Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №160/4603/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/4603/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Чабаненко С.В., Білак С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року в адміністративній справі №160/4603/26 (головуючий суддя першої інстанції - Боженко Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Самарівської міської ради, (третя особа: Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 25.02.2026 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Самарівської міської ради, (третя особа: Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради) в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Самарівської міської ради щодо нездійснення розгляду його скарги від 19.02.2026 року № РЄЗСО-119 в порядку, встановленому Законом України «Про адміністративну процедуру»;

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Самарівської міської ради, викладене у листі-відповіді від 25.02.2026 року за вих. № 204/0/12-26;

- зобов`язати Виконавчий комітет Самарівської міської ради повторно розглянути його скаргу від 19.02.2026 року № РЄЗСО-119 у порядку, визначеному Законом України «Про адміністративну процедуру», з урахуванням висновків суду, забезпечивши її розгляд по суті всіх викладених у ній вимог.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що відповідач протиправно не розглянув скаргу позивача з урахуванням законодавства про адміністративну процедуру та в цілому вирішив її неналежним чином.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, апеляційна скарга фактично обґрунтована та містить доводи викладені в позовній заяві. Вважає, що судом залишено поза увагою пряму норму частини другої статті 12 Закону України «Про звернення громадян», згідно з якою: «Якщо вирішення питань, порушених у заявах (клопотаннях) і скаргах громадян, належить до предмету регулювання Закону України «Про адміністративну процедуру», вони розглядаються в порядку, встановленому зазначеним Законом». Порушенні питання позивачем стосуються захисту прав у відносинах із адміністративним органом, та не підпадають під жоден виняток, передбачений частиною другою статті 1 Закону №2073-ІХ, відповідач був зобов`язаний застосувати саме адміністративну процедуру. Відмова від її застосування є грубим порушенням зазначеної імперативної норми.

Відповідач подав відзив на скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

У період з 28.05.2026 року по 16.06.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.

Позивач 19 лютого 2026 року звернувся до міського голови міста Самар Рєзніка Сергія Олександровича зі скаргою в порядку адміністративної процедури. Згідно викладу скарги третя особа на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 29.01.2026 року №160/4590/25 не виконала рішення суду належним чином: надала перелік отримувачів бюджетних коштів за догляд на непрофесійній основі у місті Самар лише із зазначенням прізвищ та ініціалів (а не повністю вказавши ім`я та по-батькові таких осіб).

Позивач просив прийняти скаргу до розгляду в порядку адміністративної процедури та усунути наслідки протиправних дій, встановлених у справі №160/4590/25, відновити порушені права шляхом прийняття нового адміністративного рішення, провести службову перевірку щодо порушення законодавства та принципів адміністративної процедури, притягнути винних до відповідальності, письмово повідомити про результати розгляду скарги, надати відповідь згідно законодавства про адміністративну процедуру.

Відповідач листом вих. №ЗВГ №204/0/12-26 від 25.02.2026 року повідомив, зокрема, наступне:

1) в спірній ситуації відсутній спір, який має бути вирішено в порядку законодавства про адміністративну процедуру, оскільки немає посилань на адміністративний акт, при прийнятті чи виконанні якого порушено права позивача, а також не вказано в чому проявляється вплив на права позивача з боку процедурного рішення, дії чи бездіяльності адміністративного органу. В спірній ситуації жодного адміністративного акту відповідачем не приймалось;

2) на виконання судового рішення у справі №160/4590/25 позивачу направлено лист від 17.02.2026 року №33/0/22-26 з відповідною інформацією. В подальшому до суду подано повідомлення про виконання рішення суду. Отже, відсутні підстави для проведення службової перевірки, оскільки третьою особою належним чином та у повному обсязі виконано рішення суду.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач оскаржив так дії до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України від 21.05.1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі по тексту- Закон №280/97-ВР), виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року №393/96-ВР (далі по тексту - Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Частиною четвертою статті 3 Закону №393/96-ВР встановлено, що скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

За статтею 4 Закону №393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян).

Відповідно до частин першої-сьомої статті 5 Закону №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

Звернення може бути усним чи письмовим.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні «гарячі лінії» та записується (реєструється) посадовою особою.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Частиною першою статті 16 Закону №393/96-ВР встановлено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Згідно з частинами першої-третьої статті 17 Закону №393/96-ВР скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу. Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.

За частиною першою статті 18 Закону №393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Частиною першою статті 20 Закону №393/96-ВР встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 року №2073-IX (далі по тексту - Закон №2073-IX) цей Закон регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

За правовими висновками Верховного Суду, викладених в постановах від 08.12.2025 року у справі №420/13975/24, від 22.07.2025 року у справі №580/710/24, положення Закону №2073-IX можуть застосовуватись в тому числі до спірних в даній справі правовідносин.

Згідно пункту 2 частини другої статті 1 Закону №2073-IX дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час: конституційного провадження, кримінального провадження, судового провадження, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів), оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної діяльності, контррозвідувальної діяльності, вчинення нотаріальних дій, виконання покарань, застосування законодавства про національну безпеку і оборону, громадянство, надання притулку в Україні, захист економічної конкуренції.

Згідно частин першої, другої статті 10 Закону №2073-IX адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом.

Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону №2073-IX дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи.

Сумніви щодо правомірності дій та вимог особи, що виникають внаслідок неоднозначного (множинного) трактування норми права, повинні тлумачитися адміністративним органом на користь їх правомірності.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2073-IX адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.

Частиною другою статті 16 Закону №2073-IX встановлено, що адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків

Згідно частин першої, другої, п`ятої статті 72 Закону №2073-IX адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються:

1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи);

2) фактичні обставини справи;

3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи;

4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу;

5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

За частиною третьою статті 85 Закону №2073-IX у разі якщо адміністративний акт не містить мотивувальної частини, у випадку, якщо відповідно до цього Закону вона є обов`язковою, такий акт скасовується.

Частинами першої, другої статті 87 Закону №2073-IX встановлено, що адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта.

Протиправним є адміністративний акт, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою цієї статті, зокрема:

1) прийнятий адміністративним органом, що:

а) не мав на це повноважень;

б) використав дискреційні повноваження незаконно;

2) суперечить положенням закону щодо форми та змісту адміністративного акта;

3) порушує норми матеріального права;

4) не відповідає принципам адміністративної процедури.

Застосовуючи вищевикладені нормативні положення до обставин цієї справи суд першої інстанції обгрунтовано зазначив наступне.

Позивачем фактично оскаржено поведінку відповідача в двох аспектах:

1) розгляд скарги не в порядку Закону №2073-IX;

2) не вирішення скарги по суті.

Судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що дія норми права пов`язана не з проханням особи, а з настанням фактичних обставин, з наявністю або відсутністю яких норма права пов`язує відповідне правило поведінки, тобто йдеться про наявність або відсутність відповідного юридичного факту. Як наслідок, якщо, наприклад, відсутні підстави для застосування положень Закону №2073-IX, то прохання особи застосувати ці норми права не може бути задоволено. З цих же підстав якщо юридичний факт для застосування Закону №2073-IX наявний, то відповідні норми підлягають застосуванню незалежно від наявності прохання особи про застосування таких норм права.

Отже, належить об`єктивно оцінити та вирішити питання про те, чи підлягала скарга позивача розгляду з урахуванням Закону №2073-IX, оскільки дія відповідних положень законодавства не залежить від позиції позивача чи відповідача.

Сфера дії Закону №2073-IX визначена в частині першій статті 1 та визначає, що цей Закон регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Частина друга цієї статті містить перелік правовідносин, які виключені з-під дії Закону №2073-IX в силу спеціального правила поведінки, а саме: конституційного провадження, кримінального провадження, судового провадження, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів), оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної діяльності, контррозвідувальної діяльності, вчинення нотаріальних дій, виконання покарань, застосування законодавства про національну безпеку і оборону, громадянство, надання притулку в Україні, захист економічної конкуренції.

Пунктами 1-5 частини першої статті 2 Закону №2073-IX визначено, що:

- адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації

- адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов`язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом;

- адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб);

- адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта;

- адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи.

В свою чергу стаття 12 Закону №393/96-ВР передбачає, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру».

Якщо вирішення питань, порушених у заявах (клопотаннях) і скаргах громадян, належить до предмета регулювання Закону України «Про адміністративну процедуру», вони розглядаються в порядку, встановленому зазначеним Законом України.

Вищевказане прямо свідчить про те, що самі по собі звернення громадян не є адміністративною процедурою, оскільки законодавець прямо розмежував, що у законодавства про адміністративну процедуру окремий предмет регулювання (розгляд скарг згідно Закону №2073-IX виключає застосування Закону №393/96-ВР, а якщо скарга стосується адміністративної процедури, то застосовується лише Закон №2073-IX).

Відповідно, відсутні підстави вважати, що адміністративна процедура починається при поданні будь-якого звернення громадянина, оскільки в такому випадку не існувало б простору для звернень громадян, які не були врегульовані законодавством про адміністративну процедуру (якби кожне звернення саме по собі започатковувало адміністративну процедуру).

З урахуванням зазначеного, скарга позивача підлягала розгляду згідно Закону №2073-IX лише в тому випадку, якщо вона стосувалася предмету регулювання цього закону.

В основі предмету регулювання Закону №2073-IX перебуває «розгляд і вирішення адміністративних справ».

При цьому, в межах даної справи, з урахуванням характеру доводів сторін, належить розмежувати:

1) провадження щодо якого позивач звернувся до відповідача (правовідносини щодо виконання судового рішення суду у справі №160/4590/25);

2) провадження з розгляду скарги позивача відповідачем.

В пункті 1 частини першої статті 27 Закону №2073-IX визначено, що учасником адміністративного провадження є: особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), у тому числі:

а) особа, яка з метою забезпечення реалізації свого права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку звертається до адміністративного органу із заявою про прийняття адміністративного акта (заявник);

б) особа, стосовно якої адміністративний орган ініціював адміністративне провадження;

в) особа, яка з метою захисту свого права, свободи чи законного інтересу звертається до адміністративного органу із скаргою (скаржник).

При цьому, згідно пунктом 1 частини другої статті 72 Закону №2073-IX у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи).

Водночас, за частиною першою статті 36 Закону №2073-IX адміністративне провадження відповідно до цього Закону розпочинається:

1) за заявою особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги;

2) за ініціативою адміністративного органу, у тому числі у порядку здійснення ним інспекційного (контрольного, наглядового) повноваження.

Адміністративне провадження продовжується у разі подання скарги в порядку адміністративного оскарження.

Згідно із частинами третьої, четвертої статті 34 Закону №2073-IX строк перегляду справи за скаргою не повинен перевищувати тридцяти календарних днів.

Якщо протягом граничного строку вирішити справу за заявою чи скаргою неможливо, за рішенням адміністративного органу строк її вирішення може бути одноразово продовжений, але не більше ніж на п`ятнадцять календарних днів, якщо інше не передбачено законом. Про таке продовження строку учасники адміністративного провадження повідомляються в письмовій формі з обґрунтуванням прийнятого рішення не пізніше ніж за три робочі дні до завершення граничного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 83 Закону №2073-IX адміністративне провадження за скаргою починається з дня надходження скарги, оформленої відповідно до вимог статті 81 цього Закону, до суб`єкта розгляду скарги.

Суб`єкт розгляду скарги може об`єднати в одне адміністративне провадження декілька справ із скаргами того самого скаржника або скарги кількох скаржників з того самого питання (предмета).

Системне тлумачення вищевказаних положень Закону №2073-IX свідчить, що фактично цим законом передбачено таку систему:

1) адміністративне провадження за заявою (основне провадження, аналог провадження у суді першої інстанції);

2) адміністративне провадження за скаргою («другий» етап адміністративної процедури, аналог апеляційного провадження).

Відповідно, в межах положень Закону №2073-IX «скарга» існує після адміністративного акту та в разі незгоди особи з адміністративним актом.

Водночас, зазначене не свідчить, що подана особою «скарга» не може започаткувати адміністративну процедуру, якщо за своїм змістом у ній мається на увазі заява згідно статті 40 Закону №2073-IX.

Для обставин даної справи вищевказане втілюється в наступному.

Правовідносини, на які позивач скаржився відповідачу, стосувалися поведінки третьої особи на виконання рішення суду у справі №160/4590/25.

Відповідно, правовідносини між позивачем та третьою особою (предмет скарги позивача відповідачу) не підпадають під дію Закону №2073-IX, оскільки стосувалися не розгляду і вирішення адміністративної справи, а виконання рішення суду у справі. Надавши позивачу спірну публічну інформацію (у формі, з якою позивач не згоден), третя особа не вирішувала будь-яку адміністративну справу та взагалі не мала жодної дискреції чи самостійних повноважень, оскільки обтяжена саме обов`язком, що походить від рішення суду і повністю визначає поведінку третьої особи. Про виникнення адміністративної справи можна було б казати у випадку, наприклад, накладення на третю особу зобов`язання, яке передбачало певну дискрецію, в зв`язку з чим поведінка третьої особи могла б бути оцінена на предмет поширення на неї положень Закону №2073-IX (наприклад, зобов`язання повторно розглянути запит).

З урахуванням наведеного, коли третя особа складала і направляла позивачу лист, адміністративна справа не існувала, а адміністративний акт (у розумінні п.3 ч.1 ст.2 Закону №2073-IX) не приймався.

Водночас, правовідносини позивача з відповідачем могли утворити самостійну адміністративну справу, оскільки значення має не назва документу («скарга»), а його суть.

За змістом поданої скарги позивача вона зводиться до наступного:

- надати інформацію в належній формі згідно рішення суду;

- провести службову перевірку посадових осіб, винних у порушені законодавства та принципів адміністративної процедури, притягнути винних до відповідальності.

Як встановлено судом першої інстанції, прохання позивача до відповідача фактично виконати рішення суду замість третьої особи не підпадає під дію Закону №2073-IX, оскільки природа такого прохання стосується правовідносин на виконання рішення, адже сам позивач повністю пов`язав свою скаргу з обставинами виконання судового рішення у справі №160/4590/25 (а не подав, наприклад, окремий запит на доступ до публічної інформації вже до відповідача). Окрім цього, як вже вказав суд, накладене судом зобов`язання вчинити конкретні дії не започатковує адміністративної процедури, тому прохання позивача виконати таке зобов`язання до іншого суб`єкта також не започатковує адміністративну процедуру.

Проте, вимога позивача провести перевірку і притягти винних до відповідальності також не перебуває у площині правового регулювання Закону №2073-IX, оскільки вирішення цього питання не створить для позивача жодного конкретного права та/або обов`язку у розумінні пункту 3 частини першої статті 2 Закону №2073-IX.

Враховуюче наведене, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач подавав скаргу не у розумінні розділу VI Закону №2073-IX, оскільки «предмет оскарження» не являв собою адміністративний акт - судом раніше вже констатовано, що поведінка третьої особи щодо направлення позивачу листа (на що і скаржився позивач) не є вирішенням адміністративної справи та в цілому не перебуває в межах адміністративної процедури.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що предметом даного судового розгляду не є та не може бути тлумачення змісту зобов`язання, яке накладене на третю особу судовим рішенням у справі №160/4590/25.

Відповідно, виключні повноваження щодо вирішення питання про те, чи є надання затребуваної позивачем інформації в наданому третьою особою форматі (прізвище та ініціали, а не повні анкетні дані) має лише суд, що розглядав справу №160/4590/25.

З цих підстав в межах даної справи суд перевіряє першочергово розгляд відповідачем першої частини скарги позивача виключно на предмет того чи вирішено це питання у відповіді на скаргу в цілому (без оцінки того, чи вирішено воно «правильно» або «неправильно», оскільки йтиметься фактично про тлумачення рішення суду в іншій справі, де наразі триває судовий контроль та вирішуються відповідні питання).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що в листі відповідача від 25.02.2026 року надано відповідь на першу частину скарги позивача - відповідач фактично вважав, що рішення суду виконано належним чином. Відповідно, це питання вирішено як таке, а належність його вирішення (чи є рішення суду виконане належним чином) перебуває у межах виключної компетенції саме суду у справі №160/4590/25.

Також суд першої інстанції правильно констатував, що друга частина скарги позивача також відповідачем вирішена.

Так, позивач вважав, що порушено законодавства про адміністративну процедуру, в зв`язку з чим просив провести перевірку та притягнути винних до відповідальності.

Відповідач у відповіді вказав: «у виконавчого комітету Самарівської міської ради відсутні підстави для проведення службової перевірки. А також для притягнення службових осіб до відповідальності в зв`язку з відсутністю порушень законодавства».

Отже, відповідач вирішив цю частину скарги шляхом відмови у її задоволенні.

Суд першої інстанції правильно визнав такий висновок вірним, оскільки в ході судового розгляду також констатовано, що скарга позивача не стосувалася адміністративної процедури, тому відсутні як винні особи, так і відсутні підстави для проведення щодо стверджуваних (однак обґрунтовано не підтверджених) порушень законодавства та притягнення винних до відповідальності.

Враховуючи викладене суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року в адміністративній справі № 160/4603/26 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року в адміністративній справі № 160/4603/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.В. Білак