Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №160/34937/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/34937/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Сліпченко Олени Анатоліїни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року в адміністративній справі №160/34937/25 (головуючий суддя першої інстанції – Маковська О.В.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 08.12.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати довідку від 11.11.2025 року військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо нього;

- призначити його переогляд військово-лікарською комісією;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо його призову (мобілізації) на військову службу під час мобілізації та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.11.2025 року №2274 про його мобілізацію;

- визнати протиправним та скасувати наказ командування Військової частини НОМЕР_1 від листопада 2025 року в частині призначення та зарахування його до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована та містить доводи, викладені в позовній заяві. Позивач вважає, що на момент призову він не пройшов належним чином ВЛК, медичною комісією не надано жодної оцінки наявним захворюванням позивача, які підтвердженні відповідними медичними документами, не провела консиліум, не призначила додаткових обстежень для з`ясування реального стану здоров`я позивача. Вважає, що внаслідок вчинення цих протиправних дій, належним способом відновлення порушеного права є зобов`язання відповідача - Військової частини НОМЕР_1 звільнити його з військової служби.

Відповідачі відзиви на скаргу не подали, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 10.11.2025 пройшов медичний огляд в позаштатній ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 та згідно довідки ВЛК №2025-111-2307-0151-3, встановлено діагноз: дегенеративно-дистрофічні зміни міжребцевих дисків L4-S1 помірним больовим синдромом у фазі стабілізації. Ознаки початкового корінцевого подразнення без випадіння функцій, без порушень рухів чи чутливості. Помірний м?язово-тонічний синдром. Функції тазових органів не порушені. Первинний двобічний гонартроз. Гіпертонична хвороба 1 ст., ступень 2, ризик 2. СН 0 ст. На підставі статті 64в, 61в, 39в графи II розклад хвороб - придатний до військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.11.2025 року №2274 «Про призов військовозобов??язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» позивача призвано на військову службу під час мобілізації.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2025 року №328 позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо його мобілізації, позивач оскаржив так дії до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (частина шоста статті 2 Закону №2232).

Відповідно до частини першої статті 39 Закону №2232 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі по тексту - Закон №3543-ХІІ).

За приписами частини першої статті 4 Закону №3543-ХІІ організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Частина п`ята статті 22 Закону 3543-ХІІ передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Зі змісту положень статті 23 Закону 3543-ХІІ слідує, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402).

Пункт 1.1. Розділу І Положення №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності, зокрема, до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям (абзац перший п.1.2 розділу І Положення №402).

Пунктом 1.3 розділу І Положення №402 передбачено, що основними завданнями військово-лікарської експертизи, серед іншого, є: визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть; визначення ступеня придатності військовослужбовців до військової служби у зв`язку з їх звільненням.

Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов: «Придатний до військової служби»; «Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)»; «Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку» (пункт 3.8. Розділу ІІ Положення №402).

Як встановлено судом першої інстанції, 10.11.2025 року військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 проведено медичний огляд позивача з метою визначення ступеня придатності до військової служби та згідно довідки №є 2025-111-2307-0151-3, в якій встановлено діагноз: дегенеративно-дистрофічні зміни міжребцевих дисків L4-S1 помірним больовим синдромом у фазі стабілізації. Ознаки початкового корінцевого подразнення без випадіння функцій, без порушень рухів чи чутливості. Помірний м?язово-тонічний синдром. Функції тазових органів не порушені. Первинний двобічний гонартроз. Гіпертонична хвороба 1 ст., ступень 2, ризик 2. СН 0 ст. На підставі статті 64в, 61в, 39в графи II розклад хвороб - придатний до військової служби.

Відповідно до наявної в матеріалах справи картки обстеження та медичного огляду на придатність до військової служби військовозобов`язаного оглядали такі спеціалісти: терапевт, хірург, невропатолог, офтальмолог, ЛОР, психіатр, що підтверджується їх підписами, скріпленими печатками, у вказаній картці.

Також у картці обстеження та медичного огляду на придатність до військової служби містяться відмітки лікарів щодо результатів додаткових методів обстеження, зокрема, серологічний аналіз крові на: ВІЛ, антиген до вірусу гепатиту В (HBs Ag), антитіла до вірусу гепатиту С (antiHCV), флюорографія органів грудної клітки, ЕКГ.

Отже, матеріалами справи підтверджено проведення медичного огляду позивача з метою встановлення ступеня придатності до військової служби та прийняття за таким оглядом довідки про його придатність до військової служби, що цілком узгоджується з Положенням №402.

У межах спірних правовідносинах позивач зазначив, що довідка ВЛК від 06.09.2025 року №2025-111-2307-0151-3 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки під час проведення медичного огляду відповідачем не було проведено всебічного огляду та вивчення стану його здоров`я, не проаналізовано його медичні документи.

Щодо неврахування комісією його діагнозу, то позивачем не було надано суду жодного доказу що він повідомляв ВЛК про наявність у нього такого діагнозу та надавав підтверджуючі документи.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.06.2018 року у справі №806/526/16, у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що оцінка визначення пов`язані чи ні захворювання з проходженням військової служби є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Таким чином, надання оцінки діагнозу позивача, встановлення причинного зв`язку захворювань, виходить за межі судового розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 року у справі № 810/5009/18.

У цьому контексті варто також звернути увагу на постанову від 10.02.2022 року у справі №160/7153/20, в якій Верховний Суд наголосив, що перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26.02.2025 року у справі №240/13173/22, від 12.02.2021 року у справі №820/5570/16, від 12.06.2020 року у справі №810/5009/18 про те, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби виходить за межі судового розгляду суду.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити їх законність лише в межах дотримання процедури прийняття таких. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідності дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

При цьому позивачем не надані докази, що свідчили про порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення ВЛК.

В свою чергу, факту порушення цієї процедури в межах справи судом не встановлено.

Таким чином, з урахуванням наведених норм права та встановлених обставин, порушень процедури проведення медичного огляду ВЛК з метою визначення ступеню придатності до військової служби в межах спірних відносин не встановлено, а позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення ВЛК.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що перевірка рішення ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням №402 при проведенні медичного огляду військовозобов`язаного, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби та встановлення причинного зв`язку захворювань, ВЛК регіону чи ЦВЛК (в межах справи) не приймали, тому позивач не дотримався вимог Положення №402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог адміністративного позову.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах правовідносин між позивачем та військовою частиною, які врегульовані іншими правовими нормами.

Судом першої інстанції не встановлено, а матеріалами справи не підтверджено наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби, що визначені імперативними приписами ст.26 Закону №2232. Не змінює цього правового регулювання й доводи позивача щодо наявності у нього тимчасового посвідчення про виключення із військового обліку, тому позовна вимога про зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення з військової служби, у контексті визначених підстав позову, не відповідає суті порушеного права позивача.

Враховуюче наведене, процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 року у справі №160/2592/23.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сліпченко Олени Анатоліїни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року в адміністративній справі №160/34937/25 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року в адміністративній справі №160/34937/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко