Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №480/4029/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 р. Справа № 480/4029/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602) по справі № 480/4029/25

за позовом Головного управління ДПС у Сумській області

до ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Головне управління ДПС у Сумській області (далі – ГУ ДПС у Сумській області, позивач) звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач), в якому просив суд стягнути з відповідача податковий борг з податку на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання, що підлягає сплаті фізичними особами на суму 54 829,73 грн на р/р UA568999980333189395000018542, отримувач ГУК Сумська область / Попівська СТГ / 11011300, банк отримувача Казначейство України (ЕАП).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки відповідач взятий на податковий облік, тому зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України. Вказано, що з даних облікової картки платника за відповідачем рахується заборгованість, яка виникла у результаті несплати узгоджених грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, нарахованих відповідно до податкового повідомлення-рішення. Позивачем була надіслана податкова вимога на адресу відповідача, проте у добровільному порядку податковий борг відповідачем не сплачений. Враховуючи зазначене, просив позов задовольнити та стягнути з відповідача податковий борг.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 задоволено позовні вимоги Головного управління ДПС у Сумській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу:

ухвалено стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) податковий борг з податку на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання, що підлягає сплаті фізичними особами на суму 54829 (п`ятдесят чотири тисячі вісімсот двадцять дев`ять) грн 73 (сімдесят три) коп. на р/р UA568999980333189395000018542, отримувач ГУК Сумська область / Попівська СТГ / 11011300, банк отримувача Казначейство України (ЕАП).

Ухвалюючи судове рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач визначив відповідачу податкові зобов`язання у сумі 54829,73 грн за податковим повідомленням-рішенням від 30.12.2024. Внаслідок оскарження вказаного рішення позов було залишено без розгляду, тому сума у розмірі 54829,73 грн є узгодженою. Крім того, позивач надіслав 01.02.2024 відповідачу податкову вимогу від 29.01.2024 на його адресу реєстрації, яка у відповідності до п.42.2 ст.42 ПК України вважається врученою належним чином. Оскільки сума у розмірі 54829,73 грн не була сплачена відповідачем, відповідач не подав, а ні відзиву на позовну заяву, а ні доказів сплати податкового боргу, то суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та задовольняє їх у повному обсязі.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 р. та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ГУ ДПС відмовити повністю; винести окрему ухвалу щодо дій посадових осіб ГУ ДПС (Климченко С.М.), які надали суду недостовірні докази (вимогу, що випереджає нарахування на 11 місяців).

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що по-перше, суд першої інстанції встановив, що податкове повідомлення-рішення винесено 30.12.2024, проте, як підставу для стягнення, позивач надав податкову вимогу № 0000545-1303-1828 від 29.01.2024. Враховуючи, що згідно зі ст. 59 ПК України вимога надсилається лише після виникнення податкового боргу, юридично неможливо виставити вимогу у січні за борг, нарахований у грудні того ж року.

По-друге, відсутній об`єкт оподаткування, оскільки власником земельних ділянок, зазначених у розрахунку до податкового повідомлення-рішення, є держава, а тому позивач не є суб`єктом сплати мінімального податкового зобов`язання. Формальна «узгодженість» не може легалізувати стягнення коштів за майно Держави з приватної особи.

По-третє, позивач підробив документи, розрахунок до податкового повідомлення-рішення, нарахував податок суб`єкту, який не є суб`єктом оподаткування, маніпулював термінами, щоб апелянт не міг вчасно оскаржити податкове повідомлення-рішення, що є предметом розслідування ДБР у кримінальному провадженні. Стягнення боргу, заснованого на фальсифікації даних ДЗК та підробці вимог, є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

28.05.2026 до суду надійшли додаткові пояснення апелянта, в яких зазначено, що ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 480/3172/26 (суддя Сидорук А.І.) за клопотанням самого позивача (ГУ ДПС у Сумській області) від 21.05.2026 було залишено без розгляду черговий позов до позивача про стягнення податкового боргу у сумі 78 955,90 грн. Звертає увагу, що вказаний відкликаний позивачем позов стосується абсолютно тих самих земельних ділянок, що й оскаржуване рішення у даній справі № 480/4029/25, але за інший часовий період. Оскільки земельні ділянки та правова природа нарахування мінімального податкового зобов`язання є повністю тотожними, добровільне визнання позивачем безпідставності своїх вимог по цих об`єктах у суміжній справі беззаперечно доводить, що і рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 у нашій справі № 480/4029/25 базується на аналогічних штучних, незаконних та сфальсифікованих розрахунках, які є об`єктом кримінального слідства.

29.05.2026 судом отримано інші додаткові пояснення апелянта про долучення до матеріалів апеляційного провадження як письмовий доказ оригінал копії Заяви ГУ ДПС у Сумській області від 21.05.2026 № 720/18-28-13-04-02 про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 480/3172/26.

02.06.2026 до суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Сумській області на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що податкове повідомлення-рішення, з яким пов`язується виникнення податкового боргу, є узгодженим після оскарження в судовому порядку. Зауважує, що в разі якщо сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається. Отже, надана платнику податкова вимога не втрачає своєї правової дії, а відповідно окремо на борг, що збільшився, не приймалась. Заборгованість відповідача на момент розгляду справи не переривалась, а тому податкова вимога не є відкликаною, формування нової не передбачено нормами ПК України. Крім того, позивач наголошує про безпідставність доводів апелянта про введення суд в оману, оскільки питання правомірності нарахування контролюючим органом грошових зобов`язань не охоплюється предметом даного позову. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

08.06.2026 судом отримано заперечення позивача на додаткові пояснення апелянта щодо залишення без розгляду позовної заяви по справі №480/3172/26. Вказує, що заява про відкликання позову в цій справі була подана у зв`язку із надходженням від відповідача відзиву, в якому зазначалось про оскарження податкового повідомлення-рішення від 30.09.2025 №618358-24/18-20 на суму 78955,90 грн.

10.07.2026 до суду надійшли додаткові пояснення апелянта, в яких він зазначає, що законним та фактичним користувачем земельних ділянок є виключно юридична особа – СФГ «ЗИМОВЕЦЬ», яка самостійно декларує та сплачує всі передбачені ПК України зобов`язання. У громадян-засновників фермерських господарств відсутній об`єкт оподаткування мінімального податкового зобов`язання як у фізичних осіб. Стягнення боргу з особи, яка не є платником цього податку, є грубим порушенням норм матеріального права.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до розрахунку суми податкового боргу, згідно інтегрованих карток у ІКС «Податковий блок», яка підлягає до стягнення по ОСОБА_1 , за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 54829,73 грн, а саме:

основний платіж – 54829,73 грн;

штрафні санкції – 0,00 грн;

пеня – 0,00 грн.

Вказана заборгованість виникла у зв`язку із нарахуванням грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання, що підлягає сплаті фізичними особами відповідно до податкового повідомлення-рішення від 30.12.2024 №815780-24/18-20/UA59020130000060377 на суму 54829,73 грн за 2023 рік, яке було направлено на адресу відповідача та вручено останньому 17.01.2025.

Зазначене податкове-повідомлення рішення було предметом оскарження у справі №480/4369/25. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 у справі № 480/4369/25, яка залишена без змін постановами Другого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025 та Верховного Суду від 05.02.2026, позовну заяву залишено без розгляду на підставі п.7 ч. 1 ст. 240 КАС України.

На виконання вимог пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України Головним управлінням ДПС у Сумській області надіслано відповідачу рекомендованим повідомленням податкову вимогу форми «Ф» від 29.01.2024 № 0000545-1303-1828 на суму 54829,73 грн, яка була направлена на адресу відповідача, проте до контролюючого органу повернувся конверт із зазначенням причин невручення «за закінченням терміну зберігання».

Доказів оскарження зазначеної податкової вимоги в адміністративному чи судовому порядку суду не надано.

Оскільки відповідачем не було у добровільному порядку сплачено податковий борг, Головне управління ДПС у Сумській області звернулось до суду з відповідним позовом..

VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України).

Відповідно до положень статті 14 Податкового кодексу України:

- грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (підпункт 14.1.39 пункту 14.1);

- податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України (підпункт 14.1.156 пункту 14.1);

- податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1).

Отже, факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання в установлений законом строк. У свою чергу, невиконання обов`язку щодо сплати узгодженого податкового зобов`язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов`язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого визначається законом.

Згідно з пунктом 58.2 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У силу вимог пункту 54.5. статті 54 ПК України, якщо сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

З матеріалів справи встановлено, що за відповідачем обліковується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання, що підлягає сплаті фізичними особами, у сумі 54 829,73 грн, визначений податковим повідомленням-рішенням від 30.12.2024 №815780-24/18-20/UA59020130000060377.

За змістом пункту 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, якщо рішення контролюючого органу про нарахування грошових зобов`язань за результатами судового оскарження не було скасовано і є чинним, такі зобов`язання вважаються узгодженими.

Суд першої інстанції правильно встановив, що з урахуванням того, позов про оскарження податкового повідомлення-рішення від 30.12.2024 №815780-24/18-20/ НОМЕР_2 внаслідок судового оскарження було залишено без розгляду, податкове зобов`язання зі сплати грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 54829,73 грн є узгодженим.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3 статті 59 ПК України).

Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналіз наведених норм свідчить про відсутність обов`язку в контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі, коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.

Вказаний висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.04.2019 у справі №826/13254/17, від 28.07.2023 у справі №804/10008/15, від 05.06.2024 у справі №640/28352/20, від 05.03.2025 у справі №200/8391/19-а та інших.

Згідно з пунктами 1-3 Порядку направлення податковими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 № 610, податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується податковим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції.

Податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму: узгодженого грошового зобов`язання; непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом.

Протягом періоду оскарження платником податків відповідно до статті 56 Кодексу суми грошових зобов`язань, визначених податковим органом відповідно до Кодексу та інших законодавчих актів, податкова вимога з податку, що оскаржується, не формується та не надсилається, а сума такого грошового зобов`язання вважається неузгодженою.

Як встановлено судом, з метою погашення наявного у ОСОБА_1 податкового боргу позивачем сформовано податкову вимогу форми ««Ф» від 29.01.2024 № 0000545-1303-1828 на суму 54829,73 грн, яка була направлена на адресу відповідача (вул.Германівська, 87-А, м.Конотоп, Сумська область, 41607), проте до контролюючого органу повернувся конверт із зазначенням причин невручення «за закінченням терміну зберігання».

Згідно пунктів 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно із пунктом 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційною адміністративного суду у складі Верховною Суду у постанові від 23.05.2022 у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

У постанові від 09.10.2018 у справі № 820/1864/17 Верховний Суд дійшов висновку щодо застосування норми матеріального права - статті 42 ПК України та зазначив, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Враховуючи, що податкова вимога була направлена за місцем реєстрації відповідача, така в розумінні пункту 42.2 статті 42 ПК України вважається належним чином врученою.

Оскільки з моменту прийняття податкової вимоги від 29.01.2024 № 0000545-1303-1828 на суму 54829,73 грн борг не переривався, що підтверджується інтегрованою карткою платника, з урахуванням пункту 59.5 статті 59 ПК України у позивача був відсутній обов`язок зі складання та направлення нової податкової вимоги, що свідчить про необґрунтованість доводів апелянта щодо неможливості виставлення вимоги у січні за борг, нарахований у грудні того ж року.

Також колегія суддів зазначає, що у межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань. Оцінка податкового правопорушення, встановленого за результатами податкової перевірки відповідача, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема податкового повідомлення-рішення.

У спорах за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягають, зокрема, факт узгодженості грошового зобов`язання, а саме факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов`язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання, зокрема і самостійно визначеного платником податку, протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу та інше.

Колегія суддів наголошує, що в межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань, що визначені (нараховані) платнику податковим повідомленням - рішенням. Правомірність та правильність такого нарахування має здійснюватися судом також у провадженні саме за позовом платника податків про оскарження податкових повідомлень-рішень, або у межах справи про стягнення податкового боргу, де заявлено зустрічний позов.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 817/4186/13-а, від 21.08.2019 у справі №2340/4023/18, від 05.03.2020 у справі №804/8630/16, від 27.06.2023 у справі №480/13804/21, від 21.01.2024 у справі №300/2859/22, від 08.08.2024 у справі №440/18128/21, від 13.02.2025 у справі №580/871/24 та інших.

Таким чином, посилання апелянта на відсутність об`єкта оподаткування та відсутність у нього статусу платника мінімального податкового зобов`язання не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки стосуються виключно правомірності визначення контролюючим органом податкового зобов`язання. Такі доводи не є предметом судового дослідження у цій справі, предметом якої є наявність передбачених законом підстав для стягнення узгодженого податкового боргу, зокрема встановлення факту узгодженості грошового зобов`язання, його несплати у визначений законом строк та дотримання контролюючим органом процедури звернення до суду.

Щодо твердження апелянта про підробку документів, розрахунку до податкового повідомлення-рішення, маніпулювання термінами, щоб апелянт не міг вчасно оскаржити податкове повідомлення-рішення, що є предметом розслідування ДБР у кримінальному провадженні, колегія суддів звертає увагу, що предметом цієї справи є виключно стягнення податкового боргу, а не вирішення спору щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення, достовірності документів, на підставі яких його прийнято, чи встановлення фактів можливого вчинення кримінальних правопорушень посадовими особами контролюючого органу. Такі обставини можуть бути предметом дослідження у відповідних кримінальних провадженнях, однак не впливають на вирішення цього спору, в якому суд перевіряє лише наявність передбачених законом підстав для стягнення узгодженого податкового боргу.

Крім того, не заслуговують уваги доводи скаржника про залишення без розгляду за клопотанням контролюючого органу позову про стягнення податкового боргу у сумі 78 955,90 грн ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 480/3172/26, що на переконання апелянта свідчить про добровільне визнання позивачем безпідставності своїх вимог та беззаперечно доводить, що і оскаржуване рішення базується на аналогічних штучних, незаконних та сфальсифікованих розрахунках, які є об`єктом кримінального слідства. Колегія суддів зауважує, що ухвала про залишення позову без розгляду у справі №480/3172/26 постановлена з процесуальних підстав, не містить висновків щодо правомірності чи неправомірності позовних вимог та не вирішує спір по суті, а тому жодним чином не свідчить про безпідставність позовних вимог у справі №480/4029/25 та не впливає на правильність вирішення цього спору.

З огляду на викладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, не підтверджуються матеріалами справи та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Оскільки нараховані контролюючим органом та узгоджені суми податкових зобов`язань у встановлені строки не сплачені, враховуючи положення підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, заборгованість з податку на доходи фізичних осіб, визначена податковим повідомленням-рішенням від 30.12.2024 №815780-24/18-20/UA59020130000060377 на суму 54829,73 грн є податковим боргом.

Пунктом 19-1.1 статті 19-1 ПК України визначено, що контролюючі органи, серед іншого, здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів (підпункт 19-1.1.22); звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством (підпункт 19-1.1.45).

Згідно з підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пункту 95.4 статті 95 ПК України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.

Враховуючи, що існування податкового боргу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком податкового боргу, інтегрованою карткою платника, та не спростована апелянтом, крім того, на даний час податкова заборгованість є узгодженою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Головного управління ДПС у Сумській області щодо стягнення з відповідача податкового боргу на суму 54829,73 грн.

Щодо заявленого в апеляційній скарзі клопотання про винесення окремої ухвали щодо дій посадових осіб ГУ ДПС (Климченко С.М.), які надали суду недостовірні докази (вимогу, що випереджає нарахування на 11 місяців), колегія суддів зазначає, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду та здійснюється, якщо судом було виявлено порушення закону та такі порушення є очевидно протиправними.

Обставини, на які посилається апелянт як на підставу для постановлення окремої ухвали, є доводами апеляційної скарги по суті спору, яким суд надав оцінку при вирішенні справи. При цьому незгода учасника судового процесу у справі з прийнятим судовим рішенням не може бути підставою для постановлення окремої ухвали

Оскільки під час апеляційного розгляду не встановлено порушень закону, що потребують реагування в порядку статті 249 КАС України, підстави для постановлення окремої ухвали відсутні.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 по справі №480/4029/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов