Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №582/1397/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м.Суми

Справа №582/1397/24

Номер провадження 22-ц/816/476/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Черних О. М.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

третя особа - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 28 квітня 2025 року, ухваленого у складі судді Жмурченка В Д., у м. Суми, повний текст якого виготовлено 08 травня 2025 року,

у с т а н о в и в:

У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, спричинених в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Вимоги вмотивовані тим, що 16.05.2024 р. близько 17 год 00 хв на автодорозі Н-07 національного значення сполученням Юнаківка-Суми-Недригайлів-Ромни-Київ неподалік села Коровинці, Роменського району Сумської області, відбулася дорожньо-транспортна пригода, а саме зіткнення автомобіля марки «Фольцваген Пассат», д.н.з. НОМЕР_1 , яким на правовій підставі згідно Правил дорожнього руху України керувала ОСОБА_3 з коровою, яка перетинала автодорогу у складі черги корів, внаслідок чого автомобіль отримав пошкодження. Згідно експертного дослідження водій ОСОБА_3 не мала технічної можливості попередити виникнення дорожньо-транспортної пригоди, та з технічної точки зору в діях водія не вбачається невідповідностей вимогам ПДР України, які б знаходилися у причинному зв`язку з настанням події даної ДТП. Таким чином у діях водія відсутній склад адміністративного правопорушення. Позивач вважає, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_2 , як власника корови яка перетинала автодорогу у складі черги корів. Під час даної ДТП був пошкоджений автомобіль «Фольцваген Пассат», д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 . Посилаючись на вищевикладене позивач просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Тому просив стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 276905,08 грн на відшкодування матеріального збитку (шкоди), завданої позивачу внаслідок пошкодження автомобіля, належного йому на праві власності, в результаті дорожньо-транспортної пригоди; 4500 грн на відшкодування матеріальної шкоди, безпосередньо пов`язаної з необхідністю встановлення розміру матеріальної шкоди (ціни позову) за проведене автотоварознавче дослідження та складання Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 225/06-24 від 17.06.2024 р.; 5000 грн в рахунок компенсації (відшкодування) моральної шкоди; 8000 грн в рахунок компенсації понесених судових витрат по оплаті наданої правничої (правової) допомоги адвоката та 2865 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 28 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 276 905 грн 08 коп. на відшкодування матеріального збитку (шкоди), завданої внаслідок пошкодження автомобіля в результаті дорожньо-транспортної пригоди, 4500 грн 00 коп на відшкодування витрат, пов`язаних із залученням судового експерта, 2000 грн 00 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди; 8000 грн 00 коп. у рахунок компенсації понесених судових витрат по оплаті наданої правничої (правової) допомоги, та 2835 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, збитки від пошкодження автомобіля позивача настали в результаті незаконних дій водія ОСОБА_3 .

Зазначає, що висновок експерта №60 від 13.03.2025 р. є неналежним та недопустимим доказом, оскільки про його проведення стороні відповідача не було відомо. Відповідач не мала можливості брати участь в огляді місця пригоди, висловити свою позицію.

Окрім того, звертається увага на те, що у рішенні суду першої інстанції не наведено які норми Правил дорожнього руху України відповідачем порушено, в чому саме її вина, як пастуха, та який причинний зв`язок це має з дорожньо-транспортною пригодою.

Посилається на практику Верховного Суду про те, що слід виходити не тільки з однієї підстави, що відповідач є власником корови, оскільки для покладення відповідальності на підставі ст. 1166 ЦК України потрібно встановити вину та причинний зв`язок між діями або бездіяльністю та заподіяною шкодою.

Матеріали справи не містять вини відповідача, тому покладання на неї відповідальності за пошкоджений автомобіль не відповідає чинному законодавству та практиці Верховного Суду.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач та третя особа не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що водій ОСОБА_3 16.05.2024 р. близько 17 год 00 хв на автодорозі Н-07 національного значення сполученням Юнаківка-Суми-Недригайлів-Ромни-Київ, керуючи транспортним засобом «Фольцваген Пассат», д.н.з. НОМЕР_1 , скоїла наїзд на корову, яка перетинала автодорогу у складі черги корів, внаслідок чого автомобіль отримав пошкодження.

Із змісту доповідної записки про результати розгляду матеріалу ЄО ВП № 1 (с. Недригайлів) від 16.05.2024 № 2088 за зверненням ОСОБА_3 щодо факту дорожньо-транспортної пригоди вбачається, що у ході проведення перевірки було встановлено, що корову випасав без нагляду батьків неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не встежив за нею, внаслідок чого остання вийшла на проїзну частину та потрапила під автомобіль ( а.с. 22).

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідно до листа начальника відділення поліції №1 ( с. Недригалів) Роменського РВП НП ГУНП в Сумській області від 24.05.2024 р. вбачається, що на водійку ОСОБА_3 у ході проведення перевірки було складено адміністративну постанову за ч. 1 ст. 126 КУпАП (а.с.24).

Із змісту листа начальника відділення поліції №1 ( с. Недригалів) Роменського РВП НП ГУНП в Сумській області від 14.08.2024 р. вбачається, що в діях ОСОБА_2 не вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП (а.с. 25).

Відомості щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП у матеріалах справи відсутні.

Допитаний у якості свідка неповнолітній ОСОБА_5 пояснив суду, що того дня він разом із матір`ю ОСОБА_2 випасали корів. Дорожньо-транспортна пригода сталася коли вони переганяли корів через дорогу, не далеко від їх домогосподарства. Зазначив, що корови не бігли через дорогу, а йшли повільно одна за одною. Коли сталася ця дорожньо-транспортна пригода він дуже налякався, а тому заховався у чагарниках. На момент наїзду на корову його мати ОСОБА_2 не була поруч із ним, а знаходилася на іншій стороні дороги.

Із висновку експерта № 60 від 13.03.2025 р. по факту наїзду автомобіля «Фольцваген Пассат», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 на корову, що перебігала проїзну частину слідує, що в даній дорожній ситуації водій автомобіля не мала технічної можливості попередити виникнення дорожньо-транспортної пригоди. З технічної точки зору в діях ОСОБА_3 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР України які б знаходились в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт перебування корови, яка належить відповідачу, на проїзній частині дороги свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язку по нагляду за твариною, тому суд вважав, що відповідач ОСОБА_2 зобов`язана відшкодувати шкоду заподіяну внаслідок ДТП майну ОСОБА_1 .

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.

Зобов`язання про відшкодування шкоди це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Як роз`яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди, а позивачі повинні доводити лише наявність шкоди та її розмір.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 180 ЦК України, тварини є особливим об`єктом цивільних прав, на них поширюється режим речі, а правила поводження з тваринами встановлюються законом.

Згідно ст. 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» особа, яка утримує домашню тварину, зобов`язана супроводжувати домашню тварину поза місцями її постійного утримання. А також ця особа та особа, яка супроводжує домашню тварину зобов`язана забезпечити безпеку сторонніх людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною, безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою, крім того фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов`язані не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до п. 7.6. розділу 7 ПДР України переганяти стадо тварин по дорозі дозволяється лише у світлу пору доби, при цьому залучається така кількість погоничів, щоб можна було направляти тварин якомога ближче до правого краю дороги і не створювати небезпеку та перешкод іншим учасникам дорожнього руху.

Згідно із частиною четвертою статті 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.

З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що особа, яка утримує тварину повинна відшкодовувати в повному обсязі завдану її твариною шкоду іншій особі або її майну.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 281/618/15-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 285/4411/18.

Як вбачається із матеріалів справи, причиною дорожньо-транспортної пригоди став перегін великої рогатої худоби з порушенням ПДР України та Закону України «Про дорожній рух». Згідно матеріалів справи збита корова належала ОСОБА_2 , дану корову випасав в цей день її неповнолітній син і під час перегону корови через дорогу відповідач не забезпечила належний супровід корови, остання та інші корови рухалися по дорозі самостійно. Відповідач чекала корову на іншій стороні дороги в момент ДТП. Позивачем доведено факт спричинення шкоди та її розмір та причинний зв`язок між порушенням Правил дорожнього руху відповідачем та заподіяною шкодою, в той час коли відповідачем не доведено відсутності його вини.

Будь-яких доказів на спростування цих обставин, встановлених висновком експерта № 60 від 13.03.2025, відповідачем не надано, а так само клопотань про призначення експертиз по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 16.05.2024, відповідачем заявлено не було.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач здійснював неналежний догляд за сільськогосподарською твариною, яка вибула з-під його контролю та опинилася на проїжджій частині, в результаті чого сталося ДТП, внаслідок якої позивачу було заподіяно шкоду.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з відповідача матеріальної шкоди, оскільки в матеріалах справи наявні докази, які спростовують його твердження.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

З огляду на положення п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п. 2 ч. 3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 28 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

О. М. Черних