Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №642/2644/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 642/2644/26

Провадження № 2/642/1406/26

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 р. м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Балабая С.С.,

секретаря судового засідання – Ажиппо О.О.,

представника заявника – Ковтунової Л.Ю.,

третьої особи – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , Харківська міська рада про позбавлення права користування житлом, -

встановив:

Представник ОСОБА_2 – адвокат Ковтунова Лариса Юріївна звернулась до Холодногірського районного суду м.Харкова із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , Харківська міська рад про позбавлення права користування житлом, в якому просить позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , права користування житлом в квартирі АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 понад встановлений законом строк фактично не проживають у спірному житловому приміщенні, добровільно вибули з нього ще у 2015 році до АРК, не мають наміру повертатися, не беруть участі в утриманні квартири та оплаті житлово-комунальних послуг, особистих речей у квартирі не зберігають, їх місце проживання позивачу невідоме. Наявність їх реєстрації у квартирі створює позивачу перешкоди у здійсненні права користування житлом, унеможливлює вирішення питання щодо зміни основного наймача та призводить до додаткових витрат на оплату житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим позивач просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Ухвалою судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 10.04.2026 у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

08.05.2026 за результатами підготовчого судового засідання суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, були повідомлені належним чином про судове засідання, у тому числі шляхом розміщення оголошення на сайті Судової влади.

Третя особа ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, при цьому зазначила, що відповідачі не проживають у спірному житлі з 2015 року у зв`язку з тим, що поїхали до АРК.

Третя особа ХМР у судове засідання не з`явилася, була повідомлена належним чином про судове засідання.

Суд надсилав ухвалу, позовну заяву з додатками та судову повістку про виклик до суду на адресу, що є зареєстрованим місцем проживання Відповідача. Відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання є належним повідомленням (пункт 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу (частина перша статті 240 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 233 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі неявки у судове засідання учасника справи щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (постанова Верховного Суду від 13.11.2020 у справі № 359/5348/17).

У зв`язку з ненаданням відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, і не заявлення клопотання про надання додаткового часу для подання відзиву, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина восьма статті 178, частина друга статті 191 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів та, зі згоди представника позивача, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

Згідно частини першої статті 280ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи відповідачі в судове засідання не з`явилися, відзиву на позовну заяву не подали, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів та зі згоди позивача провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Квартира АДРЕСА_2 є неприватизованою та надана на підставі ордера № 300920, виданого 03.02.1970 року на ім`я ОСОБА_5 , який згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 виданого Харківським міським ЗАЦС 27.11.1987.

Після смерті основного наймача особовий рахунок було відкрито на ім`я його дружини ОСОБА_6 , що підтверджується з виписки з сумісної постанови президіуму райпрофспілки Харківського відділення Південної залізниці та керівництво відділення № 17-п.17 від 06 липня 1988 року.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 виданим Харківським міським відділом реєстрації актів громадянського стану від 27 грудня 2000 року, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3

Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 12.09.2025, за адресою: АДРЕСА_3 станом на 12.09. 2025, зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Отже, на час розгляду справи у спірній квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 , а також відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

На підставі виконачого листа № 642/6093/23 виданого 22.01.2024 Ленінським районним судом м. Харкова відкрито виконавче провадження ВП №75659493 щодо стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на користь КП «Харківські теплові мережі», зокрема, заборгованості за послуги теплопостачання та гарячого водопостачання за період з 01.01.2016 по 31.01.2022 у розмірі 26765 грн. 38 коп., що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження від 31.07.2024. Додані до позовної заяви та досліджені у судовому засіданні квитанції від 03.10.2004 та 07.08.2004 підтверджують сплату ОСОБА_1 зазначеного боргу у межах виконавчого провадження № 75659493.

Відповідно до повідомлення КНП «Міська поліклініка № 24» ХМР від 26.05.2026 № 519/0/520-26 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , у період з 01.01.2015 по теперішній час, декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, з лікарями КНП «Міська поліклініка № 24» ХМР не укладали та за медичною допомогою до закладу не зверталися.

Згідно з повідомленням Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 10.06.2026 громадяни України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 08.11.2017 по 10.06.2026 державний кордон України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України не перетинали. Зберігання в базі даних інформації здійснюється протягом десяти років з дня її внесення з 08.11.2017. До цієї дати інформація про осіб, які перетнули державний кордон України зберігалася у базі даних протягом п`яти років.

Отже, наявні у відповідній базі даних відомості не дозволяють встановити факт перетину державного кордону України або лінії розмежування з тимчасово окупованою територією у 2015 році, так як ці відомості зберігалися не більше 5 років. В той же час, зазначене повідомлення підтверджує ту обставину, що з 08.11.2017 по 10.06.2026 відповідачі не поверталися на територію Україні.

Судом були допитані свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є сусідами позивача та тривалий час проживають у будинку, де знаходиться спірна квартира.

Свідки підтвердили, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протягом тривалого часу, орієнтовно з 2015 року, у квартирі АДРЕСА_2 не проживають, за місцем реєстрації не з`являються, особисто їх у будинку не бачили, участі в утриманні квартири та користуванні нею вони не беруть. Зазначені особи ще у 2015 році виїхали до АРК, де мали намір влаштуватися на роботу. Свідки повідомили, що зазначені особи перед відїздом у 2015 році зазначили, що мають намір переїхати до Криму та влаштуватися там на роботу. Натомість у квартирі постійно проживають позивач та її мати.

Показання свідків є послідовними, логічними, узгоджуються між собою та з іншими письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, у зв`язку з чим суд вважає їх належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні статей 76–80 ЦПК України і бере їх до уваги при вирішенні спору.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК).

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК).

У статті 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-6632св22)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

Системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 554/3289/20 (провадження № 61-2951св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) зазначено, що:

«системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21) вказано, що:

«аналіз статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) зазначено: «вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за статтею 107 ЖК України. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 (провадження № 61-4042св24) зазначено: «у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Із досліджених судом доказів убачається, що відповідачі приблизно з 2015 року добровільно вибули із спірного житлового приміщення, фактично у ньому не проживають, особистих речей у квартирі не мають, витрат на її утримання та оплату житлово-комунальних послуг не несуть, наміру повернутися до спірного житла не виявляють, а свідома поведінка відповідачів щодо нез`явлення за зареєстрованим в Україні місцем проживанням свідчить про втрату ними інтересу до спірного житлого приміщення. Будь-яких доказів, які б свідчили про наявність поважних причин їх тривалої відсутності або про збереження фактичного зв`язку із спірним житлом, суду не надано.

Отже, суд доходить до висновку про задоволення позову. Крім цого, суд зазначає, що у випадку задоволення позову не буде порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка гарантує кожній особі, зокрема, право на повагу до свого житла та ст. 47 Конституції України, яка гарантує право на житло внаслідок того, що відповідачі більш 10 років не проживають у спірному приміщенні внаслідок цього це приміщення перестає бути для них житлом. Крім того, суд зазначає, що при винесенні рішення на користь позивача враховується баланс інтересів відповідачів з одного боку та позивача та третьої особи на стороні позивача з іншого, так як наявність права користування спільним житлом у відповідачів за їх відсутності у цьому житлі впродовж 10 років призводить до нарахування відповідних комунальних платежів за відсутні за місцем мешкання відповідачів, що створює невиправдуваний тягар для позивача та третьої особи на стороні позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 133, 141, 259, 268 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , Харківська міська рада про позбавлення права користування житлом - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , права користування житлом в квартирі АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок в рівних частках по 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Холодногірський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Харківська міська рада, ЄДРПОУ 04059243, адреса місцезнаходження: м. Харків, майдан Конституції, буд. 7.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст ухвали складений 22.07.2026.

Суддя С.С. Балабай