Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №520/7581/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 р. Справа № 520/7581/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 23.04.26 по справі № 520/7581/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до призначення пенсії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач 2), в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (код ЄДРОПУ 42098368) про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком від 27.01.2026 р. № 204050010884;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (код ЄДРОПУ 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком від 27.01.2026 р., зарахувавши в страховий стаж періоди роботи з 17.09.1982 по 28.12.1988 роки, з 01.01.1989 по 12.02.2000 роки, з 12.02.2000 по 11.07.2000 роки.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.01.2026р. №204050010884 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.01.2026р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.

Позов у решті вимог залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код - 42098368; місцезнаходження - вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) 532,48 (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ПФУ в м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Зазначає, що загальний страховий стаж складає 21 рік 11 місяців 14 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви позивача про призначення пенсії за віком, до страхового стажу не зараховано: період роботи у колгоспі з 17.09.1982 по 28.12.1988 (відсутні підстави внесення записів про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів (номер та дата документу); період роботи у колгоспі “ім. Суворова”, КСП “ім. Суворова”, з 01.01.1989 по 12.02.2000 (відсутні підстави прийняття на роботу, відсутні підстави внесення записів про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів (номер та дата документу), печатка підприємства, що засвідчує запис про звільнення, не відповідає підприємству при зарахуванні на роботу, відсутній підпис уповноваженої особи при звільнення); період роботи з 12.02.2000 по 11.07.2000 (відсутні підстави прийняття на роботу, зазначений період враховано частково згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування).

Таким чином, відповідач вважає, що ним було правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком з урахуванням ст. 26 Закону № 1058-IV, оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж.

Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20.01.2026 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі – Закон № 1058-IV).

За принципом екстериторіальності дане звернення було розглянуто і вирішено по суті ГУ ПФУ в м. Києві і рішенням відділу призначення пенсій від 27.01.2026 р. №204050010884 заявнику було відмовлено у призначенні пенсії.

Зазначено, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить не менше 32 років; страховий стаж заявника становить 21 р. 11 м. 14 дн. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, Згідно трудової книжки колгоспника віл 17.01.1986 НОМЕР_2 до загального страхового стажу не зараховано: період роботи у колгоспі з 17.09.1982 по 28.12.1988 (відсутні підстави внесення записів про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів (номер та дата документу); період роботи у колгоспі “ім. Суворова”, КСП “ім. Суворова”, з 01.01.1989 по 12.02.2000 (відсутні підстави прийняття на роботу, відсутні підстави внесення записів про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів (номер та дата документу), печатка підприємства, що засвідчує запис про звільнення, не відповідає підприємству при зарахуванні на роботу, відсутній підпис уповноваженої особи при звільнення); період роботи з 12.02.2000 по 11.07.2000 (відсутні підстави прийняття на роботу, зазначений період враховано частково згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування).

Згідно із записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 /61 позивач (у межах спірних правовідносин): 17.09.1982 р. прийнята в члени колгоспу "Україна" в якості доярки-телятниці; 28.12.1988 р. у зв`язку з укрупненням колгоспу "України переведена в колгосп "Суворова"; 01.01.1989 р. доярка колгоспу ім. Суворова Ізюмського району; 12.02.2000р. звільнена з членів КСП ім. Суворова у зв`язку з реформуванням господарства в ПСП "Придонецьке"; 12.02.2000 р. прийнята на роботу в ПСП "Придонецьке" в якості свинарки; 11.07.2000 р. звільнена за ст. 40 КЗпП України.

Також згідно із записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 /61 позивач (у межах спірних правовідносин) відпрацювала: у 1982 р. - 103 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 76); у 1983 р. - 260 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1984 р. - 295 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1985 р. - 311 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1986 р. - 240 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1987 р. - 240 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1988 р. - 317 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1989 р. - 300 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1990 р. - 293 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1991 р. - 288 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1992 р. - 327 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1993 р. - 304 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1994 р. - 283 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1995 р. - 333 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1996 р. - 330 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1997 р. - 288 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1998 р. - 305 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 1999 р. - 240 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 240); у 2000 р. - 128 трудоднів (встановлений колгоспом трудовий мінімум - 123).

Згідно з довідкою ТОВ "Науково-виробничий сервісний центр "Харківський Народний Архів" від 20.01.2026р. №06-14 документи колгоспу "Україна" Ізюмського району, Колгоспу ім. Суворова, КСП ім. Суворова Ізюмського району на зберігання до архіву не надходили.

Згідно з довідкою архівного відділу Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області від 07.06.2024р. №01-35/46 під час окупації міста архівні справи з кадрових питань (особовий склад) колгоспу “Україна”, колгоспу імені Суворова, КСП імені Суворова Ізюмського району Харківської області були знищені внаслідок пожежі. У зв`язку із цим надання запитуваної інформації вбачається неможливим.

Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у призначенні пенсії, заявник звернувся з позовом до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 27.01.2026р. №204050010884 позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважав за можливе зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.01.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі – Закон № 1788-ХІІ) та Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2028 року по 31 грудня 2028 року - від 15 до 25 років.

Частиною 1 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом

Згідно із ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі – персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

З матеріалів справи встановлено, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії є те, що згідно з наданими документами, страховий стаж позивача є недостатнім. До страхового стажу не зараховано період роботи у колгоспі з 17.09.1982 по 28.12.1988 (відсутні підстави внесення записів про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів (номер та дата документу); період роботи у колгоспі “ім. Суворова”, КСП “ім. Суворова”, з 01.01.1989 по 12.02.2000 (відсутні підстави прийняття на роботу, відсутні підстави внесення записів про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів (номер та дата документу), печатка підприємства, що засвідчує запис про звільнення, не відповідає підприємству при зарахуванні на роботу, відсутній підпис уповноваженої особи при звільнення); період роботи з 12.02.2000 по 11.07.2000 (відсутні підстави прийняття на роботу, зазначений період враховано частково згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування).

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 (далі – Основні положення).

Відповідно до пунктів 1-2, 5-6 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

У встановленому взірці трудової книжки колгоспника у розділі ІV “Відомості про роботу” вказуються відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис, а в розділі V “Трудова участь у громадському господарстві” – встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Відповідно до п. 8 Основних положень трудові книжки зберігаються в управлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність.

На момент заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомітету праці СРСР від 20 червня 1974 р. № 162 (далі – Інструкція № 162).

Відповідно до п. 1.1 розділу 1 Інструкції № 162 визначено, що трудова книжка є основним документом, що засвідчує трудову діяльність робітників і службовців.

Як убачається із записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_3 (а.с.18) у розділі “Трудова участь в громадському господарстві”:

- в 1981 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 172 трудоднів, фактично відпрацьовано 190 трудоднів;

- в 1982 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 76 трудоднів, фактично відпрацьовано 103 трудоднів;

- в 1983 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 260 трудоднів;

- в 1984 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 295 трудоднів;

- в 1985 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 311 трудоднів;

- в 1986 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 240 трудоднів;

- в 1987 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 240 трудоднів;

- в 1988 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 317 трудоднів;

- в 1989 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 300 трудоднів;

- в 1990 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 293 трудоднів;

- в 1991 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 288 трудоднів;

- в 1992 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 327 трудоднів;

- в 1993 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 304 трудоднів;

- в 1994 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 283 трудоднів;

- в 1995 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 333 трудоднів;

- в 1996 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 330 трудоднів;

- в 1997 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 288 трудоднів;

- в 1998 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 305 трудоднів;

- в 1999 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 240 трудоднів, фактично відпрацьовано 240 трудоднів;

- в 2000 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 86+37 трудоднів, фактично відпрацьовано 91+37 трудоднів.

Отже, у трудовій книжці колгоспника відображені кількість відпрацьованих трудоднів (час роботи за фактичною тривалістю) за період з 17.09.1982 по 28.12.1988 та з 01.01.1989 по 12.02.2000, згідно із записами позивачем виконано усі річні мінімуми.

З огляду на вказане, надана позивачем книжка колгоспника містить всю необхідну інформацію про трудову діяльність останньої, зокрема і кількість відпрацьованих трудоднів (час роботи за фактичною тривалістю)

При цьому, доказів невиконання без поважних причин позивачем встановленого мінімуму трудової участі, відповідачами не надано.

Таким чином, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи та трудова книжка колгоспника позивача містить інформацію про встановлений мінімум його трудової участі та фактично відпрацьований позивачем час в колгоспі за спірні періоди, суд дійшов першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутність довідки щодо вироблених та встановлених трудоднів не може бути законною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи у його страховий стаж.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.01.1989 по 12.02.2000, оскільки печатка підприємства, що засвідчує запис про звільнення, не відповідає підприємству при зарахуванні на роботу, відсутній підпис уповноваженої особи при звільнення, та періоду з 12.02.2000 по 11.07.2000 через відсутність підстав прийняття на роботу, колегія суддів зазначає таке.

У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) п.2.3 Інструкції №162.

Згідно з п. 4.1 Інструкції №162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції №58).

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 11.05.2022 року у справі № 120/1089/19-а викладена правова позиція, суть якої полягає в тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, що записи у трудовій книжці НОМЕР_2 /61 є чіткими, зрозумілими, скріплені підписами відповідальних осіб.

Суд зазначає, що записи у трудовій книжці позивача свідчать про послідовність хронології подій та їх логічній відповідності.

Разом з тим, до матеріалів справи відповідачами не надано доказів того, що спірні записи в трудових книжках позивача є сфальсифікованими або мають підробний характер, а отже, суд приходить до висновку, що у відповідачів відсутні підстави для неврахування спірних періодів роботи, відображених в трудовій книжки позивача.

Щодо посилання відповідача на недоліки заповнення трудової книжки позивача (печатка підприємства, що засвідчує запис про звільнення, не відповідає підприємству при зарахуванні на роботу, відсутній підпис уповноваженої особи при звільнення), суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані обставини не можуть слугувати підставою для неврахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, оскільки обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Враховуючи вищевикладене, спірні періоди роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_2 /61, підлягають врахуванню до страхового стажу позивача.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що частиною 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

У цьому випадку позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії через неможливість перевірки достовірності спірних періодів, у зв`язку з відсутністю уточнених даних.

Таким чином, у спірних правовідносинах Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, при прийнятті спірного рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, не забезпечило реалізацію управлінської функції із дотриманням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.

Щодо не зарахування позивачу періоду роботи з 12.02.2000 по 11.07.2000 до страхового стажу у зв`язку з відсутністю даних про сплату страхових внесків за вказаний період, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1058 платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

За приписами ст. 1 Закону №1058 застрахована особа фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина друга статті 20 Закону №1058).

Частинами 4-6, 9, 10, 12 ст. 20 Закону №1058 встановлено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум із їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відсутність за даними системи індивідуальних відомостей про застраховану особу про сплату страхових внесків за вказані періоди не може бути підставою для не зарахування таких до страхового стажу для призначення пенсії позивачу.

Порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи не були сплачені.

Отже, фактично внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків і це не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача такого періоду роботи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року по справі № 535/1031/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а.

Тож підсумовуючи все викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 27.01.2026 №204050010884 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Окрім того, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву від 20.01.2026 про призначення пенсії за віком.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, зокрема, шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.01.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі не знайшли свого належного підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції та не спростовують висновків суду.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. А отже, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 по справі № 520/7581/26 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 по справі № 520/7581/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц