Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №440/15894/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 р.Справа № 440/15894/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2026, (головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, повний текст складено 27.01.26 року) по справі № 440/15894/25

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Орач"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Орач" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.11.2025:

- № 00170690704 в частині збільшення податкового зобов`язання з ПДВ на суму 327 916,00 гривень та нарахування штрафної санкції в розмірі 81 979,00 гривень;

- № 00170670704;

- № 00170730704;

- № 00170740704.

В обґрунтування позову зазначило, що здійснення господарських операцій між ПСП «Орач» та його контрагентом ТОВ «С.К.С.» підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Натомість, висновки акта перевірки в частині безтоварних операцій позивача з вищевказаним контрагентом ґрунтуються на припущеннях податкових ревізорів-інспекторів, а не на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності платника податку і первинних документів, що у повному обсязі надавалися під час проведення перевірки.

Щодо висновків податкового органу про заниження ПСП «Орач» податку на доходи фізичних осіб та військового збору внаслідок продажу техніки по заниженим цінам, вказувало, що відповідні висновки також є припущеннями ревізорів-інспекторів, не підтвердженими жодними доказами. Зауважувало, що контролюючим органом не отримано висновків спеціалістів, експертів, які б дозволяли з дотриманням принципу офіційності та достовірності стверджувати, що дійсна ринкова ціна є вищою за ціну, за якою ПСП «Орач» продало техніку.

Відтак вважало дії контролюючого орану протиправними, що призвело до прийняття податкових повідомлень-рішень, що порушують права та законні інтереси позивача.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 позов задоволено.

Головне управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач), не погоджуючись з судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази, встановлено обставини у справі та застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зазначає, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «С.К.С.» та продаж позивачем сільськогосподарської техніки за заниженими цінами.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «С.К.С.» зазначає, що позивачем до перевірки не надано сертифікатів якості товару, документів щодо придбання ТОВ «С.К.С.» міндобрив у інших постачальників, тоді як по ланцюгу постачання згідно даних ЄРПН податковим органом не встановлено джерела походження товару.

Зауважує, що ТОВ «С.К.С.» є учасником кримінального провадження № 32021100000000304 від 03.06.2021 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ст. 212 КК України.

Щодо висновку про продаж позивачем сільськогосподарської техніки за заниженими цінами, зазначає, що податковим органом проведено порівняння ціни реалізації з середньою ціною, встановленою на інтернет-ринку сільськогосподарської техніки, за наслідками якого встановлено, що реалізація ПСП «Орач» відповідної техніки здійснена по заниженим цінам. В свою чергу, експертного висновку щодо оцінки реалізованих ТЗ позивач не надав.

Вказане призвело до заниження ПСП «Орач» податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в яких наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст.229, ч. 1 ст.308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ГУ ДПС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПСП «Орач» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2019 до 31.12.2024, за результатами якої складено акт № 14408/16-31-07-04-02/30767004 від 03.10.2025.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем, зокрема:

- пп.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1. ст. 44, п. 198.5. ст. 198, п. 188.1. ст. 188, п. 189.1. ст. 189 ПК України в результаті чого:

занижено суму податку на додану вартість (ряд. 18 Декларації Позитивне значення), що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму ПДВ 822 175,00 гривень, у тому числі за жовтень 2020 року – 822 175,00 гривень;

завищено від`ємне значення, що зараховується до складу наступного звітного періоду (ряд. 21 Декларації), на загальну суму 5 417,00 гривень, у тому числі: за грудень 2024 року на 5 417,00 гривень;

- не утримано суму податку з доходів фізичних осіб та не перераховано до бюджету, чим порушено пп. 168.1.4 п. 168.1 ст.168, абз «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, в результаті чого не сплачено податок з доходів фізичних осіб в сумі: 1 468 105,30 гривень, у тому числі за березень 2019 року – 213 419,62 гривень; квітень 2021 року – 429 808,69 гривень; квітень 2021 року – 92 660,87 гривень, квітень 2023 року – 732 216,13 гривень;

- пп. 168.1.4 п. 168.1 ст. 168, абз. «е» пп.164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 1.1, 1.4, 1.5, 1.6 п. 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, в результаті чого не сплачено військовий збір в сумі 122 342,11 гривень, у тому числі за березень 2019 року – 17 784,97 гривень; квітень 2021 року – 643 539,13 гривень; квітень 2023 року – 61 018,01 гривень.

16.10.2025 ПСП «Орач» подало заперечення на акт перевірки, в частині донарахування «компенсуючих» податкових зобов`язань з ПДВ на суму 471 154,00 гривень, завищення податкового кредиту на суму 333 333,33 гривень за вересень 2020 року за господарськими операціями з ТОВ «С.К.С.», заниження зобов`язань з ПДФО на суму 1 468 105,30 гривень та з військового збору на суму 122 342,11 гривень.

30.10.2025 ГУ ДПС у Полтавській області листом повідомило ПСП «Орач», що за результатами розгляду заперечень висновки Акту перевірки від 03.10.2025 скасовує в частині донарахування з податку на додану вартість в розмірі 471 154,00 гривень, в іншій частині - залишає без змін.

06.11.2025, на підставі акту перевірки, з урахуванням висновків за результатами розгляду заперечень платника, ГУ ДПС у Полтавській області прийнято податкові повідомлення-рішення, зокрема:

- № 00170690704, яким ПСП «Орач» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 438 776,25 грн (в тому числі за основним зобов`язанням в розмірі 351 021,00 грн, за штрафними санкціями 87 755,25 грн);

- № 00170670704, яким зменшено ПСП «Орач» розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 5 417,00 грн;

- № 00170730704, яким ПСП «Орач» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 1 721 763,30 грн (в тому числі за основним зобов`язанням в розмірі 1 254 685,69 грн, за штрафними санкціями - 183 054,03 грн; пеня - 284 023,58 грн);

- № 00170740704, яким ПСП «Орач» збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 143 480,28 грн (в тому числі за основним зобов`язанням в розмірі 104 557,14 грн, за штрафними санкціями – 15 254,50 грн; пеня – 23 668,64 грн).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням № 00170690704 в частині збільшення податкового зобов`язання з ПДВ на суму 327 916,00 грн та нарахування штрафної санкції в розмірі 81 979,00 грн та з податковими повідомленнями-рішеннями № 00170670704, № 00170730704, № 00170740704 повністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства та прийняті без врахування усіх обставин, які мали значення для їх прийняття.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до положень пп. 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Щодо податкових повідомлень-рішень № 00170690704 в частині збільшення податкового зобов`язання з ПДВ на суму 327 916,00 грн, нарахування штрафної санкції в розмірі 81 979,00 грн та № 00170670704.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що підставою для складання вищевказаних податкових повідомлень-рішень в оскаржуваній частині слугували висновки податкового органу про нереальний характер господарської операції між ПСП «Орач» та контрагентом-постачальником — ТОВ «С.К.С.».

Пунктом 185.1 ст. 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Відповідно до п. 6 ПСБО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відтак, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.12.2025 у справі № 420/27557/21.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. При цьому, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 06.10.2021 у справі № 640/3223/20.

Судом встановлено, що основним видом діяльності ПСП «Орач» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач в перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ «С.К.С.».

Так, 02.09.2020 між ТОВ «С.К.С.» (продавець) та ПСП «Орач» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 020920-1, за умовами якого продавець поставляє, а покупець приймає міндобриво «Наногрін». Кількість, ціна, строки та умови поставки кожної партії товару визначаються в додатках до даного Договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 5.1 Договору ціна одного літру добрив (включаючи упаковку в разі її наявності) та загальна вартість товару вказана в додатках до даного Договору.

Ціна на частину товару, що сплачується не змінюється. Ціна на частину товару, яка не буде оплачена в строки, передбачені в додатках та рахунках до даного Договору може бути змінена на підставі письмової вимоги продавця в залежності від зміни показників, які обумовлюють ціну товару (п. 5.2 Договору).

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що відвантаження товару здійснюється згідно умов, обумовлених в додатках до даного Договору (у відповідності з правилами Інкотермс в редакції 2000 р.).

Відповідно до п. 6.2 Договору в разі поставки автомобільним транспортом покупця, покупець зобов`язується надати продавцю всі необхідні дані, що стосуються автомобіля та водія.

Покупець приймає та перевіряє товар за кількістю та якістю в місці отримання товару. Товар вважається прийнятим покупцем за кількістю – у відповідності до специфікації вантажу (пакувальним листом, накладною), а за якістю – на підставі відповідних сертифікатів заводу-виробника.

Додатком № 1 від 02.09.2020 до Договору сторони узгодили поставку товару – мікродобриво «Наногрін» в кількості 800 л загальною вартістю 2 000 000,00 грн на умовах поставки EXW.

Також вказаним Додатком передбачено умови оплати: 30 днів з моменту отримання товару; строк відвантаження товару: не пізніше 22 вересня 2020 р.

На підтвердження поставки товару позивачем як до податкового органу, так і до суду надано договір купівлі-продажу № 020920-1 від 02.09.2020, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, податкову накладну, банківський документ на підтвердження оплати товару.

Так, на виконання умов Договору, ТОВ «С.К.С.» 22.09.2020 відвантажило ПСП «Орач» придбані добрива в кількості 800 л загальною вартістю 2 000 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 22.09.2020 № 1102039, товарно-транспортною накладною від 22.09.2020 № 15.

Оплата за придбаний товар проведена в повному обсязі у безготівковій формі, що підтверджується банківським документом від 13.10.2020.

Перевезення добрив здійснювалось автомобільним транспортом на замовлення ПСП «Орач» з м. Київ до с. Варварівка, Полтавської області, про що свідчать відомості з товарно-транспортної накладної від 22.09.2020 № 15.

Придбане добриво зберігалось в будівлі складу по вул. 8 Березня, 2Б, в с. Варварівка, Карлівського району, Полтавської області, що належить ПСП «Орач» згідно свідоцтва про право власності від 26.07.2004 серія САА № 170491.

В подальшому мікродобриво «Наногрин» використане у господарській діяльності ПСП «Орач», що підтверджується актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин за 31.05.2021 № 0000-000022, № 0000-000023, № 0000-000024.

Вартість отриманих товарів віднесено позивачем до складу витрат та відображено їх в бухгалтерському обліку.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надані документи містять відомості, які в повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись в перевіряємому періоді між позивачем та його контрагентом, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", господарські операції знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку позивача та доводять наявність змін в його активах під час вчинення господарської операції.

Згідно правової позиції Верховного Суду викладеній в постановах від 28.05.2019 по справі №815/2960/17, від 15.10.2019 по справі 813/1066/16, від 23.07.2019 по справі №826/10852/18, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податку як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що спірні господарські операції позивача та його контрагента здійснені в межах їх основних видів діяльності, укладення договору купівлі-продажу із вищевказаним контрагентом обумовлено наявністю ділової мети, а отримані товари використані позивачем у власній господарській діяльності.

Враховуючи, що спірні господарські операції позивача з ТОВ «С.К.С.» підтверджені належними первинними документами, зокрема, видатковою накладною, податковою накладною, товарно-транспортною накладною, банківськими документами, колегія суддів не може погодитися з доводами податкового органу про безтоварність таких операцій.

Колегія суддів зауважує, що податковим органом не висловлено зауважень щодо обставин перевезення товару, його подальшого використання позивачем, а ставиться під сумнів поставка товару саме контрагентом ТОВ «С.К.С.» через не встановлення по ланцюгу постачання джерела походження товару, а також наявність кримінального провадження.

Доводи апелянта про безтоварність господарської операції через не надання позивачем документів щодо придбання його контрагентом поставляємого товару у інших постачальників та не встановлення по ланцюгу постачання ТОВ «С.К.С.» джерела походження товару колегія суддів відхиляє, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту якості товару та реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Навіть якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на від`ємне значення або відшкодування ПДВ за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту та здійснених витрат.

Жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платників податків - одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність додатковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 11 вересня 2018 року по справі №804/4787/16, від 20 жовтня 2022 року у справі № 200/5836/19-а.

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Щодо відсутності сертифікатів якості, колегія суддів зазначає, що останні не є обов`язковими первинними документами для цілей ведення податкового та бухгалтерського обліку господарських операцій з придбання товарів, а сама по собі їх відсутність не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій з поставки товарів.

Доводи скаржника про наявність кримінального провадження відносно контрагента ТОВ «С.К.С.», що свідчить про безтоварність господарських операцій колегія суддів вважає помилковими, оскільки сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень), в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Крім того, відповідачем не доведено, що кримінальне провадження стосується саме взаємовідносин позивача із ТОВ «С.К.С.».

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21) підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Так само Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.

Доказів наявності вироків відносно позивача та його контрагента апелянтом не надано, із встановлених обставин справи фактів протиправності дій саме позивача або недійсності укладеного договору, судом не виявлено.

Таким чином, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість.

Натомість висновки відповідача щодо господарських правовідносин позивача з ТОВ «С.К.С.» ґрунтуються на податковій інформації стосовно його контрагента і не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності у ПСП «Орач» первинних документів, які спростовують такі доводи.

Доказів щодо проведення перевірки контрагента позивача відповідачем не надано.

Колегія суддів зауважує, що норми Податкового кодексу України не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання вимог податкового та іншого законодавства його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення постачальником послуг правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення платником податку на прибуток (покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат, тому цей платник не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на зменшення об`єкта оподаткування на суму витрат, які він фактично поніс у зв`язку з отриманням доходу, за можливу неправомірну діяльність контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність цього платника щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Тобто нормативно закріплено підхід належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності платника податків при здійсненні господарських операцій та їх наслідків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків, також доктринально закріплений у судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Рішенням ЄСПЛ у справі "Інтерсплав проти України" визначено, що платник податків не може відповідати за зловживання свого контрагента за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що такий платник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Відповідач правильно вказує, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів замовник несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв`язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що податковим органом, не наведено доводів та надано доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при веденні господарської діяльності, оскільки, укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі підтвердження господарської правосуб`єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов`язання, нести за ними відповідальність тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Податковим органом під час судового розгляду справи, не наведено будь-яких переконливих доводів та не надано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Водночас, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Під час розгляду справи контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій належними та допустимими доказами і не спростував висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів з урахуванням вказаного, дійшла висновку, що контролюючим органом не подано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що досліджені господарські операції по правочинам між позивачем та ТОВ «С.К.С.» мали реальний характер, підтверджені наявними належним чином оформленими первинними документами, пов`язані з господарською діяльністю підприємства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб`єктністю, а висновок відповідача про безтоварність укладеного правочину є таким, що не відповідає дійсності та не ґрунтується на належних доказах.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення № 00170690704 в оскаржуваній частині та № 00170670704 є протиправними та правомірно скасовані судом.

Щодо податкових повідомлень-рішень № 00170730704 та № 00170740704.

Судом встановлено, що підставою для складання вищевказаних податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про продаж ПСП «Орач» сільськогосподарської техніки за заниженими цінами, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Відповідно до пп. 168.1.4 п. 168.1 ст.168 ПК України якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

Згідно з абз. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу. Не є додатковим благом сума знижки звичайної ціни (вартості) при продажу (відчуженні) на користь платника податків житлової нерухомості, набутої у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно за договорами іпотеки, що забезпечує кредит, наданий в іноземній валюті.

Підпунктами 1.1, 1.2, 1.4, 1.5 пункту 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" ПК України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є: 1) особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу; 2) фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої, другої та четвертої груп; 3) платники єдиного податку третьої групи, крім електронних резидентів (е-резидентів).

Військовий збір для платників збору, зазначених у підпунктах 2 та 3 цього підпункту, встановлюється з 1 січня 2025 року по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

Об`єктом оподаткування збором є

1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу;

2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - щомісячна сума, що дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;

3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 292 цього Кодексу.

Судом встановлено, що в перевіряємий період ПСП «Орач» реалізувало сільськогосподарську техніку неплатникам ПДВ.

Зокрема, за результатами перевірки встановлено реалізацію такого майна:

1. трактор Case Magnum MX 335, заводський № НОМЕР_1 , 2008 року випуску, реалізований за ціною 15 000,00 грн, у тому числі ПДВ — 2 500,00 грн;

2. комбайн John Deere 9680i WTS, 2006 року випуску, відчужений за вартістю 42 000,00 грн, у тому числі ПДВ — 7 000,00 грн;

3. жатка John Deere 625 з транспортним візком, що була у використанні, реалізована за ціною 6 000,00 грн, у тому числі ПДВ — 1 000,00 грн;

4. комбайн зернозбиральний LEXION 480, 2005 року випуску, заводський номер НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , у комплекті із зерновою жаткою Claas Vario 750 № НОМЕР_4 та транспортним візком, проданий за 20 000,00 грн, у тому числі ПДВ — 3 333,33 грн.

На підтвердження вчинення вищевказаних господарських операцій позивач , як до перевірки так і суду, надав договори купівлі-продажу, видаткові накладні, платіжні інструкції, акти прийому-передачі майна.

У зв`язку з тим, що ПСП «Орач» не надано до перевірки експертних висновків щодо визначення ринкової вартості вищевказаних транспортних засобів та сільськогосподарської техніки, ревізор-інспектор, використовуючи відкриті джерела інформації, зокрема дані спеціалізованого інтернет-ресурсу AGRO.RIA, самостійно здійснив орієнтовну оцінку середньої ринкової вартості аналогічної техніки, шляхом порівняння ціни реалізації з цінами на комбайн John Deere 9680i WTS 2006 року випуску та трактор Case IH Magnum.

За результатами такого порівняльного аналізу контролюючим органом зроблено висновок про реалізацію зазначеного майна за заниженими цінами.

Так, відповідно по п. 23.1 ст. 23 ПК України базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.

Поняття «звичайна ціна» установлене підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України як ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПК України ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Отже, ціна господарської операції, яка визначена сторонами у договорі, за загальним правилом та допоки не доведено зворотнє, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Зі свого боку, ринковою ціною може бути: (1) договірна ціна за умови, що правочин відбувся на добровільній основі та обидві сторони є взаємно незалежними; (2) ціна, яка склалася на ринку ідентичних товарів у подібних економічних умовах.

Колегія суддів зауважує, що у податковому законодавстві сформовано «презумпцію ринкової ціни угоди», відповідно до якої сформована договірними сторонами ціна буде вважатися ринковою, допоки її невідповідність не буде доведено у встановленому порядку.

Отже, сформульована у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України презумпція ринкової ціни угоди може бути спростована особою, яка вважає рівень договірної ціни нижчим за ринковий, і саме ця особа (у спірному випадку - контролюючий орган) має довести невідповідність ціни договору рівню ринкових цін.

Єдиним винятком, що виключає правило презумпції ринкової ціни угоди, відповідно до підпункту 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

При цьому, з`ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Тому, відсутність доказів звернення податкового органу до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем процедури з`ясування рівня звичайних цін.

Необхідність урахування саме офіційної інформації можна пояснити тим, що органи державної влади, які проводять статистичні дослідження та аналіз ринку, можуть надати узагальнену інформацію щодо середньої ціни продажу тих чи інших товарів усіма учасниками ринку.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 09.04.2025 у справі №320/3406/19, від 17.12.2024 у справі №803/543/16.

Судом встановлено та не спростовується відповідачем, що податковий орган застосував порівняльний аналіз, виходячи з цінових пропозицій щодо продажу техніки, вказаних у оголошеннях з мережі Інтернет, що не є офіційною інформацією уповноваженого органу про рівень ринкових цін щодо реалізації у 2021-2023 рр. сільськогосподарської техніки.

Спростування презумпції ринкової ціни угоди, яка у даному випадку відповідає оціночній вартості об`єкта продажу, розрахованій уповноваженим органом на здійснення такої оцінки, не може відбуватися на підставі будь-якої інформації і без застосування національних стандартів та інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна і майнових прав.

Таким чином, доводи контролюючого органу про реалізацію сільськогосподарської техніки за заниженою ціною зроблені лише на підставі висновків, що сформовані у результаті аналізу пропозицій з відкритих джерел інтернету, без попереднього застосування інших процесуальних умов, а отже є безпідставними та необґрунтованими.

Суд першої інстанції вірно врахував, що контролюючим органом не ініційовано проведення експертної оцінки, не залучено спеціалістів, не використано офіційні довідкові чи статистичні джерела інформації, які б дозволяли з належним ступенем достовірності встановити іншу, вищу ринкову вартість відчуженої техніки.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність контролюючим органом неправомірності дій ПСП «Орач» щодо продажу техніки за встановленими у Договорах цінами.

Відсутність належних, допустимих і достовірних доказів завищення або заниження ціни відчуження техніки унеможливлює покладення на платника негативних податкових наслідків.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим органом зроблено необґрунтований висновок про порушення позивачем пп. 168.1.4 п. 168.1 ст.168, абз «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 1.1, 1.4, 1.5, 1.6 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Як наслідок, судом першої інстанції вірно скасовано податкові повідомлення- рішення № 00170730704 та № 00170740704.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 440/15894/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова

Повний текст постанови складено 23.07.2026 року