Вирок від 21 липня 2026 р. у справі №210/3027/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

В И Р О К

іменем України

Справа № 210/3027/26

Провадження № 1-кп/210/593/26

22 липня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:

Головуючої - судді ОСОБА_1

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2

сторони кримінального провадження, які приймали участь у судовому провадженні: прокурор Криворізької південної окружної прокуратури ОСОБА_3 , потерпілий ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_5 , захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг кримінальне провадження, внесене 07 квітня 2026 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026046710000072 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжя Запорізької області, громадянин України, із середньою освітою, не одружений, на утриманні має малолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий, останній раз:

- 12.01.2026 року Покровським міським судом Дніпропетровської області за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком тривалістю в 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи раніше засудженим, а саме 12.01.2026 року Покровським міським судом Дніпропетровської області за ч. 4 ст. 185, 75 КК України до 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном 2 роки, маючи не погашену у встановленому законом порядку судимість, на шлях виправлення не став та повторно вчинив умисний корисливий злочин за наступних фактичних обставин.

06.04.2026 року приблизно о 10:00 год., ОСОБА_5 , перебуваючи поблизу буд. 29/1 по вул. Віталія Матусевича, м. Кривий Ріг, познайомився з раніше невідомим йому ОСОБА_4 , та побачив у останнього мобільний телефон «Samsung Galaxy А17», об`єм вбудованої пам`яті 4/128 Gb, у корпусі сірого кольору, та в ході спілкування у ОСОБА_5 раптово виник протиправний умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_4 , а саме вищевказаним мобільним телефоном.

Того ж дня, ОСОБА_5 разом із ОСОБА_4 прийшов до під`їзду №1 в буд. АДРЕСА_3 , де проживає ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , переслідуючи корисливу мету та реалізуючи протиправний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, діючи повторно, під приводом здійснення термінового телефонного дзвінку, попросив у ОСОБА_8 належний йому мобільний телефон «Samsung Galaxy А17». ОСОБА_4 , будучи переконаним у тому, що розпоряджається своїм майном з власної волі та не на шкоду своїм інтересам, добровільно передав ОСОБА_5 свій мобільний телефон марки «Samsung Galaxy А17».

В подальшому ОСОБА_5 утримуючи вищевказаний мобільний телефон вийшов з під`їзду №1 в буд. АДРЕСА_3 , з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись чужим майном на власний розсуд, чим в результаті своїх протиправних дій завдав ОСОБА_4 майнової шкоди, загальна сума якої, відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи від 23.04.2026 року №680 складає 7540,13 гривень.

Вказані дії ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , кваліфікуються за ч.2 ст. 190 КК України, за ознаками «заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно».

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви їх оцінки

Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. За вимогами статті 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 під час допиту свою провину у висунутому обвинуваченні визнав повністю, у вчиненому розкаявся, та надав показання, які узгоджуються з обвинуваченням. Зазначив, що шляхом обману заволодів мобільним телефоном ОСОБА_4 , та в подальшому його продав, оскільки потрібні були кошти. Шкодує, що так сталось. Просив суд суворо не карати, зазначив, що відповідні висновки для себе зробив.

Потерпілий в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з вимогами кримінального процесуального закону тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК (Постанова ВС від 29.07.2020р. у справі №740/526/19 провадження №51-212 км 20). Аналогічно, суд самостійно не визначає обсяг письмових доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

На виконання вимог статті 349 КПК України судом з`ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Обвинувачений та його захисник, не наполягали на допиті у судовому засіданні потерпілого, свідків, оскільки обвинувачений визнає фактичні обставини, за яких відбулася подія злочину, який йому інкримінується.

Сторони кримінального провадження, враховуючи визнання обвинуваченим своєї вини у повному обсязі та беззаперечно, а також те, що обвинувачений визнає і не спростовує фактичні обставини, покладені в основу обвинувачення, вважали недоцільним дослідженням усієї сукупності доказів, у тому числі й письмових.

Прокурор клопотав про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просив не досліджувати усю сукупність доказів, якими підтверджуються обставини справи, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочину визнає повністю.

Обвинувачений та захисник дане клопотання підтримав.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений винним себе у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та беззаперечно, його показання відповідають суті обвинувачення, фактичні обставини не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння злочину, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності; обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі докази відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного, та дослідженням матеріалів щодо судових експертиз, долі речових доказів, та які характеризують особу обвинуваченого, без проведення допиту потерпілого, свідків, дослідження письмових матеріалів провадження в повному обсязі.

Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Також судом встановлено, що сторони кримінального провадження, зокрема обвинувачений, не оспорює законність та допустимість проведених слідчих дій.

Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК.

Клопотань про визнання цих доказів недопустимим не заявлено.

Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Кримінальна відповідальність за частиною 1 статті 190 КК України настає у зв`язку із заволодінням чужим майном, шляхом зловживання довірою (шахрайство) .

Частиною 2 статті 190 КК України передбачена кримінальна відповідальність за шахрайство, вчинене повторно.

Об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов`язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності. За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим.

Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно. Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом.

Способами вчинення шахрайства є зокрема обман. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридично значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов`язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством.

Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у т. ч. конклюдентних.

Суб`єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

За наслідками судового розгляду суд приходить до висновку про наявність в діях ОСОБА_5 складу інкримінованого кримінального правопорушення та доведеність його винуватості, тому кваліфікує його дії за: частиною 2 статті 190 КК України, а саме за ознаками заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчиненого повторно.

Мотиви призначення відповідного покарання.

Згідно з частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

При визначені виду та розміру покарань суд керується вимогами статей 65-68 КК України та роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до частини 4 статті 12 КК України вчинене ОСОБА_5 кримінальне правопорушення за частиною 2 статті 190 КК України є нетяжким злочином.

Дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого встановлено, що останній не одружений, перебуває в цивільному шлюбі, на утриманні має неповнолітню дитину, із середньою освітою, не працевлаштований, раніше судимий, має статус ВПО та місце реєстрації, де характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, вину у скоєному злочині визнав повністю у вчиненому розкаюється.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із меж, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховує положення Загальної частини Кримінального кодексу України, зокрема положення статті 65 КК України.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому згідно зі статті 66 КК України, є його щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, безперечне визнання вини. Обставин, які обтяжують покарання відповідно до статті 67 КК України, судом не встановлено.

Суд також приймає до уваги досудову доповідь, згідно з якою виправлення ОСОБА_5 без позбавлення волі або обмеження волі може становити високу небезпеку для суспільства. На думку органу пробації застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції.

З урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, даних про особу обвинуваченого, а також інших обставин кримінального провадження в їх сукупності, суд визнає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, призначення ОСОБА_5 основного покарання у вигляді позбавлення волі у межах, встановлених санкцією частини 2 статті 190 КК України - за якою він обвинувачується і яка передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Суд враховує, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засуджених та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а тому, на думку суду, виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 не можливе без ізоляції.

Обвинувачений вчинив корисливий злочин проти власності в період іспитового строку, тому остаточне покарання ОСОБА_5 слід визначити за правилами частини 1 статті 71 КК України – за сукупністю вироків, з урахуванням наступного.

Згідно правового висновку Об`єднаної палати ККС ВС від 01 червня 2020 року у справі № 766/39/17 пр. № 51-8867кмо18 при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили:

а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК (за сукупністю злочинів);

б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК (за сукупністю вироків).

Таким чином вирішальне значення має дата постановлення попереднього вироку, а не набрання ним законної сили.

Відповідно до частини 4 статті 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_5 вироком від 12.01.2026 року Покровським міським судом Дніпропетровської області засуджений за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 (п`яти) років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 річного іспитового строку не скоїть нового кримінального правопорушення. Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_5 обов`язок періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 не застосовано. Вирок набрав законної сили 12.02.2026 року.

Інкриміноване діяння вчинене після постановлення вироку від 12.01.2026 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 78 КК України, у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК України.

Отже, при визначенні остаточної міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд вважає необхідним застосувати на підставі частини 1 статті 71 КК України принцип часткового складання покарань, та до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати не відбуте покарання за вироком Покровського міського суду Дніпропетровської областівід 12.01.2026 року, призначивши остаточно покарання за сукупністю вироків.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для призначення покарання обвинуваченому з урахуванням положень ст. 69, 75 КК України суд не вбачає.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати, пов`язані із проведенням судової експертиз відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити з урахуванням статті 100 КПК України.

Підстав для застосування спеціальної конфіскації згідно з статтями 96-1 та 96-2 КК України не встановлено.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

До обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на стадії досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 27 квітня 2026 року було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Ухвалою суду від 23 червня 2026 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , раніше застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час строком до двох місяців, а саме з 23 червня 2026 року до 20 серпня 2026 року включно.

З метою забезпечення кримінального провадження, на підставі ст.181, п.2 ч.4 ст.374 КПК України, враховуючи особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, раніше неодноразово судимий, а також з врахуванням призначеного йому реального покарання у виді позбавлення волі у даному кримінальному провадженні, суд вважає наявними ризики, передбачені п.1, п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватися від суду, вчинити нові кримінальні правопорушення. А тому з метою забезпечення виконання вироку, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.12, ч.3 ст. 349, ч.2 ст.373, ст.374, ст. 376, п.1 ч.2 ст. 395 КПК України,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі частини ч. 1 ст. 71 КК України шляхом складання покарань за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Покровського міського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026 року, а саме у виді 04 (чотирьох) років 01 (одного) місяця позбавлення волі та остаточно призначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , покарання у виді 05 (п`яти) років 01 (одного) місяця позбавлення волі.

Запобіжний захід, обраний відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді домашнього арешту в нічний час - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відраховувати з моменту його фактичного затримання в порядку виконання даного вироку.

Речові докази:

- мобільний телефон «Samsung Galaxy А17» ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , переданий на зберігання потерпілому ОСОБА_4 - залишити у володінні останнього;

- оптичний диск зі збереженою інформацією, а саме відеозаписами з камер відеоспостереження по вул. Матусевича та вул. Соборності м. Кривого Рогу ПП "ТЕЛЕ-КОМ" - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Матеріали кримінального провадження №12026046710000072 від 07 квітня 2026року залишити при обвинувальному акті, з подальшим зберіганням у справі №210/3027/26, провадження №1-кп/210/593/26.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.

Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити обвинуваченому його право подати клопотання про помилування Президенту України, право ознайомитись із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції (у разі перебування під вартою).

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Вирок складено та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті.

Суддя: ОСОБА_1