Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №576/1374/26 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м.Суми

Справа №576/1374/26

Номер провадження 22-ц/816/2469/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),

суддів - Сізова Д. В. , Нестеренка М. В.

за участі секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

учасника судового процесу:

представника позивачки Талденко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом ТАЛДЕНКО Оленою Володимирівною, на ухвалу Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 червня 2026 року, постановлену у складі судді Сапона О.В. у місті Глухів,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

третя особа: Служба у справах дітей Глухівської міської ради Сумської області

про позбавлення батьківських прав,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і ухвали суду першої інстанції

У травні 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивує тим, що вона з 26.06.2009 по 10.12.2012 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Під час шлюбу у подружжя народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя між сторонами не склалося і фактично після народження дитини відповідач покинув позивачку і сина. Відповідач є громадянином Російської Федерації.

ОСОБА_3 зазначає, що батько не піклується про дитину, не цікавиться успіхами сина у житті, його станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, взагалі не спілкується з дитиною, тощо. Дитина перебуває на повному утриманні позивачки. Відповідач був обізнаний про народження дитини, проте покладених на нього батьківських обов`язків не виконує, що і стало підставою для звернення до суду з указаним позовом.

Ухвалою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України

Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 1 грудня 2022 року № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022 року, Україна зупинила у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію указаної Конвенції.Таким чином, з 23.12.2022 року між Україною та Російською Федерацією відсутній чинний двосторонній міжнародній договір про правову допомогу і правові відносини у сімейних справах, а тому підлягають застосуванню норми Закону України «Про міжнародне приватне право».

У статті 76 указаного Закону визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, коли на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.

Відповідач ОСОБА_4 є громадянином Російської Федерації, де зареєстрований та проживає. Відомості про проживання чи реєстрацію в Україні, наявність у нього нерухомого чи рухомого майна в Україні відсутні, позивачкою таких доказів не надано, тому справа має розглядатися судом іноземної держави і взагалі не підлягає розгляду судами України.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

13 червня 2026 року представник ОСОБА_3 – адвокат Талденко О.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 червня 2026 року, а справу направити для вирішення питання про відкриття провадження до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуваною ухвалою суд, визначивши, що місцем розгляду справи про захист прав та інтересів дитини-громадянина України, який проживає в Україні, є країна – агресор, з якою у України відсутні дипломатичні зв`язки та договори про правову допомогу, фактично позбавив позивачку права на доступ до правосуддя для захисту прав та законних інтересів її неповнолітнього сина. Суд помилково послався на правові висновки щодо застосування статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», викладені у постанові Верховного Суду від 25.03.2026 у справі № 712/7235/17 (провадження № 61-12519св24), оскільки зазначена правова позиція не є правозастосовною до указаної справи.

Вказує на те, що суд не взяв до уваги положення Гаазької конвенції 1996 року, Договірними Державами якої є Україна та Російська Федерація, норми статті 5 якої дають підстави для висновку, що юрисдикція спорів щодо батьківського піклування має визначатися залежно від звичайного місця проживання дитини. У цій справі звичайним місцем проживання неповнолітнього ОСОБА_5 є АДРЕСА_1 . Крім того, син сторін народився в Україні, є громадянином України, навчається у місті Глухові, жодного дня не перебував на території Російської Федерації. З огляду на зазначене заявниця апеляційної скарги вважає, що справа підсудна Глухівському міськрайонному суду Сумської області.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції не звернув уваги на указані норми міжнародного та цивільного процесуального права та висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №212/4948/23.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

В пункті статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (стаття 66 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина перша статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Крім того, підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні (пункт 2 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно вказав, що Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 1 грудня 2022 року № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022 року, Україна зупинила у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію указаної Конвенції.

Водночас Україна та Російська Федерація є Договірними Державами Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинена 19 жовтня 1996 року у м.Гаага, ратифікована Верховною Радою України 14 вересня 2006 року, яка набула чинності 1 лютого 2008 року (далі- Гаазька конвенція 1966 року), яка охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності та опіки.

Питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування, права опіки, охоплюються предметною сферою застосування - Гаазької конвенції 1996 року, Конвенція).

Статтею 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.

Згідно зі статтею 5 Гаазької конвенції 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

Отже, норми статті 5 цієї Конвенції містять загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави звичайного місця проживання дитини.

Наведені норми дають підстави для висновку, що юрисдикція спорів щодо батьківського піклування має визначатися залежно від звичайного місця проживання дитини.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2024 року у справі 760/18630/22 (провадження № 61-6796св24).

Поняття «звичайне місце проживання дитини» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

У разі неможливості встановлення судом звичайного місця проживання дитини, до спірних правовідносин підлягатимуть застосуванню правила статті 6 Гаазької конвенції 1996 року, відповідно до яких (1) для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункті 1 статті 5. (2) Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлене.

Обставини неможливості визначення звичайного місця проживання дитини можуть включати, наприклад, часті переїзди дитини між двома і більше державами; втрату дитиною попереднього місця постійного проживання та брак достатніх підстав для набуття нового місця постійного проживання. Заснована на цьому положенні юрисдикція суду припиняється, якщо буде встановлено, що дитина має місце проживання, де б це не було.

Юрисдикція спору ґрунтується на визначенні звичайного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи. Таких висновків дійшов Верховний суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 212/4948/23 (провадження № 61-16830св23).

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, на вказані вище норми міжнародного і цивільного процесуального права уваги не звернув, не встановив звичайне місце проживання дитини на момент звернення позивачки до суду із вказаним позовом.

У справі, яка переглядається, предметом позову є позбавлення батьківських прав особи, яка є іноземцем. Позивачка та син сторін у справі – ОСОБА_5 є громадянами України та проживають в Україні за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_4 є громадянином Російської Федерації, який не зареєстрований і не проживає в Україні (а.с. 12; 18).

Оскільки звичайним місцем проживання дитини сторін справи є місто Глухів, справа за позовом ОСОБА_3 підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства національним судом України за звичайним місцем проживання дитини, яким є Глухівський міськрайонний суд Сумської області

Суд помилково послався на правові висновки щодо застосування статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», викладені у постанові від 25 березня 2026 року у справі № 712/7235/17 (провадження № 61-12519св24), оскільки у справі 712/7235/17 заявлено вимоги про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів з відповідача, який є громадянином Арабської Республіки Єгипет та який не має місця проживання (перебування) на території України; при цьому між Україною та Арабською Республікою Єгипет відсутній чинний двосторонній міжнародний договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних справах, і Арабська Республіка Єгипет не є Договірною Державою Гаазької конвенції 1996 року.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (пункт 4 частини першої статті 379 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягаєзадоволенню, ухвалу суду слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись вимогами статей 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником– адвокатом ТАЛДЕНКО Оленою Володимирівною, задовольнити.

Ухвалу Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 червня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий М. В. Щербаченко

Судді Д. В. Сізов

М. В. Нестеренко