Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №200/1299/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року справа №200/1299/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня року у справі № 200/1299/26 (головуючий суддя І інстанції – Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил у невиплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”, протиправною;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових, умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач у встановленому порядку звернулася до відповідача із рапортом про здійснення їй одноразової грошової винагороди згідно Постанови № 153, проте Військова частина НОМЕР_1 протиправно відмовила в її нарахуванні з мотивів відсутності документального підтвердження участі у бойових діях.

Позивач вважає означену відмову незаконною, оскільки факт її безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, підтверджується належними письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що свідчить про існування всіх правових підстав для отримання спірних виплат та обумовлює необхідність судового захисту порушеного права.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції констатував, що обставини, визначені в пункті 1-1 Постанови № 168 (в редакції станом на 11.02.2025) в частині права на отримання військовослужбовцем додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень, є тотожними обставинам, зазначеним в пункті 4 Постанови № 153 в частині наявності у військовослужбовця не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постанови № 153 безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій). Тобто, умови отримання військовослужбовцем додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень та одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, є однаковими, в частині наявності не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постанови № 153 безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій).

Таким чином наявність у позивача не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постанови № 153 безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій) підтверджується зокрема рапортами, які погоджено командиром військової частини на отримання позивачем додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач відповідає всім вимогам, які визначені Постановою № 153 для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, а отже наявні правові підстави для здійснення нарахування та виплати такої винагороди.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі № 200/1299/26 та ухвалити нове судове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Апелянт наголошує, що суд першої інстанції помилково ототожнив умови виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за Постановою № 168 (яка призначається як за бойові дії, так і за заходи з оборони) з умовами отримання одноразової винагороди в розмірі 1 млн грн за Постановою № 153, яка вимагає виключно безпосередньої участі саме в бойових діях.

Скаржник вказує, що перебування позивача в зоні бойових дій понад 800 днів та її участь у заходах із забезпечення оборони як старшого бойового медика роти забезпечення не є тотожними участі в бойових діях, а передбачені Дорученнями Міністерства оборони України № 999/уд та № 5601/уд обов`язкові документи бойового обліку (бойові накази, журнали бойових дій та відповідні рапорти) для підтвердження факту бойової діяльності позивача як у матеріалах справи, так і в розпорядженні військової частини відсутні.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 справу передано судді-доповідачу – Компанієць І.Д.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 (підстава - призначення судді на посаду до іншого суду) справу передано судді-доповідачу Пивовар І.В.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є учасником бойових дій (посвідчення НОМЕР_3 від 07 липня 2023 року).

Згідно військового квитка серії НОМЕР_4 , позивача 12.03.2022, на підставі Указу Президента України № 69 від 24.02.2022 призвано у Збройні Сили України.

Військову присягу позивач прийняла 12.03.2022 у в/ч НОМЕР_5 .

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.06.2022 № 29 позивача призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05 червня 2022 року № 5-РС, з 17 червня 2022 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 18 червня 2022 року та вважати таким, що з 17 червня 2022 року прийняв справи та посаду та приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2025 № 1553/9384 позивач перебуває на військовій службі за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2025 № 1553/9411 (Форма 12), зазначено, що позивач брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення зазначених заходів, у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України: у період з 05.08.2022 по 31.12.2022, з 29.04.2023 по 14.05.2023, з 31.05.2023 по 11.11.2023, з 01.12.2023 по 09.12.2023, з 30.12.2023 по 10.01.2024, з 14.01.2024 по 01.02.2024, з 10.02.2024 по 01.04.2024, з 10.04.2024 по 01.08.2024, з 20.08.2024 по 31.12.2024, з 22.01.2025 по 30.06.2025.

28.08.2025 позивачем подано рапорт до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », до якого також було додано рапорт з додатками на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просила розглянути і задовільнити рапорт та вжити необхідних заходів для нарахування старшому сержанту ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Постанови № 153.

Адвокатом Фесенком Я.Є. 09.09.2025 було подано адвокатський запит в інтересах Позивача, в якому він просив повідомити про результати розгляду рапорту ОСОБА_1 від 28.08.2025.

У відповідь на адвокатський запит надійшла відповідь Військової частини НОМЕР_1 № 1553/12960 від 26.09.2025, в якій було зазначено, що отриманий рапорт військовослужбовця прийнятий для опрацювання.

В подальшому адвокатом Фесенком Я.Є. було подано повторний адвокатський запит для отримання результатів по розгляду поданого ОСОБА_1 рапорту від 28.08.2025.

У відповідь па повторний адвокатський запит надійшла відповідь Військової частини НОМЕР_1 № 1553/17658 від 23.11.2025, в якій зокрема зазначено, що безпосередня участь молодшого сержанта ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій не підтверджена документально. Зважаючи на вищевикладене, підстави для виплати молодшому сержанту ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби у бойових умовах в розмірі 1 (один) мільйон гривень, відповідно до Порядку реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, відсутні.

Відповідно до рапортів на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 вх. № 774 від 31.08.2022, № 1863 від 01.11.2022, № 2892/1 від 02.12.2022, № 1066 від 04.02.2023, від 28.02.2023, № 469 від 01.05.2023, № 7193 від 03.07.2023, № 8484 від 02.08.2023, № 10012 від 04.09.2023, № 11569 від 04.10.2023, № 13119 від 02.11.2023, № 14663 від 04.12.2023, № 7654 від 04.05.2024, № 79 від 02.01.2024, № 2257 від 03.02.2024, № 4261 від 03.03.2024, № 9432 від 05.06.2024, № 11462 від 03.07.2024, № 13732 від 02.08.2024, № 16145 від 02.09.2024, № 13777 від 06.10.2024, № 21040 від 05.11.2024, № 23040 від 02.12.2024, № 119 від 02.01.2025 про виплату особовому складу роти контрдиверсійної боротьби Військової частини НОМЕР_6 , за період безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби та участі у таких діях та заходах, на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових завдань батальйоном першого ешелону оборони за період з 05.08.2022 по 31.08.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023, з 29.04.2023 по 30.04.2023, з 01.06.2023 по 30.06.2023, з 01.07.2023 по 31.07.2023, з 01.08.2023 по 31.08.2023, з 01.09.2023 по 30.09.2023, з 01.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11.2023 по 30.11.2023, з 01.12.2023 по 09.12.2023, з 30.12.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 10.01.2024, з 14.01.2024 по 31.01.2024, з 01.02.2024 по 01.02.2024, з 10.02.2024 по 29.02.2024, з 01.04.2024 по 01.04.2024, з 10.04.2024 по 30.10.2024, з 01.05.2024 по 31.05.2024, з 01.06.2024 по 30.06.2024, з 01.07.2024 по 31.07.2024, з 01.08.2024 по 01.08.2024, з 20.08.2024 по 31.08.2024, з 01.09.2024 по 30.09.2024, з 01.10.2024 по 31.10.2024, з 01.11.2024 по 30.11.2024, з 01.12.2024 по 31.12.2024, зокрема молодшому сержанту ОСОБА_1 . Зазначені рапорти було погоджено командиром військової частини.

Ухвалою суду першої інстанції від 14 квітня 2026 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 всі наявні документи, які підтверджують факт безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях та здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період з 05.08.2022 по 31.12.2022, з 29.04.2023 по 14.05.2023, з 31.05.2023 по 11.11.2023, з 01.12.2023 по 09.12.2023, з 30.12.2023 по 10.01.2024, з 14.01.2024 по 01.02.2024, з 10.02.2024 по 01.04.2024, з 10.04.2024 по 01.08.2024, з 20.08.2024 по 31.12.2024, з 22.01.2025 по 30.06.2025, а саме: бойові накази, бойові розпорядження, журнали бойових дій, бойові донесення, рапорти командирів підрозділів, інші документи, що підтверджують виконання бойових (спеціальних) завдань; рапорти, накази на підставі яких ОСОБА_1 в період з серпня 2022 року по липень 2025 року включно нараховувалась та виплачувалась додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168; довідку про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з серпня 2022 року по липень 2025 року включно.

На виконання ухвали суду від 14.04.2026 представником відповідача 30.04.2026 було частково надано витребувані судом документи.

Відповідачем не було надано довідку про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з серпня 2022 року по липень 2025 року включно.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 67 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває й до теперішнього часу.

На підставі статті 1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII, у редакції, чинній на час спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема, підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби.

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність обов`язку. Форма його власника до виконання військового , порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

До видів військової служби положеннями частини шостої статті 2 Закону № 2233-ХІІ віднесено:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Аналіз наведених конституційних та законодавчих приписів свідчить, що захист Вітчизни, її суверенітету та територіальної цілісності в умовах воєнного стану є найважливішою функцією держави та конституційним обов`язком громадян, який реалізується через систему військового обов`язку та проходження військової служби у Збройних Силах України чи інших нормативно визначених військових формуваннях. При цьому правове регулювання порядку комплектування таких формувань особовим складом, а також визначення видів і умов проходження військової служби покладено на законодавця та уповноважені органи державної влади з метою забезпечення обороноздатності країни. На виконання зазначених завдань та з метою правового врегулювання окремих аспектів залучення громадян до виконання військового обов`язку, державою впроваджуються відповідні спеціальні механізми.

Так, законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).

За змістом частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (набрання чинності 13.02.2025), якою затверджено однойменний Порядок (далі Порядок № 153).

У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 до зазначеного нормативно-правового акта внесено зміни, у зв`язку з чим його назву викладено в такій редакції «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі Постанова № 153, у редакції станом на час спірних правовідносин).

У пункті 1 зазначеного нормативно-правового акту Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Як визначено пунктом 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян).

Відповідно до пункту 3 Постанови № 153 встановлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 153 встановлено, що

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

…

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;».

Відповідно до пункту 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років; до пункту 2-1 Порядку № 153 громадяни України віком від 18 до 25 років в рамках реалізації експериментального проекту можуть бути прийняті на військову службу до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби за контрактом осіб рядового складу на посади, пов`язані з експлуатацією безпілотних систем, строком на два роки..

Громадяни України, зазначені в пункті 2, 2-1 цього Порядку, укладають контракт, форма якого затверджена Постановою № 153.

Контракт з громадянами України, зазначеними в пункті 2 цього Порядку, укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту (абзац перший пункту 7 Порядку № 153).

Контракт з громадянами України, зазначеними у пункті 2-1 цього Порядку, укладається строком на два роки з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше дванадцяти місяців протягом дії контракту (абзац другий пункту 7 Порядку № 153).

Аналізуючи структуру й зміст постанови Кабінету Міністрів України № 153 у системному зв`язку із затвердженим нею Порядком реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, суд зазначає, що цим нормативно-правовим актом закріплено дві правові моделі грошового заохочення військовослужбовців, які розмежовуються за видом грошової виплати, суб`єктним складом, умовами набуття права на виплату й процедурами реалізації такого права.

Положеннями пункту 4 Постанови запроваджено такий вид виплати, як одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах. За сутнісним та юридичним змістом цей пункт є самостійною матеріально-правовою нормою, якою врегульовано умови, підстави виникнення права на таку грошову виплату, коло осіб, яким виплачується винагорода, а також обмеження щодо її виплати.

Аналіз положень абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 дає підстави стверджувати, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн.гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:

суб`єктний склад у взаємозв`язку з характером служби: проходження особою військової служби; належність особи до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, а також до категорії осіб, передбачених абзацем 7-9 пункту 4 Постанови № 153.

віковий критерій призову (прийняття на службу): імперативною умовою виникнення права на виплату є залучення особи до проходження служби у віці до 25 років;

часовий критерій призову (прийняття на службу): юридичний факт призову особи за мобілізацією або її прийняття за контрактом має відбутися в чітко визначений проміжок часу – під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, та виключно до моменту набрання чинності цією постановою (тобто до 13.02.2025 року); при цьому законодавцем застосовано принцип альтернативності щодо безпосереднього виду (форми) залучення особи до виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із безпосередньою участю у бойових діях (бойових завданнях);

темпоральний статус особи: особа проходить військову службу станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025);

базовий бойовий стаж: особа брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Водночас, положеннями пункту 4 Постанови № 153 передбачено додаткові позитивні умови, які розширюють базові вимоги до бойового стажу особи, а саме:

пропорційне виникнення права: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

пільгове виникнення права в повному обсязі: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Окрім цього, нормотворцем визначено додаткову негативну умову, яка унеможливлює реалізацію права особи на отримання виплати (імперативну підставу для відмови у її виплаті)

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, для виникнення у військовослужбовця права на нарахування та виплату грошової винагороди станом на 13.02.2025 обов`язковим є одночасне існування всіх перелічених вище «позитивних» умов у їх сукупності та одночасно відсутності «негативної» умови.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 17.06.2022 була призвана на військову службу під час дії воєнного стану, тобто до досягнення 25-річного віку, перебувала на посадах старшого бойового медика роти забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , та як на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025), так і на дату розгляду цієї справи проходить військову службу.

Крім того, за час проходження служби позивач до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягалася.

Зазначені обставини свідчать про повну відповідність позивача таким обов`язковим критеріям Постанови № 153, як суб`єктний склад, віковий ценз, часовий критерій призову, чинний статус військовослужбовця та належний стан військової дисципліни.

Водночас, з урахуванням приписів пункту 4 Постанови № 153, однією з обов`язкових умов для виникнення у військовослужбовця права на отримання зазначеної винагороди є його безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Отже, суть спірних правовідносин у даній справі полягає у тому, чи притаманна позивачу визначена Постановою № 153 обов`язкова матеріально-правова ознака – наявність фактичного бойового стажу безпосередньої участі у бойових діях сукупною тривалістю не менше шести місяців.

З матеріалів справи встановлено, що ухвалою суду першої інстанції від 14 квітня 2026 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 всі наявні документи, які підтверджують факт безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях та здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Так, відповідно до рапортів на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 вх. № 774 від 31.08.2022, № 1863 від 01.11.2022, № 2892/1 від 02.12.2022, № 1066 від 04.02.2023, від 28.02.2023, № 469 від 01.05.2023, № 7193 від 03.07.2023, № 8484 від 02.08.2023, № 10012 від 04.09.2023, № 11569 від 04.10.2023, № 13119 від 02.11.2023, № 14663 від 04.12.2023, № 7654 від 04.05.2024, № 79 від 02.01.2024, № 2257 від 03.02.2024, № 4261 від 03.03.2024, № 9432 від 05.06.2024, № 11462 від 03.07.2024, № 13732 від 02.08.2024, № 16145 від 02.09.2024, № 13777 від 06.10.2024, № 21040 від 05.11.2024, № 23040 від 02.12.2024, № 119 від 02.01.2025 про виплату особовому складу роти контрдиверсійної боротьби Військової частини НОМЕР_6 , за період безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби та участі у таких діях та заходах, на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових завдань батальйоном першого ешелону оборони за період з 05.08.2022 по 31.08.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023, з 29.04.2023 по 30.04.2023, з 01.06.2023 по 30.06.2023, з 01.07.2023 по 31.07.2023, з 01.08.2023 по 31.08.2023, з 01.09.2023 по 30.09.2023, з 01.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11.2023 по 30.11.2023, з 01.12.2023 по 09.12.2023, з 30.12.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 10.01.2024, з 14.01.2024 по 31.01.2024, з 01.02.2024 по 01.02.2024, з 10.02.2024 по 29.02.2024, з 01.04.2024 по 01.04.2024, з 10.04.2024 по 30.10.2024, з 01.05.2024 по 31.05.2024, з 01.06.2024 по 30.06.2024, з 01.07.2024 по 31.07.2024, з 01.08.2024 по 01.08.2024, з 20.08.2024 по 31.08.2024, з 01.09.2024 по 30.09.2024, з 01.10.2024 по 31.10.2024, з 01.11.2024 по 30.11.2024, з 01.12.2024 по 31.12.2024, зокрема молодшому сержанту ОСОБА_1 . Зазначені рапорти було погоджено командиром військової частини.

Колегія суддів ще раз наголошує, що особа яка претендує на одноразову грошову виплату, передбачену пунктом 4 Постанови № 153, має відповідати обов`язкових умовам (критеріям) для виплати одноразової грошової винагороди.

Окрім того, суд зазначає, ні постанова № 153, ні Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 не містить спеціальної форми довідки про підтвердження участі військовослужбовця саме у бойових діях.

Форма довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (Додаток 6) визначена Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413.

У свою чергу, на початковому етапі реалізації експериментального проекту Міністром оборони України було видано Доручення № 999/уд від 20.02.2025 (далі Доручення № 999/уд).

Проте, за результатами подальшого реформування та внесення змін до Постанови № 153, Міністром оборони України було видано Окреме доручення від 26.09.2025 № 5601/уд (далі Доручення № 5601/уд). При цьому, відповідно до пункту 9 цього Окремого доручення, попереднє Доручення № 999/уд від 20.02.2025 визнано таким, що не застосовується з 7 серпня 2025 року.

Дорученням № 5601/уд відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року № 942) (далі - Постанова) передбачено виплату:

- одноразової грошової допомоги після укладення контракту на проходження військової служби громадянами України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу у розмірі один мільйон гривень, яка виплачується трьома частинами (далі - Допомога);

- одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - Винагорода) у розмірі один мільйон гривень. Виплата здійснюється один раз за весь період проходження військової служби та не підлягає поділу на частини.

Право на Винагороду мають виключно громадяни України, які до набрання чинності Постанови (до 13.02.2025) у віці до 25 років (яким не виповнилося 25 років) були прийняті або призвані на військову службу (під час мобілізації або за контрактом) під час воєнного стану, проходили військову службу (станом на 13.02.2025) та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (далі військовослужбовці) строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025, з числа осіб: - рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення; - які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; - які проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант"; - які проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Також право на Винагороду мають військовослужбовці з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, а також інших утворених відповідно до законів України військових формувань, що відповідають умовам Постанови, яким після набрання чинності Постанови (13.02.2025) присвоєно офіцерське звання.

Іншим військовослужбовцям офіцерського складу (окрім тих категорій, які перелічені вище) Винагорода не виплачується.

Підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025, Винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025 у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни (пов`язаних із захистом Батьківщини), або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), Винагорода виплачується в повному обсязі.

Виплата Винагороди не здійснюється військовослужбовцям, які притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився (далі – випадки притягнення до відповідальності).

Цим же дорученням, зобов`язано командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, зокрема:

а) провести аналіз наявності зазначених вище військовослужбовців (у тому числі, які після 13.02.2025 загинули (померли) або були звільнені зі служби та виключені зі списків особового складу військових частин (установ)) та не отримали Винагороду, за результатами аналізу скласти контрольні списки;

б) провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати Винагороди;

в) організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці або до яких вони відряджались для виконання бойових (спеціальних) завдань, щодо:

- створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди або Допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення (при цьому обов`язково врахувати, що довідка зазначена в Додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій та довідка за формою, наведеною у додатку № 1 окремого доручення Міністра оборони України від 06.03.2023 № 5718/3, не є документами, що підтверджують безпосередню участь у бойових діях лише в районах ведення воєнних (бойових) дій, оскільки ці довідки також підтверджують участь в інших місцях виконання завдань);

- документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення до відповідальності;

- з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон);

- в п`ятиденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається (Додаток 1), в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин (у разі розформування військової частини (установи) оформлення (надання) довідок покладається на військову частину (установу), яка визначена правонаступником, інформація в довідці в даному випадку зазначається за наявності підтверджуючих документів).

Витяги (копії) бойових наказів (бойових розпоряджень), журналів бойових дій (вахтових, навігаційно-вахтових, навігаційних журналів) або журналів ведення оперативної обстановки або бойових донесень, рапортів (донесень) командирів підрозділів (груп), кораблів (суден), катерів про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій, а також рапортів самих військовослужбовців не вимагати.

Також Дорученням № 5601/уд зобов`язано командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України проводити заходи внутрішнього контролю шляхом здійснення попередніх перевірок законності нарахування Винагороди та Допомоги (далі - попередня перевірка) протягом трьох днів з дати отримання підтверджуючих документів.

Застосовуючи положення наведених норм права до обставин спірних правовідносин, колегія суддів доходить таких висновків:

по-перше, щодо розмежування правових підстав військових виплат.

У контексті застосування приписів Постанови № 153 необхідно суворо розмежовувати правову категорію «безпосередня участь у бойових діях» від правової категорії «безпосередня участь у забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України».

Особиста участь військовослужбовця у заходах із забезпечення оборони України без виконання саме бойових завдань не є правовою підставою для виникнення права на виплату за Постановою № 153. Тільки особиста та безпосередня участь конкретного військовослужбовця у бойових діях (тактичних зіткненнях, вогневому ураженні на лінії зіткнення) у межах визначених бойових районів створює належні підстави для отримання Винагороди;

по-друге, щодо обов`язковості та послідовності попереднього кадрового контролю.

Механізм реалізації права на отримання Винагороди за Постановою № 153 передбачає обов`язкову процедуру верифікації бойового стажу, яка складається з послідовних етапів: ініціативний збір відомостей та поденне обчислення днів участі військовою частиною (включаючи направлення запитів до місць відряджень); проведення командуванням вищого рівня попередньої перевірки законності нарахування протягом трьох днів з моменту отримання документів; видання наказу уповноваженого командира про виплату за результатами цієї перевірки. З огляду на це, виданню розпорядчого акта про виплату обов`язково передує завершена процедура попереднього внутрішнього контролю;

по-третє, щодо належності та допустимості доказів у цій категорії справ.

Окремим дорученням № 5601/уд затверджено уніфіковану форму Довідки про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях (Додаток 1), в якій відображається сумарна (обчислена поденно) кількість днів такої участі.

Зазначена Довідка є єдиним підсумковим документом військового обліку, що підтверджує наявність у військовослужбовця необхідного бойового стажу та виступає безпосередньою підставою для нарахування Винагороди.

Жодні інші облікові, розпорядчі чи фінансові документи військової частини (зокрема рапорти на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану"), за відсутності оформленої у встановленому порядку Довідки за формою Додатка 1, не можуть виступати самостійним та беззаперечним підтвердженням наявності у військовослужбовця права на отримання одноразової винагороди у розмірі 1 млн. гривень.

Водночас, судом встановлено, що рапорти командира роти, які були надані суду, як підтвердження безпосередньої участі особи в бойових діях, та містяться в матеріалах справи, складені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (зі змінами), частина – на підставі Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 (до прийняття Порядку № 260), в подальшому – на підставі Порядку виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 з метою виплати особовому складу роти контрдиверсійної боротьби в/ч НОМЕР_1 , за період безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби та участі у таких діях та заходах та спрямовані на затвердження (та затверджені) командиру Військової частини НОМЕР_1 .

Оцінюючи зміст вказаних рапортів командира роти контрдиверсійної боротьби Військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає, що фіксація у них прізвища, імені та по батькові позивача свідчить про її залучення до виконання службових обов`язків у складі відповідного підрозділу в районах ведення воєнних дій та підтверджує право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень.

Проте, враховуючи альтернативний характер підстав для виплат за Постановою № 168, Порядком № 260 та Окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 (які охоплюють як бойові дії, так і заходи із забезпечення оборони), сам по собі факт включення позивача до відповідних розпорядчих та облікових документів не є тотожним підтвердженню її безпосередньої участі у бойових діях (тактичних зіткненнях, вогневому ураженні) за критеріями Постанови № 153.

Оскільки на підставі цих рапортів здійснювалася виплата, спрямована у тому числі на компенсацію ризиків за загальне «забезпечення здійснення заходів із національної безпеки і оборони», зазначення у них особистих даних позивача, за відсутності поденного вичленення характеру її завдань, не може слугувати самостійним доказом виконання нею виключно бойових завдань на лінії зіткнення протягом спірних днів.

Натомість особиста та безпосередня участь конкретного військовослужбовця у забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України не створює підстав для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Натомість, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що умови отримання військовослужбовцем щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за Постановою № 168 та одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень за Постановою № 153 є тотожними (однаковими). На цій підставі суд першої інстанції дійшов висновку, що сам факт наявності погоджених рапортів на виплату позивачу щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень є безумовним та достатнім підтвердженням наявності у неї щонайменше шести місяців стажу (800 днів) безпосередньої участі у бойових діях, що автоматично створює правові підстави для нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за Постановою № 153.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, аналізуючи зміст вказаних рапортів командира роти контрдиверсійної боротьби Військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає, що фіксація у них прізвища, імені та по батькові позивача беззаперечно свідчить про її залучення до виконання службових обов`язків у складі відповідного підрозділу в районах ведення воєнних дій та підтверджує право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень.

Проте, вказаний висновок суду першої інстанції про повну тотожність умов виплат ґрунтується на неправильному тлумаченні норм матеріального права та ігноруванні внутрішньої текстової структури обох постанов.

Так, перша частина абзацу другого пункту 1-1 Постанови № 168 містить розподільний сполучник «або», об`єднуючи в межах однієї виплати (у розмірі 100 000 гривень) дві різні правові підстави: як власне безпосередню участь у бойових діях, так і здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України.

Натомість Постанова № 153 є змістовно звуженою, оскільки імперативно пов`язує виникнення права на одноразову грошову винагороду виключно з безпосередньою участю у бойових діях. Особиста участь військовослужбовця у заходах із забезпечення оборони України без виконання саме бойових завдань не є правовою підставою для набуття права на отримання виплати в порядку Постанови № 153.

З огляду на це, сам по собі факт включення позивача до відповідних розпорядчих та облікових документів (зокрема рапортів на виплату додаткової винагороди за Постановою № 168) через альтернативний характер цих приписів не є тотожним підтвердженню її безпосередньої участі у бойових діях за критеріями Постанови № 153.

За відсутності поденного вичленення характеру виконуваних позивачем завдань, такі документи безпосередньо не вказують на те, що впродовж усього зазначеного періоду вона брала участь саме у бойових зіткненнях чи вогневому ураженні на лінії зіткнення.

Водночас, колегія суддів зазначає, що застосування нормотворцем у пункті 4 Постанови № 153 лінгвістичної конструкції «зокрема на» тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора свідчить про те, що наведений у дужках перелік територій не є вичерпним. Головним юридичним критерієм є сам факт безпосередньої участі у бойових діях у районах їх ведення.

Системний аналіз зазначених нормативних приписів вказує на те, що наявність розпорядчих документів про виплату додаткової винагороди за Постановою № 168 не звільняє військове командування від обов`язку провести ретельну верифікацію та поденно виокремити саме бойові дні на підставі первинних документів бойового обліку для цілей виплати за Постановою № 153.

Суд першої інстанції наведених відмінностей правового регулювання не врахував, помилково ототожнив ці правові категорії та дійшов передчасного висновку про наявність у позивача повного бойового стажу виключно на підставі факту її включення до рапортів на виплату щомісячної додаткової винагороди, в обхід обов`язкової процедури адміністративної верифікації та без належно оформленої відповідачем Довідки (Додаток 1 до Окремого доручення № 5601/уд).

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Розвиваючи цей процесуальний підхід, колегія суддів зазначає, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача лише за умови, що: позивач виконав усі вимоги закону для отримання відповідного рішення; орган влади не має дискреції, тобто не має права обирати між кількома варіантами поведінки. Якщо ж для вирішення питання орган влади повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості, усунути розбіжності або використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Така позиція є усталеною і узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі № 21-484а13, та у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року у справі №520/12333/21, від 09 травня 2024 року у справі №580/3690/23, від 08 грудня 2025 року в справі №420/13975/24.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Колегія суддів також вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону № 2073-IX, дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Як було зазначено вище, відповідач за наслідками розгляду рапорту позивача прийняв рішення про відмову в нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за Постановою № 153. Водночас наведені відповідачем мотиви відмови визнані судом необґрунтованими, оскільки вони ґрунтувалися на передчасних висновках без проведення належної верифікації фактичного бойового стажу позивача.

Звертаючись з позивом до суду, позивач просить задовольнити її вимоги у повному обсязі, зокрема зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду відповідно до Постанови № 153. Водночас, враховуючи положення статті 245 КАС України, колегія суддів зазначає, що задоволення позовних вимог у частині зобов`язання військової частини здійснити нарахування та виплату цієї винагороди може мати місце лише у випадку, якщо судом перевірено та встановлено наявність усіх передбачених Постановою № 153 підстав для здійснення такої виплати (зокрема, точного поденного обліку бойового стажу на лінії зіткнення).

У той же час колегія суддів наголошує, що суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати збір та первинну перевірку наявності чи відсутності всіх передбачених підстав (документів) для відповідного нарахування у випадку, якщо відповідач цього взагалі не здійснив, оскільки вказане не входить до предмета судової перевірки, виходить за межі компетенції суду та є дискреційним повноваженням відповідача (військового командування).

При вирішенні спору суд бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Таким чином, зазначене дає підстави для висновку, що прийняття судом рішення про безпосереднє зобов`язання військової частини здійснити нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень (або її пропорційної частини) без попередньої детальної перевірки військовим командуванням усіх законодавчо визначених умов і підстав для такої виплати може призвести до прийняття необґрунтованого рішення. Це, у свою чергу, спричинить виплату бюджетних коштів на користь особи, право якої на конкретну кількість бойових днів не було верифіковано за первинними командно-штабними документами у встановленому порядку, або ж нарахування суми, яка не відповідає фактичному бойовому стажу

Колегія суддів зазначає, що встановлення фактичних обставин справи завжди передує застосуванню відповідних норм матеріального права та винесенню остаточного рішення про нарахування виплат.

У спірних правовідносинах відповідач, відмовляючи у виплаті винагороди, обмежився посиланням на відсутність у розпорядженні військової частини первинних документів бойового обліку (бойових наказів та журналів бойових дій щодо позивача), повністю усунувшись від виконання покладених на нього обов`язків.

Колегія суддів вважає таку позицію відповідача передчасною та необґрунтованою з огляду на таке.

Як вже зазначалося, порядок та процедура підтвердження бойового стажу військовослужбовців для виплати винагороди за Постановою № 153 регламентовані Окремим дорученням Міністра оборони України № 5601/уд від 26.09.2025.

Аналіз положень цього відомчого акта свідчить, що за наявності звернення військовослужбовця з відповідним рапортом, відповідач не може приймати пасивну позицію відмови, посилаючись виключно на відсутність документів у власному розпорядженні. Навпаки, Дорученням № 5601/уд на відповідача покладено чіткий алгоритм дій щодо верифікації даних та оформлення документів:

обов`язок ініціативного (самостійного) збору документів: відповідно до підпункту «в» пункту 1 Окремого доручення № 5601/уд, командир військової частини зобов`язаний самостійно організувати роботу, зокрема шляхом направлення запитів до інших військових частин чи підрозділів, до яких відряджалась або у яких проходила службу військовослужбовець, для отримання відомостей про безпосередню участь у бойових діях. Посилання відповідача на відсутність документів у розпорядженні частини без підтвердження того, що ним вживалися заходи для їх витребування чи відновлення, є бездіяльністю;

обов`язок використання внутрішніх процедур перевірки: у разі, якщо первинні документи обліку дійсно відсутні у військовій частині або містять суперечності, відповідач зобов`язаний ініціювати внутрішні інструменти кадрового контролю. Це передбачає можливість проведення службової перевірки, кадрового аудиту або опитування (встановлення пояснень) відповідних посадових осіб і безпосередніх командирів підрозділів, які безпосередньо організовували виконання бойових завдань позивачкою та погоджували її службу;

видача Довідки як кінцева мета процедури: кінцевим документом, який підтверджує наявність або відсутність у військовослужбовця права на виплату за Постановою № 153, є Довідка за формою, визначеною у Додатку 1 до Окремого доручення № 5601/уд, у якій відображається сумарна кількість днів безпосередньої участі. Саме таку довідку (або вмотивовану відмову у її видачі за результатами всебічної кадрової перевірки) відповідач мав оформити за наслідками розгляду рапорту позивачки.

Що стосується факту отримання позивачем щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень, колегія суддів зазначає, що вказана обставина є лише додатковим допоміжним чинником, який свідчить про перебування позивача в районах бойових дій та створює обов`язкові передумови для початку відповідачем процедури верифікації.

Суд першої інстанції припустився помилки, поклавши цей факт в основу прямого нарахування коштів та самостійно здійснив поденний розрахунок бойового стажу на основі розпорядчих та облікових документів щодо виплати додаткової винагороди.

Тим самим суд першої інстанції перебрав на себе виключні дискреційні повноваження військового командування, оскільки за відсутності належно оформленої відповідачем Довідки (Додаток 1 до Окремого доручення № 5601/уд) суд позбавлений процесуальної можливості самостійно визначати тривалість бойового стажу позивача.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній нормі.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав, позивач звернулася до суду із вимогами щодо визнання протиправним рішення відповідача та зобов`язання вчинити певні дії щодо нарахування та виплатити одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 53.

Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що оскільки на момент вирішення цього спору відповідачем при розгляді рапорту позивача не було проведено належної детальної перевірки та верифікації її фактичного бойового стажу, в тому числі відповідно до вимог Доручення Міністра оборони України № 999/уд та Окремого доручення № 5601/уд, не залучено визначений інструмент внутрішнього кадрового контролю для з`ясування причин відсутності її прізвища у журналах бойових дій та наказах за наявності затверджених рапортів на виплату 100 000 гривень, враховуючи дискреційність повноважень військового командування у питанні поденного обліку та верифікації бойових днів, а також відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням правової позиції суду, належним способом захисту, необхідним для повного поновлення порушених прав позивача, в цьому випадку є зобов`язання військової частини повторно розглянути рапорт ОСОБА_2 про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу з 13.02.2025 одноразової грошової винагороди, визначеної абзацом третім пункту 4 Порядку № 153. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у цих правовідносинах мала місце не протиправна бездіяльність відповідача, а факт розгляду рапорту військовослужбовця та прийняття рішення про відмову у виплаті одноразової грошової винагороди.

Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин правове регулювання механізму реалізації Постанови № 153 здійснювалося Окремими дорученнями Міністра оборони України № 999/уд від 20.02.2025 та № 5601/уд від 26.09.2025, які діяли послідовно та змінювали одне одного в часі, якими деталізовано умови, форму документів та механізм реалізації положень Постанови № 153 та затвердженого нею Порядку.

З огляду на викладене, оскільки відповідач реалізував свої повноваження шляхом прийняття рішення (відмови), суд першої інстанції безпідставно кваліфікував дії військової частини як бездіяльність.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня року у справі № 200/1299/26 - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору (за подання апеляційної скарги), за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.

Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору (за подання апеляційної скарги), за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня року у справі № 200/1299/26 – задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня року у справі № 200/1299/26 – скасувати.

Ухвалити у справі № 200/1299/26 нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 28.08.2025 про здійснення їй виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 23 липня 2026 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статтею 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 23 липня 2026 року.

Головуючий суддя І.В. Пивовар

Судді А.А. Блохін

І.В. Сіваченко