Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №740/6765/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/6765/25

Головуючий у першій інстанції – Дударець Д. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1627/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Луговця О. А., Любчика О. В.,

із секретарем Мисник С. В.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У обґрунтування своїх вимог посилалось на те, що 27.04.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1581247 про надання споживчого кредиту, за умовами якого товариство зобов`ячалось надати споживачу кредит, а ОСОБА_1 зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Вказує, що ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит у сумі 14 200,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку, що підтверджується листом платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК», проте відповідач не виконав свої зобов`язання, не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості.

За доводами позову, 27.06.2025 ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» на підставі Договору факторингу № 1581247 за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 1581247 від 27.04.2024 на загальну суму 97 341,00 грн, з якої заборгованість за тілом кредиту 14 200,00 грн, заборгованість за процентами - 76 041,00 грн та штрафні санкції 7 100,00 грн.

У позові ТОВ «ФК «Фінстарст Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 1581247 від 27.04.2024 у розмірі 97 341,00 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12.05.2026 позов ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за Договором № 1581247 від 27.04.2024 у розмірі 65 320,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Враховуючи положення ст. 526, 1054, 1077, 1084 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію», суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. При ухваленні рішення судом враховано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій з урахуванням положень п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - адвокат Крюкова М. В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12.05.2026 та стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 97 341, 00 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн і витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції, а також витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн за апеляційний розгляд справи.

За доводами апеляційної скарги судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом порушено та неправильно засновано норми матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що суд фактично встановив факт укладення договору про надання споживчого кредиту, проте на інших умовах, зокрема щодо нарахування відсотків та не врахував додаткові роз`яснення щодо виконання окремих вимог Закону № 3498-ІХ Національного Банку України щодо нарахування відсотків у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Тому заявник вважає, що нарахування процентів за користування кредитним коштами, виданими в рамках Кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов кредитного договору.

Також зазначає, що на виконання вимог чинного законодавства ні первісним кредитором, ні позивачем не здійснювалось нарахування неустойки та пені за невиконання умов кредитного договору.

Як стверджує заявник, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо стягнення відсотків, оскільки нараховані відсотки не носять штрафного характеру (не є пенею чи неустойкою), а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.

За доводами скарги, протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, тому за договором факторингу позивач, відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по тілу кредиту та нарахованих і несплачених процентах за користування кредитними коштами.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та судова повістка), надіслана за зареєстрованою адресою проживання ОСОБА_1 , що підтверджується листом Управління «Центр надання адміністративних послуг» Ніжинської міської ради від 28.11.2025 (а.с. 87), повернулась до апеляційного суду не врученою із зазначенням причини повернення «адресат відсутній», що відповідно до положень ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, проте були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

ТОВ «ФК «Фінтраст Карітал» та ОСОБА_1 про причину неявки в судове засідання апеляційний суд не повідомили, заяв і клопотань подано не було.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання з урахуванням належного повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційнускаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 27.04.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1581247 про надання споживчого кредиту щодо продукту «Комфортний», за умовами якого товариство надає споживачу кредит у гривні, а останній зобов`язувався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту (загальний розмір) становить 14 200,00 грн та надається клієнту строком на 360 днів та передбачено періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (а.с. 19-23).

Умовами п. 1.5.1. Договору передбачено, що за користування кредитом нараховуються проценти за стандартною процентною ставкою в розмірі 1,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, зазначеного в п. 1.4. Договору.

Знижена процентну ставка, яка становить 1,350% в день, застосовується на таких умовах. Якщо Споживач до 27.05.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за зазначеною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до зазначеної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою (п. 1.5.2. Договору).

Орієнтована реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору (за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом) становить 9 089,90% річних. (п. 1.9, 1.9.1 Договору)

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору (за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом) становить 90 880,00 грн (п. 1.10, 1.10.1 Договору)

Сторонами погоджено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 (п. 2.1. договору).

Договір про надання споживчого кредиту та паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора.

Як вбачається з повідомлення ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20250702-653 від 02.07.2025, на підставі договору про організацію переказу коштів № 06062022 від 27.04.2022, укладеного з ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» здійснило 27.04.2024 переказ грошових коштів в розмірі 14 200,00 грн на платіжну картку НОМЕР_1 , номер транзакції в системі ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» - 15812471714230369 (а.с. 15).

Згідно з повідомленням АТ «ВСТ БАНК» від 31 грудня 2025 року, наданим на виконання ухвали про витребування доказів, на ім`я ОСОБА_1 імітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , як засіб доступу до рахунку НОМЕР_3 , на який 27.04.2024 зараховано грошові кошти в сумі 14 200,00 грн (а.с. 92).

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором, станом на 22.04.2025 заборгованість відповідача становила 97 341,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 14 200,00 грн, заборгованість за процентами - 76 041,00 грн та штрафні санкції - 7 100,00 грн (а.с. 27 зворот).

Також, судом встановлено, що 27.06.2025 між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (фактор) та ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» (клієнт) укладено договір факторингу № 27062025 за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а.с. 29-32).

Укладення договору факторингу підтверджується актом прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу №27062025 від 26.07.2025 та платіжною інструкцією №7210 від 01.07.2025 (а.с. 37 зворот).

Згідно з витягом із реєстру боржників від 27.06.2025 за договором факторингу № 27062025 від 27.06.2025 ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 97 341,00 грн, з якої заборгованість за тілом кредиту - 14 200,00 грн, заборгованість за процентами - 76 041,00 грн та штрафні санкції - 7 100,00 грн (а.с. 13-14).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд, враховуючи положення ст. 526, 1054, 1077, 1084 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію», дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. При ухваленні рішення судом враховано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій з урахуванням положень п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України.

За змістом апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованості зі тілом кредиту учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині вимог про стягнення заборгованості за відсотками та штрафних санкцій.

З висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують , враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 4 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у відповідному розмірі.

Відповідно до матеріалів справи, 27.04.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір № 1581247 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» про надання споживчого кредиту в електронній формі і який підписаний відповідачкою шляхом використання одноразового пароля, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

У вказаному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним і у судовому порядку не оскаржувався, а відповідачем ОСОБА_1 не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних і допустимих доказів на спростування факту укладення Договору № 1581247 про надання споживчого кредиту.

Як вбачається, договір був підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором С212, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна Особистого кабінету і пароля Особистого кабінету кредитний договір між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 не був би укладений, таким чином сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

До кредитного договору додано паспорт споживчого кредиту (а.с. 24 зворот - 25), який підписаний відповідачем електронним підписом, таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 23 зворот), яка також підписана електронним підписом відповідача.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належними та допустимими доказами у справі підтверджено укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Слон Кредит» Договору № 1581247 про надання споживчого кредиту від 27.04.2024 із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

А оскільки відповідачем умови кредитного договору належним чином не виконувались, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Також апеляційний суд враховує, що згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до положень ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №2-2035/11 викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 23.02.2022 року у справі №761/1543/20, від 23.02.2022, у постанові від 19.01.2022 року у справі №639/86/17, у постанові від 14.07.2021 у справі №554/8549/15-ц.

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» надало належні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором про надання кредиту до ОСОБА_1 , а саме:

- договір факторингу № 27062025 від 27.06.2025, укладений між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (а.с. 29-32);

- витяг з реєстру боржників до Договору факторингу № 27062025 вд 27.06.2025 (а.с. 13-14);

- акт приймання-передачі Реєстру боржників до Договору факторингу № 27062025 вд 27.06.2025 (а.с. 37 зворот);

- платіжну інструкцію в національній валюті № 7210 від 01.07.2025 про внесення оплати за Договором факторингу № 27062025 вд 27.06.2025 (а.с. 51 зворот).

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не звертався із письмовою заявою про припинення дії договору до ні до первісного кредитора, ні до його правонаступника.

Отже, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання кредиту.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що нарахування процентів за користування кредитним коштами, виданими в рамках Кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов кредитного договору, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з п. 1.4 Договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком № 1 до цього Договору.

У п. 1.5.1, 1.5.2 даного Договору передбачено, що стандартна процентна ставка становить 1,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту, визначеного в п. 1.4 цього Договору. Знижена процентна ставка становить 1,350 % в день та застосовується відповідно до умов Договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Слон Кредит», заборгованість за Договором № 1581247 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27.04.2024 склала 97 980,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту – 14 200,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами – 76 680,00 грн та 7 100,00 грн штрафні санкції.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором убачається, що позивачем нараховувались відсотки за користування кредитом за стандартною ставкою 1,5 % і загальна сума відсотків за період з 27.04.2024 по 22.04.2025 складає 76 680,00 грн.

Первіряючи аргументи скарги щодо обґрунтованості нарахованих відсотків, апеляційний суд враховує наступне.

22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023. Цим законом доповнено ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Частиною 2 Розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Разом з цим, частиною 4 розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу, та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом слід привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

У справі, що переглядається, Договір № 1547899 про надання споживчого кредиту було укладено 27.04.2024, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому кредитор повинен був привести свою діяльність та документи у відповідності з вимогами цього Закону.

Згідно з частиною 5 статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Так, п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів 2,5%, протягом наступних 120 днів 1,5%. Однак, перехідні положення законопроекту застосовується, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосується особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Частина 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою ст. 8 доповнена згідно із Законом України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», передбачає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, вказана норма набрала законної сили 24.12.2023, тобто станом на час укладення договору про споживчий кредит з відповідачем.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, умови укладеного між сторонами договору (п. 1.4.1), якими передбачено встановлення денної процентної ставки у 1,50 %, у порядку ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемними.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за процентами за період з 27.04.2024 по 22.04.2025 у розмірі 51 120,00 гпрн (14 200,00 грн х 1% х 360 днів).

Необґрунтованими є посилання посилання заявника в апеляційній скарзі на роз`яснення Національного банку України щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування, оскільк Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» прямо передбачено, що відсоткова ставка за кредитними договорами, укладеними після 23.12.2023 не повинна перевищувати 1%.

Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині підлягають відхиленню, оскільки суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, зменшивши розмір процентної ставки, що підлягала застосуванню кредитором при нарахуванні відповідачу заборгованості за процентами за користування до 1,00% в день від суми кредиту а межах строку кредитування (360 днів)

Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для стягнення штрафу у розмірі 7 100,00 грн за кредитним договором № 1581247 від 27.04.2024, враховуючи наступне.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року № 58/2023, від 01 травня 2023 року № 254/2023 і діє по цей час.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також цим Законом внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦПК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року та такі нарахування підлягають списанню.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за договором № 1581247 про надання споживчого кредиту від 27.04.2024 у розмірі 7 100,00 грн задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, а зводяться лише до переоцінки доказів та неправильного тлумачення заявником норм законодавства.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, вірно застосовані норми матеріального права не допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою до скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргуслід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заявлені ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» вимоги про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу за апеляційний розгляд справи задоволенню не підлягають, враховуючи, що рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» залишити без задоволення.

Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23.07.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. А. Луговець

О. В. Любчик