Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №280/7936/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 червня 2026 року м. Дніпросправа № 280/7936/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Шлай А.В., Кругового О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року (суддя Батрак І.В.) в адміністративній справі №280/7936/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2019 по 08.08.2024 включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2019 по 08.08.2024 включно у сумі 399258,48 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 04.04.2016 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та 15.03.2019 позивача відповідно до наказу командира військової частини від 15.03.2019 №63 було звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. Наголошує, що у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення. Для вирішення спорів позивач звернувся до суду. Вказує, що на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023 у справі №280/2837/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.04.2016 по 28.02.2018 із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4090,51 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 15.03.2019 року у загальній сумі 118950,93 грн, із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні протиправною, тому просить виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, а саме з 16.03.2019 по 08.08.2024 включно у сумі 399258,48 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2019 по 14.09.2019 (включно). Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2019 по 14.09.2019 включно у розмірі 69683,95 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що суд протиправно обмежив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями. Також позивач не погоджується із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважаючи що така сума повинно бути більшою.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з 04.04.2016 проходив військову службу ВЧ НОМЕР_1 та 15.03.2019 відповідно до наказу командира військової частини від 15.03.2019 №63 його було звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , видане 06.07.2015 Управлінням персоналу штабу ВЧ НОМЕР_3 .

При звільненні позивачу не було виплачено весь належний йому заробіток за відпрацьований час.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.06.2021 у справі №280/3257/21, яке набрало законної сили 05.10.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, зокрема зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання вказаного рішення 19.10.2021 позивача отримав грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки у загальній сумі 20541,86 грн, про що свідчить виписка про надходження за банківський рахунок позивача.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.06.2021 у справі №280/3258/21, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, вирішено зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію її грошового забезпечення за період з 04.04.2016 по 28.02.2018 з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (далі – Порядок №44), а також нарахувати та виплатити позивачу індексацію її грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.03.2019 з урахуванням вже виплачених сум індексації грошового забезпечення та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку №44.

19.10.2021 на виконання рішення суду від 23.06.2021 у справі №280/3258/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 4435,66 грн.

Крім того, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023 по справі №280/2837/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.04.2023 у справі скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволений частково, зокрема вирішено зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.04.2016 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44, та з урахуванням раніше виплачених сум, а також зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4090,51 грн за період з 01.03.2018 по 15.03.2019 включно відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку №44, та з урахуванням раніше виплачених сум.

11.03.2024 відкрито виконавче провадження №74008326 з примусового виконання виконавчого листа №280/2837/22, виданого судом 13.12.2023 щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 04.04.2016 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум.

У той самий день відкрито виконавче провадження №74008831 з примусового виконання виконавчого листа №280/2837/22, виданого судом 13.12.2023 щодо виплати щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 4090,51 грн за період з 01.03.2018 по 15.03.2019 включно та з урахуванням раніше виплачених сум.

08.04.2024 відповідачем виплачено позивачу грошові кошти у сумі 4391,99 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1346 від 08.04.2024.

03.05.2024 постановою у межах виконавчого провадження №74008326 державним виконавцем закінчено виконавче провадження щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 04.04.2016 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись із вказаною постановою про закінчення виконавчого провадження позивач звернувся до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2024 у справі №280/4490/24 визнано протиправною та скасовано постанову Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про закінчення виконавчого провадження ВП №74008326 від 03.05.2024.

09.08.2024 на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023 у справі №280/2837/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.04.2016 по 28.02.2018 із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4090,51 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 15.03.2019 у загальній сумі 118950,93 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2019 по 08.08.2024 включно, позивача до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Нормою статті 117 вищевказаного Кодексу передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, установи, органу. Під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні варто враховувати деякі чинники, зокрема, наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу. Необхідно брати до уваги наявність чи відсутність вини відповідача у затримці розрахунку при звільненні, дату коли сума перестала бути оспорюванню та набула статусу остаточної до виплатити.

Натомість 19.07.2022 року набрав чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа №560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа №560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа №560/831/23).

У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Отже, у спірному випадку судом першої інстанції враховано зміни, які були внесенні до ст.117 КЗпП України та правильно застосовано їх у спірних відносинах.

Також вказаний висновок був зазначений судом апеляційної інстанції в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 за результатами розгляду апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року (суддя Батрак І.В.) в адміністративній справі №280/7936/24, та суд не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

Щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити наступне.

Відповідно абз. 3 п. 2, п. 5, п. 8 до Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В даному випадку затримка розрахунку при звільненні за період 15.03.2019 по 14.09.2019 (включно) становить 184 календарні дні.

Відповідно до довідки від 29.08.2024 №4483, наданої ВЧ НОМЕР_1 про нараховані суми грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні повні місяці перед звільненням (січень-лютий 2019 року) йому нараховано грошове забезпечення у сумі 11172,15 грн - за січень 2019 року та 11172,15 грн - за лютий 2019 року, що разом становить 22344,30 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 378,72 грн (22344,30 грн/59, де 59 - кількість календарних днів у січні-лютому 2019 року).

Середній заробіток позивача за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 69683,95 грн (378,71695 грн х 184 календарних днів).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, вказано, що розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, можливо зменшити з огляду на розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд апеляційної інстанції вважає, що сума компенсації за затримку розрахунку не може бути більшої ніж був розмір самої недоплаченої виплати при звільненні, у даному випадку всіх виплат з урахуванням рішень суду.

Такі висновки були зазначені судом в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 за результатами розгляду апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року (суддя Батрак І.В.) в адміністративній справі №280/7936/24, та суд не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

Так, після звільнення позивачу на виконання рішень суду була виплачена сума більше ніж 69683,95 грн., а тому в даному випадку така сума є співмірною.

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя Л.А. Божко

суддя А.В. Шлай

суддя О.О. Круговий