Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №420/27110/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/27110/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо фактичного затримання ОСОБА_1 22.01.2025 та примусового утримання до 28.01.2025;

визнати протиправними дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу без розгляду його звернення про проходження альтернативної (невійськової) служби;

скасувати рішення про призов ОСОБА_1 на військову службу;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 з обліку військовозобов`язаних у зв`язку з правом на альтернативну службу.

Стислий виклад позиції позивача.

В тексті позовної заяви вказано, що ОСОБА_1 22.01.2025 затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як вказує позивач, 28.01.2025 позивачу вручено бойову повістку №М027 та, після отримання бойової повістки, позивач направив 28.01.2025 заяву про проходження альтернативної (невійськової) служби.

За твердженням позивач, під час його перебування у ІНФОРМАЦІЯ_5 проігноровано заяву позивача про проходження альтернативної (невійськової) служби.

Позивач вказує, що належить до релігійної громади «Релігійна Громада Помісної Церкви Христа м. Одеса» з 2003 року, у статуті якої закріплено пацифістські переконання.

Стислий виклад заперечень відповідача.

У відзиві на позовну заяву вказано, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За твердженням представника відповідача, затримання та доставлення осіб до районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки здійснюється національною поліцією, а не відповідачем.

Також представник відповідача вказує, що під час мобілізації військовозобов`язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави. Такий висновок зроблено Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду за результатом розгляду справи № 573/406/24 (провадження № 51-317 км25).

Як вказує представник відповідача, в постанові Верховного Суду у справі №160/2592/23 від 05 лютого 2025 року викладено правовий висновок, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 13.08.2025 суд повернув без розгляду заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою від 18.08.2025 суд залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 20.08.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Ухвалою від 08.09.2025 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, витребував у ІНФОРМАЦІЯ_1 копії:

наказів щодо мобілізації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

заяв ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо проходження альтернативної (невійськової) служби та прийнятого рішення за наслідком розгляду таких заяв.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.04.2025 №160, заступнику начальника-начальнику мобілізаційного відділення наказано призвати та направити для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в особливий період військовозобов`язаного до Військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 28 січня 2025 року видано ОСОБА_1 повістку № НОМЕР_3 , якою зобов`язано ОСОБА_1 04.02.2025 о 10 год. 00 хв з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

28 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою, в якій вказав що у зв`язку з релігійними переконанням не може тримати зброї в руках та приймати присягу, у зв`язку з чим військова служба повинна бути замінена альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до Довідки від 05.06.2024 №41/24 виданої «Релігійна громада помісної церкви Христа м. Одеса», ОСОБА_1 з 2003 року та на даний час є членом «Релігійна громада помісної церкви Христа м. Одеса», прийняв водне хрещення 15 червня 20036 року (означена дата вказана у довідці, саме 20036 рік).

Як вказано у зазначеній довідці, за своїм віровченням та зареєстрованим Статутом «Релігійної громади помісної церкви Христа м. Одеса» відноситься до Євангельських християнських Церков (та Церкви прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами). Віровчення Релігійної Громади закликає не використовувати зброю проти інших людей, що унеможливлює виконання військового обов`язку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Указом Президента України № 69/2022 у зв`язку з військовою агресією російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію; мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

За приписами ч.2 ст.39 Закону № 2232-ХІІ, на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. У разі збройної агресії проти України Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я, перебувають у запасі, не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації та не мають права на відстрочку.

За приписами п.81 Порядку №560, призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

Згідно п.82 Порядку №560, наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи)

Відповідно до п.91 цього Порядку, відправлення резервістів та військовозобов`язаних до місць проходження військової служби здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у складі військових команд або індивідуально.

Судом встановлено, що позивач є військовозобов`язаним. Матеріалами справи не підтверджено, що на момент вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваного наказу позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації з огляду на наявність права на відстрочку. Також позивач не надав доказів того, що мав підстави для бронювання в установленому законом порядку на період мобілізації. Доказів щодо протиправного обмеження свободи пересування позивача на підтвердження вказаної ним силової мобілізації, матеріали справи не містять.

Щодо посилань позивача про протиправність оскаржуваного наказу з огляду на його релігійні переконання, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.10.2025 у справі №573/838/24.

Так, Об`єднана палата зауважила, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов`язку небойового характеру, що не потребує носіння та використання зброї (ремонт техніки, вивезення поранених, будівництво укріплень тощо). Об`єднана палата визнала, що впроваджена законом неможливість відмовитися від військової служби через переконання означає, що таке обмеження має застосовуватися пропорційно до мети, що переслідується, навіть під час захисту Вітчизни від агресії. Міркування, пов`язані з переконаннями, не можуть бути повністю виключені під час війни, тому призов на військову службу під час мобілізації автоматично не скасовує права на сумлінну відмову від носіння або використання зброї.

Враховуючи наведені обставини, а також Указ Президента України №69/2022, суд доходить висновку, що відповідачем правомірно здійснено призов позивача на військову службу по мобілізації, оскільки це є конституційним обов`язком позивача.

Суд зазначає, що організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі-альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначаються Законом України від 12.12.1991 №1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» (далі - Закон №1975-ХІІ).

Статтею 1 цього Закону установлено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

За статтею 2 Закону №1975-ХІІ, право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною першою статті 4 Закону №1975-ХІІ передбачено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ, альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок направлення на альтернативну службу регламентується Розділом II Закону №1975-XII.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 9 значеного Закону для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.

Статтями 10, 11, 12 Закону № 1975-XII визначено, що відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації зобов`язаний прийняти заяву про направлення на альтернативну службу або про звільнення від призову на військові збори та у письмовій формі повідомити громадянина про дату його явки на засідання відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.

Заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори протягом чотирнадцяти календарних днів.

Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:

несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;

відсутність підтверджень щодо істинності релігійних переконань;

неявка громадянина без поважних причин за викликом до місцевої державної адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори.

Відмова у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори з інших підстав, ніж передбачені у частині третій цієї статті, забороняється.

Про відмову у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації сповіщає громадянина у письмовій формі.

Рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові.

Направлення для проходження альтернативної служби видається громадянину після проходження призовної комісії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 №2066 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення № 2066).

Відповідно до пунктів 2, 3 Положення № 2066, громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Пунктами 5, 6 Положення №2066 визначено, що для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадянин після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду призову на строкову військову службу особисто подає письмову заяву до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації за місцем проживання. Початок проведення призову громадян на строкову військову службу встановлюється на підставі Указу Президента України.

Заява про направлення на альтернативну службу подається у довільній формі із зазначенням мотивів неможливості проходження строкової військової служби та підтвердженням істинності релігійних переконань громадянина. До заяви додаються документи, що підтверджують істинність його релігійних переконань, копія документа про освіту та довідка з місця роботи або навчання.

Заява про направлення на альтернативну службу приймається за наявності паспорта. Відсутність паспорта є підставою для відмови у прийнятті заяви.

За правилами, встановленими пунктами 8, 9 Положення №2066, відповідний структурний підрозділ місцевої держадміністрації протягом календарного місяця вивчає заяву громадянина про направлення на альтернативну службу і у разі потреби в межах наданих повноважень перевіряє повідомлені заявником дані.

Про дату явки громадянина до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації, на якому розглядатиметься питання про направлення його на альтернативну службу, відповідний структурний підрозділ місцевої держадміністрації повідомляє письмово та пропонує громадянинові подати до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації у разі потреби додаткове підтвердження істинності релігійних переконань в документальній або іншій формі (зокрема запросити представників релігійної організації тощо).

Згідно з пунктами, 13, 14, 15 Положення №2066, заява громадянина про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої держадміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина. У разі потреби до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації запрошуються представники релігійних організацій, громадськості та вживаються в межах законодавства інші заходи для встановлення належності громадянина до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, та істинності його релігійних переконань.

Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:

несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;

відсутність підтвердження істинності релігійних переконань;

неявка громадянина без поважних причин до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації.

Інші причини не можуть бути підставою для відмови в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори.

Рішення місцевої держадміністрації про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову в направленні на альтернативну службу протягом п`яти календарних днів видається заявникові та надсилається у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому громадянин перебуває на військовому обліку.

Конституція України, як Основний Закон держави, не допускає можливість звільнення громадян України від своїх обов`язків перед державою, у тому числі обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цінності, з мотивів релігійних переконань, але разом з тим гарантує право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною службою у тому разі, якщо виконання такого обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина; водночас таке право не може бути обмежене в умовах воєнного стану, що прямо передбачено статтею 64 Конституції України, крім випадків, якщо таке обмеження встановлене законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах охорони громадського (публічного) порядку (безпеки), здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей;

Після системного аналізу вищенаведених правових норм, можна зробити такі висновки:

порядок реалізації конституційного права на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) визначається Законом №2232-XII та Положенням № 2066, згідно з якими на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням та документально або іншим чином підтвердили істинність переконань;

рішення про заміну строкової військової служби альтернативною службою приймаються місцевими райдержадміністраціями, функції яких в умовах воєнного стану виконують військові адміністрації, в тому числу районні військові адміністрації;

за результатами розгляду заяви особи, яка перебуває на військовому обліку та підлягає призову на строкову військову службу, відповідна місцева державна адміністрація приймає одне з двох рішень: про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову у направленні з підстав, перелік яких є вичерпним;

законодавством України не передбачено можливість заміни альтернативною службою такого різновиду військової служби як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, так само як і не надано повноважень військовим адміністраціям на вирішення таких питань.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що позивач є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку, проте не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, що дає право на заміну такої служби альтернативною.

Але суд звертає увагу на те, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

За встановлених судовим розглядом обставин та на переконання суду позивач не має права на альтернативну (невійськову) службу, оскільки не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу.

Суд також зазначає, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачено можливості надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, як і не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові № 9902/64/23 від 25.09.2023.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 9, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО

.