Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №589/5638/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м.Суми

Справа №589/5638/24

Номер провадження 22-ц/816/342/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Щербаченко М. В.

розглянув у порядку письмового позовного провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Шосткинський завод «Зірка»

на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 квітня 2025 року у складі судді Курбанової А.Р., ухваленого в м. Шостка Сумської області,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шосткинський завод «Зірка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у день звільнення 30 грудня 2021 року ДП «Шосткинський завод «Зірка» не виплатило їй заборгованість із заробітної плати в розмірі 117562 грн 42 коп., а також письмово не повідомив про нараховані суми належні при звільненні, остаточний розрахунок відповідач провів лише 22 квітня 2024 року, тобто через 28 місяців з моменту звільнення, а тому повинен виплатити їй середній заробіток за час затримки за період з 08 вересня 2022 року по 08 березня 2023 року (поза межами періоду затримки, середній заробіток за який був стягнутий раніше рішенням суду від 02 листопада 2022 року у справі № 589/2887/22).

Також позивач надала клопотання про поновлення строку для звернення до суду, оскільки такий було пропущено з поважних причин. Так, в межах тримісячного строку, визначеного ст. 233 КЗпП України, позивач звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, про що 15 липня 2024 року був виданий судовий наказ, але ухвалою суду від 27 серпня 2024 року його було скасовано. Вказану ухвалу суду позивач отримала засобами поштового зв`язку 29 листопада 2024 року та в подальшому звернулась з відповідним позовом до суду. Також зазначає, що на вищевказані обставини вона не могла вплинути і вони відбулись не з її вини.

Просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2022 року до 08 березня 2023 року в сумі 49 408 грн.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 квітня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до ДП «Шосткинський завод «Зірка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Шосткинський завод «Зірка» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 лютого 2023 року по 08 березня 2023 року в розмірі 6176 грн, судовий збір в сумі 151 грн 40 коп.

Будучи незгодним із судовим рішення, ДП «Шосткинський завод «Зірка» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити з підстав пропуску позивачем строків без поважних причин.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції безпідставно поновив позивачці строк звернення до суду з даним позовом, адже в заявленому нею клопотанні не було наведено будь-яких підстав, які б мали бути визнані судом поважним.

Заявник зазначає, що погоджується з висновками суду про те, що відлік строку звернення до суду з позовом почався 23 квітня 2024 року та закінчився 23 липня 2024 року, однак з позовом до суду позивачка звернулася лише 05 грудня 2024 року.

Звертає увагу на те, що звернення до суду із заявою про видачу судового наказу не впливає на перебіг строку звернення до суду, а тому у задоволенні заявленого позивачкою клопотанні слід відмовити.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Шосткинський завод «Зірка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 08 вересня 2022 року по 14 лютого 2023 року сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Позивачем у визначений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 , з 22 серпня 1988 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Шосткинський завод «Зірка» (а.с.11).

Наказом № 316-к від 29 грудня 2021 року ОСОБА_1 30 грудня 2021 року звільнено з займаної посади, у зв`язку з скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги (а.с.12).

Як вбачається з копії листа ДП «Шосткинський завод «Зірка» № 1263 від 27 червня 2024 року, на час звільнення позивачу не виплачена заробітна плата у розмірі 117562 грн 42 коп. Заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 погашено: 28 лютого 2024 року в сумі 2897 грн 55 коп.; 27 березня 2024 року в сумі 2548 грн 57 коп.; 22 квітня 2024 року в сумі 112116 грн 30 коп. (а.с.13), що також підтверджується копіями виписок з банківського рахунку позивача (а.с.14, 15, 16).

За доводами позову рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02 листопада 2022 року у справі № 589/2887/22 з відповідача на користь ОСОБА_1 було стягнуто, крім іншого, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 67 550 грн 00 коп. за період з 31 грудня 2021 року по 07 вересня 2022 року.

Виходячи із наданої суду довідки ДП «Шосткинський завод «Зірка» від 27 червня 2024 року за № 12-ВГБ, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 386 грн 00 коп. (а.с.17).

Як вбачається з копії заяви про видачу судового наказу, 11 липня 2024 року позивач зверталась до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2022 року по 08 березня 2023 року в розмірі 49408 грн (а.с.7-9). Але ухвалою суду від 27 серпня 2024 року судовий наказ у справі № 589/3185/24 про стягнення з відповідача вищезазначеної суми було скасовано (а.с.10).

14 лютого 2023 року ухвалою Господарського суду Сумської області у справі №920/24/23 було відкрито провадження у справі про банкрутство ДП «Шосткинський завод «Зірка», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Повідомлення про відкриття провадження у справі № 920/24/23 про банкрутство відповідача оприлюдено у встановленому законодавством порядку.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання ДП «ШЗ «Зірка» перед позивачем щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2022 року по 14 лютого 2023 року належали до конкурсних вимог та наразі вважаються погашеними.

Натомість суд вважав, що позивачу підлягає виплаті середній заробіток за період з 14 лютого 2023 року по 08 березня 2023 року в розмірі 6176 грн 00 коп., що є добутком середньоденної заробітної плати (386 грн) і кількості робочих днів у цей період (16 днів), адже відповідачем не доведено відсутності його вини у невиплаті заробітної плати за цей період.

Вирішуючи клопотання позивачки про поновлення строків звернення до суду з позовом, суд вказував на те, що заборгованість із виплати заробітної плати була фактично погашена відповідачем 22 квітня 2024 року, що визнається сторонами. Отже, перебіг тримісячного строку починається з наступного дня, тобто з 23 квітня 2024 року і закінчується 23 липня 2024 року. Із вказаним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 05 грудня 2024 року. Разом з тим, позивач ОСОБА_1 11 липня 2024 року, тобто в межах вказаного строку, зверталась до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ДП «Шосткинський завод «Зірка» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2022 року по 08 березня 2023 року в розмірі 49408 грн, про що 15 липня 2024 року був виданий судовий наказ, однак ухвалою від 27 серпня 2024 року його було скасовано. Копію ухвали від 27 серпня 2024 року позивачем було отримано 29 листопада 2024 року.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивачки підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до вимог п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивачки) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній станом на час звільнення позивачки) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Таким чином, позивачка у зв`язку з непроведенням із нею повного розрахунку в день звільнення набула право на стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Особливість внесених Законом № 2352-ІХ змін полягають в тому, що попередня редакція статті 117 КЗпП України не містила обмеження стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шестимісячним строком.

Тобто вказані вище зміни пом`якшують відповідальність роботодавця за неналежне виконання обов`язку з проведення повного розрахунку при звільненні працівника.

Разом з тим, у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-7/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Таким чином, пом`якшення відповідальності, передбаченої Законом № 2352-ІХ, не може застосовуватися до роботодавця - юридичної особи, відтак нова редакція статті 117 КЗпП України не може застосовуватись до правовідносин, що виникли і закінчилися до 19 липня 2022 року.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 виснував, що «за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням».

До правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25), який у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та продовжилися після цього, з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

З матеріалів зазначеної справи встановлено, що позивачку звільнено з займаної посади 30 грудня 2021 року, повний розрахунок з нею проведений 22 квітня 2024 року, тобто повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із нею не проведено, то суми, передбачені ст. 117 КЗпП України їй слід нараховувати: з 31 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція не містила відповідних обмежень, та з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.

За таких обставин, з моменту звільнення позивачки з роботи 30 грудня 2021 року по дату остаточного розрахунку 22 квітня 2024 року її права були порушені затримкою розрахунку при звільненні і відповідно до положень ст. 117 КЗпП України та висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 вона мала право на стягнення середнього заробітку за період з 31 грудня 2021 року по 19 січня 2023 року.

Вказаного, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, допустивши неправильне застосування норм матеріального права.

За вказаних обставин, вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 лютого 2023 року по 08 березня 2023 року, що є предметом апеляційного перегляду, перебувають поза межами встановленого ст. 117 КЗпП України строку, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення позивачкою визначеного ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду, колегія суддів застосовує висновок Верховного Суду, зазначений у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 414/2586/20.

Згідно цього висновку правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Порушення строку звернення до суду при визнанні судом зазначених позивачем причин пропуску неповажними є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Разом із тим, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позивач з неповажних причин пропустив строк звернення до суду, суд відмовляє в позові у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла до висновку про необґрунтованість заявлених позивачкою позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та наявність підстав для відмови у їх задоволенні, а тому не потребує з`ясуванню питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з зазначеним позовом.

За таких обставин суд першої інстанції при розгляді справи невірно застосував норми матеріального права, а саме положення ст. 117 КЗпП України, і дійшов помилкового висновку про задоволення позову, тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги, понесені відповідачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816 грн 80 коп. підлягають стягненню з позивача.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Шосткинський завод «Зірка» задовольнити.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 квітня 2025 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шосткинський завод «Зірка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 лютого 2023 року по 08 березня 2023 року та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шосткинський завод «Зірка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 лютого 2023 року по 08 березня 2023 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Шосткинський завод «Зірка» 1816 гривень 80 копійок судового збору за апеляційне оскарження рішення суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: В. І. Криворотенко

М. В. Щербаченко