Конвенції ОЕСР діяльність представництва не може вважатись такою, що має допоміжний характер, якщо вона переважно здійснює такі ж функції, що і материнська компанія. Тобто, якщо основний вид діяльності представництва є тотожнім з видом діяльності нерезидента (материнської компанії), визначеним у статутним документах нерезидента, представництво в цілях оподаткування розглядається як постійне представництво. Для розмежування "постійного" представництва від "непостійного" (некомерційного), слід виділити ключові характеристики, які слугують базою для їх розмежування. Насамперед, діяльність непостійного представництва має виключно підготовчий або допоміжний характер щодо діяльності компанії нерезидента і має бути відмінною від статутних функцій материнської компанії.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 15 березня 2016 року (справа № 826/14127/14) у подібних правовідносинах.

Наведене дає підстави для висновку, що у разі здійснення представництвом нерезидента видів або виду діяльності, яка є повністю або частково тотожною основній діяльності нерезидента, або особа, (інша ніж агент з незалежним статусом) діє від імені підприємства та має, та звичайно використовує повноваження в Договірній Державі укладати контракти від імені підприємства, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в цій Державі стосовно будь-якої діяльності.

Як видно з матеріалів справи, BKW GROUP LTD є резидентом Республіки Кіпр, основним видом діяльності якого є управління інвестиціями та фінансування.

Так, відповідно до матеріалів справи, BKW GROUP LTD за період охоплений податковою перевіркою, володіла 99% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ВИШНЮВАТЕ».

Відповідно до статуту та змін до нього, метою господарської діяльності компанії BKW GROUP LTD є управління інвестиціями та фінансування. При цьому, звичайною формою здійснення діяльності з управління корпоративних прав є їх купівля-продаж, прийняття рішення про виплату дивідендів (або їх реінвестування) та прийняття інших організаційно-розпорядчих рішень.

В свою чергу, згідно з рішенням Загальних зборів учасників позивача, оформленого протоколом №27 від 06 червня 2018 року та протоколом №28 від 19 червня 2018 року, виплаті підлягав, відповідно:

- нерозподілений прибуток позивача у сумі 3 000 000,00 грн., з яких 2970000,00 грн. підлягали виплаті BKW GROUP LTD, якому належало 99% часток статутного капіталі позивача та по 15000 грн. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким належало по 0,5% статутного капіталу позивача;

- нерозподілений прибуток позивача у сумі 12 000 000,00 грн., з яких 11880000,00 грн. підлягали виплаті BKW GROUP LTD, якому належало 99% часток статутного капіталі позивача та по 60000 грн. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким належало по 0,5% статутного капіт

Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами України, зареєстровані (місце проживання) в Україні і є акціонерами (власниками) BKW GROUP LTD. Ці особи є представниками BKW GROUP LTD на підставі довіреностей, виданих їм директорами BKW GROUP LTD від 12.12.2016 і від 12.12.2017.

З матеріалів справи видно та не спростовується позивачем, що ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 використовували повноваження укладати контракти, зокрема – в частині придбання послуг компанії Deloitte Limited, придбання корпоративних прав ТОВ НВП «Солодководне», ПП «Колосисте», ТОВ «Розагропродукт 2016», ТОВ «Агрофірма Вишнювате», Агрофірма «Відродження» у формі ТОВ», ТОВ «Аграрна Фірма Весна», ТОВ «Алоінс-Агроі, продажу корпоративних прав ТОВ «Бізон-Тех Добрива». На підставі довіреностей ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 представляли BKW GROUP LTD на загальних зборах позивача, на яких приймалось рішення про внесення змін до статуту позивача у зв`язку зі зміною складу учасників позивача.

Відповідно до інформації наданою ІКО Кіпр у листі від № 3.10.43.2/A.V.202 Р.781 від 18 травня 2020 року та 29 травня 2020 року зазначено, що її посадові особи не здійснювали окремих ділових поїздок в Україну з метою представлення інтересів компанії. Представлення інтересів компанії в Україні здійснювалось через тих директорів компанії, які є резидентами України ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ). Також, компетентним органом Республіки Кіпр надано фінансові звіти BKW GROUP LTD за 2015-2018 роки, (опис фінансових звітів детально відображено в акті перевірки, сканкопії відповіді Республіки Кіпр додавались), за змістом яких встановлено, що до 2018 року компанія мала збитки та не сплачувала податки, в 2018 році кіпрською компанією отримані дивіденди від українських компаній та сплачено податок на прибуток з доходів нерезидентів лише на території України. В структурі доходів компанії 70% це дохід у вигляді дивідендів джерелом походження з України, а 30% дохід від продажу частки українського підприємства ТОВ "Бізон-Тех Добрива".

В примітці до звіту про фінансовий стан BKW GROUP LTD зазначено, що інвестиції в дочірні компанії складаються з інвестицій в українській компанії, тобто 100% інвестицій знаходяться на території України. Крім того, в листі зазначено, що в компанії не має тимчасових працівників і вона користується послугами за відповідними контрактами. Задля економії витрат функції компанії виконують директори та секретар компанії. Додатково Компанія здійснює необхідні функції за допомогою додаткових послуг від індивідуальних юридичних фірм, таких як Stelios & Americanos LLC, а також від компаній консультантів, таких як Deloitte Limited, на основі контрактів на такі послуги (бухгалтерія, допомога із підготовкою фінансової звітності, заповнення і подача податкової звітності, юридичні консультації та допомога у підготовці необхідних документів для компанії, включаючи рішення, сертифікати, довіреності, тощо). ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як акціонери компанії BKW GROUP LIMITED, не отримували ніякої винагороди за виконання функцій директорів компанії. Georgia Geoifgiou Christofi і Excel-Serve Directors Limited отримують фіксовану щорічну винагороду, яка не залежить від кількості напрацьованих годин чи діяльності компанії і складає 1 200 євро. У періоді з травня 2016 і по грудень 2019 цим директорам була виплачена сума в 4 200 євро.

Крім того, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua), єдиним бенефіціарним власником Товариства, на час виплати дивідендів, є громадяни України - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті https://bkw.group, до складу BKW GROUP входить 16 юридичних осіб, зокрема, агрохолдинг LANDFORT, компанії BIZON TECH (дистриб`ютор насіння, добрив та засобів захисту росли), OCEAN INVEST (дистриб`ютор засобів захисту рослин) та Ambar Export (трейдер сільгосппродукції). Також зазначено, що структурування групи компаній BKW здійснено за підтримки Deloitte. Крім того, на сайті зазначено, що співзасновниками BKW Group є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Згідно з даними ITC «Податковий блок» станом на 31 грудня 2018 року до складу учасників Товариства входили: BKW GROUP LTD (Кіпр) - 99%; ОСОБА_1 - 0,5%; ОСОБА_2 - 0,5%.

Відповідно до інформації отриманої від компетентного органу Республіки Кіпр (№3.10.43.2/A.V.202 Р.781 від 29 травня 2020 року) надано копії протоколів загальних зборів учасників Товариства: протокол № 27 від 06.06.2018, згідно з яким виплаті підлягав нерозподілений прибуток позивача у сумі 3 000 000,00 грн., з яких 2 970 000,00 грн. становили дивіденди BKW GROUP LTD (пропорційно проценту належних учаснику нерезиденту часток у статутному капіталі позивача на момент прийняття рішення виплату – 99%) і по 15 000,00 грн дивідендів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (пропорційно проценту належних їм часток у статутному капіталі позивача на момент прийняття рішення про виплату – по 0,5%); протокол № 28 від 19.06.2018, згідно з яким виплаті підлягав нерозподілений прибуток позивача у сумі 12 000 000,00 грн., з яких 11 880 000,00 грн. становили дивіденди BKW GROUP LTD і по 60000,00 грн. дивідендів ОСОБА_1 та ОСОБА_2

07.06.2018 року та від 21.06.2018 року позивач виплатив своєму учаснику BKW GROUP LTD (резидент Республіки Кіпр) дивіденди.

Згідно протоколу загальних зборів учасників Товариства №4 від 22 грудня 2016 року місце проведення: АДРЕСА_1 , присутні учасники ОСОБА_1 100% учасник, інші: BKW GROUP LTD в особі Боговіна В.В. та Коверника В.А., які діють на підставі довіреності від 12 грудня 2016 року, та ОСОБА_2 . За результатами проведених зборів прийнято рішення про внесення змін до Статуту Товариства відповідно до яких учасниками Товариства стають BKW GROUP LTD - 99% (в грошовому виразі 14850,00 грн.), ОСОБА_1 - 0,5% (в грошовому виразі 75,00 грн), ОСОБА_2 - 0,5% (в грошовому виразі 75,00 грн).

За результатами здійснених операцій частка BKW GROUP LTD у статутному капіталі Товариства склала 99%.

Також надано протоколи загальних зборів інших українських підприємств, які входять до складу групи компаній BKW.

22 грудня 2016 року за адресою АДРЕСА_1 проведено також загальні збори ПП «Колосисте» (попередня назва ПП «ЛЕНДФОРТ ДНІПРО» (39672576)), TOB «Розагропродукт 2016» (40926696), TOB «Агрофірма Вишнювате» (40921623), Агрофірма «Відродження» у формі TOB (30844848), TOB «Аграрна Фірма Весна» (39674699), також за цією ж адресою 22.12.2017 проведено загальні збори TOB «Алоінс-Агро» (32721464). Питання, що розглядались на зазначених загальних зборах, стосувались придбання BKW GROUP LTD часток українських підприємств.

На підставі зазначених протоколів загальних зборів, укладено договори купівлі- продажу часток учасників в статутному капіталі українських підприємств, в ті ж дні в яких проведено збори, однак за місцем реєстрації відповідних українських підприємств.

Також, за адресою вул. Якова Новицького, буд. 11, м. Запоріжжя проведено загальні збори учасників з питання погодження виплати дивідендів, зокрема: TOB «Аграрна Фірма Весна», TOB «Агрофірма Вишнювате», TOB «НВП АГРОФІРМА «СОЛОДКОВОДНЕ», TOB Агрофірма «Відродження», TOB «Придонецьке», ПП «Колосисте». BKW GROUP LTD, на вказаних зборах, представлена власними директорами на підставі довіреностей Боговіним В.В. та Коверником В.А.

Компетентним органом Республіки Кіпр також надано довіреності від 12 грудня 2017 року та від 22 грудня 2016 року (м. Київ), в яких BKW GROUP LTD представлено директором EXCEL-SERVE DIRECTORS LIMITED в особі Mr. Christos Michael, надає право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на представлення інтересів BKW GROUP LTD в тому числі, здійснювати всі або будь-які дії, в тому числі укладати, керувати, нести ділові справи, пов`язані з бізнесом та справами компанії, укладати від імені Компанії будь-які правочини.

За даними Державного реєстру фізичних осіб про суми виплачених доходів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом 2016-2018 років отримували регулярний дохід, у вигляді заробітної плати, від українських підприємств (ПП «БІЗОН -ТЕХ 2006», ПП «БІЗОН-TEX ДОБРИВА», ПП «БІЗОН-ТЕХ 2012», TOB «НОВА СІЧ»; від ПП «БІЗОН -ТЕХ 2006», ПП «БІЗОН-ТЕХ ДОБРИВА»), та не встановлено жодного доходу отриманого ними, джерелом походження з-за кордону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що всі договори з придбання та продажу корпоративних прав укладались в Україні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Ними ж вчинялись юридичні дії у вигляді участі на зборах засновників українських підприємств, які є активами компанії BKW GROUP LTD. Відповідні дії здійснювались ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі довіреностей, наданих компанією BKW GROUP LTD 22 грудня 2016 року і 12 грудня 2017 року, відповідно до яких мають повноваження укладати контракти від імені компанії BKW GROUP LTD (такі повноваження передбачені статусом директорів компанії, а також довіреностями від 22 грудня 2016 і від 12 грудня 2017 року), тому відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та компанією BKW GROUP LTD впливають на умови та економічні результати діяльності осіб, яких вони представляють, що свідчить про їх пов`язаність, а також такі дії підпадають під визначення постійного представництва пп.14.1.193 п.14.1 ст.14 ПК України.

Отже, діяльність, яка здійснювалась в Україні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах компанії BKW GROUP LTD, становить, власне, предмет господарської діяльності компанії-нерезидента і не може вважатись діяльністю допоміжного характеру.

Така діяльність виходила за межі діяльності підготовчого та допоміжного характеру з огляду на той факт, що діяльність постійного представництва співпадає з основною діяльністю нерезидента та становить значну його частину.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що ТОВ «АГРОФІРМА ВИШНЮВАТЕ» є пов`язаною особою із компанією BKW GROUP LTD (з огляду на спільних бенефіціарів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відіграють важливу роль в діяльності групи компаній, фактично розпоряджались усіма активами компанії BKW GROUP LTD в якості директорів, акціонерів та бенефіціарних власників компанії, укладали угоди купівлі-продажу часток українських підприємств, що є основним видом діяльності BKW GROUP LTD, а тому фактично остання здійснює свою діяльність через постійне представництво, а ТОВ «АГРОФІРМА ВИШНЮВАТЕ» не може не знати про цю обставину під час виплати доходу, оскільки зазначені особи приймали участь в загальних зборах і вирішували питання про виплату дивідендів.

Відтак, в порушення підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України, позивач безпідставно застосував ставку податку на доходи нерезидентів 5% замість 15%, що призвело до заниження податку.

Щодо посилань позивача на те, що «інвестиційна діяльність» не є тотожною визначенню «господарська діяльність», то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Згідно п.п.3.2 ст. 3 ПК України, якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

В даних правовідносинах підлягає застосуванню міжнародний договір - Конвенція

між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи.

Зменшення ставки податку при виплаті доходів із джерелом їх походження з України передбачено п.а) ч. 2 с. 10 Конвенції при наявності умов, порядку та підстав її застосування. Для цілей цієї Конвенції, використовуються терміни «підприємницька діяльність» (п.k ч.1 ст.3 (надання професійних послуг та інша діяльність незалежного характеру), «постійне представництво», «місце діяльності» (ч.1 ст.5, прибуток від підприємницької діяльності (ст.7).

Також в Конвенції термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства та, включає: a) місце управління; b) філіал; c) офіс; d) фабрику; e) майстерню; f) установку або споруду для розвідки природних ресурсів; g) шахту, нафтову або газову свердловину, кар`єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; та h) склад або інше приміщення, що використовується для продажу товарів.

Тобто, наявність/відсутність у даних правовідносинах постійного представництва розглядається у значенні, яке наведено у Конвенції, і характеризується такими ознаками: здійснення певного виду підприємницької діяльності компанією-нерезидентом в Республіці Кіпр, наявність місця управління на території України, вид підприємницької діяльності, яка здійснюється на території України компанією-нерезидентом.

За визначеннями Конвенції, термін «підприємницька діяльність» включає надання професійних послуг та іншу діяльність незалежного характеру.

Ураховуючи, що основним видом діяльності компанії-нерезидента є діяльність (основна, професійна) з управління інвестиціями та фінансування, то висновується, що така діяльність повністю співпадає з діяльністю, яка здійснювалась на території України ОСОБА_1 та Коверником В.А. на підставі довіреностей від імені та за дорученням нерезидента - BKW GROUP LTD.

Іншими словами, компанія-нерезидент BKW GROUP LTD, яка займається на території Республіки Кіпр підприємницькою діяльністю з управління інвестиціями та фінансування, в особі представників Боговіна В.В. та Коверника В.А. здійснювала підприємницьку діяльність з придбання, управління інвестиціями та їх фінансування на території України, що підтверджує позицію контролюючого органу про утворення на території України постійного представництва компанії-нерезидента.

Окрім того, аналізуючи приписи національного законодавства, слід зазначити наступне.

Визначення терміну «постійне представництво» наведено у підпункті 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно з яким це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар`єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.

Зі свого боку підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлює, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Міжнародним договором передбачається застосування терміну «підприємницька діяльність», яка на переконання колегії суддів є більш ширшим поняттям, аніж «господарська діяльність».

Разом з тим, під час застосування цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у Конвенції, має, якщо з контексту не випливає інше, те значення, яке надається йому законодавством цієї Держави стосовно податків, на які поширюється дія цієї Конвенції.

Порівнюючи поняття «інвестиційної діяльності» з «господарською діяльністю», слід зазначити таке.

Спеціальним законом, спрямованим на регулювання інвестиційної діяльності, є Закон України «Про інвестиційну діяльність» (далі – Закон).

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (частина 1 статті 2 Закону).

Частина 2 статті 2 Закону передбачає, що інвестиційна діяльність провадиться на основі:

інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

державного інвестування, що здійснюється органами державної влади за рахунок коштів державного бюджету, позичкових коштів, а також державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичкових коштів;

місцевого інвестування, що здійснюється органами місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевих бюджетів, позичкових коштів, а також комунальними підприємствами та установами за рахунок власних і позичкових коштів;

державної підтримки для реалізації інвестиційних проектів;

іноземного інвестування, що здійснюється іноземними державами, юридичними особами та громадянами іноземних держав;

спільного інвестування, що здійснюється юридичними особами та громадянами України, юридичними особами та громадянами іноземних держав.

Аналіз приписів Закону України «Про інвестиційну діяльність» дають підстави для висновку, що здійснення інвестиційної діяльності, передбачає, що господарюючі суб`єкти, які професійно займаються інвестиційною діяльністю здійснюють цілеспрямований процес пошуку інвестиційних ресурсів, вибір предмету інвестицій та управління ними, їх фінансування з метою отримання прибутку. Цей процес супроводжується прийняттям рішення про інвестування, або припинення інвестування, контроль за інвестиціями, їх облік, регулювання тощо.

При цьому, необхідно виокремлювати, що є головною (основною) метою діяльності суб`єкта господарювання, і чи не здійснюється інвестиційна діяльність поряд з основною або для розвитку основної діяльності. І навпаки, для професійних інвесторів інвестиційна діяльність якраз і є основною господарською діяльністю, і є самостійним видом доходів.

Відтак, інвестиційна діяльність є різновидом господарської (підприємницької діяльності), яка здійснюється з метою отримання прибутку.

До такого висновку колегія суддів дійшла також з урахуванням приписів підзаконних нормативно-правових актів, зокрема згідно Кодів видів економічної діяльності (2010) та пояснень до них, Клас 64.99 включає: надання фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), пов`язаних із розміщенням фінансових коштів, в тому числі інвестиційну діяльність за власний рахунок.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73, передбачає, що в звіті про рух грошових коштів відображаються надходження і вибуття грошових коштів (грошей) протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Метою Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 7 «Звіт про рух грошових коштів» є визначення вимог до надання інформації про минулі зміни грошових коштів суб`єкта господарювання та їх еквівалентів за допомогою звіту про рух грошових коштів, який розмежовує грошові потоки протягом періоду від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Отже, як приписами Конвенції, так і приписами національного законодавства інвестиційна діяльність розглядається як один із видів господарської діяльності.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 20.03.2025 по справі № 280/4264/21, які враховуються судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Щодо доводів позивача про неналежність оформленого відповідачем запиту компетентного органу Республіки Кіпр, то колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно до матеріалів справи оцінка запиту здійснена компетентним органом Республіки Кіпр - Міністерством фінансів Республіки Кіпр яким наданий лист №3.10.43.2/A.V.202 Р.781 від 29 травня 2020 року. Відомості надані на запит компетентним органом Республіки Кіпр не можуть вважатись недостовірними та/або ставить під сумнів у зв`язку з недоліками відповідного запиту.

Що стосується посилань позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.01.2026 по справі № 120/963/24, як на підставу протиправності спірного податкового повідомлення-рішення, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки в межах даної справи податковим органом було підтверджено належними та достатніми доказами факт того, що діяльність, яка здійснювалась в Україні Боговіним В.В. та Коверником В.А. в інтересах компанії BKW GROUP LTD, становить, власне, предмет господарської діяльності компанії-нерезидента і не може вважатись діяльністю допоміжного характеру.

Інші доводи позивача, що викладені в апеляційній скарзі до уваги колегією суддів не приймаються, тому як не мають правового значення для вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення № 00018280718 від 27.01.2022 форми «Д», є правомірним та не підлягає скасуванню.

Щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 00018300718 від 27.01.2022 форма «Р», то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оцінку землі» суб`єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є, зокрема, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, заінтересовані у проведенні оцінки земельних ділянок. Відповідно до ст. 23 цього закону технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

У пункті 1 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 831 від 16.11.2016 (ця постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 03.11.2021) зазначено, що нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення проводиться окремо за сільськогосподарськими угіддями (ріллею, багаторічними насадженнями, сіножатями, пасовищами, перелогами) та несільськогосподарськими угіддями на землях сільськогосподарського призначення. У пункті 2 вказаної методики зазначено, що інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, у тому числі земель під господарськими будівлями і дворами, є відомості Державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель), документація із землеустрою.

Згідно з п. 292-1.1 ст. 292-1 ПКУ, об`єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду.

Відповідно до п. 292-1.2 цієї ж статті, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка (НГО) одного гектара сільськогосподарських угідь, з урахуванням коефіцієнта індексації, визначена за станом на 1 січня базового податкового (звітного) року.

У пункті 293.9 ст. 293 Податкового кодексу України зазначено, що для платників єдиного податку четвертої групи розмір ставок податку з одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду залежить від категорії (типу) земель, їх розташування та становить (у відсотках бази оподаткування): 293.9.1 для ріллі, сіножатей і пасовищ (крім ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, а також сільськогосподарських угідь, що перебувають в умовах закритого ґрунту) - 0,95.

Як видно з матеріалів справи, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення були висновки відповідача про те, що ТОВ «Агрофірма Вишнювате» протягом перевіряємого періоду з 01.10.2017 по 30.09.2021 використовувало одержані в оренду площі сіножатей та пасовищ для посіву й вирощування сільськогосподарських культур.

Так, з матеріалів справи видно, що позивач при нарахуванні податкових зобов`язань зі сплати єдиного податку 4 групи застосував до земельних ділянок, які є сіножатями і пасовищами, відповідну нормативну грошову оцінку для сіножатей і пасовищ.

Відповідач не заперечує, що позивач сплачував єдиний податок за сіножаті та пасовища відповідно до нормативної грошової оцінки для цього виду землі.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що визначення приналежності земельної ділянки до тієї чи іншої категорії земель, а також до того чи іншого виду угідь належить до виключної компетенції уповноважених органів та здійснюється на підставі документації із землеустрою. Контролюючий орган не наділений повноваженнями самостійно визначати або змінювати вид угідь земельної ділянки під час проведення податкової перевірки

Так, аналіз, зроблений відповідачем, як органом, який реалізує державну податкову політику, не є допустимими доказами того факту, що позивач використовує угіддя за напрямком «рілля», оскільки за приписами статей 188, 189 Земельного кодексу України, статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самоврядний контроль за використанням та охороною земель, який здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами, не тотожний державному контролю та в будь-якому випадку не виключає необхідність фіксації саме органом виконавчої влади порушення використання земельної ділянки.

Таким чином, з огляду на дані нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у користуванні позивача, як єдиної підстави до визначення розміру ставки єдиного податку четвертої групи, а також враховуючи відсутність даних Держгеокадастру, як єдиного уповноваженого центрального органу державної влади, що здійснює контроль за використанням земель, щодо нецільового використання Товариством орендованих земель, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності донарахування відповідачем вказаного податку.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ВИШНЮВАТЕ" та Головного управління ДПС у Запорізькій області – залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2026 в адміністративній справі №280/4467/22 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко

суддя В.А. Шальєва