Вирок від 22 липня 2026 р. у справі №171/926/26 — Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Номер справи 171/926/26

Номер провадження 1-кп/171/213/26

ВИРОК

Іменем України

23.07.26 м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025100140001959 від 03.06.2025 року відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Зеленодольськ, Апостолівського району, Дніпропетровської області, громадянина України, який має базову середню освіту, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді солдат резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України 2102-IX, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово безперервно послідовно продовжувався. Указом Президента України № 40/2026 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 січня 2026 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року строком на 90 діб. Даний Указ затверджено Законом України № 4757 ІХ від 14.01.2026.

Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Даний Указ затверджено Законом України № 2105-IX від 03.03.2022 року.

Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 107 від 11.04.2025 солдат ОСОБА_4 , призваний на військову службу під час мобілізації 19.05.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , та 21.01.2025 призначений на посаду солдат резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 та зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Таким чином, згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від25.03.1992 ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця і під час проходження військової служби повинен, окрім іншого, дотримуватися вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551-XIV від 24.03.1999, Військової Присяги, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

При цьому, солдат ОСОБА_4 , діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 .

Так, реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась у АДРЕСА_2 , перебуваючи на посаді солдат резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 , діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, маючи військовий обов`язок нести військову службу, у порушення вимог ст.ст. 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 року, та ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551-XIV від 24.03.1999 року, 12.04.2025 під час перевірки особового складу у місці розташування підрозділу було виявлено відсутність на службі, без поважних причин солдата ОСОБА_4 , тобто останній самовільно залишив військову частину, командуванню про причини свого вибуття не доповів, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд, перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , тобто поза межами місця несення служби, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього, та був незаконно відсутній на службі по 26.03.2026, тобто до тих пір, поки був затриманий працівниками ВП № 10 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, розташованого по вул. Енергетична, 15 А, м. Зеленодольськ, Криворізького району, Дніпропетровської області, тим самим вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військовий злочин) було припинене.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений зазначив, що свою вину у вчиненні кримінального правопорушення він визнає в повному обсязі, кримінальне правопорушення ним було вчинено саме за тих обставин, які викладені у обвинувальному акті. По суті вчиненого зазначив, що дійсно з 12.04.2025 по 26.03.2026 був незаконно відсутній на службі.Просив суд суворо не карати, у вчиненому розкаюється.

Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються.

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про проведення розгляду справи у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки обвинувачений беззаперечно визнає свою винуватість та бажає давати покази.

Обвинувачений підтримав клопотання про розгляд справи у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Наслідки застосування ч. 3 ст. 349 КПК України обвинуваченому ОСОБА_4 роз`яснені та зрозумілі.

Захисник підтримав клопотання про розгляд справи у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України та наслідки її застосування, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують його особу, визнавши відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України недоцільним дослідженням доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду, а кваліфікація його дій є вірною, а саме самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану, діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , дійсно мало місце та містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

ОСОБА_4 винен у вчиненні даного кримінального правопорушення, оскільки усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і свідомо допускав їх настання.

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 , відповідно ст. 66 КК України – є щире каяття у вчиненому злочині.

Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно ст. 67 КК України – не встановлені.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у відповідності з вимогами ст.65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчинення кримінального правопорушення, за ч.5 ст.407 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, ступінь негативних наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на диспансерному обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин, наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкцій ч. 5 ст.407 КК України у вигляді позбавлення волі, що знаходиться в мінімальних межах визначених санкцією частини вчиненого ним злочину. Суд переконаний в тому, що відповідно до вимог ч.2 ст.65 вказаного Кодексу, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних проступків (злочинів, кримінальних правопорушень).

Разом з цим, необхідно зазначити, що підстави для призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, а також підстави для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України, відсутні.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

При призначенні покарання суд також приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини. В справі «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Приписами абз. 4 п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України встановлено обов`язок суду зазначити у резолютивній частині вироку рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_4 залишити до набрання вироком законної сили.

Крім цього, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Відтак, у строк покарання ОСОБА_4 слід зарахувати строк попереднього ув`язнення з 26.03.2026 по день набрання вироком законної сили включно, із розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Документально підтверджені процесуальні витрати за проведення судових експертиз на підставі приписів ст.124 КПК України відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з 26.03.2026 року, тобто з дня його фактичного затримання, зарахувавши строк тримання під вартою в час відбування покарання.

Залишити без змін до набрання вироком законної сили обраний обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань № 3».

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Апостолівський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1