Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №577/7270/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/7270/25

Номер провадження 22-ц/816/1978/26

Категорія - 10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Собини О.І., Нестеренка М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності:

представника позивача – адвоката Величко Марини Геннадіївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Величко Марини Геннадіївни

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 лютого 2026 року (суддя Рідзевська І.О.), ухвалене у м. Конотоп, повний текст рішення виготовлено 06 березня 2026 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Конотопська міська рада, приватний нотаріус Конотопського районного нотаріального округу Засорін Артем Ігорович,

про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

18 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Величко М.Г. звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтовує такими обставинами.

ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до нотаріуса для оформлення спадщини на житловий будинок з господарськими будівлями та земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 . Заповітом від 27 травня 2022 року спадкодавець заповів зазначене майно позивачці. Однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на весь будинок, оскільки встановив, що нерухомість придбана 19 лютого 1987 року під час шлюбу спадкодавця з колишньою дружиною, а тому 1/2 частка майна вважається об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зазначає, що спірний будинок не є спільним майном подружжя, а належав спадкодавцю на праві особистої приватної власності. Посилається на договір дарування грошових коштів від 19 лютого 1987 року, за яким мати спадкодавця подарувала йому 7500 карбованців саме для придбання будинку. Того ж дня спадкодавець придбав будинок за аналогічну суму. Вважає, що майно було придбане за особисті кошти, отримані в дар, тому відповідно до положень Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР не входило до складу спільної сумісної власності подружжя.

Вказує, що на момент придбання будинку спадкодавець фактично припинив шлюбні відносини з колишньою дружиною, проживав окремо, не вів з нею спільного господарства та перебував у процесі розірвання шлюбу, який було офіційно припинено через декілька днів після укладення договору купівлі-продажу вказаного будинку. На її думку, ці обставини також свідчать про відсутність підстав для поширення на спірне майно режиму спільної сумісної власності подружжя.

Позивачка своєчасно прийняла спадщину, подала необхідні документи нотаріусу та виконала всі передбачені законом дії для оформлення спадкових прав, однак не змогла отримати свідоцтво про право на спадщину через правовий режим майна, про що нотаріус вказав у своїй письмовій відповіді. Вважає належним способом захисту саме позов про визнання права власності в порядку спадкування, а не визначення частки померлого у спільному майні.

У зв`язку з викладеним, просила визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право власності на житловий будинок з господарчо-побутовими будівлями та земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив із того, що житловий будинок був придбаний ОСОБА_4 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , а тому на таке майно поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя. Вказана презумпція позивачкою не спростована. Надана копія договору дарування грошових коштів не є належним та допустимим доказом придбання будинку за особисті кошти спадкодавця, оскільки з його змісту не вбачається, що кошти були подаровані саме для придбання спірного будинку, а оригінал договору суду не подано, надана копія належним чином не засвідчена. Інших доказів, які б підтверджували придбання будинку за особисті кошти спадкодавця або спростовували режим спільної сумісної власності подружжя, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірний житловий будинок є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а тому підстави для визнання за позивачкою права власності на весь будинок у порядку спадкування відсутні.

Суд зазначив, що сама позивачка визнавала, що на 1/2 частину будинку вона прийняла спадщину за заповітом, а спір фактично стосувався лише іншої 1/2 частки, яка вважається власністю колишньої дружини спадкодавця. При цьому будь-якого порушення прав позивачки щодо тієї частки майна, яка входить до складу спадщини та успадковується нею за заповітом, судом не встановлено.

Також стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували самостійні підстави для визнання за нею права власності на земельні ділянки під будинком. Доказів належності заявлених земельних ділянок спадкодавцю та переходу права на них до позивачки матеріали справи не містять.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Величко М.Г. оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційні скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставини справи, неправильне застосування судом норма матеріального та порушення процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Не погоджується з висновком про недоведеність набуття будинку спадкодавцем за особисті кошти. Зазначає, що надані нею договір дарування коштів та договір купівлі-продажу будинку підтверджують, що спадкодавець отримав у дар 7500 карбованців і того ж дня придбав будинок за таку саму суму, тобто нерухомість була придбана за його особисті кошти. Крім того, на момент придбання будинку спадкодавець фактично припинив шлюбні відносини з відповідачкою, проживав окремо та перебував у процесі розірвання шлюбу, що також свідчить про набуття майна не за спільні кошти подружжя.

Вказує, що суд безпідставно відкинув договір дарування коштів. На її переконання, для спростування презумпції спільної сумісної власності достатньо довести факт придбання майна за особисті кошти, а не цільове дарування коштів саме на придбання конкретного будинку. Посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої майно, придбане за особисті кошти одного з подружжя, не є об`єктом спільної сумісної власності.

Вважає помилковим висновок суду щодо недопустимості договору дарування через неподання його оригіналу. Зазначає, що копію документа було подано через систему «Електронний суд» із накладенням кваліфікованого електронного підпису, а жоден учасник справи та сам суд не ставили під сумнів достовірність документа і не витребовували його оригінал. Тому, на її думку, суд безпідставно відмовився врахувати цей доказ, що призвело до неповного з`ясування обставин справи та ухвалення помилкового рішення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Правом на відзив на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

24 квітня 1987 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрували шлюб (а.с. 4).

19 лютого 1987 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір дарування грошових коштів. Договір посвідчений секретарем виконавчого комітету Підлипненської сільської ради Конотопського району Сумської області Щербиною В.С., зареєстрований у реєстрі за № 91. Відповідно до умов договору ОСОБА_5 подарувала своєму синові ОСОБА_4 7500 карбованців на придбання будинку. Договір підписаний сторонами в присутності секретаря виконавчого комітету. У тексті договору зазначено, що родинний зв`язок між сторонами перевірено за свідоцтвом про народження ОСОБА_4 , виданим районним бюро ЗАГС № II-AB 598203 (а.с. 8-9).

19 лютого 1987 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку. Договір укладено в с. Підлипне Конотопського району Сумської області. За умовами договору ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_4 придбав житловий будинок та надвірні будівлі, що знаходяться у с. Підлипне Конотопського району Сумської області на землях радгоспу «Червоний Жовтень». У договорі зазначено, що домоволодіння складається з дерев`яного житлового будинку на фундаменті, критого шифером, на чотири житлові кімнати, площею 56 кв. м. Право власності продавця на домоволодіння підтверджено записом у погосподарській книзі Підлипненської сільської ради народних депутатів. Вартість продажу визначена у розмірі 7500 карбованців, які продавець отримав повністю при підписанні договору. Договір складено у трьох примірниках, один з яких залишено у сільській раді, інші видані сторонам. Договір підписаний сторонами та посвідчений секретарем виконавчого комітету Підлипненської сільської ради Щербиною В.С., яка підтвердила перевірку дієздатності сторін та належності продавцю відчужуваного майна. Договір зареєстрований у встановленому порядку, зі стягненням державного мита (а.с. 10).

27 травня 2022 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів позивачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , належний йому будинок з господарчо-побутовими будівлями та земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Конотопського районного нотаріального округу

Сумської області Гавриленко Д.В. за реєстровим №517 (а.с. 6, 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 4).

За даними витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі та за інформацією приватного нотаріуса Конотопського районного нотаріального округу Сумської області Засоріна А.І., після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа №31/2025, спадкоємцями, що прийняли спадщину є його дружина – ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину за законом, та його дочка – ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину за заповітом, та відмовилась від спадщини за законом на користь дружини померлого (а.с. 5, 8).

Згідно із наданим позивачці ОСОБА_1 письмовим роз`ясненням приватного нотаріуса Конотопського районного нотаріального округу Засоріна А.І. від 14 липня 2025 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 набутий у власність спадкодавцем ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого виконкомом Підлипненської сільської ради народних депутатів 19 лютого 1987 року за реєстровим №92, в період шлюбу з колишньою дружиною – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (шлюб укладено 27 вересня 1980 року, розірвано – 27 лютого 1987 року). Тому колишній дружині належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на вказане набуте подружжям за час шлюбу майно. Для встановлення факту набуття вказаного майна в особисту власність ОСОБА_4 , запропоновано звернутися до суду (а.с. 7).

Шляхом доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно апеляційним судом в порядку положення частини сьомої статті 84 ЦПК України витребувано та отримано відповідь від 22 липня 2026 року №3064126, із якої вбачається, що за ОСОБА_4 12 березня 2024 року зареєстровано право власності на одну земельну ділянку з кадастровим номером 5910490500:01:045:0034, площею 0,2 га, підстава набуття – рішення виконавчого комітету Підлипненської сільської ради від 06 серпня 1996 року № 31 «Про передачу земельної ділянки у власність». Інші земельні ділянки за вказаною особою не зареєстровані.

Із витягу з Державного земельного кадастру від 08 березня 2024 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5910490500:01:045:0034, площею 0,2 га, є землею житлової забудови із цільовим призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (витяг доданий до позовної заяви в електронному вигляді, роздрукований та долучений до матеріалів справи апеляційним судом).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України, зазначений Кодекс набув чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

Отже порядок набуття спадкодавцем домоволодіння та його правовий режим у цій справі має визначатися Кодексом про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який був чинним на час набуття зазначеного будинку.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Стаття 28 КпШС України передбачає, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні положення містяться в статтях 57, 60, 70 СК України.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

У пункті 9 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України»(чинному на дату виникнення спірних правовідносин) Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна (див.: постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Встановивши, що спірне домоволодіння придбане ОСОБА_4 19 лютого 1987 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_8 , апеляційний суд виходить із того, що на таке майно поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя.

Разом із тим зазначена презумпція не є абсолютною та може бути спростована належними і допустимими доказами походження коштів, за рахунок яких було набуте майно.

Матеріалами справи встановлено, що 19 лютого 1987 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір дарування грошових коштів, за яким останньому подаровано 7500 крб для придбання житлового будинку. У цей же день ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбав спірний житловий будинок за ціною 7500 крб.

Таким чином, між договором дарування та договором купівлі-продажу існує безпосередній часовий, предметний та вартісний зв`язок. Подаровані кошти відповідають вартості придбаного будинку, а їх цільове призначення прямо визначене у договорі дарування, дарувальником виступала мати спадкодавця. Таким чином, отримані ним кошти відповідно до вимог сімейного законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, є його особистою власністю.

Оцінюючи наведені докази у сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку, що позивачкою доведено факт придбання спірного будинку саме за особисті кошти спадкодавця, отримані ним у дар. Будь-яких доказів того, що при придбанні будинку використовувалися спільні кошти подружжя або кошти відповідачки, матеріали справи не містять.

Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що договір дарування не підтверджує придбання саме спірного будинку. Зміст договору дарування, дата його укладення, визначене сторонами цільове призначення коштів, тотожність подарованої суми вартості будинку та одночасне укладення обох правочинів у своїй сукупності свідчать про використання подарованих коштів саме для придбання спірного домоволодіння.

Крім того, суд звертає увагу на обставини припинення сімейних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Шлюб між ними було розірвано вже 27 лютого 1987 року, тобто через сім днів після придбання будинку. Вказані обставини самі по собі не є визначальними для вирішення спору, однак додатково узгоджуються з висновком про відсутність наміру набувати спірне майно у спільну сумісну власність із відповідачкою.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачкою спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя щодо спірного домоволодіння, а тому дійшла висновку, що житловий будинок належав ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.

Відповідно до статті 227 ЦК УРСР та статті 14 Закону УРСР «Про державний нотаріат» посвідчення у 1987 році договору купівлі-продажу житлового будинку секретарем виконавчого комітету Підлипненської сільської ради відповідало вимогам законодавства, чинного на час його укладення.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

У зв`язку з викладеним, із урахуванням встановлених судом обставин, апеляційний суду вважає, що спірний житловий будинок, який належав ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності, увійшов до складу спадщини після його смерті, тому вимоги про визнання права власності на це нерухоме майно підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на землю

Відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10 і статті 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Враховуючи вимоги статей 1216, 1218 ЦК України, оскільки спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_4 у приватну власність на підставі рішення виконавчого комітету Підлипненської сільської ради від 06 серпня 1996 року № 31 «Про передачу земельної ділянки у власність», вона є його особистою приватною власністю, а не об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Після його смерті зазначена земельна ділянка увійшла до складу спадщини та підлягає спадкуванню позивачем. За таких обставин позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1, 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Величко М.Г. просила залишити судові витрати за стороною позивача, підстави для їх перерозподілу відсутні.

Керуючись статтями 367-369, 374-376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Величко Марини Геннадіївни задовольнити.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями на чотири житлові кімнати, площею 56 кв. м, та на земельну ділянку з кадастровим номером 5910490500:01:045:0034, площею 0,2 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Постанова апеляційної суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 23 липня 2026 року.

Головуючий - Д.В. Сізов

Судді: О.І. Собина

М.В. Нестеренко