Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №160/1337/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1337/26 (суддя Конєва С.О., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року про закриття провадження в адміністративній справі №160/1337/26 за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 10 листопада 2025 року звернулась до суду з позовом до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) згідно з яким просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача, викладені в листі від 06.01.2026р. за №238, про відмову в знятті арешту, накладеного державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004р. на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачеві;

- зобов`язати відповідача зняти арешт, накладений державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004р. на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачеві;

- стягнути з відповідача на користь позивача сплачені ним судові витрати: судовий збір в розмірі 1331,20 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року провадження у справі №160/1337/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Ухвала суду мотивовано тим, що з аналізу вищенаведених правових норм та встановлених обставин справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, а тому вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, так як законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме: оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що ЦПК України не врегульовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця особами, під час виконання судового рішення ухваленого за правилами КПК України, тому позивач дійшов висновку, що відповідно до ч.1 ст.287 КАС України такі спори мають відноситися до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу відповідач просить у її задоволені відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки та незгоди з висновками суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.08.2003 року у справі №1-57/2003 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, раніше не судимий, засуджений: за п.6 ч.2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі без конфіскації майна; за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ст. 186 ч. 2 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч.4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі без конфіскації майна; згідно із ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено 11 років позбавлення волі без конфіскації майна.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, раніше не судимий, - засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 104 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Згідно зі ст. 76 КК України він зобов`язаний періодично з`являтися на реєстрацію в органи кримінально виконавчої системи.

Постановлено стягнути: з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 2000 грн. на відшкодування матеріальної і 10000 грн. - моральної шкоди, на користь ОСОБА_6 – 52 грн., з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_7 – 113 грн., ОСОБА_8 - 411 грн., ОСОБА_9 - 30 грн. а також судові витрати 126 грн. 82 коп. У випадку відсутності у неповнолітніх засуджених майна чи заробітку, постановлено стягнути перелічені суми з матері ОСОБА_2 з ОСОБА_1 та матері ОСОБА_3 - ОСОБА_10 .

Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2003 року у справі №1-57/2003 касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 , його законного представника ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_1 залишені без задоволення.

Суд касаційної інстанції зазначив, що у порядку ст. 395 КПК України виключити з вироку апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2003 року щодо ОСОБА_2 посилання на ст. 69 КК України як зайву, змінити вирок у частині визначення порядку стягнення матеріальної шкоди на користь потерпілих, вказавши що стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_10 підлягає в рівних долях. У решті вирок щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

На виконання вироку Апеляційним судом Дніпропетровської області 15.01.2004 року стягувачу ( ОСОБА_12 ) видано виконавчий лист №1-57 від 15.01.2004 року, де боржником є позивач.

На примусове виконання означеного виконавчого листа державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року накладено арешт на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачу.

20.07.2004 року постановою (знято з оригіналу: серія АА №955216) державного виконавця Василенко О.В. відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції при примусовому виконанні в/л №1-57 виданого 15.01.2004 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 12 000 грн. на користь ОСОБА_13 керуючись ст. 55 Закону України “Про виконавче провадження” накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 а саме, на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 .

На теперішній час на нерухоме майно позивача (боржника) в рамках виконавчого провадження звернення стягнення не здійснювалося, арешт до цього часу не знято, що підтверджується копією інформаційної довідки №459809721 від 09.01.2026 року.

18.12.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою, в якій просила зняти арешт з майна боржника - 1/3 частини кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві власності, накладений постановою від 20.07.2004 року державного виконавця ВДВС Ленінського районного управління юстиції Василенко О.В.

Листом від 06.01.2026 року за №238 Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив ОСОБА_1 про те, що перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), спецрозділу та архівних виконавчих проваджень, встановлено що в автоматизованій системі виконавчих проваджень не зареєстровані виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , в ході якого державним виконавцем Василенком О.В була винесена постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження серія АА№ 955216 від 20.07.2004 року та Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесений запис про арешт нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження №1313689 від 18.09.2004); виконавчі провадження, які були завершені до 2022 року були знищені на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, отже, книги обліку виконавчих документів переданих державному виконавцеві у Державній виконавчій службі Ленінського району за 2004 в Другому Правобережному відділі державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції відсутні, у зв`язку з цим встановити або ідентифікувати виконавчі провадження стосовно боржника ОСОБА_1 не має можливості. Щодо питання зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до статті 59 Закону України “Про виконавче провадження” передбачений вичерпний перелік випадків для винесення постанови про зняття арешту з майна боржника, а у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, тому, у державного виконавця відсутні законні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого та зняття арешту з вищевказаного майна.

Отже, спірним питанням в цій справі є зняття арешту, накладеного в межах виконавчого провадження, яке було завершено або фактично припинено багато років тому.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженої ухвали, виходить з наступного.

Відповідно до ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження”, право на позов про зняття арешту має лише особа, яка вважає, що майно належить їй, а не боржнику.

Якщо особа — власник майна, яке помилково арештували за чужі борги, вона може звернутися до суду з позовом.

Якщо особа — боржник, її інструментарій обмежений Розділом VII ЦПК України — тобто поданням скарги на дії чи бездіяльність виконавця у порядку судового контролю.

Верховний суд неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Отже, будь-які претензії боржника щодо того, що виконавець після оплати боргу не зняв арешт, повинні розглядатися саме тим судом, який видав виконавчий документ, і саме в межах процедури оскарження дій виконавця. Такі питання повинні вирішуватися у спеціальному процесуальному порядку.

Верховний Суд зазначив, що навіть завершення виконавчого провадження або знищення архівних матеріалів ДВС не створює для боржника права змінювати процесуальний порядок захисту.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Отже враховуючи положення вказаних норм права та встановлені обставини справи, що свідчать про те, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, то вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, так як законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме: оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

При цьому, слід зауважити, що особа, яка була боржником у виконавчому провадженні, має ініціювати позовне провадження для звільнення свого майна з-під арешту.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача відносно того, що ЦПК України не врегульовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця особами, під час виконання судового рішення ухваленого за правилами КПК України, оскільки, з правильно встановлених судом першої інстанції обставин справи вбачається, що накладення арешту відбулось за наслідками розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні, а отже підстави вважати, що такий спір має відноситися до юрисдикції адміністративних судів відсутні.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

За викладеного, належним способом залишається подання скарги на бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК.

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 27.03.2024р. у справі №303/6292/20, від 22.05.2026р. у справі №606/1141/25.

Позивачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на застосування у цій справі правових позицій Верховного Суду в інших справах, оскільки ці справи не є подібними.

Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для закриття провадження у цій справі.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, тому ухвалу суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: статтями 241-245, 250, 312, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року про закриття провадження в адміністративній справі №160/1337/26 – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 23 липня 2026 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов