Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №200/1178/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року справа №200/1178/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі № 200/1178/26 (головуючий суддя І інстанції – Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування в частині наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024 № 277 в частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 привести наказ від 19.09.2024 № 277 у відповідність до вимог абзацу третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 утриматися від виключення позивача зі списків особового складу військової частини до моменту проведення повного розрахунку по всім видам грошового та речового забезпечення відповідно до норм чинного законодавства.

- допустити негайне виконання рішення суду в частині пунктів 1-3 резолютивної частини позову.

В обґрунтування позову зазначив, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024 № 277 його було виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення з 19.09.2024.

Разом з тим, при звільненні відповідачем не було проведено із ним повний розрахунок, що підтверджено судовими рішеннями у справах № 200/7399/24 та № 200/6783/25.

Вказує, що з метою досудового врегулювання цього спору, звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив привести наказ від 19.09.2024 № 277 у відповідність до вимог чинного законодавства та скасувати пункт про його виключення зі списків особового складу частини, однак відповіді за результатами розгляду цього рапорту не отримав

Вважає, що пункт наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024 № 277 в частині виключення позивача зі списків особового складу прийнятий за відсутності передбачених законом підстав та з прямим порушенням пункту 242 Положення № 1153/2008, яким передбачено, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив з того, що дійсно, абзац третій пункту 242 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини, проте звільнення позивача на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) відбулося на підставі його рапорту, а отже, за згодою позивача.

З наведених підстав, суд першої інстанції виснував, що спірний наказ № 277 від 19.09.2024 є реалізованим за згодою позивача, а пункт 242 Положення № 1153/2008 не передбачає зворотної дії наказу про звільнення з військової служби у вигляді поновлення на службі.

Не погодившись з рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Апелянт в обгрунтування своїх вимог зазначає, що у межах цієї справі звернувся до суду з вимогою скасувати пункт наказу про виключення його зі списків особового складу та не оспорював факту звільнення з військової служби, а виключно передчасність виключення його зі списків особового складу військової частини.

Зауважує, що Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України чітко розмежовує поняття «звільнення з військової служби» (як підстава припинення служби) та «виключення зі списків особового складу» (як завершальний етап після проведення розрахунку).

Проте, суд першої інстанції фактично ототожнив поняття «звільнення з військової служби» та «виключення зі списків особового складу», що призвело до неправильного вирішення справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2026 справу передано судді-доповідачу – Компанієць І.Д.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 16.04.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 (підстава – призначення судді на посаду до іншого суду) справу передано судді-доповідачу Пивовар І.В.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 справу прийнято до провадження судді Пивовар І.В.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду”.

Відповідно до частини дев`ятої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Однією з підсистем ЄСІКС (ЄСІТС) є «Електронний суд», що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи»).

Підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених (пункт 37 Рішення № 1845/0/15-21).

До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей (п. 128 Рішення № 1845/0/15-21).

Отже, з урахуванням викладеного апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 23.09.2021 по 19.09.2024 на підставі наказів командира Військової частини НОМЕР_1 № 287 від 23.09.2021 та № 277 від 19.09.2024.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024 № 277 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення з 19.09.2024 у запас відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.02.2025 № 45 до наказу від 19.09.2024 № 277 було внесено зміни щодо виплати різних складових грошового забезпечення позивача на підставі судових рішень.

Після звільнення з військової служби за сімейними обставинами у 2024 році позивач декілька разів звертався до суду з позовами до Військової частини НОМЕР_1 з різними вимогами щодо невиплати різних складових грошового забезпечення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі № 200/7399/24, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 дні та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 54 дні у рік звільнення, обчислені з застосуванням коефіцієнту 3,8, з урахуванням вже виплаченої суми грошової компенсації; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби згідно з розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, та пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2024 по 04.02.2025 у сумі 131 077,92 грн.

Рішення суду у справі № 200/7399/24 набрало законної сили 30.06.2025, на підставі постанови Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі № 200/6783/25, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорти ОСОБА_1 від 02.07.2025 про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік (за вх. № 14714 від 07.07.2025) та від 02.07.2025 про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік (за вх. № 14715 від 07.07.2025).

Рішення суду у справі № 200/7399/24 набрало законної сили 01.01.2026.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.02.2026 у справі № 200/400/26 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , зокрема про зобов`язання виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік як військовослужбовцю, який перебуває у штаті військової частини на момент виникнення права на такі виплати, відповідно до вимог чинного законодавства України, тобто після виключення зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення з 19.09.2024.

28.01.2026 позивачем було подано рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 з вимогою привести наказ від 19.09.2024 № 277 у відповідність до вимог чинного законодавства та скасувати пункт про його виключення зі списків особового складу частини. Зазначений рапорт було направлено 28.01.2026 через поштового оператора «Укрпошта» на адресу Військової частини НОМЕР_1 з описом вкладення, однак станом на день подання цього позову представниками військової частини він не був отриманий.

У зв`язку з наведеним, з метою належного інформування відповідача, 04.02.2026 позивачем повторно направлено вказаний рапорт електронною поштою на офіційну електронну адресу Військової частини НОМЕР_1 .

Відповіді на рапорт матеріали справи не містять.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 67 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває й до теперішнього часу.

На підставі статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII, у редакції, чинній на час спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно приписів частини 7 статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення).

Пунктом 1 Положення передбачено, що цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

За приписами пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024 № 277 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення з 19.09.2024 на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, а саме: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Таким чином, звільнення позивача у запас під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини на підставі наведеної норми відбулося на підставі його особистого рапорту у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу.

Так, позивач вказує про неправильне застосування судом першої інстанції положень пункту 242 Положення № 1153/2008, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23.

Реагуючи на доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів враховує, що у вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

Водночас є безпідставними посилання позивача на вказану постанову Верховного Суду, оскільки обставини справи № 400/8927/23 відрізняються від обставин справи, що розглядається (№ 200/1178/26).

Так, предметом спору у справі № 400/8927/23 було стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні особи зі списків у зв`язку з переведенням до іншого місця служби (без припинення проходження військової служби), а не скасування наказу про виключення зі списків особового складу у зв`язку з остаточним звільненням з військової служби у запас та поновлення на службі.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у судовому порядку не оскаржував визначений в наказі № 277 від 19.09.2024 перелік виплат та факт їх отримання.

З огляду на це колегія суддів виходить з того, що передбачені вказаним наказом види грошового забезпечення були виплачені йому в повному обсязі до моменту виключення зі списків особового складу військової частини, а отже, відповідачем проведено з позивачем розрахунок за всіма належними виплатами, визначеними наказі № 277, а саме виплачено:

грошову компенсацію за невикористані 14 днів додаткової відпустки за 2021 рік;

грошову компенсацію за невикористані 14 днів додаткової відпустки за 2022 рік;

грошову компенсацію за невикористані 14 днів додаткової відпустки за 2023 рік;

грошову компенсацію за невикористані 14 днів додаткової відпустки за 2024 рік;

щомісячну премію в розмірі 600% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 вересня 2024 року по 19 вересня 2024 року;

15% грошової надбавки за роботу з секретними документами за період з 01 вересня 2024 року по 19 вересня 2024 року.

При цьому позивач вказує, що на день виключення зі списків особового складу військової частини, його не повністю забезпечено грошовим забезпеченням та не проведено із ним усіх необхідних розрахунків і виплат (що підтверджується тим, що після звільнення з військової служби за сімейними обставинами у 2024 році позивач декілька разів звертався до суду з позовами до Військової частини НОМЕР_1 з різними вимогами щодо нарахування та виплати окремих складових грошового забезпечення (зокрема, у межах справ № 200/7399/24 та № 200/6783/25), а саме:

без грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 дні та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 54 дні у рік звільнення, обчислені з застосуванням коефіцієнту 3,8, з урахуванням вже виплаченої суми грошової компенсації;

без одноразової грошової допомоги разі звільнення з військової служби згідно з розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, та пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги;

без середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2024 по 04.02.2025 у сумі 131 077,92 грн.

Вказані посилання позивача (щодо отримання грошового забезпечення не у повному обсязі) дають підстави вважати про неправильно обраний позивачем спосіб захисту та, ймовірно, наявність спору між сторонами з приводу належних позивачу виплат під час звільнення його з військової служби.

При цьому зазначені позивачем обставини не є підставою для не виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Тому, правильним є висновок суду першої інстанції, що в розумінні пункту 242 Положення № 1153/2008 відповідач не може виключити позивача без його згоди зі списків особового складу військової частини у тому випадку, якщо не провів з ним розрахунок, тобто не виплатив усі ним же встановлені платежі, а не до моменту вирішення з позивачем спору щодо інших сум, які на думку військовослужбовця мають бути йому виплачені, проте не встановлені відповідачем.

Зазначені висновки повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 420/4487/19.

Оцінюючи поданий позивачем додатковий доказ (відповідь Центрального фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 на запит на інформацію від 12.04.2026), суд зазначає, що останній не містить відомостей про обставини, які входять до предмета доказування у цій справі.

З огляду на приписи статті 73 КАС України щодо належності доказів, вказаний документ не має правового значення для встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а відтак не береться судом до уваги та не впливає на висновки суду по суті спору.

З урахуванням наведеного, всі інші доводи апелянта не впливають на вирішення цієї справи.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 КАС України судові витрати у справі перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі № 200/1178/26 – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі № 200/1178/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 23 липня 2026 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 23 липня 2026 року.

Головуючий суддя І.В. Пивовар

Судді А.А. Блохін

Т.Г. Гаврищук